1990 року третину електроенергії у Європі виробляли на атомних електростанціях. Зараз її частка скоротилася до 15–20 %. А в деяких країнах атомна енергетика взагалі заборонена і зникла як галузь. Це відбулося на тлі розмов про небезпеку атому й необхідність захистити довкілля. Водночас значно зросли обсяги відновлювальної енергетики. За даними Євростату, частка ВДЕ у структурі виробництва електроенергії в Європі 2025 року сягнула 47,3 %. Вітер був основним джерелом відновлюваної електроенергії в ЄС, на нього припадало 37,5 %. Сонячна енергія посіла друге місце з 27,5 %, далі йшла гідроенергетика з 25,9 %. Решта відновлюваної електроенергії походила з горючих видів палива (8,5 %), геотермальних й інших джерел (0,5 %).
Серед країн ЄС найбільшу частку електроенергії з відновлюваних джерел виробляли в Данії (92,4 %, переважно вітер), Австрії (83,1 %, переважно гідроенергетика) та Португалії (82,9 %, переважно гідроенергетика й вітер). Натомість найнижчі частки ВДЕ зафіксували на Мальті (16,2 %), у Чехії (16,6 %) та Словаччині (17,8 %).
Однак розквіт відновлювальної енергетики має свої межі й ризики. Відновлювальна енергетика — привабливе, але надто нестабільне джерело. Сонце і вітер залежать від погоди, пори доби й року, тоді як атомні станції працюють незалежно від таких обставин. Якщо в країні відсутня атомна енергетика, щоб стабілізувати електропостачання, доводиться підключати теплові електростанції, які працюють на викопному паливі, або імпортувати кіловати з-за кордону.
Європа не має значних запасів нафти й газу, що робить її залежною від геополітичних катаклізмів і цінових коливань на енергетичних ринках. Та й панелі для сонячних станцій завозять переважно з Китаю. У 2024 році ЄС імпортував сонячних панелей на суму 11,1 млрд євро. Китай є найбільшим постачальником сонячних панелей до Європи — 98 % усього імпорту. Нарешті було б неправильно не згадати про негативний вплив вітрових станцій на місцеву екологію. Будівництво ВЕС часто вимагає вирубки лісів і руйнування природних ландшафтів. Турбіни вітрових електростанцій є джерелом шуму. Також науковці зафіксували випадки загибелі птахів і кажанів від зіткнення з лопатями ротора або внаслідок баротравми.
Якщо Європа хоче енергетичної безпеки, досягти повної декарбонізації, мати конкурентоспроможну промисловість, їй доведеться шукати альтернативи. Наразі немає кращого варіанта, ніж частково повернутися до атомної енергії. Атомна енергетика у Європі, на жаль, стала жертвою ідеології і заручницею політики. Там, де перемогли політичні, а не економічні аргументи, АЕС поступово вивели з експлуатації. Наслідки такого рішення не забарилися.
У зв’язку з цим цікаво порівняти абсолютно протилежний досвід Німеччини та Франції, оскільки ці два лідери Європи обрали різні шляхи в енергетиці.
Німеччина вирішила повністю відмовитися від енергії атому і зробила ставку на ВДЕ. Останні атомні станції припинили роботу 2023 року. Це відбулося через тиск «зелених», для яких боротьба з атомною енергетикою перетворилася на ідеологічне питання. Інші великі політичні сили ФРН підтримали антиядерний рух. Після аварії на Фукусімі 2011 року федеральний канцлер Ангела Меркель оголосила про закриття восьми найстаріших атомних реакторів. А Бундестаг переконливою більшістю голосів ухвалив прискорити виведення з експлуатації усіх атомних реакторів. Навіть зміна геополітичних реалій і критична залежність країни від імпорту нафти й газу не переконали німецьких політиків переглянути рішення.
Частка відновлювальної енергетики в Німеччині минулого року перевищила 58 %. Це серйозне досягнення. Але є й інша сторона медалі. По-перше, близько 41 % електроенергії в Німеччині досі виробляють на теплових електростанціях. Виробництво електроенергії на традиційних ТЕС 2025 року навіть зросло на 3,6 %. А відновлювальна енергетика виявилася зовсім недешевою і не завжди доступною альтернативою.
Німеччина має одні з найвищих цін на електроенергію для споживачів і промисловості у Європі (близько 30–40 євроцентів за кіловат). Відновлювальні джерела енергії не забезпечують інерції системи, що підвищує витрати. Більшість вітрових електростанцій зосереджені на півночі, тоді як споживачі у центрі і на півдні країни. Ринок лихоманить і через надлишок електроенергії у вітряні й сонячні дні, і через її дефіцит. Для стабільної роботи такої енергосистеми потрібні великі сховища енергії, але їх не вистачає.
Промислові ціни на кіловат у ФРН суттєво вищі, ніж у США чи Китаї. Найбільше від високих цін на електроенергію страждають енергомісткі сектори німецької промисловості. Через це окремі виробництва скорочують, бізнес подумує релокувати потужності. Економісти вважають, що високі енергетичні витрати є серед головних факторів економічної стагнації, через них Німеччина поступається позиціями промислового лідера Європи. Аналіз PwC свідчить: якби атомні електростанції працювали, ціна кіловата електроенергії в Німеччині була б на 23 % дешевшою.
Однак «зелені», головні лобісти закриття атомних станцій у Німеччині, принципово не визнають своєї помилки. І наполягають: відмова від атомної енергетики зробила країну безпечнішою і незалежнішою. Представники цієї політсили критикують будь-які розмови про повернення до атому. Водночас федеральний канцлер Фрідріх Мерц шкодує через рішення попередніх урядів, але не готовий ініціювати відродження атомної галузі.
Натомість Франція пішла іншим шляхом. Там теж були спроби «зелених» і лівих закрити атомні станції або значно скоротити їхню кількість. Президент-соціаліст Франсуа Олланд під час виборчої кампанії 2012 року обіцяв поступово знизити частку атомної енергії до 50 %. Емманюель Макрон спочатку підтвердив плани закрити 14 атомних реакторів. Але російська агресія проти України і потрясіння на світових енергетичних ринках змусили відмовитися від цієї ідеї. Адже атом забезпечує промисловість дешевою і стабільною енергією. Ідеологія впала під вагою аргументів й економічної доцільності. Макрон оголосив про «ядерне відродження» і наміри збудувати шість нових атомних реакторів. А парламент й уряд остаточно відкинули попередні зобов’язання зменшити частку атомної енергетики. Прагматизм зупинив антиядерні ідеї.
Сьогодні частка АЕС у виробництві електроенергії у Франції становить 69 %. Решта припадає на відновлювальну енергетику (28 %) та викопне паливо (5,2 %). Загалом чисті джерела енергії у структурі французької енергетики становлять 95 %. Вартість — 25–30 євроцентів за кіловат. І значну частину виробленої на французьких атомних електростанціях електроенергії продають Німеччині.
Парадоксально, але факт: Франція, яка не ставила за мету закрити атомні електростанції і відмовилася потурати забаганкам зелених радикалів, сьогодні може похвалитися мінімальною часткою викопних джерел енергії. Тоді як Німеччина через своє поспішне заангажоване рішення щодо АЕС досі великою мірою покладається на вугілля, нафту й газ, аби виробляти електроенергію.
Економічна реальність руйнує міф про те, що повна відмова від атому — це запорука енергетичної безпеки, незалежності і процвітання. Але політикам буває вкрай важко визнати власну заангажованість і помилковість суджень. Тому найближчим часом ми точно не побачимо в Німеччині нових атомних станцій. А уряд буде намагатися балансувати в умовах високої волатильності енергетичних ринків і стрибків цін на енергоносії. Це створить додаткові ризики для політичної стабільності в найбільшій економіці Євросоюзу. І точно не сприятиме економічному й індустріальному ренесансу Німеччини.