Інвестиції, ризики і вартість компаній
Хто сьогодні інвестує в українську оборонку?
До клубу долучаються, в середньому, інвестори від 50 до 100, 150 мільйонів євро, які готові ці суми вкладати.
Але вже є наміри від великих інвестфондів від півмільярда доларів. Таких, що цікавляться, зараз два. Для України це величезні інвестиції.
Скільки серед інвесторів клубу – українські?
Це складний момент. На сьогодні з таких є тільки один український фонд. Ще Dragon Capital думає над тим, щоб входити в цей ринок.
Українське законодавство щодо інвестиційних фондів несприятливе. Проблем на цьому ринку багато. Закон про Intellectual property (IP) (інтелектуальну власність, – ред.) слабкий. Закон про інвестиції слабкий. Українському фонду залучити великі кошти важко. Банально через те, що юрисдикція цих грошей в Україні. Для Європи ми, на жаль, маємо слабку судову систему, патентну, правоохоронну.
Чому це ризик для інвестора?
Бо інвестор дивиться в продукт і здебільшого він вкладається в команду, яка створює інтелектуальну власність. Саме вона має цінність. І це ризик, якщо ти проінвестував великі кошти, але не можеш цю цінність захистити.
А що тоді приваблює приватного інвестора? Вони хочуть отримати прибуток, але несприятливе законодавство, досить закритий український оборонний ринок, гаряча фаза війни.
По-перше, вони знають, що наша оборонка закапсульована в країні. Ціна компаній зараз низька. Це дуже ризикова, але високовідсоткова можливість. Тому венчури заходять.
Перші інвестиції були на рівні 50 тисяч доларів. Потім почали рости молоді завзяті компанії, як Buntar, Swarmer і так далі, інвестори зрозуміли, що треба вкладати більше. І вже ми почули по інвестицій 3,5-5 мільйонів доларів.
Плюс тим, хто зайшов пізніше, зараз дуже важко знайти, куди вкласти. Ціна компаній виросла, компанії зрозуміли, що є зацікавленість. Хоча тут також питання, як компанії себе оцінюють. Іноді це дуже абстрактно, рівняючись на когось, не знаючи, яка структура у тих, продажі, виробничі потужності. Це погана історія. Треба знати, як себе оцінити і в прямому сенсі доказувати, чому ти коштуєш саме стільки.
То на що вони розраховують?
Наприклад, D3 Venture Capital (венчурний фонд, що інвестує в defense tech). Вони були одним із ранніх інвесторів у Swarmer (український розробник автономних рішень для БпЛА). Просто уявіть, скільки іксів вони отримали, як тільки компанія вийшла на американську біржу Nasdaq (у березні 2026 року).
Вони розуміли, що так буде?
Це професіоналізм людей, які працюють у фонді, їхнє вміння оцінити. І, повірте, Swarmer довго «ввели за ручку». Їм показували, як бути зрозумілим інвесторам. Кожен інвестор зацікавлений просувати компанію з його портфоліо.
Чи можуть якісь компанії найближчим часом повторити цей шлях?
Так. Багато хто зацікавлений, це правда.
Що це дає самим компаніям?
Чим більше вони розкриваються, тим більше в цю компанію вкладаються, тим швидше вона росте. Коли в компанію вперше проінвестували, це вже зелений прапорець для інших інвесторів, що можна долучатися.
Зараз оцінка навіть великої української оборонної компанії по вартості значно нижча за американські стартапи на ранніх стадіях у США. Реальний продукт, реальна компанія, команда, фідбек, відтестовані на полі бою технології поступаються стартапам.
Тож поки українські компанії будуть закапсульовані всередині ринку, вони ніколи не виростуть і не стануть умовним Rheinmetall, Saab і так далі.
А в компанії, відкриті до міжнародного ринку, готові інвестувати набагато ризикованіше.
Як компанії можуть використовувати проінвестовані в них кошти?
Залежить, на що вони залучали ці інвестиції. Але будьмо відвертими, це милиця для підтримки компанії, хоч вона реально працює. Хтось залучав на R&D, обігові кошти, на компоненти, на розробку, на тести.
Немає жорстких меж. Хоча іноді буває, що інвестори кажуть «На все, окрім обігових».
Українські та світові тенденції
Чи помічаєте збільшення інтересу з боку приватних інвесторів на фоні заяв про відкриття експорту зброї?
Так. Після заяви президента Володимира Зеленського у жовтні 2025 року на Третьому Міжнародному форумі оборонних індустрій про те, що настав час запускати експорт, наступних три місяці був шалений сплеск.
Багато інвесторів приїжджали в Україну. З Бразилії, Колумбії. Всі зрозуміли, що ринок розвивається.
Ще навіть на самому форумі президент мав зустріч з інвесторами і відповідав на їхні запитання. І запитань було дуже багато. Бо для будь-якого інвестора важливо, що компанія, в яку він проінвестував, може продавати не тільки в Україні, а й по всьому світові. І це дасть нове дихання ринку в цілому. І для інвестицій, для співпраць.
Але зараз я частіше зустрічаю запити від проблем, які виникають. Коли сталася війна в Ірані і весь світ дізнався про українські перехоплювачі, ми тоді відбивалися від запитів: з ким я можу переговорити, в кого проінвестувати, мені треба тільки перехоплювачі.
І ми зараз змінюємо сприйняття інвесторів. Для них стало відкриттям, що дрон-перехоплювач – це фінальна стадія, а перед ним величезна робота з іншими засобами. І що одноосібно засіб не працює, треба комплекс.
Так народилася концепція Drone Deal. Бо треба підготовка, радари, спеціальні акустичні датчики, загальна система, куди ви це все заводите. Треба правильні люди, які вміють адаптувати цю систему, імплементувати.
А всім хочеться чарівну паличку.
Це були вже досвідчені інвестори в питанні оборонки?
Дуже різні. Неважливо, чи це компанія, яка тільки зацікавилася оборонкою, чи яка вже мала досвід, вони все одно були націлені на якийсь один супердрон.
Стандартний інвестиційний фонд Європи в оборонку звик до таких компаній, як, наприклад, Anduril (американська оборонна компанія, – ред.). «Тесла» в оборонці. Якісні, діючі, коштовні рішення. Але ціна захмарна.
І коли вони приходять на наш ринок, у них диссонанс. Зараз вони ще й бачать, як таліби пачками виносять ізраїльські «Меркави», бомблять їхні склади і стоянки з технікою. Одним FPV – танк, якщо не помиляюся, за 3,5 мільйона.
Зараз інвестори цікавляться в основному безпілотниками, чи є ще газулі, наприклад, чула, що ШІ-системи теж в топі?
По техніці тільки дрони. Їх не цікавлять жодна класична техніка, ні арта, ні якісь нові міномети. Вони в класичну оборонку не вкладають. Це хіба якщо захочете побудувати якийсь цех з відновлення військової техніки. Але це більше інвестиція в інфраструктуру, а не в саму компанію.
А от якщо ти венчурний фонд і хочеш інвестувати в майбутнє, це тільки дрони. Їх більше нічого не цікавить.
Остання цифра по сумі приватних інвестицій в український дефенс тек лунала 105 млн доларів. Що вона показує? Вона вже на щось суттєво впливає?
Ми можемо говорити про динаміку. 2022 рік – хтось вкладає в українську оборонку 500 тисяч доларів. Я цих людей глибоко поважаю, але мені складно уявити, як ухвалювалося це рішення в 2022 році. Це був такий ризик.
Але рік до року ми стрімко зростаємо. Наш прогноз на цей рік – приблизно 200 мільйонів доларів. З відкриттям експорту, плануємо десь до півмільярда мати.
В світовому еквіваленті це ніщо. Тільки Велика Британія в свою оборонку саме інвестиціями вкладає близько трьох мільярдів фунтів. І це тільки державні програми. Що там з приватними інвестиціями, я тільки уявити можу.
Тому в дійсності нинішня сума – це дуже мало. Якщо ми дійдемо до 2-3 мільярдів на рік, вже можна буде говорити про феномен.
Але і середній чек інвестицій вже значно виріс. Зараз є компанії, які не цікавить інвестор, що готовий від 2 до 3 мільйонів вкласти. Вже йдеться від 10 мільйонів мінімум. А це вже «серія А» по інвестиціям. Це дає мені віру в те, що ми реально будемо акселерувати ці цифри.
Але що таке 10 млн євро в глобальній системі оборони? Уявіть ці кошти в Rheinmetall. Це ні про що.
Тому я хочу, щоб ми святкували не 1 мільярд, а хоча б близько 3-5 мільярдів. Хочеться взрощувати такі компанії. Для нас, як країни, важливо, щоб ми відігравали роль [в глобальній системі оборони].
І це, на ваш погляд, доступно лише в співпраці з закордонними компаніями?
Я, чесно кажучи, мало вірю в те, що виключно закупсульована в Україні компанія зможе вирости до рівня Czechoslovak Group, наприклад.
Без міжнародного обміну, контрактів, присутності це неможливо.
Тільки через партнерів. Тому Build with Ukraine і погнали.
Реально якось відслідкувати тенденції приватних інвестицій на глобальному ринку, в європейських країнах? І чи там теж більше зацікавлені з дронами?
Зараз дронова лихоманка.
Є ще нюанси міжнародних фондів, що вони здебільшого «травоїдні»,так би мовити. Їм треба, щоб у продукту було подвійне призначення. Вони не бачать ринок тільки військовим. Це правильно для диверсифікації ризиків.
Але для нашої ситуації, зараз думати про якийсь dual-use (подвійне призначення, – ред.) важко. Проте компанії, які хочуть вижити після війни, мають вже закладати цю думку в свої продукти – що ми будемо робити з ним в цивільному житті.
Спільні підприємства, інтелектуальна власність і відповідність стандартам
Програма Build with Ukraine – це теж вважається інвестицією в українську оборонку?
Це не інвестиція. Це більше політична історія – «Якщо ви хочете будувати з нами наші технології у себе, то ми просимо вас допомогти нам цією екстра допомогою». Наприклад, покрити річний бюджет виробництва і надати продукт українській армії. Таким чином закордонна компанія стає дотична до наших технологій.
Скільки українських компаній вже налагодили спільні підприємства з закордонними?
У нас поки по програмі Build with Ukraine є 19 угод, дві з них вже працюють. Дві українські компанії, які мають спільне виробництво і які мають повний пакет всіх рішень, ліцензій, дозволів і так далі.
Це перша сходинка, бо компаніям треба зрозуміти, як вони спрацьовуються, чи все окей, чи вони не розпадуться за рік. Є перший контракт, продукт створили, все пройшло класно – тепер давайте думати про другий. Наприклад, локалізацію якогось відсотку з виготовлення компонентів. Це кроки на майбутнє.
Що це дає українським компаніям?
Саме з боку інвестицій цінність компанії виростає в рази. Ти вже в Європі, будуєш спільно, працюєш на території ЄС. Це в прямому сенсі відкриває доступ до світових фінансів. А це безмежні можливості. Я вже мовчу про кількість програм по підтримці бізнесу та доступні гранти.
І наша задача, як ринку, працювати максимально, щоб до кінця року отримати десять реально діючих спільних підприємств. Це якісно інший рівень компанії. І до нього, до речі, ще треба бути готовими як в команді, як в компанії в цілому. І цьому треба навчати.
Як цим двом компаніям, що мають спільні підприємства, вдалося поєднати слабкий захист інтелектуальної власності в Україні і законодавство країни-партнера?
Обидві компанії працюють спільно з німецькими партнерами. Німецькі партнери зараз ставляться до нас із розумінням, що у ми маємо подекуди різне законодавство. Правда, вони діють по європейському законодавству, ми по своєму внутрішньому.
Є багато питань по захисту, але партнери готові йти на співпрацю. Вони спонсорують ці проєкти, що, до речі, теж важливо.
Взагалі зараз Німеччина є прикладом для всіх європейських компаній і країн, що така співпраця – це реально. Ми зараз найбільше зацікавленості отримуємо саме з німецької сторони. Тут склалося все: у них є фінансова спроможність, політична воля, зацікавленість їхніх компаній.
Чи правильно я розумію, що зараз питання інтелектуальної власності на совісті німецьких компаній?
Я думаю, що для них це теж плюс. Бо вони розуміють, що маючи дотик до українських технологій і відтестовані на полі бою рішення, вони набагато легше зможуть продавати на міжнародних ринках спільно створені продукти. Для них це прибуток і розвиток.
Чи можна говорити, що цей досвід співпраці, що вже є, може стати основою для подальших напрацювань для захисту інтелектуальної власності всередині України?
100%. Але у нас може бути неймовірно фантастичний закон, але без міцної судової гілки влади він може трактуватися як завгодно. Від області до області, від інтересів до інтересів. І будь-який захист вас, як компанії, в судах займе десятки років.
Сьогодні IP в Україні – це швидкість. Наскільки швидко ви можете адаптувати зміни в продукт. Чому зараз європейським країнам і виробникам важко це прийняти? Бо там ти розробив снаряд, він 100 років буде снарядом, продавався і буде продаватися. Так само літак. Дрон – це як молоко: три місяці і до побачення.
А вони не готові до цього. Звідси і коментарі про те, що багато ручної праці і «гаражами» нас називають, чи домогосподарствами.
Саме тому великі гіганти дуже неохочі цього ринку. Вони не готові до цього. Ні їхня система мислення, ні військова доктрина, ні виробничі потужності, нічого не готово в Європі до такої зміни. А росіяни готові.
До теми інтеграції української оборонки в світову часто звучить проблема, що українські компанії не відповідають стандартам, сертифікації НАТО. На ваш погляд, скільки українських компаній здатні вже налагоджувати цей процес?
Так, щоб прямо готові, це близько 30 компаній на ринку. Максимум. З понад тисячі.
А що іншим заважає?
По-перше, якість менеджменту. Видно, коли виробництво базували вже на розумінні реального ведення бізнесу і процеси будували відповідно до цього. Навіть, якщо компанія перші два роки була сконцентрована виключно на продукті, в якийсь момент вона зрозуміла, що треба перерости з цього emergency market (ринку при надзвичайній ситуації, – ред.) у щось стабільне, ставати на рейки.
У нас же зараз по сертифікації ISO деякі компанії думають «Боже, 10 тисяч баксів і за два місяці все буде». Я їм пояснюю, що це не для цього, щоб ви поклали ці сертифікати на полицю. Це щоб компанія могла розмовляти з партнерами на одному рівні технічної і бізнесової мови.
Тому партнери з НАТО більше дивляться на нас, як на сімейні бізнеси. Бо дуже часто, наприклад, є власник, головний бухгалтер, головний інженер, це все там одна людина, або людина з одними прізвищами. Немає ознак, що компанія йде до того, аби бути компанією, а не сімейним бізнесом. І це важливо. Але у нас тут ментально і структурно величезний розрив.
І ще до теми інтелектуальної власності – у випадку з порушенням прав з боку, наприклад, американської компанії, наша судова система…
Успіхів.