У перший день відновлювальні роботи проходили на задньому дворику МЦКМ та в приміщенні «Кінопалацу». Цей кінотеатр відкрили 1998 року, він працював до лютого 2014-го. Під час Євромайдану в ньому ховалися майданівці від атак МВС. Тоді в будівлі вибили вікна та двері, потрощили меблі, і відтоді кінотеатр не відновив роботу. На ГогольFest «Кінопалац» працюватиме як мистецький сквот, де роботи представлять 50 художників з України та Європи.
На вулиці спека близько 30 градусів. З «Кінопалацу» волонтери виносять вибиті рами вікон. Усередині – синя зала наповнена деревʼяними коробками. Посередині стоїть перевернутий на бік рояль. Люди в помаранчевих жилетах складають кількаметрові деревʼяні дошки та виносять сміття. Навколо чути багато розмов англійською.
-
Я приїхав сюди сьогодні, бо в мене був вільний день, і я хотів допомогти, – каже 31-річний Стюарт з Австралії. – Ця війна несправедлива. І вам потрібні люди, які допомагають, коли вони можуть, якщо в них є така можливість, – додає він.
Зі сходів поруч замітають скло розбитих вікон (пізніше виявиться, що воно ще знадобиться). У підвалі-гардеробі також тривають роботи. 26-річний француз на імʼя Камія розрізає деревʼяні дошки болгаркою. Він працює у сфері гуманітарної логістики.
-
Це волонтерство – здебільшого хобі. Робити щось інше, трохи фізичної праці.
До України Камія приїхав у 2025 році і відтоді живе переважно тут.
-
Я приїхав сюди, щоб допомогти. Здебільшого – через розчарування тим, що європейські країни роблять недостатньо, аби допомогти.
Координаторка «Сміливі волонтерити» Олена Арсеній пояснила, що іноземці долучилися завдяки тому, що у фонду велика закордонна спільнота.
-
Насправді, дуже багато людей за кордоном хочуть волонтерити в Україні. Вони приїжджають. У нас приблизно з 37 різних країн волонтери. Найбільше – зі Сполучених Штатів Америки. Але дуже багато волонтерів з Європи. З абсолютно різних країн – Нідерланди, Великобританія, Іспанія, ну і так далі.
Загалом, на території працюють кілька десятків людей – серед них, звісно, й українці.
-
Я долучилася до волонтерства ще влітку 2023-го року. Для мене було поштовхом те, що сталося на Каховській ГЕС. Це відчуття безпорадності було настільки великим і всеохоплюючим, що я вирішила – мені треба мати контроль хоча б десь. Так я знайшла «Сміливих відновлювати». Відтоді я постійно їжджу на толоки і займаюся будівельними відновлювальними роботами. Бо це допомагає відчути, що я можу щось змінити. Що я не просто виримую війну, – ділиться 31-річна Антоніна.
волонтерка Антоніна (праворуч)
Після перепочинку до роботи повертається й 38-річна Марія. Вона вже 18 років живе в Сполучених Штатах Америки.
-
Кожен раз, коли приїжджаю до України, намагаюся обовʼязково допомогти. Де завгодно. Я дуже багато працювала з Repair Together, коли вони відбудовували будинки на Чернігівщині. Кожне літо до них долучалася. А тут побачила в Інстаграмі, що буде толока.
волонтерка Марія
Із-за воріт праворуч від «Кінопалацу» чути звуки радіо. Там вже розпочались будівельні та підготовчі роботи – зокрема, поставили сцену. А для пошкодженого даху будівлі готують нову покрівлю, пояснює монтажник-висотник Артем.
У приміщенні МЦКМ волонтери далі працюватимуть над залою імені Ірини Дерюгіної – української художньої гімназистки. Ця зала також зазнала пошкоджень внаслідок російського обстрілу. На задньому дворику (тут його називають «кишка», через форму) чути музику. Там збирають у купи опале листя, гілки та залишки віконних рам. Директор ГогольFest Максим Демський несе наповнений будівельним мішок.
-
Це все матеріали для художників. Приїдуть художники і почнуть із цього створювати тут світ для Гогольфесту, – експресивно пояснює Демський.-- Це творчий процес. Скло не викидаємо, гілки не ламаємо. Це – не прибирання, це – СОРТУВАННЯ. Ми не хочемо прибирати все скло, хочемо залишити, щоб ви на нього наступали. Будемо мікрофонами знімати цей звук – і композитор створюватиме з цього цілі композиції, – додає Демський.
Поруч куратор художніх проєктів та керівник програми Art Power (Сила мистецтва) Олександр Никитюк розбирає старі меблі.
-
Крісла не викидаємо! – кричить він.
Куратор ще не певен, як саме їх використають – як місця для сидіння чи для інсталяцій. Пояснює, що вилів art powerспівзвучний з італійським терміном Arte Póvera – бідне мистецтво. Це течія 1960-1970-х років, коли художники – такі собі революціонери – відмовилися від дорогих матеріалів та галерей. Вони почали створювати об'єкти з того, що знаходили під ногами. Ці митці здебільшого працювали з інсталяцією, хтось – у сфері лендарту.
-
Ми бачимо територію, з одного боку, урбаністичну, міську – з асфальтом, з бетоном, залізом. А з іншого – природну. Тут багато матеріалу, бо був прильот. Відбулась трагедія. Цей матеріал, на перший погляд, виглядає як сміття. Але це будівельне сміття, скло, рами, двері, залишки всяких конструкцій – речі, які пам'ятають цю трагедію. І не тільки цю. У цьому районі відбувалося багато трагедій: і розстріл – поруч на вулиці Грушевського, і прильот, і Друга світова війна – багато подій, пов'язаних саме з цим місцем. І це речі, які зберігають пам'ять. А нова трагедія з цим прильотом ще підсилила всі ці контексти. Тож ми хочемо зробити акт перетворення сміття на мистецькі об'єкти.
Тим часом художник із Берліну Алан Мейєр вже починає робити перші кроки до створення артобʼєктів – тестує жовту фарбу на старій деревʼяній дошці.
-
Я не знаю, що це за фарба. Узяв цей шматок – він не найкращий. Але я хочу подивитися, як лягає фарба, якої вона якості, – пояснює Мейєр.
-
А де ти взяв фарбу? – несподівано перериває Никитюк.
-
Хто шукає, хто знайде, – з усмішкою відповідає він.
-
Там бочки стоять? – перепитує Никитюк.
-
Да, да. Хто шукає, той знайде. – повторює Мейер.
-
Це ж художник. Свиня болото знайде, а художник – фарби, – жартує Никитюк.
На диво, весь діалог звучав українською. Мейєр народився в Росії, потім переїхав до Німеччини. Розповів, що після Помаранчевої революції зацікавився Україною, а після 2014-го почав займатися гуманітарною допомогою для України. Згодом зрозумів, що хоче реалізовувати тут мистецьку діяльність: з 2016-го він почав приїжджати з проєктами до Авдіївки, Бахмуту, Дружківки, Краматорську та Маріуполя.
-
Я потроху накопичував українську мову. Слухав новини українською, Портникова – все, що завгодно. Мені було важко перейти. В 2021-му я почав переходити поступово – теж було важко. А в 2022-му я зрозумів, що кацапською розмовляти не можу.
Пізніше жовтою фарбою ґрунтуватимуть знайдені тут старі меблі та радянські полотна для інсталяцій.
Толока в МЦКМ продовжиться 8 серпня та триватиме з 10.00 до 22.00.
