Якщо не вдаватися в геополітичні розбірки між імперіями й одразу відштовхнутися від Прутського походу РККА 1940 року, то виходить, що на територію сьогоднішньої Молдови вдерлися війська 5-ї, 9-ї та 12-ї армій. За радянських часів ця республіка, згідно з військово-адміністративним поділом, входила до складу Одеського військового округу. 1990-го в Молдові квартирувала 14-та армія, яка на лівому березі Дністра мала штаб армії, 59-ту МСД, 93-тю бригаду МТЗ, 15-й полк зв’язку, 58-й ОРТБ ППО, 130-й ОБРХБз, 1389-й КП ППО, 233-й вузол зв’язку, 5154-ту рембазу, 36-ту вертолітну ескадрилью, 321-шу ескадрилью БпЛА в Тирасполі, 173-тю ракетну бригаду, 2-й понтонний полк, 637-й інженерно-дорожній батальйон, 785-й батальйон розвідки забруднення в Бендерах і 115-й ОІСБ у Парканах. У Кишиневі дислокувався 300-й десантний полк 98-ї, тоді ще Болградської десантної дивізії.
Розвал СРСР поставив крапку в перебуванні радянських військ на території Молдови, але через молдовсько-російську війну, відому як Conflictul din Transnistria, або Придністровський конфлікт, у регіоні появилися так звані миротворці. Ясна річ, що російські.
Це російське кубло в Молдові має офіційну назву «Оперативна група російських військ у Придністров'ї». Організаційно ОГ входить до складу Західного військового округу, нею керують з Петербурга. Чомусь вважають її спадкоємицею 14-ї гвардійської загальновійськової армії Збройних сил СРСР і Збройних сил РФ.
Чим зараз є ця ОГ і на що вона здатна? Це такий собі полк неповного складу: 82-й і 113-й мотострілецькі батальйони, 540-й батальйон управління, рота радіоелектронної розвідки, 976-та рота РЕБ, 425-та ІСР, 130-та рота РХБЗ, окрема ремрота, 1141-й артилерійський склад, 1833-й інженерний склад, 2491-й продовольчий склад й авіаційна комендатура аеродрому «Тирасполь». Мають вони там приблизно 1900 особового складу, 56 БТРів. Ні танків, ні артилерії, ні ППО (не рахуючи ПЗРК) нема. У зв’язківців, ребівців й радіоелектронних розвідників є цікава техніка, але мало. Тобто в противника там реально два легкі піхотні батальйони. Стокгольмський інститут війни і миру вважає, що мають ще бути сім вертольотів Мі-24 і Мі-8.
Не забуваємо про трансністрійських сепаратистів, адже зрозуміло, за кого вони воюватимуть. Чітких даних про них немає. Є оцінні судження: приблизно 8000 в/сл, 38 танків Т-72 і Т-64, близько 30 Т-55, 30 БМП-1, 120 БТР-70 і БТР-60, 30 протитанкових гармат МТ-12 і Д-44, 40 РСЗВ «Град». Але на папері.
Зрозуміло, що все це воєнізоване збіговисько розкидає сама лише Одеська бригада ТрО. А ось для армії Молдови це проблема.
Ось тут є питання: Молдова межує з Румунією та Україною, котрі за визначенням не пропускають через свою територію до Трансністрії ніяких вантажів, а військового характеру — тим паче. То як сепари й «миротворці» підтримують бойову готовність озброєння й техніки? Є підозра, що все це озброєння перебуває в дуже сумнівному стані. Як ротують людей? А через Кишинівський аеропорт. Удягають люди цивільне й летять собі як туристи. Молдова територій за Дністром не блокує. Хоча основа російського контингенту — місцеві громадяни з російськими паспортами, а таких паспортоносців там близько 220 тисяч.
Найбільшою проблемою є 1141-й артилерійський склад у селі Ковбасне. Там, до речі, є КПВВ на Україну — Домниця. За різними оцінками, на складі лежать від 19 до 21.5 тис. тонн боєприпасів (2500 вагонів). 57 % запасів не придатні для використання й небезпечні для перевезення. Якщо воно там бахне, то за потужністю в тротиловому еквіваленті вибух становитиме 10 кілотонн (як бомба в Хіросімі).
І ось 28 лютого Європа побачила позаплановий спектакль: «з'їзд депутатів усіх рівнів ПМР» звернувся до Держдуми й Ради федерації РФ з проханням реалізувати заходи захисту Придністров'я в умовах посилення тиску Молдови. Що вони мали на увазі — не розуміє ніхто: ні ті, до кого зверталися, ні ті, хто звертався.
Але весь цей інфошум здійнявся не просто так і був частиною комплексу ширших заходів. Зокрема, відомо, що група із шести офіцерів розвідки ГШ ЗС РФ розробляла план спеціальної операції на території Придністров'я та Молдови. Керманичі закордонних мереж (та сама розвідка ГШ і російська СЗР) активно перевіряли свої агентурні мережі в Кишиневі, Бєльцях і Гагаузії (ще один дуже підозрілий анклав, котрий усіляко гальмує євроінтеграційні прагнення Молдови й регулярно бігає до Москви). Мета — можливість організувати вуличні заворушення й спровокувати сили безпеки Молдови на насильство (а фахівців там достатньо, наприклад, колишній керманич Одеського головкому МВС полковник міліції Дмитро Фучеджі переховується в Тирасполі після невдалої спроби заворушень в Одесі 1–2 травня 2014 року).
Тобто знову ми бачимо спробу використати методи гібридної війни, у котрій кремлівські — явно ліга чемпіонів. Що це могло бути?
Репетиція/демонстрація того, що Москва може організувати в країнах Балтії? Цілком можливо. Для ворожого ГШ цікава не сама Молдова, а реакція Вашингтона й Брюсселя. Якщо знову стурбованість-занепокоєння замість військової реакції, то наступний крок — включення Трансністрії до складу РФ (відповідний референдум відбувся 2006-го, тобто цьому плану років 15–20). Далі — вуличні заворушення, мета котрих — спровокувати молдовську сторону застосувати зброю. Потім буде хід у відповідь російського «миротворчого» контингенту, підтриманого «армією ПМР». Є така думка, що до миротворця-агресора могли б приєднатися до 30 % армії та поліції Молдови: проросійськи налаштованих офіцерів там вистачає, на жаль. ГШ противника оцінював імовірність успіху операції в 35 %. Витрати Москви на її проведення взагалі мінімальні.
Що ми маємо? У противника є готовий план; привід розпочати дії він політично оформив («Реалізація заходів захисту Придністров'я» — як хочете, так і розумійте, можна і до РФ включити); військово-політичне керівництво РФ знову покладається на безхребетність західного політикуму.
Чим переформатування Молдови назад у Молдавію загрожує нам? Без морської, повітряної або комбінованої десантної операції плацдарм ворога в Трансністрії у воєнному плані для України зараз нічого не становить. Але якщо Молдова втратить незалежність, потрапить під російський ковпак, на її території сформують угруповання з 35–45 тисяч бійців. Хоч і дуже сумнівної боєздатності, воно вимагатиме від наших Сил оборони тримати поблизу власне — з 8–10 бригад, котрих ой як не вистачає на сході й півдні. Зросте напруга в Одеській, Вінницькій, Чернівецькій областях, і з цією кризою також доведеться щось робити.
Але поки Москва вовтузилася в Тирасполі, на сцену раптом вийшов пан Макрон і припустив, що західні країни можуть відправити свої війська для захисту України. Чого-чого, а такої реакції Заходу Путін не очікував. І з високою імовірністю можна вважати, що саме ця заява є причиною дуже розмитого формулювання резолюції «з'їзду депутатів усіх рівнів». Москва дала зрозуміти, що все почула й ротами «з’їзду» проголосила послання у відповідь.
Найближчим часом слід очікувати ритуальних камлань роспропаганди про «страждання російськомовного населення в Придністров'ї», «гуманітарну катастрофу в регіоні» і тому подібну маячню.