«Фламінго» роблять саме ту роботу, яку й повинні робити важкі дозвукові машини — прилітають у коло біля промислових цілей, які легко розм'якшити і вивести з ладу. Зона суцільного ураження у цієї тонної голови, яка за руйнівним потенціалом дорівнює двом півтонним ФАБам — метрів 30. Зона важких руйнувань, коли від надлишкового тиску пробиває капітальну цегляну кладку, складаються перекриття і розлітаються на друзки ангари — метрів 100. А більше, власне, і не треба. У гальвано-штампувальному цеху «Іскандерів» після такого удару спалахує пожежа від порошку титану, індустріальних мастил та специфічної хімії.
У Котлубані на арсеналі ГРАУ після аналогічного візиту завелися і почали розлітатися ракети. На прикордонній заставі ФСБ біля Армянська посікло штаб, зрізавши той кут, де стояли антени зв'язку, і накрило уламками катери. Цього достатньо, щоб паралізувати об'єкт.
Так, це важка ракета, вона радіоконтрастна і теоретично її мають збивати. Але будемо відвертими: спортивні літаки, які несуть пів тонни чавуну на автопілоті, а потім самі вбиваються об ціль, теж мають збивати. І старі радянські «Стрижі» — величезні машини, які ідеально світяться на радарах, мають збивати, а не допускати до аеродромів ядерної тріади в Саратові. А вони беруть і долітають.
Бачите, як воно виходить: ми тиждень методично розбирали Ленінградську область, довбали три порти з перевалкою газу та нафти, там і досі пожежі не можуть ліквідувати, а тепер раптом прилетіло за тисячу кілометрів південніше, на Волгу.
Великий ТВД — це завжди незручно. Перекидати дефіцитні ЗРК між Пітером, Москвою і Бєлгородом важко. Відрізнити купу хибних цілей на кшталт MALD, який може ставити перешкоди, від реального «Фламінго» — складно. Воювати в принципі складно. Особливо коли за тиждень тобі виносять 17 ЗРК та десяток очей, від оглядових до РПН та управління дивізіону.
Сили оборони вдрили чітко в промисловий вузол міста, де за одним високим парканом знаходяться два оборонні монстри — АТ «Промсинтез» та АТ «Полімер». Губернатор Федоріщєв, звісно, одразу ж увімкнув режим радіоактивного копіуму і бадьоро відзвітував, що атака «безуспішна» і пошкоджень немає. Але місцеві вже зняли кадри з прильотами, а з самого ранку поліція наглухо перекрила з'їзд з вулиці Леніна безпосередньо до майданчиків заводів. Ти не будеш оточувати весь промисловий сектор кордонами, якщо уламки просто мирно впали в поле.
Щоб зрозуміти, чому Чапаєвськ — це абсолютний джекпот, потрібно подивитися на їхню макроекономіку, вкладені бюджети та логістику. «Промсинтез» — це один із головних і найстаріших виробників промислових вибухових речовин у Росії та СНД. Ця махіна варить тротил, тетрил, амоніти та нітробензол. Сусідній «Полімер» бере цю базу і штампує боєприпаси. Тобто це та сама базова бойова хімія, якою начиняють їхні улюблені ФАБи і ракети. У РФ можуть бути сотні тисяч порожніх чавунних болванок. Але без вибухівки з Чапаєвська це просто важкий металобрухт.
Наша стратегія вузьких місць та ударів по кишені працює. Там — криголам за 200 млн, а там — цех жирів, а там — бойова хімія, а там палає третю добу один із головних нафтових терміналів. Це дорого та важко замінити.
І ось тут починається найцікавіше — математика збитків. Тільки за останні кілька років у модернізацію та розвиток території випереджального розвитку «Чапаєвськ», щоб розширити потужності та логістику навколо цього хімічного кластера, інвестували (так було заявлено) 4,7 мільярда рублів. Сам «Промсинтез» генерує близько 2,5 мільярда щорічної виручки. Це надзвичайно дороге, вузькоспеціалізоване виробництво.
У них там стоять складні реактори нітрації, імпортні системи охолодження та автоматики. Можливий збиток від влучання тонної бойової частини — це не просто розвалені стіни, які можна зліпити з піноблоків за місяць. Це знищення унікального обладнання, заміна якого в умовах жорстких санкцій обійдеться в мільярди рублів і вимагатиме місяців, а то й років пошуку сірих схем закупівлі через треті країни. А вони гарантовано постраждали від тонни голови.
І найкрасивіше тут — це наша системність. У «Промсинтез» вже прилітало рівно тиждень тому, 22 березня. Тоді дрони пробили дах і спричинили пожежу. І прилетіло не куди-небудь, а безпосередньо по зоні цеху №3. Це те саме ядро заводу, де ще влітку 2023 року під час ремонту вибухнула лінія подачі азоту і розірвало на шматки шістьох робітників. Це ключова лінія синтезу, де вариться сама смерть. Тоді, тиждень тому, ми промацали їхню ППО, зупинили технологічний процес і перевірили координати. А тепер надійно закріпили результат важкою ракетою.
Дістати важким озброєнням хімічний завод на глибині в тисячу кілометрів від кордону і методично випалювати безцінні лінії з виробництва тротилу — це і є та сама війна логістик. Поки вони з піною біля рота радіють просуванням на кілька посадок, ми фізично знищуємо їм порох, без якого ці просування зупиняться.
Ще раз — важка ракетна війна над територію, яка більша за ЄС, триває і ми також зазнаємо суттєвих збитків. Але ми все більше дістаємо супротивника і щоразу це цялями стають їх важливі стратегічні підприємства. Наші ж вони, судячи з усього, вони дістати не в змозі. Докази цього очевидні: все частіші епізоди прильотів «Нептунів» та «Фламінго», 250 дронів, які щоночі атакують Росію. Та й на стапелях на Балтиці приліг відпочити криголам.