Трамп вимагає одного принципового результату – Іран не повинен отримати ядерну зброю. Але цивільна атомна енергетика сама по собі під цю вимогу не потрапляє.
Виникає дуже зручна конструкція.
Іран зберігає АЕС. Росія постачає паливо, технології та спеціалістів. А критично важлива частина ядерного циклу залишається залежною від зовнішнього постачальника.
Тегеран може продати це своїй аудиторії як збереження ядерної програми. Трамп – своїй як блокування іранської бомби. Москва отримує назад стратегічну роль в Ірані.
Доказів тристоронньої домовленості США, Росії та Ірану зараз немає. Але поведінка «Росатома» дозволяє поставити інше питання.
Звідки в Москви така впевненість, що восени на Бушері знадобляться 100 російських спеціалістів?
Тому що атомників не перекидають на стратегічний об’єкт сотнями, виходячи з телевізійних прогнозів про можливу деескалацію. Особливо під час війни, де ядерні об’єкти були серед головних цілей.
Або Москва просто ризикує, або росіяни вже приблизно розуміють де проходять майбутні червоні лінії навколо іранської ядерної програми.
Тоді повернення «Росатома» може бути одним із перших практичних маркерів майбутньої конструкції: іранський цивільний атом залишають, військовий потенціал намагаються відрізати, а Росія стає одним із технологічних запобіжників цієї системи.
-
Трамп отримує можливість сказати: іранської бомби не буде.
-
Іран – що атом у нього залишився.
-
Путін – що без Росії знову нікуди.
Уважно дивитимемося на наступні два тижні. Якщо десятки російських атомників справді поїдуть у Бушер і США не матимуть із цього приводу жодних заперечень, це буде вже значно цікавіше за дипломатичні заяви.