У другій половині 2000-х років, під час президентства Віктора Ющенка, було модно порівнювати Україну й Грузію. Тоді до кавказької республіки охоче їздили групи українських медійників і висловлювали своє захоплення реформаторськими успіхами тодішнього президента Грузії Міхеїла Саакашвілі. Подивитися було на що. Нова поліція та митниця, прозорі офіси державних служб, активне будівництво, прихід інвесторів та економічне зростання. Якщо порівняти ці часи з 1990-ми, коли навіть у Тбілісі часто вимикали електроенергію, а бандитські клани успішно конкурували з поліцією та правоохоронцями, зміни справді разючі. Та за зовнішнім блискучим фасадом модерну й новою набережною Батумі крилися трохи інші реалії.
Коли світ, і в тому числі Україна, захоплювалися реформами епохи Саакашвілі, вони не врахували, що для глибоких і незворотних суспільних трансформацій цього може виявитися недостатньо. Реформи Саакашвілі зачепили лише частину грузинського суспільства. Економічний ріст під час його правління відбувся надто нерівномірно, покращення відчули далеко не всі, на узбіччі опинилося багато регіонів країни. Низова корупція, можливо, майже зникла. Але це не означає, що вона була викорінена. Головне ж те, що за такий історично короткий проміжок часу важко і наївно розраховувати на глибинні ментальні зміни суспільства. Цим і скористалися політичні опоненти Саакашвілі. А також Росія.
Грузинське суспільство ще з 2012 року, коли на парламентських виборах здобула перемогу «Грузинська мрія», перебуває на роздоріжжі. З одного боку, грузини нібито хочуть рухатися до Європи. І це беззаперечний факт: 2023 року близько 89 % грузинів підтримували вступ до ЄС. Членство в НАТО також популярне в більшості населення. Курс на євроінтеграцію не відкидає і партія влади. Наприкінці 2020 року парламент Грузії, в якому тотально переважали депутати «Грузинської мрії», ухвалив резолюцію, що декларує інтеграцію в ЄС і НАТО безальтернативними пріоритетами. Також там йдеться про зміцнення партнерства з Великою Британією, Францією, країнами Балтії та Вишеградської групи й продовження «прагматичної та принципової» політики щодо Росії.
Але, з іншого боку, складна й мінлива реальність вносить свої корективи. Тому бажання інтегруватися із Заходом у грузинської влади дивним чином поєднується з бажанням вести вигідний бізнес з Росією та уникати будь-яких приводів для непорозумінь з Кремлем. Особливо ця тенденція до «порозуміння та конструктиву» з Москвою разом з просуванням політики умовного нейтралітету посилилася після російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.
Ми точно не знаємо, хто переможе на виборах у Грузії 26 жовтня. Так само важко спрогнозувати масштаб використання адміністративного ресурсу й чи приведуть оголошені офіційно результати до масових акцій протесту. Результати опитувань неоднозначні. З одного боку, є дані дослідження, які показують, що опозиційні до «Грузинської мрії» партії наберуть близько 55 % голосів виборців і сформують нову більшість у парламенті. П’ятивідсотковий бар'єр мають подолати блок «Єдність», Коаліція за зміни, партії «Сильна Грузія» та «Гахарія — За Грузію». Партію влади на чолі з олігархом Бідзіною Іванішвілі готові підтримати близько 33 %. Інше опитування показує, що переможе таки «Грузинська мрія», яка має здолати рубіж 50 %. А опозиція в сумі набере трохи більше як 40 %.
Також не слід випускати з уваги потужний адмінресурс. «Грузинська мрія» перебуває при владі ще з кінця 2012 року і так просто йти не збирається. Та навіть якщо в підсумку об'єднана опозиція переможе «Грузинську мрію», їй буде непросто утворити нову коаліцію. Політичні амбіції та конкуренція здатні ускладнити процес формування більшості чотирма опозиційними партіями, які до того ж можуть набрати приблизно однакову кількість голосів.
Грузинське суспільство зараз перебуває у стані дивної амбівалентності. І це дає певний шанс «Грузинській мрії» утриматися при владі. Бідзіна Іванішвілі та його політична сила у своїй боротьбі за симпатії виборців використовують цікавий набір меседжів. Частина з них доволі цинічні й маніпулятивні. Частина є яскравим прикладом подвійних стандартів. Але загалом вони працюють і знаходять відгук у чималої частини грузинського суспільства.
Російсько-українська війна специфічно вплинула на Грузію. З одного боку, більшість грузинів підтримує Україну в її боротьбі з агресором. Та з іншого боку, російське повномасштабне вторгнення й накладений Заходом режим санкцій проти Москви сприяли економічному зростанню цієї закавказької країні. Грузія не тільки відмовилася приєднуватися до санкцій проти Російської Федерації, а й стала зручним майданчиком для обходу Кремлем міжнародних обмежень. Через Грузію здійснюють транзит багатьох товарів до РФ. У 2023–2024 роках Грузія експортувала до Росії, Вірменії, Азербайджану й Середньої Азії товарів подвійного призначення на 10,7 млн доларів. Цей тип експорту зріс особливо.
Грузинська економіка переживає період впевненого зростання. ВВП Грузії зріс у 2022 році на 11 %, а у 2023 році — на 7,5%. У січні-серпні 2024 року зростання ВВП становило близько 10 %. Безробіття у Грузії досить високе — понад 13 %. Однак у країні ростуть зарплати. Середні заробітки у Грузії зараз становлять понад 750 доларів. І хоча фундамент такої відносної економічної стабільності є непевним, за бажання це можна вдало продати на виборах електорату.
Питання війни й миру стало одним з головних, яке експлуатує партія влади. «Грузинська мрія» пропонує суспільству прості, але спокусливі речі: відносно спокійне й не найбідніше життя в обмін на компроміс з власним сумлінням і почуттями патріотизму. Основний зміст послання влади до виборців такий: ми партія миру, а наші політичні суперники принесуть на грузинську землю війну, смерть і розруху. Для маніпуляції громадською думкою навіть цинічно використовують фото квітучої Грузії та зруйнованих війною міст України. І частина електорату реагує на це.
На початку вересня олігарх і почесний голова партії Бідзіна Іванішвілі закликав попросити вибачення в «осетинських сестер і братів» за війну 2008 року. Зазначимо, що Іванішвілі раніше неодноразово заявляв про особисту провину експрезидента Міхеїла Саакашвілі за війну 2008 року. Тому його висловлювання закономірні. А головне, вони непогано вписуються в теорію про природу російсько-грузинської війни, яку просуває Москва. Та створюють у населення ілюзію можливого повернення Абхазії та Південної Осетії під контроль Тбілісі. Тим більше, що Росія вустами міністра МЗС Лаврова підігрує цим настроям грузинів.
Подальше перебування при владі «Грузинської мрії» — це гарантія того, що Росії та її маріонеткам на Кавказі можна почуватися спокійно. І не турбуватися з приводу неприємних сюрпризів від Тбілісі. А отже, Путін може всю свою увагу концентрувати навколо війни проти України.