У першій частині статті ми вказували, що продаж озброєнь забезпечить додаткові надходження валютної виручки в українську економіку й урізноманітнить структуру експорту, який наразі залежить переважно від аграрного сектору. Однак це не всі перспективи, на які здатне рішення дозволити продаж — очевидно, навіть не основні.
Російсько-українська війна стала каталізатором і послідовним етапом розпаду постбіполярної системи міжнародної політики, яка після падіння СРСР існувала інерційно. Сполучені Штати більше не бажають виконувати роль планетарного жандарма, у світі наростає нестабільність — Східна Азія, китайські моря, Європа, Сахель. Система шукає свій еквілібріум, а отже, нові амбітні гравці здатні змінити конфігурацію системи на свою користь.
Морська компонента дронової тріади
Українська defense-tech індустрія фактично ліквідувала класичне поняття домінування великих військово-морських флотів, створивши стратегію асиметричної війни на морі. Для багатьох держав світу, які не мають мільярдних бюджетів на фрегати чи крейсери, але повинні захищати свої прибережні зони в умовах геополітичної нестабільності, українські морські дрони стали робочим рішенням типу Anti-Access/Area Denial (A2/AD).
Японія вже зацікавлена співпрацювати з Україною у сфері морських дронів. Токіо провадить політику активної ремілітаризації з огляду на територіальні суперечки з КНР — державою, чиї темпи будівництва конвенційного флоту найвищі у світі, а бажання «остаточно вирішити тайванське питання» все гостріше в міру того, як добігає третій термін Сі Цзіньпіна.
Гіпотетичне збройне протистояння Китаю зі США та союзниками значною мірою обертатиметься довкола морських комунікацій і здатності захистити їх чи перерізати. Водночас КНР на додачу до великого флоту (з обмеженою морською інфраструктурою, якщо порівнювати з американською) активно нарощує дронову морську компоненту НВАК. Українські дрони можуть стати для опонентів Пекіна в регіоні нагодою надолужити втрачений час. Окрім Японії, інтерес до співпраці з Україною виявляли Філіппіни. Також українська сторона намагається налагодити механізм взаємодії з іншими акторами регіону — Південною Кореєю, державами Індокитаю, Тайванем.
У сегменті надводних платформ такі зразки, як Magura V5 і Sea Baby, уже давно переросли статус звичайних дронів-камікадзе. Сьогодні це багатофункціональні модульні морські роботи. Їхні головні конкурентні переваги — наднизький профіль (що робить їх майже непомітними для класичних корабельних радарів), використання штучного інтелекту для автономного маневрування та можливість нести різноманітне корисне навантаження. Сучасні модифікації здатні запускати ракети ППО (наприклад, адаптовані Р-73), нести важкі кулемети, системи РЕБ або виступати материнськими платформами для повітряних FPV-дронів. Покупці отримують повноцінний автономний флот москітного типу, здатний паралізувати судноплавство противника за мінімальних фінансових витрат. Використання військовими США платформ Magura під час навчань на Філіппінах підтверджує, що навіть найсильніші армії світу прагнуть перейняти українську тактику.
Експортне майбутнє і головний технологічний прорив пов'язані з переходом у підводне й океанське середовище, де українські розробники знову випереджають світові тренди. На міжнародній виставці Eurosatory в Парижі українська компанія Global Mark презентувала важкий підводний дрон SEA TRIDENT. Цей 10-тонний автономний апарат має запас ходу до 2000 миль і здатен працювати на глибині до 60 метрів, що робить його абсолютно невидимим для більшості засобів спостереження у прибережних зонах.
Головна цінність SEA TRIDENT для потенційного покупця — його багатофункціональність й автономна навігація. Він спроможний приховано доставляти майже 1000 кг вантажу чи вибухівки до стратегічних об'єктів ворога, виконувати логістичні місії в заблокованих портах, а також — що унікально для ринку — самостійно перехоплювати й нейтралізовувати підводні безпілотники противника. Паралельно розвиваються проєкти менших підводних систем типу «Толока» та «Марічка», які діють як приховані торпеди очікування.
Новим словом в експортній номенклатурі стали морські роботизовані комплекси, що остаточно відійшли від концепції одноразових брандерів-камікадзе на користь багаторазових універсальних платформ. Безпілотний катер TRITON від компанії Global Mark пропонує іноземним замовникам дальність ходу до 600 морських миль й унікальну гіростабілізовану систему, що дозволяє інтегрувати модулі запуску розвідувальних БпЛА або керованого ракетного озброєння. Також додатковим плюсом є наявність інтегрованих зарядів самознищення (якщо загрожує захоплення), що гарантує повну безпеку технологій.
Своєю чергою сімейство безпілотних катерів «Катран» від MAC HUB — готова екосистема для мережецентричної війни на морі. Починаючи від непомітного розвідника й носія тактичних FPV-дронів Katran X1 з терміналами супутникового зв'язку, закінчуючи важким ударним Katran Venom, який здатний розвивати швидкість до 130 км/год. Venom оснащений штучним інтелектом для автоматичного супроводу цілей, важкими кулеметними турелями, ПЗРК і далекобійними розумними торпедами. Така диверсифікація дозволяє покупцеві конструювати москітний флот під індивідуальні оборонні завдання, де різні модифікації дронів діють як єдиний злагоджений організм.
Практичний бойовий досвід українських морських дронів кардинально змінив світову військово-морську доктрину, наочно продемонструвавши, як відносно дешеві асиметричні системи здатні паралізувати та фактично знищити класичний флот супротивника. Вітчизняні безекіпажні катери пройшли еволюцію від поодиноких нічних рейдів до складних комбінованих операцій. Найкращим прикладом є успішне витіснення ворога з Чорного моря й відновлення контролю над стратегічними вузлами, зокрема операція навколо вишок Бойка. У ній дрони «Катран» діяли в межах єдиної ШІ-мережі: одні здійснювали радіоелектронне придушення й вогневе прикриття, інші піднімали в повітря розвідувальні крила, а треті завдавали прихованих ударів підводними торпедами. Цей досвід автономного управління в умовах жорсткої РЕБ і відсутності GPS-сигналу є головним магнітом для потенційних покупців, які готуються до великих протистоянь на воді.
Для країн, які стикаються із загрозою амфібійних операцій або територіальних суперечок навколо островів, українські океанські та підводні безпілотні комплекси пропонують новий підхід до війни на морі. Замість будівництва вразливих великих кораблів вони інвестують у сотні автономних підводних роботів, здатних тижнями перебувати в режимі очікування й миттєво атакувати будь-який десантний флот.
Українська ракетна програма
Хоч застосування наземних, повітряних і водних дронів зростає, ракетне озброєння не втрачає актуальності, оскільки здатне завдавати більше руйнувань і вражати об’єкти, для яких корисного навантаження найбільших безпілотників недостатньо: наприклад, бетоновані склади, великі заводські цехи тощо.
Ракетобудування — це хайтек від світу озброєння, який доступний близько двом десяткам держав, і Київ швидко відновлює компетенції в цій сфері. Сьогодні Україна розширює виробництво малих крилатих ракет, таких як Areion (UAV-290, або «Паляниця»), «Барс» і «Рута», з корисним навантаженням від 100 до 250 кілограмів; крилатих ракет FP-5 «Фламінго» з дальністю польоту до 3 000 км і корисним навантаженням 1 150 кілограмів; ПКР R-360 «Нептун» з дальністю до 280 км; R-360М (Middle) з дальністю приблизно 500 км; і R-360L (Long) з дальністю близько 1 000 км і корисним навантаженням від 150 до 260 кілограмів. Левова частка цього озброєння вже продемонструвала бойові спроможності. Найвідоміші приклади: знищення флагмана ЧФ РФ крейсера «Москва» ракетами «Нептун» й удари FP-5 «Фламінго» по РФ.
Головна перевага українських ракет, як і артилерії та дронів — вони функціональні, прості й потужні, розроблені для масового випуску в умовах війни: достатньо потужні, аби завдавати серйозної шкоди, і достатньо дешеві, щоб їх можна було запускати десятками.
Український ВПК також готується запустити серійне виробництво балістичних ракет «Сапсан» з дальністю польоту до 500 кілометрів і бойовою частиною 480 кілограмів, розробляє балістичні ракети FP-7 з дальністю польоту до 200 км і бойовою частиною 150 кілограмів, FP-9 з дальністю польоту до 850 кілометрів і бойовою частиною 800 кілограмів. Ціна виробів буде відома, коли завершать розробку, однак попередньо Денис Штілерман, головний конструктор і співвласник української компанії Fire Point, оцінював FP-7 до 500 тисяч доларів США.
Важливо відзначити, що ракети — зброя оперативно-стратегічного рівня, і їхній ринок куди строгіший, ніж ринок іншого озброєння, котре ми згадували. Зокрема, неформальний, проте актуальний для Заходу Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ), до якого 1998 року долучилася й Україна, передбачає майже повну заборону на експорт ракетного озброєння з дальністю понад 300 км та/або корисним навантаженням понад 500 кг. Найвідоміший наразі виріб українського ракетобудування, FP-5 «Фламінго», явно підпадає під ці критерії, як і очікувана FP-9. З іншого боку, міжнародне право перебуває в ерозії. Можемо припустити, що за потреби європейські держави відступлять від приписів РКРТ.
Іншою перепоною для експорту ракетного озброєння залишається бюрократія. Випробування і сертифікація ракет займає місяці, у випадку європейських держав процес може затягнутися на роки. Для прикладу, саме тому FP-5 «Фламінго», яку публічно й популярно називають крилатою ракетою, сертифікували як БпЛА. Тож європейським партнерам України доведеться спрощувати власні процедури або ж юридично обходити їх, можливо, через спеціальний режим імпорту, інакше процес закупівлі ризикує затягнутися на роки.
Також очевидно, що для експорту зброї такого рівня потрібно ретельно обирати партнерів, керуючись не лише і не стільки економічними міркуваннями, скільки безпековими і політичними. І чи не єдиним ринком, на який Києву безпечно орієнтуватися, є Європа і, вірогідно, Японія.
Європейська безпека й українські амбіції
Найскладніші цілі для перехоплення СОУ сьогодні — російські балістичні ракети. Збити балістику складно через траєкторію польоту ракети: радарний комплекс ПРО фіксує її, коли вона вже заходить на ціль. Швидкість польоту на цьому етапі може сягати кількасот метрів на секунду, часове вікно для збиття може вимірюватися кількома десятками секунд, відтак ефективно протидіяти ворожій балістиці комплекс ПРО може лише у відносно вузькому радіусі довкола власного розташування.
Протиракетні комплекси і ракети до них дорогі, ринок поділений між дуже малою кількістю комплексів і залишається у критичному дефіциті. Якщо говорити про наймасовіший його сегмент, ПРО оперативно-тактичного рівня, що збиває балістичні ракети на фінальній ділянці польоту, то мова про лише дві системи: американську MIM-104 Patriot (у версії PAC-3) і європейську SAMP/T.
Протиракети PAC-3 мають жорстку стелю виробництва — близько 620 одиниць на рік — через низку ботлнеків на рівні підрядників, термін виробництва однієї протиракети — 24 місяці, двигуна — 30. Водночас США і партнери використали понад 1500 протиракет за першу половину 2026 року — під час конфлікту з Іраном. Черга на закупівлю розписана на сім років, експортна ціна одиниці становить близько 6 млн доларів США. Технологія стратегічна, і Вашингтон воліє не передавати її нікому, однак критичний дефіцит змушує партнерів, зокрема ФРН, тиснути на Америку, аби вона погодилася розмістити в Німеччині завод з виробництва протиракет PAC-3. Європейський же SAMP/T дешевший мінімум удвічі, проте темпи його виробництва значно нижчі. Конфігурація системи європейської безпеки, її серйозний дефіцит стратегічних засобів ПРО й погіршення відносин зі США створюють сприятливі умови для українського експорту.
Вірогідно, найважливіший проєкт українського ВПК — розробка недорогої альтернативи ракетам Patriot — протиракети FP-7.X «Фрея» на основі FP-7 (яка сама базується на ракеті 48Н6 до комплексу С-400), призначеної для протидії балістичним ракетам. Згідно із заявами компанії Fire Point, серійне виробництво цієї ракети можуть розпочати в серпні 2026 року. Орієнтовна ціна складе не більш ніж 700 000 доларів за ракету і 150 000 доларів за пускову установку, здатну нести чотири ракети.
Низька вартість і спроможність забезпечити значні обсяги виробництва «Фреї» з одночасною локалізацією виробництва стали б суттєвими конкурентними перевагами; Європейський протибалістичний щит — ще одним кроком до незалежності від США й геополітичної та військової суб’єктності субконтиненту. А для України — шляхом до суб’єктності вже не регіонального, а континентального рівня.
Співпраця з ВПК країн-партнерів
Слід зазначити, що, попри очевидні успіхи, вітчизняні вироби часто не найновіші в сенсі застосованих технологій. Причина прозаїчна — хоч війна і дала поштовх для стрімкого росту оборонної галузі, неможливо за кілька років надолужити втрачені десятиліття в розвитку електроніки чи матеріалознавства. Український ВПК зарекомендував себе і зараз активно розширює співпрацю з європейськими оборонними компаніями.
Протягом останніх місяців підписано низку меморандумів про взаєморозуміння: між SkyFall і Airbus Defence and Space; між КБ «Луч» і MBDA; «Українською бронетехнікою» і MBDA; Fire Point і Hensoldt; TAF і ARX Robotics; Ukrainian Unmanned Technologies і Haulotte; «Українською бронетехнікою» і AviaNera Technologies; AIDronesUA і Njord Technology; Rovertech і STRONGHOLD AI; Frontline Robotics і Milrem Robotics; MAC HUB і Paramount Greece; і багато інших.
Читайте такожЩо Україна привезла з найбільшої оборонної виставки континенту Eurosatory 2026
Європейський концерн MBDA і КБ «Луч» підписали меморандум про взаєморозуміння (MoU), в якому узгодили співпрацю у виробництві та вдосконаленні крилатих ракет «Нептун». MBDA має досвід розробки таких систем, як Storm Shadow, Taurus, Meteor, Aster-15/30, тому співпраця може надати «Лучу» доступ до технологій і виробничих рішень, які швидко не розробити самостійно. Також КБ «Луч» взаємодіє щодо модернізації ракет «Нептун» з Diehl Defence у рамках угоди про технологічну співпрацю.
Diehl Defence у квітні 2026 року підписала з Fire Point технологічну угоду, деталей якої публічно не розкривали. Зараз Diehl Defence веде переговори з Fire Point щодо розширення співпраці, зокрема спільного виробництва крилатих ракет FP-5 «Фламінго» в Німеччині.
Fire Point також підписала меморандум про взаєморозуміння з німецьким виробником високотехнологічних радарних систем Hensoldt. Співпраця відбуватиметься, зокрема, в рамках європейського проєкту системи ППО Freya. Hensoldt, згідно з домовленістю, забезпечить виробництво й постачання радарних систем TRML-4D, що здатні одночасно виявляти й супроводжувати понад 1500 цілей на відстані до 250 км. Fire Point відповідає за розробку й виробництво ракет-перехоплювачів FP-7.х, систем управління, пускових установок й об'єднання всіх компонентів у єдину систему.
Українська компанія SkyFall і Airbus Defence and Space підписали меморандум про стратегічне партнерство. Сторони планують інтегрувати українські перехоплювачі P1-Sun із системою управління повітряним простором Airbus Air C2 — інтегрувати українські розробки в систему управління ППО та ПРО. Крім того, співпраця має допомогти вивести українські оборонні технології на європейський ринок.
«Українська бронетехніка» й MBDA підписали меморандум про стратегічне партнерство у сферах далекобійного ураження та протидії безпілотним системам. Партнерство передбачає обмін технологіями, створення нових рішень у сфері оборони. Сторони також розглядатимуть можливість створити спільні підприємства. MBDA заявили, що компанія має намір підтримувати розвиток українського ОПК і сприяти посиленню його автономних виробничих спроможностей.
«Українська бронетехніка» й чеська компанія AviaNera Technologies, що входить до складу Czechoslovak Group, підписали угоду про стратегічне партнерство, що повинна зміцнити співпрацю у сфері розробки й постачання двигунів для українських ракетних і безпілотних систем. Партнерство також передбачає спільні підприємства, розширення виробничих потужностей і локалізацію відповідних технологій в Україні.
Українська TAF Industries і польська державна оборонна група PGZ підписали меморандум про локалізацію виробництва безпілотників у Польщі. Партнерство також передбачає спільні науково-дослідні та дослідно-конструкторські проєкти, а також механізми фінансування.
TAF Industries підписала меморандум про співпрацю зі шведською Recas для спільного виробництва НРК. Обидві компанії розглядають можливість запуску спільних виробництв як у країнах-партнерах, так і безпосередньо в Україні.
Українська DevDroid і норвезька Kongsberg Defence & Aerospace підписали меморандум про взаєморозуміння, що передбачає довгострокове співробітництво для виготовлення наявних і створення нових технологічних рішень у сфері дистанційно керованих бойових роботизованих систем.
AIDronesUA підписала меморандум про стратегічне партнерство зі шведською Njord Technology про спільне виробництво НРК MAUL, яким евакуюють поранених з поля бою. Компанії планують організувати спільне виробництво НРК MAUL у Швеції.
Українська Roboneers і німецька ARX Robotics оголосили, що створюють спільне підприємство ARX Industries, яке випускатиме комплекси «Рись Pro» на виробничих майданчиках у Німеччині й Україні. У перший рік роботи на підприємстві планують виготовити тисячі одиниць НРК, а в наступні роки поступово збільшити обсяги до десятків тисяч на рік.
Ukrainian Unmanned Technologies і французький виробник Haulotte підписали угоду про промислове партнерство, в якій домовилися про спільне виготовлення наземних роботизованих платформ Ravlyk. Haulotte надасть свої промислові, логістичні й сервісні потужності, щоб масштабувати виробництво.
Українська компанія Frontline Robotics і дансько-українська Dropla домовилися співпрацювати у сфері НРК і розвивати ШІ-рішення для пошуку малих дронів у реальному часі. Також роботизовану турель «Буря» від Frontline Robotics інтегрують у наземний роботизований комплекс Logist від Dropla.
Українська MAC HUB і грецька Paramount Greece розширюють угоду про стратегічне партнерство. Компанії спільно розвиватимуть розробку MAC HUB — перехоплювачі MAC Dead Fly і морські дрони Katran. Компанії шукатимуть можливості розгорнути виробництво цих систем за межами України.
Видання South China Morning Post стверджує, що Україна і Японія готуються запустити Japan-Ukraine Drone Cluster, у рамках якого Київ і Токіо об’єднають свої оборонні компанії, науково-дослідні центри й університети. Значним є потенціал співпраці у сфері безпілотних надводних і підводних апаратів. Зеленський уже заявляв, що Україна незабаром зможе виробляти океанічні дрони.
Києву варто стрімко готуватися до конституційних змін у сфері політики експорту японського озброєння. Україна має потенціал стати одним з ключових партнерів Японії у сфері оборонної промисловості після відкриття збройного експорту обох країн. Це стосується як двосторонньої торгівлі, так і доступу до японських технологій та інвестицій, відкриття виробництва українських компаній у Японії, а японських в Україні. Україна цілком може стати хабом для японського оборонного сектору за прикладом співпраці Польщі та Південної Кореї. При цьому японська компанія Terra Drone Corporation уже інвестує в українського розробника Amazing Drones для розвитку серійного виробництва дронів-перехоплювачів.
Перспективи і загрози іноземного партнерства
Український оборонний кластер Brave1 запустив новий напрям під назвою Brave Prime для прямої інтеграції глобальних технологічних гігантів у екосистему військових інновацій. Першим практичним кроком у рамках цієї ініціативи стала угода про співпрацю зі шведською оборонною компанією Saab і європейською аерокосмічною корпорацією Airbus.
Великі іноземні оборонні компанії потрібні, щоб здобути зовнішні інвестиції, аби масштабувати українські розробки і здобути критично важливі технологічні компетенції. Водночас необхідно прискіпливо опрацьовувати питання експорту технологій, аби українські компанії зберігали право інтелектуальної власності на ключові розробки.
Важливо, аби угоди з оборонними компаніями країн-партнерів передбачали формування спільних підприємств і розширення виробництва саме на території України. Зокрема, акцентувати на цьому слід у рамках програм Build in Ukraine і Buy from Ukraine. Серед причин активної участі іноземних компаній у програмі Build with Ukraine, що мала б розширити виробництво за кордоном, було саме обмеження на експорт.
Окрім безпосередніх економічних вигод, таких як формування нових робочих місць, розвиток нових галузей реального сектору і зростання валового продукту, сплата цими компаніями податків в український бюджет, наслідком також буде інтеграція українських виробництв у європейські та глобальні оборонні виробничі ланцюжки, що підвищуватиме зацікавлення країн-партнерів забезпечити безпеку України.
Міждержавні механізми фінансування українського ОПК, такі як данська модель і програма SAFE, сприятимуть розвитку галузі в наступні роки. Лише протягом 2025 року 1,7 млрд євро інвестували у виробництво зброї в українському ОПК за данською моделлю. Загалом протягом 2025 року український оборонно-промисловий комплекс отримав понад 6 мільярдів доларів США іноземного фінансування.
SAFE — механізм ЄС, що передбачає 150 млрд євро кредитів до 2030 року на виробництво озброєння та інвестиції в ОПК у європейських країнах. Уже 15 країн ЄС задекларували, що вони використають ці кошти в тому числі на спільне виробництво з Україною або на замовлення в українського ОПК.
Однак не менш важливим напрямком є залучення іноземного приватного капіталу. У 2023 році обсяг приватних інвестицій у сферу оборонних технологій в Україні становив 6,7 млн доларів, у 2024 році — близько 50 млн доларів, у 2025 році — понад 105 млн доларів. Минулого року українські стартапи в оборонній сфері отримали третину всіх ранніх інвестицій (на етапах Pre-seed, Seed і Series A) Європи у сфері оборонних технологій.
Однак досі обмежене залучення інвестицій, які необхідні, аби масштабувати процеси. Є ряд причин цього: відсутність державних механізмів співфінансування та гарантування інвестицій, фондів з державною участю чи гарантіями, повноцінного фондового ринку з достатньою ліквідністю, прозорої системи захисту інтелектуальної власності, обмеження на обіг капіталу.
Гарантування інвестицій, зокрема страхування капіталу від ризиків політичного насильства (воєнних ризиків), допомогло б залучити кошти венчурних фондів, пенсійних фондів, суверенних фондів, банківських холдингів і великих інвестиційних компаній в українські компанії ОПК.
Також для розвитку національного ОПК необхідно розширювати державні програми пільгового кредитування, збільшувати обсяги державних грантів і підтримки від Фонду розвитку інновацій. Покращувати інвестиційний клімат, усувати бюрократичні бар’єри, які гальмують прихід іноземних інвестицій. Важливо, аби епопея з будівництвом заводу Rheinmetall стала дзвіночком про реальний стан справ у сфері і спонукала покращити його.
Український ОПК має історичну можливість стрімко масштабуватися, залучати інвестиції, заходити на нові ринки, інтегруватися в глобальні та європейські ланцюжки постачання. Критично важливо використати цю можливість на повну, що призвело б до посилення обороноздатності України та її політичної ваги в Європі і світі, економічного розвитку країни, а не завершилася міграцією українських компаній і технологій за кордон.
Висновки
Українські морські безпілотні апарати є сучасним інструментом асиметричного протистояння. У разі активної співпраці з партнерами зі Східної Азії вони можуть посилити позиції Токіо, Вашингтону і Тайбею. А вітчизняна ракетна програма має перспективи забезпечити Європу і, можливо, Близький Схід альтернативою американській протибалістичній ПРО — як раніше українські дронові рішення стали ефективнішою відповіддю на удари БпЛА Ірану.
Критичними загрозами залишається брак фінансування й технологічної експертизи окремих галузей у самій Україні, відсутність змоги розвивати наукомісткі виробництва й об’єктивне відставання вітчизняних виробів у питаннях технологічності. Тож зважений і відповідальний підхід до вибору союзників набуває сьогодні особливого значення.
На світовому ринку озброєнь стрімко росте попит, за яким не встигає пропозиція; старий порядок руйнується, і Україна володіє достатнім потенціалом, аби за правильного застосування зайняти справедливе місце в регіональній системі безпеки, не лише убезпечивши себе від повторення російської агресії в найближчому майбутньому, але й створивши нову конфігурацію сил на європейському субконтиненті.