Пострадянська Україна успадкувала від СРСР одні з найбільших потужностей оборонно-промислового комплексу у світі. Дніпровський Південмаш і КБ «Південне» були центром ракетобудування СРСР. Можна згадати також могутню школу військової хімії та багато іншого. Однак у часи незалежності, до 2014 року, український ОПК перебував у стані летаргії, деградуючи без державного замовлення й підтримки.
Оборонна галузь сьогодні
Після 2022-го вітчизняна оборонна промисловість стрімко зростає не лише кількісно, але й якісно. У 2023-му, коли обсяг галузі оцінювали у 3 мільярди доларів США, вона забезпечила 1,5 % росту ВВП з 4,9 %. Наступного, 2024 року, галузь оцінювали в 9 мільярдів доларів США, 2025-го оцінка виробничих потужностей складала 35 мільярдів. На 2026 рік прогнозують 60 мільярдів доларів США, з яких 35 млрд у підгалузі далекобійних систем. В Україні працює вже понад 1000 приватних оборонних компаній, а в межах оборонного кластера Brave1 зареєстрували понад 2000 технологічних стартапів.
При цьому можливості вітчизняного ОПК переросли фінансові спроможності України. У початковій версії державного кошторису 2025 року на закупівлю озброєнь передбачили близько 16,5 млрд доларів США. Пізніше парламент цю суму збільшив. На 2026 рік загальні видатки на оборону складуть колосальні 98,3 млрд доларів США, з них на закупівлю озброєння й техніки — 51,4 мільярда. Проте сума не покриє всіх виробничих потужностей вітчизняного ОПК, у тому числі й через те, що значну частину замовлень отримують іноземні контрагенти.
Частковим рішенням стала данська модель фінансування, коли іноземні партнери за власний кошт закуповували зброю в українського ОПК для Сил оборони. Зокрема, 2025 року так вдалося залучити понад 6 мільярдів доларів, за рік до того — 600 мільйонів.
Особливості військового експорту
Відкриття експорту зброї дозволить Україні наростити обсяги виробництва, вийти на нові ринки й залучити міжнародні інвестиції. У рамках ініціативи Drone Deal країни-партнери, з якими Україна має відповідні міжурядові угоди, зможуть закуповувати українську зброю та технології, співпрацювати безпосередньо з українськими виробниками. Уже уклали угоди з шістьма державами, серед яких Катар, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати. Ще понад 20 країн планують приєднатися до цієї моделі.
Міністерство закордонних справ складатиме перелік країн-партнерів, а Міністерство оборони разом з іншими уповноваженими органами — перелік критичних товарів, які не підлягають передачі. Затверджений режим експорту зброї передбачає, що 20 % коштів, отриманих від експорту готових виробів і технологій, скерують до окремого бюджетного фонду, надалі їх використовуватимуть, щоб інвестувати в український ОПК. У разі експорту не готових виробів, а комплектуючих державна частка складе 30 %. Реекспорт або передачу третім сторонам дозволятимуть лише за письмовою згодою України. У разі експорту до третіх країн 20 % вартості цієї продукції надходитиме до державного бюджету України.
Продукція українського ОПК цілком конкурентна в ряді сфер. До того ж привабливість українського збройного експорту зростає завдяки тому, що засоби, які пропонують українські виробники, перевірені у війні високої інтенсивності проти високотехнологічного противника.
Безпілотні літальні апарати (БпЛА)
Очевидно, що візитівкою українського ОПК є дрони — основний засіб війни сьогодні. Не дивно, що Drone Deals, які стануть основним форматом експорту української зброї, у першу чергу мали б створити умови для експорту БпЛА. Контракти включатимуть виробництво й постачання дронів і оборонних систем, обмін технологіями й передачу бойового досвіду.
Андрій Гриценюк, генеральний директор українського оборонно-технологічного кластера BRAVE1, переконаний, що Україна здатна продавати не лише конкретні дрони, а й модель «Оборона як послуга»; не тільки обладнання, а й ноу-хау ефективного використання й інтеграції різних систем.
Українські виробники дронів, як-от F-Drones, уже отримують контракти в рамках американської Drone Dominance Program, яку реалізує Підрозділ оборонних інновацій (DIU) при Пентагоні. Бюджет програми становить 1 мільярд доларів, за які мали б закупити понад 200 000 недорогих дронів для армії США до 2027 року. Для США це спроба швидко перейняти досвід України в масовому використанні дронів.
Українська оборонна компанія F-Drones також відкриє перший центр складання й виробництва в США після укладення контракту з Пентагоном. Про це йдеться в пресрелізі офісу конгресменки США Марсі Каптур. F-Drones інвестує 18,4 млн доларів у виробничий проєкт в Огайо.
Українські компанії виробляють майже весь спектр безпілотних літальних апаратів: FPV-дрони, розвідувальні коптери, розвідувальні крила, баражувальні боєприпаси, важкі мультикоптери, дрони-матки, дрони-перехоплювачі, дрони-камікадзе middle-strike і deep-strike.
Українські компанії стрімко розширюють виробництво middle-strike дронів (переважно 50–200 кілометрів) і deep-strike дронів (до 3 400 кілометрів). Зараз широко використовують десятки моделей, зокрема: FP-1 і FP-2, «Лютий», «Рубака», «Булава», RAM-2X, Anubis, Seth-X, «Морок», «Бегемот», «Січень», B-2, Darts та інші. Декотрі мають бойові частини до 200 кілограмів.
Українські виробники створили моделі middle-strike дронів для різних завдань. Менші й маневреніші знищують військову техніку, тоді як більші атакують стаціонарні цілі. Певні дрони оснащені системою розпізнавання цілей на основі штучного інтелекту й термінальним автонаведенням, що підвищує ймовірність влучання в ціль, навіть якщо зв’язок втрачено.
Іншою історією успіху є дрони-перехоплювачі, які зараз збивають, за різними оцінками, від 40 % до 50 % російських дронів типу Shahed («Герань») і безліч розвідувальних, ударних та інших дронів на лінії фронту. Вони вже встигли зарекомендувати себе за кордоном — у Перській затоці під час війни США й Ірану.
Російсько-українська війна продемонструвала, а війна США й Ірану наочно закріпила для всіх розуміння, що системи протиповітряної оборони, які історично покладалися на дорогі зенітні ракети для знищення повітряних цілей противника, повинні зазнати змін.
З огляду на глобальний дефіцит зенітних ракет доступні альтернативи, такі як дрони-перехоплювачі, мають величезний ринок. Собівартість дронів-перехоплювачів значно нижча, ніж найбюджетніші зенітні керовані ракети. В Україні вже близько 50 компаній виробляють такі БпЛА. Наймасовішими моделями зараз є Sting, P1-SUN, LITAVR, Octopus.
Вітчизняні дрони-перехоплювачі часто оснащені системами автоматичного виявлення й ураження цілей. Також є рішення, що дозволяють керувати перехоплювачами на відстані сотень кілометрів. За словами міністра оборони Михайла Федорова, понад десять виробників уже інтегрували цю інновацію у свої системи.
Україна стрімко розвиває технології, аби вижити у війні з Росією і технологічно випереджає її в низці сфер. Однак ця перевага не статична — тривають перегони нових рішень і засобів протидії їм. Кожна технологія має цикл розвитку: концепція, прототип, апробація, виробництво, бойове застосування, зворотний зв’язок і модернізація. За звичайних обставин цикл може тривати роками. У воєнний час проміжок між оновленнями вимірюється місяцями, а то й тижнями. Україна винаходить і впроваджує нові технології швидше, ніж Росія чи будь-хто інший. І всі вони випробувані в бою проти «другої армії світу», на відміну від більшості технологій, розроблених в інших країнах.
Читайте такожТехнологічна перевага, експорт зброї і заміна Китаю: головне з Defense Tech-дискусії LB.ua
У рамках перегонів технологій наші виробники переводять дрони на нестандартні частоти, впроваджують машинний зір, термінальне наведення, розширюють виробництво оптоволоконних БпЛА. При цьому українські дрони поступово відходять від GPS на користь інерційних навігаційних систем і map matching, зменшуючи вплив систем РЕБ.
Виробники рухаються до напівавтоматичних систем озброєння, керованих штучним інтелектом. Наступним етапом розвитку стануть автономні рої дронів. Кілька компаній у складі кластера Brave1 уже працюють над відповідними проєктами.
Україні важливо зберегти права інтелектуальної власності на технології, які формують на підставі бойового досвіду в застосуванні дронів. Необхідно обмежувати можливість іноземних компаній навчати свої системи ШІ для дронів і систем управління на масивах даних, здобутих СОУ під час війни. Варто створювати механізми взаємодії, за яких українські оборонні компанії та бюджет отримуватимуть доходи від таких процесів або частки у відповідних проєктах.
Читайте також«Питання не в тому, як досягти 100% автономності». Як працює ШІ-центр при Міноборони і які засоби вже є дієвими
Наземні роботизовані комплекси (НРК)
Хоча слово «дрон» використовують зазвичай як синонім до БпЛА, останні є лише різновидом дронів. Інший вид, що також стрімко розвивається — наземні дрони, або ж наземні роботизовані комплекси. У травні 2026 року командир 3 корпусу Андрій Білецький зазначив, що до кінця року він планує замінити третину піхоти на НРК. На початку квітня 2026 року Міністерство оборони України оголосило, що серед пріоритетів відомства — перевести 100 % логістики на передовій на НРК, аби зменшити ризики для військовослужбовців.
Однак наразі на передовій не вистачає наземних роботизованих комплексів. За словами Ігоря Федірка, виконавчого директора Української ради зброярів, протягом 2025 року армії надали приблизно 15 000 НРК. У першій половині 2026 року Міністерство оборони України планувало закупити 25 000 наземних роботизованих комплексів. За словами президента Володимира Зеленського, річний план передбачає постачання 50 000 НРК.
Читайте такожНРК у центрі уваги. Що можуть ці дрони і чому їхнє постачання у 2026 році опинилося під питанням
У квітні 2026 року міністр оборони Михайло Федоров зазначив, що сегмент НРК став одним з найдинамічніших в оборонних технологіях України. Після початку повномасштабної війни цю галузь фактично створили з нуля, а зараз вона налічує понад 280 компаній і більш ніж 550 технологічних рішень.
Наразі логістичні місії та евакуація поранених — найпоширеніші завдання для НРК. До інших типових належать мінування й розмінування, інженерні, розвідувальні й ударні місії. Також зафіксовано випадки використання цих комплексів як дронів-камікадзе, платформ для запуску FPV-дронів і платформ для систем радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Попри значне розмаїття компаній і технологічних рішень, сфера потребує значного масштабування, аби забезпечувати потреби внутрішнього ринку й водночас пропонувати щось на експорт. Німеччина нещодавно профінансувала 2 000 українських НРК TerMIT, які поставлять в Україну протягом року. Вироблятиме Quantum Tencore Industries — спільне підприємство Quantum Systems й української Tencore — у Німеччині. За даними Tencore, в Україні вже розгорнули понад 3 000 НРК TerMIT.
Читайте також«Якщо є нагода поповнити запас на позиціях, це треба робити». Технічний бік логістики й евакуації поранених
Вітчизняна артилерія
Нішею ОПК, у якій Україна досягла успіхів ще до дронів, є виробництво ствольної артилерії та снарядів до неї. Початок російського вторгнення доволі швидко продемонстрував нежиттєздатність у симетричній конвенційній повномасштабній війні ідеї малого парку високоточної артилерії. А масове використання дронів обома сторонами конфлікту, можливо, призвело до революції у війні як такій. З часів Громадянської війни у США та Франко-прусської війни відбулося вкрай мало симетричних збройних конфліктів, де більшість втрат не припадала б на артилерію, і у відомих винятках причинами були особливості географії чи самого конфлікту. В Україні ж традиційні для ХХ століття методи війни переосмислили під впливом технологічного прогресу.
І хоч буксирована артилерія має перевагу (переважно цінову), як клас вона відходить, тому що в умовах сучасного поля бою життя артилерії прирівнюють до її мобільності, де САУ мають колосальну перевагу. В огляді артилерійської компоненти вітчизняного ОПК ми зазначали, що вже з першої половини 2025 року Україна здатна продукувати 40–60 САУ «Богдана» на місяць, якщо матиме шасі й достатньо фінансування. Найбільшою перевагою української САУ залишається її низька вартість — 2,5 млн доларів США, що менше від абсолютної більшості ринкових пропозицій — і локалізація виробництва до 90 %, що мінімізує ризик розриву логістичних ланцюжків.
Читайте такожАртилерія в епоху дронів
Малоймовірно, що великі європейські чи світові економіки зацікавляться: Франція, ФРН, Японія, США, Польща, Швеція, Чехія мають власних виробників, і, вірогідно, протекціоністські міркування переможуть. Однак при цьому залишається чимало ринків без власного виробництва: Близький Схід, менші держави Європи, а за умови політичних гарантій — держави Африки.
У перспективі доцільно розглядати також експорт артилерійських пострілів 155 мм вітчизняного виробництва, адже державам НАТО вже потрібно поповнити запаси. Та поки що всі потужності контрактують СОУ, це питання не на часі. Також викликом залишається розробка далекобійних BB (з донним газогенератором) та RAP (активно-реактивних) снарядів.
Бронетехніка
Виготовлення бронетехніки є іншою традиційною підгалуззю ОПК України, яка також отримала друге дихання після російського вторгнення. Сучасний глобальний ринок бронетехніки перенасичений пропозиціями, проте українські розробки мають унікальну перевагу, яку не може запропонувати жоден західний чи азійський концерн — безпосереднє проєктування й модернізацію в умовах повномасштабної технологічної війни. Досвід протидії атакам FPV-дронів, артилерійському вогню високої щільності та мінним загрозам змусив українських інженерів переосмислити архітектуру захищених колісних систем. Ця адаптивність може зробити вітчизняні машини привабливими для покупців, які готуються до конфліктів майбутнього.
Прикладом зразків з високим експортним потенціалом є спеціалізований бронеавтомобіль «Новатор-2» від компанії «Українська бронетехніка». Його головна конкурентна перевага полягає в тому, що це один з перших у світі серійних бронеавтомобілів, який постачають у війська з нативно інтегрованим комплексом радіоелектронної боротьби (РЕБ) для придушення FPV-дронів. Західні аналоги найчастіше вимагають дорогої сторонньої інтеграції таких систем, тоді як українська машина пропонує готове рішення з заводу. Додатково «Новатор-2» отримав посилену підвіску на базі шасі Ford F-550, покращений протимінний захист капсули та збільшену місткість до десяти осіб, що робить його гарною платформою для мобільних вогневих груп або підрозділів швидкого реагування за дуже конкурентною ціною.
У класі перспективних розробок MRAP особливу увагу іноземних замовників може привернути Inguar-3 від Inguar Defence. На відміну від більшості легких бронемашин, які створюють, бронюючи комерційні вантажівки, Inguar-3 спроєктували на власному шасі. Машина витримує підриви й обстріли бронебійними кулями. Модульна конструкція дозволяє швидко трансформувати автомобіль із десантного варіанта на машину вогневої підтримки, носій систем високоточного озброєння або спеціалізований медичний евакуатор (Inguar-3 MED), розроблений разом з бойовими медиками. Цей автомобіль у рази дешевший (близько 420 тисяч доларів) за американські чи європейські аналоги (такі як Oshkosh JLTV), пропонуючи при цьому технології на підставі реального бойового досвіду.
Читайте такожБез броні. Чому українські виробники бронетехніки говорять про відсутність держзамовлень і що кажуть у МОУ
Перспективним товаром можуть бути також MRAP «Шрек», але лише за умови успішного перезапуску роботи КрАЗу, статус і майбутнє якого залишаються непевними. Однак на користь такого продукту експортний досвід в Африці. Потенційні покупці з Близького Сходу, Африки, Східної Європи та країн Індо-Тихоокеанського регіону будуть зацікавлені в українській бронетехніці, оскільки отримають не просто залізо, а витривалу платформу, адаптовану до сучасної війни. Машини оснащують сучасними системами світломаскування в ІЧ-діапазоні, дистанційно керованими бойовими модулями, що дозволяють вести точний вогонь у русі, мінімізуючи ризики для екіпажу.
У класі колісних бронетранспортерів головним експортним фаворитом виступає лінійка БТР-4 «Буцефал» і його глибокі модифікації. Його ключова конкурентна перевага над радянськими аналогами (серії БТР-70/80) та багатьма західними машинами — це прогресивне компонування з переднім розташуванням управління, середнім розміщенням двигуна та безпечним виходом десанту через кормові двері. Потенційні покупці отримують відчутну вогневу міць завдяки дистанційно керованим бойовим модулям типу «Парус» або «Штурм-М». Вони поєднують 30 мм автоматичну гармату, спарений кулемет, автоматичний гранатомет і протитанковий ракетний комплекс «Бар'єр».
Для іноземного замовника це означає, що один український БТР за вогневою ефективністю здатний замінити повноцінну бойову машину піхоти, залишаючись при цьому мобільним, плавучим та значно дешевшим в обслуговуванні, ніж важкі європейські колісні й гусеничні платформи. До того ж серійні зразки тепер штатно адаптують під встановлення комплектів динамічного захисту нового покоління й решітчатих екранів, розрахованих на руйнування кумулятивних струменів FPV-дронів.
Так само Україна може запропонувати і бюджетнішу версію бронетранспортерів — лінійку БТР-3, які, хоч і мають ще радянську архітектуру, значно дешевші, відповідно можуть зацікавити менш платоспроможних покупців.
Сфера гусеничних бойових машин піхоти (БМП) розвивається в напрямку створення платформ з високою прохідністю в умовах повного бездоріжжя та з безпрецедентною автоматизацією. Окрім глибокої модернізації наявного парку, де на радянські шасі інтегрують сучасні українські бойові модулі (наприклад, «Спис-Х»), вітчизняний ОПК демонструє успіхи в розробці оригінальних концептів, таких як гусеничні платформи «Кевлар-Е» чи БМП-У, які досить перспективні, проте потребують тривалого процесу доробки.
Головний інтерес для іноземного покупця тут у передовій цифровій системі управління вогнем. Оптико-електронні прицільні комплекси з тепловізійними каналами й автоматом захоплення цілі дозволяють виявляти і знищувати противника на випередження, мінімізуючи людський фактор. Це робить українські БМП привабливими для країн, які прагнуть швидко переозброїти свої механізовані частини на технологічно вищу зброю, але не мають бюджетів на закупівлю наддорогих німецьких Lynx чи американських Bradley.
Іншою потенційною компонентою українського експорту залишається танкова школа й важка гусенична бронетехніка на базі рішень «Оплота» й модернізованих платформ серії Т-64. Головна технічна перевага українських танків, що традиційно приваблює покупців у регіонах з екстремальним кліматом (на кшталт Близького Сходу чи Південно-Східної Азії) — це унікальні двотактні опозитні дизельні двигуни серії 6ТД. Вони зберігають повну потужність (до 1200 кінських сил) при температурах навколишнього середовища до +55°C, мають наднизький профіль, що зменшує силует самого танка, і здатні працювати на різних типах палива. Доповнені вбудованим модульним динамічним захистом «Ніж» або «Дуплет», який ефективно протидіє навіть тандемним кумулятивним снарядам і боєприпасам, що атакують згори, ці машини забезпечують рівень живучості, який у реальних бойових умовах вищий за багато світових аналогів.
Читайте також«Роль бронетехніки величезна». Третій армійський корпус отримав від Латвії комплект британської CVR(T). Як її застосовуватимуть
Третій кит української економіки?
Український експорт до російського вторгнення 2022 року ґрунтувався на двох основних сферах: метали і сільське господарство. Наприклад, 2021 року, коли обсяг вітчизняного експорту нарешті повернувся до показника 2012 року, 68,2 млрд дол. США, близько 43 % склала продукція агропромислового сектору, а ще 38 % — руди, метали та продукція з них. Окупація значної частини українських територій і руйнація промислових об’єктів (найгучнішим прикладом стала Азовсталь), згодом удари по енергетиці, удруге за історію незалежної України спричинили кризову зміну й падіння експорту.
Експорт за 2025 рік скоротився до 40,3 млрд дол. США (у 2024-му — 41,6 млрд), 55,8 % припали на аграрний сектор, 11,7% — на метали і продукцію з них. Аграрний сектор є основою нашої економіки й генерує найбільше експортної виручки, що позитивно впливає на торговельний баланс. Однак недоліком вітчизняного агросектору є його низька маржинальність — від нас на світовий ринок іде продукція з малою доданою вартістю, переважно сировина. Згідно з економічною теорією, одним зі способів збільшити експорт у такому разі є стимуляція агентів агросектору до переробки сировини в Україні та реалізації продукту переробки. Уряд зробив крок у цьому напрямку, запровадивши експортні квоти на сою та ріпак. Однак не надав економічного дослідження, яке обґрунтовувало б його, а результати тим часом непевні.
На противагу агропродукції товари військової промисловості мають вищий показник маржинальності, особливо якщо мова про експортні угоди. Через нестабільність і військові ризики у світі сам ринок останні роки на підйомі, його глобальний річний обсяг сягнув орієнтовно 900 мільярдів доларів США у 2026-му. Оборонні видатки держав ЄС зросли з 251 млрд євро у 2021-му до 381 млрд у 2025-му, а суперечності між європейською частиною НАТО та США змушують Старий світ шукати оборонні рішення на території самого субконтиненту, аби мінімізувати залежність.
Описана конфігурація ринку озброєнь створює Україні перспективи як суттєво збільшити свій експорт і покращити торговельний баланс завдяки продажу озброєнь, так і зайняти унікальні ніші в цій сфері, у яких ми володіємо досвідом і напрацювали виробничі й технологічні компетенції.
Читайте такожХто і для чого інвестує в український Defense Tech. Інтерв’ю з Ігорем Федірком, виконавчим директором Української Ради зброярів