Про умови у в’язниці, новий судовий процес і шанси грузинської опозиції
У листопаді вас перевели з клініки «Вівамед» до 12-ї пенітенціарної установи (Руставська в'язниця). Як почуваєтеся після хвороби? Ви перебуваєте в одиночній камері чи зі співкамерниками? Які зараз умови утримання?
Я в одиночній камері 23 години на добу (на годину випускають на прогулянку в маленький вольєр). Мене отруїли важкими металами у 2022 році, відразу після початку повномасштабної війни. Я кілька місяців боровся зі смертю, наслідки спостерігаю і зараз: два дні тому (відповіді LB.ua отримав 1 квітня.— Ред.) я втратив свідомість — і мене відкачували. Загадково за два дні втратив усе волосся на голові. З моменту отруєння постійно приймаю близько десяти видів лікарських препаратів на день.
Місяць тому почався новий судовий процес над вами й сьома іншими опозиціонерами (Георгій Вашадзе, Ніка Гварамія, Ніка Мелія, Зураб Джапарідзе, Елене Хоштарія, Мамука Хазарадзе, Бадрі Джапарідзе). Вам інкримінують «злочини проти держави — саботаж, сприяння ворожій діяльності іноземної держави, фінансування дій, спрямованих проти конституційного ладу і національної безпеки, а також за звинуваченнями у закликах до насильницької зміни конституційного ладу і повалення влади». Які підстави для звинувачень?
Щодо нової справи, там головне звинувачення — виконання завдань української влади. До справи долучені «відеодокази» із заявою Володимира Зеленського й Михайла Подоляка. Мене конкретно ще звинувачують за висловлювання на суді. Я закликав людей зняти селфі на фоні акули Іванішвілі, яку він тримає в домашньому акваріумі. (Прокуратура звинувачувала Саакашвілі за те, що він сказав: «Поки грузинський народ не зайде і не побачить акваріум Іванішвілі, як народ Сирії прийшов подивитися палац Асада, в Грузії не буде ніяких вільних виборів». Бідзіна Іванішвілі — колишній прем’єр-міністр Грузії і почесний лідер партії «Грузинська мрія». — Ред.) Нам усім загрожує додатково від трьох до 15 років ув’язнення (у мене вже 12 з половиною років ув’язнення згідно з вироком).
За оцінками Єврокомісії, у Грузії відбувся суттєвий відступ від принципів демократії. На початку березня припинило існування Антикорупційне бюро. Чи йдеться, на вашу думку, про фінал згортання євроінтеграції?
Грузія при мені була лідером і регіональним ініціатором євроінтеграції. Після мене почався відкат, а з переходом на відверто диктаторські методи управління Європа виявилася зайвою.
Як ви оцінюєте трансформацію Грузії за останні 10–12 років? Щось від реформ, які колись вважали зразковими для України, ще залишилось?
Єдине, що залишилось від моїх реформ — це швидкі сервіси й те, що поліція не бере хабарів від водіїв. Зате повністю зруйнували антикорупційну систему, реформовані системи освіти, охорони здоров'я та решту.
Чи мають перспективи грузинські опозиційні сили? Вони бойкотували вибори 2024 року, бракує сильного лідера, опозиція залишається роздробленою.
Грузія живе в умовах кримінальної диктатури, яка прийняла ще жорсткіші закони, ніж Росія й Білорусь. У такій ситуації дивує факт самого існування внутрішньої опозиції. Тільки-но якийсь лідер здобуває підтримку, його моментально саджають до в'язниці — і цей політик поповнює списки сотень політв'язнів.
Політична боротьба у країні за таких умов можлива? Яка ваша роль у ній сьогодні? Чи не вважаєте, що стали фактором, що більше мобілізує владу, ніж об’єднує опозицію?
Боротьба майже неможлива, але вкрай необхідна. Я залишаюся головною проблемою для теперішньої влади та її російських патронів, які постійно згадують мене у своїх заявах. Річ у тому, що я довів: Грузія може бути успішною державою. Створив найуспішніший приклад розбудови держави за останню тисячу років. Ми були прикладом для наслідування у світі. Грузини повірили у свої сили, ми успішно відбили російську воєнну агресію у 2008 році, зберігши незалежність і реформи. Викорінили корупцію і забезпечили швидкий розвиток. В очах абсолютної більшості грузинів я залишаюсь єдиною альтернативою глибоко корумпованій владі.
Я бачу свою роль у поверненні Грузії до демократії і швидкого розвитку. А потім я прагну повернутися в Україну, де хотів би взяти участь у відновленні та реформуванні.
Чи не жалкуєте, що тоді повернулися? Увʼязнення було прогнозованим, а на волі, нехай і з-за кордону, ви могли б зробити більше. Причому як для Грузії, так і для України.
Я дуже шкодую, що моїх навичок дуже не вистачає саме зараз в Україні, з якою залишається моє серце. Що не можу активно допомагати у відбитті агресії, яку я досить акуратно прогнозував, хоч сам до кінця в неї не вірив. Я поїхав тоді, тому що радником Зеленського з реформ, відчуваючи підтримку президента, не був у змозі йому допомагати, оскільки уряд не хотів нічого змінювати (та й зараз не хоче). Я відчував, що від мене немає користі і не бажав брати участь в інтригах. З іншого боку, я бачив, що Грузія на межі загибелі, і не пробачив би собі, якби хоча б не спробував її порятувати. До слова, після мого ув'язнення протестний рух у Грузії різко посилився.
З’явилися нові проєвропейські політичні проєкти, рухи: Freedom Square та Sartuli – Power of New Generation. Чи є в них шанси — електоральна підтримка і ресурсна (особливо якщо в результаті нещодавніх змін до законодавства неурядовим організаціям і ЗМІ неможливо отримати іноземні гранти)?
Мене радує, що постійно з'являються нові сили з новими ідеями і більшість позитивно оцінює мою спадщину.
Різні соцопитування у 2024–2025 роках показували, що понад 70 % опитаних за вступ Грузії до ЄС. Грузинське суспільство здебільшого підтримує нинішній двовекторний курс влади? Її дії відповідають суспільному запиту? Принаймні соцопитування навесні 2025 (Eurobarometer) показували, що понад 50 % респондентів довіряють уряду і близько 45 % парламенту.
Немає ніяких двох векторів, а є чіткий проросійський курс. А ці опитування не відповідають дійсності, бо вони були телефонними. По-перше, останні живі опитування в Тбілісі й Батумі свідчать, що опозиція випереджає правлячу партію у співвідношенні 80 % проти 20 %, а ці два міста — це більш ніж половина населення країни. І минулорічні місцеві вибори в Тбілісі, які ми бойкотували, показували той самий стан справ. Влада змогла намалювати тільки 20 % явки виборців. На відміну від України, в Грузії в телефонних опитуваннях 85 % респондентів відмовляються брати участь. А серед решти 15 % близько 50 % довіряють владі.
У чому причини тривалого домінування «Грузинської мрії»?
Воно ґрунтується на тому ж, на чому тримається влада Лукашенка і Путіна: активна пропаганда, залякування і підкуп, а також на страху війни.
«Моя чотирирічна донька Жасмінка і її мама в Києві, і коли його обстрілюють, я вдвічі більше хвилююся»
Чи є серед причин ситуації, в якій опинилася Грузія, ваші власні дії, помилки? Які саме? Якби можна було щось змінити, в яких випадках ви вчинили б інакше?
Моя фундаментальна помилка була в тому, що я не перекрив потоку російських грошей до країни і не вигнав російських олігархів (як нещодавно Мая Санду в Молдові). Тоді на нас був величезний тиск з боку президента Барака Обами — не робити цього.
Я провів у Грузії ментальну революцію, перетворив фактично феодальне суспільство на щось на кшталт сучасного європейського, і Росія, звісно, скористалася цими болючими процесами у своїх інтересах.
Є припущення, що російська агресія проти України стала можливою через слабку реакцію ЄС і США на агресію РФ проти Грузії у 2008-му. Якою вона мала б бути? Яких дій і від кого ви тоді вимагали чи очікували?
Грузія була несподіваним випробуванням для Заходу, він ще довго губився в здогадах. До цього додалася катастрофічна політика президента США Барака Обами з умиротворення Росії. Обама спочатку здав Грузію (підтримавши Бідзіну Іванішвілі), потім Крим і Сирію — і неймовірно заохотив цим Путіна.
На вашу думку, Україна врахувала ці помилки в повному обсязі?
Українська влада стратегічно робить усе правильно. Захоплююся блискучими маневрами Володимира Зеленського на Близькому Сході.
У 2023-му ви казали, що США та ЄС могли б докласти більше зусиль для вашого звільнення. Розчаровані їхніми інституціями? Чи маєте підтримку, принаймні на рівні окремих сенаторів, з якими раніше тісно контактували, і надію, що ситуація може змінитися?
Європарламент багато разів вимагав мого звільнення, оголосивши мене політичним в'язнем. Те саме зробив Макрон. Я особисто добре знайомий з Трампом і Рубіо, розраховую на їхню допомогу.
Чи підтримуєте ви контакти з Україною? Як? Конкретно, будь ласка.
Я підтримую контакти з Україною, яку також вважаю рідною для себе країною (у мене одне громадянство, і воно українське). Я на зв'язку з президентом Зеленським через його офіс. Товаришую з Михайлом Подоляком і з міністром оборони Михайлом Федоровим, з багатьма членами Верховної Ради. Там досі працює моя колишня заступниця Соломія Бобровська (у 2016–2017 роках була заступницею голови та виконувачкою обов'язків голови Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі. — Ред.). Семен Кривонос (очільник НАБУ. — Ред.) — мій багаторічний помічник (у складі команди Міхеіла Саакашвілі координував роботу управління з протидії митним правопорушенням і курував економічний блок на митниці. — Ред.). Я володію лише одним будинком в усьому світі, і він під Києвом. Ще була квартира в Одесі, та довелося її продати, щоб оплатити послуги адвокатів. Моя чотирирічна донька Жасмінка і її мама в Києві, і коли його обстрілюють, я вдвічі більше хвилююся.
Як ви отримуєте інформацію про події в Україні?
Мені в соціальних мережах пишуть тисячі українців, і щодня в середньому близько 300 тисяч киян і одеситів заходять на мою сторінку. Я добився того, що в тюрмі маю деякі українські канали.
У листопаді 2025 року ви звернулися до Володимира Зеленського з проханням внести вас, як громадянина України й ексголову Одеської ОДА, до списку цивільних полонених для обміну, заявивши про незаконне утримання проросійським режимом Грузії, важкий стан здоров'я та отруєння. Чи була якась відповідь на ваше звернення? І чому досі немає предметних дій?
Я відчуваю величезну увагу з боку Володимира Зеленського, який підтримував мене і публічно, і приватно. Мабуть, завдяки його гучним заявам після мого отруєння я залишився живим. Він також формально зберіг за мною пост у своєму офісі, і це важливий символічний жест підтримки. Я дуже вдячний президенту, якого вважаю видатним лідером України воєнних часів. Радник його офісу Михайло Подоляк постійно займається питанням мого звільнення. Я вдячний і членам ВР, і українським дипломатам, зокрема консульству в Тбілісі. Не слід забувати, що, з іншого боку, за моїм полоном стоїть Путін. ПАРЄ офіційно вважає мене його особистим в'язнем.
«Путін знову почувається окриленим, не чекаю на перемир’я»
Ви вже висловлювались у 2025 році про те, що гарантії США для країн-партнерів не є надійними. На кого тоді має покладатися Україна? Які союзи будувати для власної безпеки?
У 2008-му саме військове втручання мого особистого друга Джорджа Буша рятувало Грузію. (Під час російсько-грузинської війни американський командний корабель 6-го флоту США USS Mount Whitney (LCC-20) зіграв ключову роль у стримуванні подальшої агресії, доставивши гуманітарну допомогу в Поті. Його присутність була частиною демонстрації підтримки США Грузії. Хоч дипломатичні зусилля, особливо посередництво ЄС, були основними у припиненні вогню, присутність військових кораблів США стала символом захисту грузинської інфраструктури від повного знищення. — Ред.)
Але все залежить від адміністрації і особистих стосунків з її представниками в конкретний час. Було багато випадків, коли США залишали своїх союзників. Війна в Ірані, куди, найімовірніше, перекинуть призначену Україні зброю, ще раз показала, що стовідсотково надійних гарантій не існує. Потрібно створювати регіональні союзи і, найголовніше, зміцнювати Збройні сили України.
Як ви оцінюєте мирні перемовини України, США та РФ і перспективи перемирʼя? Якщо партнери тиснутимуть на Україну щодо переговорів, як Києву протистояти цьому? Чи варто погоджуватися на відмову від територій у тій чи іншій формі, якщо людський потенціал виснажений, а фінансування від партнерів під питанням.
Перед початком війни в Ірані Путін явно сумнівався, але зараз знову почувається окриленим. Тому в найближчі місяці я не чекаю на перемир'я. Президент Зеленський і український народ стоять дуже твердо і не допустять ніяких капітуляційних дій. Те, що ворог більш ніж чотири роки буксує, означає, що він дуже програв. Збереження незалежної України — це вже ознака, що ворог не виграв. А якщо ми станемо ще й успішними, то це означатиме повну поразку і підрив Росії, а отже — стратегічну перемогу України.