Черговий указ про паспортизацію
Російська паспортизація давно не просто бюрократичний механізм, а інструмент політичного маркування територій, які Москва вважає зоною свого впливу. Через паспорти створюють формальний привід говорити про «захист своїх громадян» далеко за межами своїх кордонів. Отримали паспорти — значить, наші. Значить, є кого «захищати». Водночас паспортна база у Придністровʼї давно набрана, указ 15 травня не створює нової маси громадян. Він робить інше — маркує територію в момент, коли прапор окупанта на ній вперше реально намагаються висмикнути.
Ба більше, відколи Росія почала повномасштабну війну проти України, у регіоні спостергіли зворотну тенденцію — декотрі жителі, які не мали молдовського громадянства, активно оформлювали його. Звісно, не на користь ідентичності чи як вияв лояльності, а як правовий щит від потенційної мобілізації до ЗС РФ. При цьому і сама Росія не може конвертувати юридичні підстави «захисту громадян» у прямий військовий сценарій проти Молдови. Та указ з'являється саме зараз.
Президентка Молдови Мая Санду назвала його інструментом поповнення мобілізаційного ресурсу: «Імовірно, їм потрібно більше людей на війну в Україні». Президент України Володимир Зеленський додав ще одну важливу рамку: Москва маркує Придністров'я як свою територію.
Таку логіку Росія відпрацювала практично в усіх конфліктах пострадянського простору. В Абхазії та Південній Осетії близько 90 % місцевого населення отримали російські паспорти ще до 2006 року — і у серпні 2008-го Москва зайшла туди військово під приводом «захисту громадян РФ».
У травні 2025-го Кремль додатково спростив жителям цих регіонів порядок отримання громадянства — і це показовий момент: навіть території, формально визнані Москвою ще у 2008-му, потребували додаткового паспортного узаконення.
Схожу схему Кремль вибудовував і на окупованому Донбасі: 2019-го Путін підписав указ про спрощене громадянство для жителів ОРДЛО. Після 2022-го — на інших тимчасово окупованих територіях України, де російське громадянство стало вже не правом, а примусом. Без нього там неможливо працювати, лікуватися, навчатися і навіть реалізовувати батьківські права. І лише за два місяці до указу щодо Придністров'я, у березні 2026-го, Кремль безстроково продовжив спрощений порядок для жителів ТОТ України, остаточно закріпивши паспортизацію як елемент окупаційної політики.
За чиїми правилами?
За тиждень до указу Путіна Кишинів відвідала глава європейської дипломатії Кая Каллас і зробила заяву, на яку ще кілька років тому від Брюсселя годі було й сподіватися. Європейська дипломатка прямо вказала: виведення російських військ з Придністров'я має увійти до переліку вимог ЄС у будь-яких перемовинах з Москвою. І додала: придністровське питання не стане перешкодою для європейського майбутнього Молдови. А цей момент можна назвати тектонічним: Придністровʼя вперше за десятиліття перетворюється із замороженого конфлікту на пункт європейського переговорного списку, саме коли ЄС роздумує, хто міг би стати спецпредставником для контактів з Москвою.
Заява Каллас не видається випадковою. Останніми місяцями Кишинів поступово змінював саму логіку розмови про реінтеграцію регіону. У середині березня віцепрем'єр-міністр з реінтеграції Валеріу Ківерь презентував у Бухаресті, а згодом у Брюсселі нову концепцію.
І в ній — що принципово — відсутня саме згадка про особливий статус регіону в складі Молдови, який стояв у центрі попередніх ітерацій переговорного процесу. Тобто Кишинів де-факто відходить від формату «5+2». Нова концепція базується на економічній інтеграції, фіскальній уніфікації та поступовій демілітаризації.
Частина цих кроків уже не концепція, а реалізовані рішення. Наприкінці квітня молдовський парламент ухвалив закон, який скасовує спеціальні податкові й митні пільги для Придністров'я. Паралельно створили так званий Фонд конвергенції — механізм, через який придністровські податки спрямовуватимуть в окремий перехідний фонд до 2030 року.
Тому із заяви Каллас у Кишиневі очевидно, що Брюссель цю логіку підтримав. А от Москва ні. І засвідчує це не лише сам указ про спрощену паспортизацію. 13 березня глава російської дипломатичної місії в Молдові Олег Озеров зустрівся з де-факто лідером Придністров'я Вадимом Красносельським. Сторони обговорювали «підтримування миру», «продовження переговорного процесу» та «російсько-придністровську співпрацю».
А 15 травня — у день підписання указу — російський дипломат узяв участь в «урядовому» засіданні в Тирасполі за участю представників місцевих економічних структур, де відкрито пролунали звинувачення Кишинева в економічному тиску.
А втім, головне питання зараз навіть не в податках, не в статусі й не в російських паспортах. Питання — за чиїми правилами далі розгортатиметься придністровський сюжет. Молдова за підтримки Заходу намагається перевести його з політичної та військової площини в технократичну: податки, митниця, економіка, інфраструктура, поступова реінтеграція.
Натомість Москва робить усе, щоб утримати придністровський сюжет у політико-військовій логіці: «захист громадян», ОГРВ, склади боєприпасів у Ковбасній, червоні лінії та постійна загроза ескалації. Саме в цій логіці указ про спрощену паспортизацію виходить рівно через два дні після 13 травня, коли Держдума РФ ухвалила ще один цікавий закон, що розширює повноваження президента РФ у застосуванні ЗС РФ за кордоном для «захисту російських громадян».
Не випадково це згадав і Озеров у квітневому інтерв'ю, де паралельно і захищав присутність ОГРВ, і обіцяв, що Росія захищатиме своїх громадян.
Контекст переговорів
Для України Придністровʼя залишається джерелом потенційної дестабілізації, і заходи безпеки на кордоні з регіоном посилили ще у 2022 році. У грудні 2025-го ГУР попереджало, що Росія «активізує роботу у Придністров'ї, намагаючись створити для України додаткову точку напруги». За даними української розвідки, у регіоні «запустили лінії зі збирання безпілотників і створили навчальні центри для операторів БпЛА». Тож загроза другого фронту через Бессарабію, з прямим виходом на Одесу — це сценарій, що змушує Україну тримати південний напрямок під посиленою увагою навіть тоді, коли активної ескалації немає.
Окрім суто безпекового виміру, активізація придністровської теми впливає і на конфігурацію переговорів про завершення війни в Україні. Після заяви держсекретаря США Марко Рубіо, що американське посередництво між Україною та Росією застопорилося, придністровський трек відкриває Москві щонайменше три додаткові сценарії.
По-перше, Росія може спробувати використати Придністров'я як розмінну монету. Мовляв, Москва готова обговорювати виведення (або невиведення) ОГРВ в обмін на поступки щодо Донбасу, Запоріжжя чи Херсона. Саме такі показові юридичні кроки, як спрощена паспортизація, підвищують ціну предмета торгу.
По-друге — перевантаження європейського порядку денного. Довгий час і Росія, і США фактично були проти повноцінної присутності ЄС за столом переговорів щодо завершення війни. Тепер позиція Вашингтона зрушилася, принаймні риторично — і європейці отримують більше простору в цьому процесі. Для Кремля це можливість розіграти свої активи в новій конфігурації, паралельно тестуючи спроможність ЄС утримувати єдину лінію.
І по-третє — Придністров'я як майбутній актив для тиску з готовою юридичною конструкцією про «захист своїх громадян». Сценарій, який Кремль уже неодноразово відпрацьовував. І більш ніж достатньо підстав вважати, що віру в його ефективність у Москві зберігають і досі.
Румунський хребет
Без двох суміжних театрів останній сценарій видавався б занадто ізольованим. На цьому тлі дунайський коридор — маршрут, яким Україна з 2022 року вивезла понад 193 мільйони тонн експорту, — не просто логістика, а стратегічний хребет регіону.
Молдовська автономія Гагаузія, яка межує з українським Буджаком і розташована на невеликій сухопутній відстані від Придністров'я, функціонує в режимі керованої турбулентності. Ставлениця Москви башкан Гагаузії Євгенія Гуцул відбуває сім років ув'язнення за «електоральну корупцію». Паралельно підготовка до виборів у Народні збори автономії 21 червня заблокована рішенням Вищої судової палати Молдови. Це другий внутрішній фронт Кишинева, який працює синхронно з придністровським: на одному треку — юридична інфраструктура «захисту», на іншому — інституційний колапс і нацменшина, що вважає себе репресованою.
Нова Національна стратегія оборони Румунії на 2026–2030 роки вперше прямо називає Росію головним джерелом багатовимірних гібридних загроз й окремо прописує особливу відповідальність Бухареста за безпеку Молдови. Водночас Бухарестська дев'ятка у травні 2026-го вже визначила війну Росії проти України як загрозу всьому регіону і, звісно, євроатлантичному порядку.
Прямих доказів того, що Москва готує Дунайський регіон як потенційний театр ескалації, наразі немає. Непрямих предосить. Зокрема, генерал Джеймс Еверард у збірнику матеріалів румунської безпекової конференції посилається на начальника Штабу оборони Румунії генерала Влада Георгіце і пише, що Фокшанські ворота (географічна зона поблизу кордонів України й Молдови. — Ред.) є найуразливішим місцем румунської безпекової архітектури.
На думку Георгіце, саме коридор поблизу дельти Дунаю є одним з найвразливіших напрямків, де Росія могла б спробувати створити кризу в разі подальшої ескалації.
Вересневий годинник Москви
І є ще одна змінна, яка потенційно може визначати логіку дій Кремля в регіоні. 18–20 вересня 2026 року в Росії мають відбутися вибори до Держдуми — перші парламентські з початку повномасштабного вторгнення. «Єдина Росія» заходитиме в кампанію, перезапускаючи своє домінування в умовах, які навіть кремлівські аналітики обережно називають економічним уповільненням. Тобто в середовищі, де накопичується соціальне роздратування, а ресурс позитивної мобілізації поступово вичерпується.
Саме тому між травнем і вереснем у Кремля інший політичний годинник, ніж той, що показує час у Кишиневі, Брюсселі чи навіть Києві. І в цей період жоден публічний жест Путіна навряд чи буде адресований виключно зовнішній аудиторії.
Тому ескалація навколо Придністров'я так само може бути сигналом не лише для Молдови, України чи ЄС. Але й для власного виборця, який, яким би контрольованим він не був, усе одно потребує постійного підтвердження наративу про «велич» Росії, розширення впливу, незважаючи на санкції, ізоляцію та провал концепції СВО. У цьому сенсі паспортні укази ще й майже безкоштовний спосіб продемонструвати живучість «русского міра».