Почнімо з переговорного формату 5+2: як ви оцінюєте роль Російської Федерації в цьому процесі, особливо після 2022 року?
Для нас формат 5+2 повністю заморожений, це неактивний переговорний процес. Неможливо вести переговори про мир з державою, яка перебуває у стані війни й окупує інші країни в регіоні. Проте ми зберігаємо певні елементи формату, пов'язані з ОБСЄ, тому що віримо в його корисність. ОБСЄ залишається важливим гравцем у регіоні, підтримуючи миротворчу місію та сприяючи загальній стабільності.
Довідка: Формат 5+2 — переговорний механізм врегулювання придністровського конфлікту, заснований у 2005 році, отримав свою назву завдяки кількості учасників, які беруть участь у переговорах. Ними є сторони конфлікту — Республіка Молдова і Придністров'я (сепаратистська адміністрація Тирасполя), посередники — Російська Федерація, Україна та ОБСЄ, а також спостерігачі — ЄС і США. Після повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році формат 5+2 фактично заморожений, бо неможливо здійснювати миротворчу функцію. одночасно здійснюючи агресію.
Найбільше значення зараз має те, що відбувається безпосередньо між Кишиневом і Тирасполем — контакт між конституційною владою Молдови й де-факто керівництвом Тирасполя. Ці взаємодії сприяють підтримці стабільності, забезпеченню безпеки та запобіганню ескалацій. Ми активно підтримуємо Кишинів у цих зусиллях.
Від початку російської агресії проти України керівництво Молдови опинилося в дуже складній ситуації з огляду на присутність російських військ у Придністров'ї та неконтрольовану частину своєї території. Проте вони діяли дуже відповідально, вживаючи заходів і підтримуючи контакт з Україною з питань, пов'язаних із ситуацією в Придністров'ї. Посол Роговей проводить важливу роботу, сприяє обговоренню питань безпеки і стабільності між Києвом, Кишиневом і Тирасполем.
Як ви вважаєте, чи задоволений Київ тим, що діалог дедалі більше переходить у формат 1+1, що до повномасштабної агресії видавалося б не зовсім прийнятним варіантом з огляду на кількість зацікавлених сторін?
Це виявилося корисним певною мірою, особливо зараз, коли неможливо вести будь-які переговори з Російською Федерацією. Київ підтримує цей діалог, але хотів би бути поінформованим про те, що відбувається, і бути впевненим, що з цього регіону не надходить жодних загроз.
Не варто забувати, що через особливості енергосистеми, що склалася в Радянському Союзі, і маршрути прокладання енергетичних ліній існують важливі комунікації, які проходять, наприклад, через Одесу і Придністров'я. Дії Кишинева в постачанні електроенергії з лівого берега також мають велике значення для України. У цьому контексті особливо важлива роль пана Роговея (Паун Роговей, посол з особливих доручень МЗС України. — Ред.), який регулярно відвідує Тирасполь, щоб переконатися, що Київ залишається в курсі ситуації, а Кишинів усвідомлює необхідність тісної взаємодії з Україною для контролю ситуації.
Як ви оцінюєте роль придністровських так званих еліт від початку повномасштабного вторгнення? Чи змінилося їхнє ставлення до Молдови, України, Росії, ЄС?
Думаю, що загалом вони розуміють, що перебувають у вкрай складній ситуації. Раніше існувало багато нелегальної торгівлі через кордон з Україною. Деякі корумповані еліти з Тирасполя отримували з цього зиск, а також окремі корумповані особи з українського боку кордону. Це давно відомий факт. Їхня діяльність створювала дуже складні умови для підтримання безпеки й економіки регіону.
Ці еліти завжди залежали від Росії, але водночас прагнули балансувати свої інтереси. Тирасполь не можна вважати монолітом, але я думаю, що прагматизм у регіоні переважає. Багато жителів Придністров'я мають кілька паспортів, що також підкреслює їхній прагматизм. Вони хочуть вижити і зберегти регіон поза активною участю у війні. Це дуже складний процес, але їхня основна мета — забезпечити стабільність і мінімізувати ризики для своїх людей, не допустити їхньої залученості у війну.
Це дуже цікавий момент. Хто, на ваш погляд, найпрагматичніший у цьому трикутнику: Кишинів, Тирасполь чи Київ?
Я думаю, тут дуже багато прагматизму. Головне — виключати емоції і підтримувати стабільність ситуації. Питання не в тому, хто найпрагматичніший, а в тому, для кого це питання найбільш значуще.
Для Києва Придністров'я — це одна з багатьох проблем, але не головна. Для Кишинева Придністров'я також є одним з численних завдань, поряд з економічними труднощами, виборами і впливом російської інфляції.
А от для Тирасполя Придністров'я — це все, що в них є. Тому значення цього питання для всіх сторін різне, і це впливає як на їхню політику, так і на поведінку.
Чи вважаєте ви можливим трансформувати формат 5+2 і яку роль у цьому може відіграти Україна?
Думаю, що в якийсь момент ми прийдемо до нового формату, але це моя особиста думка. Усе залежатиме від того, як завершиться війна. Ми сподіваємося, що Україна переможе і відновить свою територіальну цілісність. Після цього формат переговорів залежатиме від умов досягнутих угод.
Україна завжди відіграватиме важливу роль у цьому процесі. Навіть зараз, коли Україна й Молдова спільно рухаються в бік Європейського Союзу. Така ситуація неприпустима в Європі, особливо в центрі майбутнього Європейського Союзу. Тому Україна обов'язково зіграє ключову роль у врегулюванні цього конфлікту.
Поділіться вашими враженнями: які емоції та ставлення ви бачите в Тирасполі? Вони чекають української перемоги чи перемоги «когось іншого»?
Це, звісно, моє припущення... Я думаю, що принаймні на рівні звичайних людей вони хочуть закінчення війни. У мене складається відчуття, що в таких регіонах існує думка, що ця війна взагалі не повинна була початися. Ця подія змінила їхнє сприйняття світу, тому що багато людей, як і багато хто в Україні, вірили, що неможливо, щоб слов'янська нація напала на своїх же слов'янських «братів», тобто що Росія може атакувати Україну.
Мені здається, що в них є симпатія до того, щоб конфлікт завершився. Якого саме завершення вони хочуть? Важко сказати напевне, і я не беруся судити за них.
У Кишиневі давно розгортається цікава дискусія про реінтеграцію регіону. Більшість таких дискусій закінчуються твердженням, що Кишинів не має грошей на цей процес. Я навіть не буду згадувати, що деокупація мала б стати кроком, який передував би реінтеграції. Проте чи профінансує ЄС реінтеграцію Придністров'я для Молдови?
Фінансовий аспект, безумовно, важливий, але не найголовніший. Як ви правильно зазначили, військова сила має покинути територію Молдови — це перший і необхідний крок. По-друге, потрібно зрозуміти, як буде інтегровано населення регіону у виборчу систему країни, що також вкрай важливо.
Крім того, належить розв'язати безліч практичних питань: перехід на єдину валюту, інтеграція банківської системи, освітньої системи, державних структур, поліції тощо. До обговорення конкретних сум, які, звичайно, будуть значними, потрібно продумати всі ці аспекти.
Ми пам'ятаємо, скільки коштувало об'єднання Німеччини і як складно було навіть багатій країні, такій як Західна Німеччина, інтегрувати Східну Німеччину. Кишиневу потрібно ретельно все це проаналізувати, і поки що ці питання навіть не почали системно обговорювати, незважаючи на зайнятість влади реформами.
ЄС, звісно, підтримає Молдову. Я не можу сказати, які конкретні фінансові перспективи будуть запропоновані і скільки коштів виділять для Молдови. Це також залежить від того, скільки знадобиться для інших потреб, наприклад, для реконструкції України. Але якщо реінтеграція Придністров'я все-таки відбудеться, вона обов'язково відбудеться за допомогою ЄС. Інших варіантів просто не існує. Однак це буде дуже складний процес.
Я розумію, що питання присутності російських військ виходить за рамки вашого офісу, але, можливо, вам відомі практичні варіанти того, як російські війська можна вивести з Придністров'я?
Я теж хотіла б отримати відповідь на питання, як позбутися російських військ на цій території. До речі, я з Польщі, і в 1990-х нам вдалося вивести російські війська, хоча це був довгий процес. Це питання має стати однією з найважливіших частин політичного врегулювання конфлікту в рамках переговорів.
Як це може бути реалізовано? Поки триває війна Росії проти України, про такі переговори з Росією навіть не можна говорити — це очевидно. Для початку українці повинні домогтися миру. Тільки після цього можна буде обговорювати з Росією виведення її військ з Придністров'я. Я не думаю, що цього можна досягти без участі Росії.
Довідка: На території окупованого Придністров'я розміщені Оперативна група російських військ, російські миротворці й так звана армія Придністров'я. У 2006 році за активної підтримки Росії та за участю її дипломатичних представництв у Придністров'ї організували «референдум» щодо приєднання регіону до Росії. За офіційними даними, 97 % учасників нібито висловилися за. Відповідно до рішень Стамбульського саміту ОБСЄ 1999 року, Російська Федерація зобов'язалася повністю вивести свої війська й озброєння з території Придністров'я до 2002 року. Це включало питання виведення Оперативної групи російських військ, яка залишилася в регіоні після розпаду СРСР (переформатувавшись із 14-ї армії, яка брала участь у Придністровській війні проти Молдови), та знищення або вивезення великого арсеналу озброєнь, найбільшого сховища боєприпасів у Східній Європі, які зберігають у Ковбасній. Замість виконувати зобов'язання Росія досі зберігає військову присутність у Молдові, аргументуючи це необхідністю охороняти склади в Ковбасній, чим опікується власне ОГРВ, і «миротворчою місією», до якого залучений окремий контингент. Щобільше, Росія продовжує надавати фінансову, політичну та військову підтримку сепаратистському режиму в Тирасполі, що суперечить принципам міжнародного права, підриває суверенітет Молдови й підтримує напругу в регіоні.
Ви вважаєте, що нова адміністрація Трампа зможе вплинути на цей процес?
Я не пригадую жодних заяв Трампа про Молдову. Я не думаю, що Молдова поки що не пріоритет для нової адміністрації. Тому мені складно припустити, які дії можливі.
Як ви оцінюєте зміни в Кримінальному кодексі Молдови в частині, що стосується сепаратизму? Якщо дозволите, я хотіла б наголосити, що для України важливо розуміти позицію ЄС, тому що досвід Молдови в цій сфері, який може бути застосований для реінтеграції українських територій після війни, не обов'язково відповідатиме нашим інтересам. Чи шукають придністровські еліти в цьому питанні якісь гарантії від ЄС для своєї безпеки або капіталу? Яку позицію підтримує ЄС?
Ці поправки до Кримінального кодексу вже ухвалили. У нас є чітка позиція з цього питання, викладена у Звіті щодо розширення (Enlargement Report). У ньому ми критикували процес ухвалення цих змін, оскільки він пройшов без належного аналізу можливих наслідків і без необхідних консультацій. Проте це те питання, в якому ми готові співпрацювати з Молдовою.
Політиків якого рівня можуть притягнути до відповідальності?
Кримінальний кодекс дозволяє притягнути до відповідальності будь-яку людину, визнану винною в сепаратизмі. Це не обмежується тільки політиками — Кримінальний кодекс застосовують до всіх громадян, незалежно від їхнього статусу.
Наприклад, Красносельського (так званий президент Придністровської Молдавської Республіки. — Ред.) можуть притягнути до відповідальності за сепаратизм?
Це питання не до мене. Я не уповноважена виконувати положення Кримінального кодексу Молдови або давати коментарі від імені молдовського уряду.
Політично які наслідки це може мати для України? У нас на окупованих територіях теж є адміністрації, що складаються з місцевих жителів, які з різних причин беруть участь у їхній діяльності й по суті можуть бути визнані сепаратистами. Які уроки має вивчити Україна?
Я не думаю, що тут узагалі є уроки для України. Ця ситуація не пов'язана безпосередньо з придністровською владою або партіями. Умови різні, як і самі кримінальні кодекси. Я не проводила б паралелі між Молдовою й Україною в цьому контексті.
Ще одне важливе питання стосується енергосистеми. У ЄС є стратегія встановлення контролю за енергетичною системою в регіоні, якою де-факто розпоряджається Росія?
Ми зробили досить багато завдяки підтримці ЄС, наприклад, лінії електропередач між Молдовою та Румунією, нова з'єднувальна станція тощо, а також будівництво зв'язків між Україною та Молдовою. Тому правий берег Молдови більше не залежить від газу з Росії, як ви знаєте, і використовує його для генерації електрики. Ми працюємо з Молдовою на трьох рівнях.
Перший — це імпорт електроенергії, яка хоч і набагато дорожча від газу з країн ЄС, які самі не виробляють газу, але мають доступ до інших джерел. По-друге, ми працюємо з ними над будівництвом місцевих потужностей, зокрема в енергетичній сфері. По-третє, ми активно займаємося питаннями енергоефективності. Це зроблено ретельно.
Ступінь залежності Молдови від Росії в плані енергетики зараз зовсім інший, ніж три роки тому. Післявоєнна енергомережа, зокрема Молдовська ДРЕС, розташована на лівому березі, все ще функціонує. Поки що Тирасполь діє відповідально, здебільшого в плані управління мережами. Але це також може відіграти роль у частині реконструкції України. Ми повинні сфокусуватися на зміні енергетичних зв'язків з іншими країнами, на зміцненні зв'язків з Україною. Нині ми зосереджені на реформах, які відбуваються просто зараз.
З 2025 року Україна остаточно припинить транзит російського газу через власну територію. У ЄС є альтернативні підходи в частині підтримки регіону?
Ми були досить чесні на рівні Європи, на рівні європейських інституцій, ми знаємо, що це припиниться, і ми це приймаємо. Ми працювали з Європейським Союзом над створенням альтернативних сценаріїв. У них є деякі плани, але я не думаю, що наразі можна впевнено сказати, що саме відбуватиметься 1 січня. Це стосується енергетичної безпеки, зокрема газу після 1 січня. Але це справді залежить від влади Кишинева, і ви маєте запитати міністра енергетики, як він бачить постачання газу в Молдову після 1 січня.