Друг Процент, заступник командира 125 бригади Третього армійського корпусу
Наскільки поширена ситуація, подібна до тієї, що трапилась у 14 бригаді, коли військові на віддаленій позиції довго лишаються без постачання?
Узагалі поширена. Усі підрозділи зараз працюють в однакових умовах — противник активно використовує безпілотники, рубає логістику і так перерізає шляхи постачання.
Треба адаптуватися під противника, використовувати всі можливі способи для відновлення логістики, постачання провізії, боєкомплекту, підбираючи «вікна», враховуючи погодні умови, характер дій противника, розвіддані по противнику, ТТХ (тактико-технічні характеристики. — Ред.) їхнього озброєння. Так само враховувати, що якщо нам і переріжуть логістику або якщо будуть якісь форс-мажорні обставини: погодні умови, подавлення засобами радіоелектронної боротьби, неможливість використання дронів і НРК — то наші позиції повинні мати певний недоторканний запас, щоб хлопці могли працювати автономно до моменту відновлення логістики.
Ці проблеми з постачанням пов’язані тільки з обстрілами чи і з проблемами взаємодії, коли просто не передають командуванню вчасно про серйозність ситуації, рапортують, що все добре?
Так, є такий момент, коли дезінформують про реальний стан справ. І це не сприяє вирішенню проблеми, а тільки ускладнює її. Головне — бути чесними перед старшим начальником і, відповідно, чесними перед особовим складом, який перебуває безпосередньо на передовій.
Тому що в багатьох випадках це залежить саме від командира: як він забезпечив людей, як він подумав про забезпечення перед заходом на позицію.
Та якщо він розуміє, що не може забезпечити певну кількість особового складу, то недоцільно цю кількість особового складу туди заводити. Треба використовувати наявні ресурси.
На прикладі 125 бригади — до того, як вона увійшла у Третій армійський корпус, людей взимку відправляли в літній формі і літніх берцях, без необхідної кількості сухпаїв і боєприпасів. Коли командування корпусу поставило нового командира бригади, друга Фоку, то питання вирішилося буквально за декілька днів. Просто людина знала, як це робити, і мала на те бажання.
Є важливий фактор: коли командири самі прийшли з бойових підрозділів, з піхоти, вони знають, як це — перебувати на позиції без забезпечення. Вони знають, скільки цей боєць зможе протриматись без їжі, без води, бо вони на собі це відчули. І який буде стан у цього військовослужбовця, наскільки він буде боєздатний, наскільки в нього буде високий моральний дух, чи він узагалі буде в силах продовжувати бойові дії.
А проблема була в чому: старе керівництво не знало якихось ефективніших підходів чи просто їм було байдуже?
У більшості випадків це байдужість і небажання виконувати ті задачі, які їм були поставлені. Коли людина більше труситься за свою посаду, погони, звання, ніж за стан особового складу.
Коли саме в наших військ почалося це ускладнення логістики? У росіян такі самі проблеми з постачанням?
2023 року, з початком розвитку БпЛА, як у нас, так і у противника поступово почалися проблеми з логістикою. З перемінним успіхом мають перевагу як противник, так і ми. Розвивається складова ударних безпілотників, які роблять на базі платформ цивільних дронів, так само і військових дронів.
З початку 2025 року і дотепер ми поступово переважаємо в повітрі і на землі у БпЛА-складовій. Дуже активно в нас розвиваються наземні роботизовані комплекси, ми маємо перевагу на полі бою у вигляді евакуаційних платформ, логістичних, інженерних, ударних НРК. Нарощуємо постійно такі засоби ураження, як безпілотники: це FPV, важкі бомбери, крила, дрони-перехоплювачі.
Незважаючи на всі складнощі, противник так само розвиває БпЛА-складову, ставить її на промислові рейки; нестачу якості вони надолужують збільшенням кількості безпілотників, які вони виготовляють.
З розвитком дронового складника відстань від ЛБЗ (лінії бойового зіткнення. — Авт.) до тилових позицій, де можна уражати живу силу противника і техніку, щороку лише збільшується.
Як сьогодні евакуюють поранених, наскільки довго доводиться чекати? Знаємо випадки, коли бійці очікували багато днів — наскільки поширена ця ситуація?
Це залежить від оперативної обстановки в певній смузі. Десь це дуже ускладнено, враховуючи складність рельєфу, відкриту місцевість, можливість залучати наземні роботизовані комплекси. Відповідно, на кожній ділянці фронту ситуація з евакуацією буде різна.
Є моменти, коли противник активно уражає всі можливі засоби, використовує засоби радіоелектронної боротьби, коли не можна доставити якийсь медичний вантаж, використовує ударні дрони для знищення НРК.
Тому до цього треба підходити комплексно. Десь власними силами піхота допомагає пораненому побратиму, десь є можливість залучити по максимуму на передові позиції НРК, щоб евакуювати пораненого. Ми мислимо з такої позиції, що ніяка машина, ніякий НРК не коштує стільки, скільки коштує людське життя. Якщо для того, щоб евакуювати пораненого, доведеться втратити декілька машин, ми втратимо лише машини, скільки б вони не коштували. Тому що життя військовослужбовця безцінне.
Були в нас випадки, коли боєць отримав поранення, пару днів не міг евакуюватися через те, що була відкрита ділянка місцевості на сто метрів, яку дуже щільно прострілювали. І противник активно працював безпілотниками, знищував наші НРК. Тому ми розробили цілий план. Оскільки противник був націлений на знищення наших НРК, ми зробили хибний маневр, жертвуючи машиною, щоб відволікти увагу. Інша машина під’їхала максимально близько. Піхота теж спрацювала на високому рівні — вони знищували FPV, які намагалися уразити наш НРК. Завантажили цього військовослужбовця, закрили бронековдрою, і далі вже майстерність оператора НРК дозволила йому перейти декілька мінних шлагбаумів, зробити складні маневри й ухилитися від обстрілів. І цього бійця вивезли за три кілометри, у безпечну зону. Він вижив, ми зустріли його оплесками — тому що він зміг.
Ситуації бувають важкі, але грамотне планування, врахування всіх факторів дає можливість мінімізувати втрати й евакуювати пораненого.
Щоб зменшити навантаження на піхоту й уберегти від тривалого перебування на позиціях, Андрій Білецький (командир Третього армійського корпусу. — Ред.) поставив задачу до кінця року замінити третину піхотинців на передовій НРК. Така задача нам до снаги, головне — підтримка держави і своєчасне забезпечення всім необхідним для реалізації цієї задачі.
Як, на вашу думку, потрібно розвивати НРК, що треба технологічно покращити?
Звісно, ми ніколи повноцінно не зможемо замінити піхоту. Де перебуває піхотинець, там по ньому і промальовується передова лінія. Але треба нарощувати цей напрямок, він дуже перспективний. НРК розвивають: щось нове з’являється щомісяця, навіть не щороку.
Усе це треба розвивати, враховувати помилки, недоліки, бути в постійній комунікації з виробниками, щоб постійно покращувати ці моделі НРК, щоб вони були ефективнішими, надійнішими. І їхнє масштабування, напевно, впливатиме на зниження собівартості. Тому що те, що випускається на конвеєрі, має меншу ціну, ніж якісь штучні зразки.
Які обмеження у використанні НРК ви бачите?
Усе ж таки це наземний роботизований комплекс, тому ми маємо враховувати, що погодні умови, наприклад, грають велику роль. Бо не кожна модель НРК може пройти певні перешкоди. Це заболочена місцевість, градус нахилу підйомів і спусків.
Також грає роль вага вантажу. Тому що чим більший він, тим більший має бути заряд батарей на НРК, тим меншу відстань він зможе пройти з цим вантажем. Тому є розділення: більший запас ходу, менший запас ходу, більш маневрені, більш габаритні, але такі, що можуть перевозити більше корисне навантаження.
Так само маємо враховувати, що це поле бою, де є мінування, на якому можуть підірватися НРК, і невибухове інженерне загородження, яке може обмежити, сповільнити або зупинити ці комплекси.
Ну і, відповідно, пора доби — ніч або день. У різних ситуаціях під різні задачі використовують певну пору доби. Якщо місія вночі відбувається, то, відповідно, зі збільшенням світлового дня час роботи зменшується, якщо це вдень — навпаки, збільшується.
Наскільки позначається тривала ізоляція на передовій на психологічному стані бійця? І що ви порадите іншим військовим — як виживати в таких випадках?
Що порадити піхотинцям, які залишилися відрізаними? По-перше, треба бути готовим до цього. З власного досвіду: я завжди враховував, що, якщо зникне зв’язок, забезпечення, треба мати певний запас на позиціях всього необхідного для автономної роботи — води, їжі, боєкомплекту і медицини. Порадив би підходити до цього дуже відповідально. Якщо є можливість у певний проміжок часу збільшити запас на позиціях, то треба це робити, поки є на це час і сприятлива оперативна обстановка. Потрібен запас [мінімум] на 5–7 днів.
Для нас піхота — це найбільший актив. Тому всі інші ланки: служби, офіцери, командири — є обслуговуючим персоналом нашої піхоти. Це один з основних принципів, впроваджений командуванням корпусу. Відповідно, ми робимо великий акцент на якісному аналізі проведених дій, щоб зрозуміти, які були проблеми під час перебування на позиціях, що було заплановано, виконано, не виконано, як надалі спростити і полегшити роботу нашого підрозділу на позиціях.
А окрім того, щоб запастися всім необхідним, суто морально як витримати, якщо ти не знаєш, коли прийде допомога?
По-перше, треба себе готувати до того, що може бути якась надзвичайна подія. Наприклад, знаєш, що виходиш на позиції на два тижні, то через десять днів не треба думати, що мені залишилось чотири дні — і буде ротація. Треба бути завжди готовим, що щось може піти не так.
Якщо вже відбулась якась подія, завжди є зв’язок, щоб зробити запит на старшого начальника і отримати інформацію, чому так відбулося, на що розраховувати. І планувати, що потрібно для того, щоб максимально ефективно забезпечити перебування своє і побратимів на позиції.
Це підтримка один одного. Чим більш злагоджений колектив, де один одному допомагають, тим легшим буде перебування. У будь-якій ситуації, коли ти з друзями, побратимами, то можеш вийти навіть з пекла. А щоб допомогли в цьому, маєш перш за все чітко передавати інформацію, що в тебе відбувається, чому ти опинився в тій чи іншій ситуації, давати максимально розгорнуту оперативну обстановку по місцю, щоб старший начальник зрозумів, чим він зможе тобі допомогти: забезпечити евакуацію, підвіз БК, провести якісь ураження противника, щоб сповільнити його.
І коли командир очікує виходу своїх бійців з позицій, він має їх зустрічати і проводити дебрифінг, де буде розкрито всі питання: чому так сталося, чому затримались на позиціях, як боротися з цим.
Більшість проблем через дискомунікацію. Якщо люди спілкуються, немає розриву між командиром і особовим складом, між офіцерами і сержантами, коли є повна комунікація, взаємодія і допомога, тоді цей великий організм — підрозділ — працюватиме ефективно. І навіть якщо виникатимуть якісь проблемні питання, вони будуть поодинокими.
Друг Панда, інструктор з НРК Третього армійського корпусу
Як можна розвивати і вдосконалювати напрямок логістики й евакуації з допомогою наземних платформ?
Наразі лише частина Збройних сил ефективно використовує НРК у логістиці. І бачення командування нашого корпусу — третину піхоти замінити НРК у всіх можливих місіях. Це переважно логістика, але також є вогневі місії та місії з мінування. Я бачу майбутнє за тим, щоб усе, що може відбуватись на роботах, має бути на роботах. І нам треба лише розширювати базу і навчати більше людей працювати з роботами.
Які обмеження в роботі НРК бачите і що робити з ними?
Найскладніше – це насичення засобами ураження і спостереження з боку ворога. І для того, щоб збільшувати наші шанси на успішне виконання будь-якої місії, треба нівелювати його переваги в цих сферах. Тобто зменшити кількість повітряних суден або виконувати якісь відволікаючі місії.
З тих, хто приходить до вас навчатись, в кого виходить найкраще? Це мають бути певні риси характеру чи навички з цивільного життя?
Найбільше допомагає молодість і проактивна позиція. Першим на війні гине солдат лінивий і той, що сидить, ніфіга не робить, втикає в телефон. Дуже гарно себе показують екіпажі саме з молодих бійців – 20, 21, 22 роки. Хто більше часу приділяє [щоб розібратися], геймери показують найкращі результати, коли працюють з НРК.
А що ви б хотіли покращити в процесі навчання – можливо, в матеріальній базі чи у підходах?
Я б однозначно для інструкторів збільшив рівень фінансового забезпечення, бо робота на нас важка, а оплата не відповідає тому навантаженню.
А так, в принципі, ніколи нічого не буває достатньо. Я би, звичайно, ще збільшив комунікацію з виробниками НРК, провів уніфікацію засобів, щоб вони були більш стандартизовані, більш доступні для використання, придбання і так далі.
Чи відбувається у вас тестування зразків в процесі навчання, чи це лише в бойових умовах, на фронті?
Якщо в бойових умовах техніка не працює, це дуже погано. Тому ми намагаємося тестувати всі зразки перед тим, як вони почнуть виконувати бойову роботу. Бо від успішності виконання нашої місії безпосередньо залежить життя та здоров’я особового складу. Ми не маємо права на помилку.
Все, що не працює в тепличних умовах, воно не буде працювати і на полі бою. Тому найбільшу увагу ми приділяємо підготовці засобів до бойових умов. Ну і, знов-таки, ми спілкуємось з виробниками дронів, всі до нас приїжджають за зворотнім зв’язком, і ми з усіма намагаємось максимально поділитись нашою експертизою, нашим досвідом.
Наскільки нам зараз допомагає, що росіянам глушать Starlink? Наскільки вони намагаються цьому протидіяти і наскільки в них виходить?
В них є технології, які допомагають замінити Starlink. Не так якісно, звичайно. Але в них багато оптики, вони використовують в своїх технологіях Long range radio (радіозв’язок дальнього радіусу дії – прим.авт.). Вони зараз оптику тягнуть до усіх своїх контрольних точок, а звідти вже поширюють радіо, інтернет і так далі по своїй лінії зіткнення. Вони частково адаптуються. Не можу сказати, наскільки це ефективно.
Чи ви зараз бачите за кордоном якісь ноу-хау в цьому напрямку, які варто втілити, чи навпаки – вже до вас прислухаються і ви інструктуєте?
Після того, як дрони полетіли в Катар, в Арабські Емірати, в нас повно було екскурсій, всі хотіли наші дрони, тому що побачили, що ці технології реально працюють. І зараз ми хедлайнери, а всі інші намагаються нас скопіювати, але роблять це в сто разів дорожче і декілька разів гірше, на мій погляд. Тому ми зараз перші в цьому напрямку.
Але у нас екзистенційна війна, ми воюємо зараз за реальне виживання, не просто народу, а нації. В нас шлях - або загинути, або стати єдиною, сильною, військово незалежною нацією. Я тільки так бачу наш шлях до виживання.