З високою ймовірністю, нинішня лідерка Майя Санду отримає черговий кредит довіри і її переоберуть на другий термін. Проте повноцінний політичний цикл розпочнеться після парламентських виборів 2025 року, і тоді ухвалення непопулярних рішень стане ще складнішим.
Насамперед це пов’язано з тим, що президентська партія “Дія та солідарність”, яка зараз має монобільшість у парламенті (63 із 101 мандата), навряд чи знову здобуде таку значну підтримку. У підсумку, внутрішні політичні конфлікти доповнять гібридну агресію, яку продовжує вести Росія проти Молдови. Таким чином, питання, що перебували у підвішеному стані, і надалі залишаться невирішеними.
Так звана Придністровська республіка існує у своєму квазіформаті з 1992 року, після завершення гарячої фази війни проти Молдови, у якій брала участь і Росія, прикриваючись сепаратистами. Тоді у конфлікті проти Молдови була задіяна 14-та гвардійська армія, яка в 1995 році була реорганізована в Оперативну групу російських військ (ОГРВ).
Відповідно до угоди між Москвою та Молдовою про врегулювання придністровського конфлікту, підписаної у 1992 році, Росія також розмістила в регіоні “миротворчу” місію. Крім того, окремо діє “придністровська армія”. За відкритими даними, загальна чисельність військового контингенту, підконтрольного Росії, становить близько 20 тисяч осіб.
Молдова після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну не блокувала в найкритичніший момент кордон, пе перешкоджала експорту й прийняла сотні тисяч українських біженців. Проте, будьмо відвертими, у портфоліо двосторонніх відносин вистачає непростих питань, які (якщо взагалі вирішувалися) потребували залучення третіх сторін — Бухареста чи Брюсселя. Тому для стабільних і взаємовигідних відносин однієї лише “європейської влади” недостатньо. Це також стосується й питання Придністров'я.
Першим каменем спотикання стали військові склади в Колбасній. Саме для їхньої охорони, начебто Росія й утримує військових Оперативної групи російських військ (ОГРВ). Ці склади вважають одними з найбільших у Східній Європі, туди Радянська армія звозила озброєння зокрема після виведення контингенту з тодішньої Чехословаччини. За даними відкритих джерел, серед іншого, там зберігаються артилерійські снаряди радянських калібрів, яких Україна особливо потребувала в перші місяці війни.
Розмови про склади в Колбасній велися переважно неформально (хоча й на офіційному рівні, але достеменно нам про це невідомо) і певний час помітно заповнювали інформаційний простір. Проте молдовська влада у цьому питанні залишилася непохитною.
З боку українських інформаційних рупорів, своєю чергою, також лунали дивні пропозиції, наприклад, про військове вирішення проблеми. І дивні вони того, що насправді, для вирішення придністровської проблеми якраз достатньо не робити нічого — не забезпечувати транзит російського газу, за рахунок чого й існує придністровський анклав та йти на поводу у Кишинева, як це було навіть до 24 лютого 2022 року, коли Молдова відтермінувала перехід до спільного з Україною контролю за україно-молдовським кордоном з боку окупованого Придністровʼя.
Навіть якщо тему Колбасної вдалося прояснити, зокрема завдяки коментарям молдовських високопосадовців авторці цієї статті, це не змінює факту, що Придністров’я залишається зоною військової напруги з високим рівнем непередбачуваності. Молдовські чиновники неодноразово заявляли, що Кишинів не може забезпечувати повний контроль над цією територією та гарантувати там безпеку. Дуже швидко це підтвердилося: у квітні 2022 року на окупованій території в Тирасполі пролунали вибухи. Згодом стало відомо, що невідомі обстріляли будівлю так званого Міністерства державної безпеки (МГБ) з ручних протитанкових гранатометів.
Й протягом останніх трьох років, поки триває повномасштабна агресія, риторика російських проксі в Придністров’ї лише підсилює напругу. Це відбувається і через дезінформаційні кампанії, спрямовані на дискредитацію України та створення враження, що провокатором є саме Київ.
Водночас поки молдовські посадовці запевняють, що військової загрози з боку Придністров’я немає, а воювати, особливо проти озброєної до зубів України, просто нікому (проте хто знає, на що здатний переляканий “придністровець” із гранатометом у руках?) — у місцевому університеті відкривають курси операторів БПЛА.
Але, як казав “класик”, ЗСУ показали “звідки готувався напад”: у серпні цього року українська армія в рамках контрнаступальної операції встановила контроль над стратегічним об’єктом “Газпрому” — газорозподільчою станцією в російському містечку Суджа.
Саме з цієї станції російський газ подають в тому числі й на Придністров’я. Відразу після цього активізувалися й дискусії навколо окупованої території, але не в тому напрямку, в якому б це сприяло регіональній безпеці.
Як стало відомо LB.ua, у липні цього року, коли вже стало очевидним, що Україна не продовжуватиме транзит російського газу, в Стамбулі відбулася непублічна зустріч на тему Придністров’я. За інформацією джерел, у підсумковому комюніке зазначалося, що серед присутніх були як представники як Росії, так і Молдови. Вони домовилися сприяти діалогу у форматі 1+1 та організувати обмін інформацією, зокрема щодо процесу євроінтеграції.
Однак повернімося до сьогодення. Напередодні президентських виборів у Молдові місцеві журналісти оприлюднили розслідування про масштабний підкуп виборців в інтересах Москви. Олігарх-утікач Ілан Шор, який переховується від молдовського правосуддя в Москві, організував через Telegram-боти мережу проплачених активістів. Їхнє фінансування здійснював російський “Промсвязьбанк”, тісно пов'язаний із Міністерством оборони РФ.
Попри фінансові обмеження, які нібито запровадила молдовська влада, виведення готівки безперешкодно здійснювали через “банки” Придністров’я. Але поки, що винними виявилися лише проплачені активісти-пенсіонери, тоді як Придністров’я готують до діалогу 1+1. Але й решта посадовців окупаційної адміністрації не перебувають ні в національному розшуку, ні під міжнародними санкціями — навпаки, вільно подорожують світом, користуючись молдовськими, румунськими, і, до речі, українськими паспортами.
Але Придністровʼя залишається й інструментом політичного тиску. Без перебільшення, увагу всього світу привернула ініціатива місцевої “влади Придністров’я” скликати з’їзд “депутатів” усіх рівнів. Виникли занепокоєння, що молдовські сепаратисти можуть звернутися до Путіна по допомогу. Хоча все завершилося мирно, такі маневри очевидно мають свою приховану мету, і Україні слід бути обережнішою в своїх стосунках з сусідами.
Під час візиту до Молдови у 2023 році Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання авторки цього матеріалу, зазначив: російські військові, якщо хочуть вижити, повинні думати про те, як вийти з Придністров’я, “таксі я їм викликати не буду”, — сказав президент. Таким чином, пріоритет України щодо Придністров’я був озвучений — це виведення російських військ. Все інше — вторинне.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.