З початку повномасштабного вторгнення Росія за оцінками BBC втратила від 332 до 480 тисяч військовослужбовців загиблими. Разом з втратами військовослужбовців, мобілізованих на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, це число становить від 353 до 504 тисяч загиблими. Ще приблизно мільйон – поранені.
За перші чотири місяці 2026 року в Росії підписали контракти 115 тисяч осіб – приблизно 1000 в день, що на 200 менше ніж в 2025 році. Кількість охочих йти на фронт скорочується. В ті ж перші чотири місяці 2026 року Сили оборони України уразили дронами 123 тисячі ворожих військових – і це лише верифіковані цілі. Таким чином чисельність російського угруповання щонайменше не зростає протягом цього року.
Прихована мобілізація в Росії поки не приносить значних результатів навіть попри нові зростання виплат та посилену рекрутингову кампанію. Москва змушена встановлювати мобілізаційні плани для підприємств та в університетів. Проте рішення про повноцінну мобілізацію Кремль уникає з усіх сил, оскільки вона може призвести до ще більших соціальних та економічних проблем всередині держави-агресора. Напередодні “виборів” у вересні ще більше посилювати напругу в суспільстві на додачу до сповільнення інтернету та блокування роботи месенджерів і соціальних платформ, виведення росіянами готівки з банків, катастрофи в Туапсе та масового забою худоби (понад 100 тисяч голів в різних регіонах Росії) влада навряд чи захоче.
І навіть якщо Кремль оголосить мобілізацію – навряд чи посилання на масовий забій додаткових 200 чи 300 тисяч росіян кардинально вплине на перебіг війни. На весну 2026 року кіл-зона сягнула 20-25 кілометрів, що робить масований наступ практично неможливим. До того ж за весну Сили оборони значно покращили укріплення та розширили мінні поля. Росія й далі “здійснюватиме наступальні дії в районі Малої Токмачки”.
Стрімкий розвиток дронів та НРК призвели до того, що темпи просування російської армії стали найнижчими із 2023 року. Весняний наступ Росії провалився, а Силам оборони України вдалося здійснити кілька успішних контрнаступальних операцій. Щоправда, лише тактичного рівня.
Стрімко розширюється застосування засобів middle-strike (до 200 кілометрів) та deep strike (до 1500 кілометрів). Українські військові активно знищують засоби ППО і радари противника на окупованих територіях, та в самій Росії – близько 50 уражених систем упродовж квітня-травня.
Сили оборони систематично завдають ударів по НПЗ, трубопроводах, портах, підприємствах ВПК, хімічної промисловості. Розширюється географія та ефективність ударів.
Починають розвивати свої middle-strike можливості не лише СБС, ГУР, СБУ та ССО, а й армійські корпуси для застосування на власних смугах фронту. Зокрема корпус “Азов” повідомив про ураження російської техніки в районі Маріуполя – понад 120 кілометрів вглиб окупованої території. Розширення кількості таких ударів означатиме знищення логістики та тилової інфраструктури ворога – вантажівок, складів з боєприпасами, ремонтних баз, місць дислокації особового складу та інших об'єктів.
В наступні місяці почне страждати постачання Криму через сухопутний коридор – залізниці та автомобільні шляхи вздовж ключового шляху Таганрог – Маріуполь – Бердянськ – Мелітополь – Генічеськ – Джанкой. Сили оборони вибиватимуть тепловози, вагони, бензовози, вантажівки. Оскільки кримський міст не зможе пропускати достатню кількість вантажів, а всі керченські залізничні пороми затоплені або ушкоджені, логістика до Криму стає чималою проблемою для РФ.
Звісно, Росія намагатиметься відновити перевагу у виробництві та застосуванні middle-strike та deep strike дронів, проте в умовах стагнації економіки, дефіциту бюджету та поступової технологічної деградації через санкції здійснити це буде доволі складно.
Економічні проблеми Росії також лише поглиблюються. Попри додаткові прибутки Москви (приблизно шість мільярдів доларів в квітні) завдяки росту цін на нафту, дефіцит бюджету РФ продовжує зростати. Протягом перших чотирьох місяців 2026 року доходи бюджету скоротилися на 4,5%, а видатки зросли на 15,7%. Дефіцит бюджету уже зараз становить 5,9 трлн рублів (приблизно 80 мільярдів доларів), що більше за дефіцит усього 2025 року – 5,6 трлн рублів. За другий квартал цей дефіцит може зрости ще більше з огляду на темпи ураження НПЗ та інших промислових об'єктів на території Росії.
Офіційний прогноз зростання ВВП у 2026 році російський уряд знизив з 1,3% до 0,4% – це фактична рецесія. Також в країні-агресорі кількість збиткових банків зросла до 60 – кожен п'ятий банк потребує державних фінансових вливань. У галузі пояснюють ситуацію наслідками жорсткої монетарної політики та тривалого утримання ключової ставки на рівні 21%, яку згодом знизили до 14,5%. Проблеми в економіці посилюються наслідками від блокування інтернету.
Керівництво Росії всі ці тренди, вочевидь, розуміє. Перед парадом 9 травня Кремль через Ушакова оголосив про вихід із переговорного процесу. Таким чином Росія спробувала підняти ставки, аби повернути собі ініціативу в переговорах. Весь 2025 рік вони тривали за сценарієм Москви, яка озвучувала свої побажання США, а ті передавали їх Україні, час від часу пробуючи тиснути з вимогою погодитися на умови РФ. Навіть плани та позиції, розроблені Києвом спільно з європейськими партнерами, були лише відповідями на рамки, запропоновані Москвою. Однак в останні місяці Кремль опинився перед загрозою втратити контроль над переговорним процесом.
Москва зміщує питання Донбасу з одного з пунктів обговорення в умову для відновлення переговорів. Кремлю потрібна вся Донецька область, аби сформувати для внутрішньої аудиторії картинку перемоги, бажано ще й до виборів у вересні цього року. Україна, укріпивши свої позиції на фронті, розширивши удари по російському тилу та отримавши гарантії фінансування від ЄС, очевидно не готова йти на поступки у питанні здачі територій.
Також Росія почала сигналізувати про можливість нових форматів переговорів, зокрема за участі Європи. Путін заявив, що готовий бачити перемовником від ЄС з Москвою будь-якого лідера, який “не наговорив якоїсь гидоти” на адресу РФ. Країни ЄС схоже сприйняли цю пропозицію всерйоз, та обговорюють кандидатури колишнього президента Європейського центрального банку Маріо Драгі та колишньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель. Остання, втім, зацікавлення до участі в переговорах не виявила.
Після зустрічі Трампа та Сі Цзіньпіна 14-15 травня, з’явилась ймовірність входу в переговорний процес КНР. Однак поки такі публічні кроки Росії, як заяви про можливість залучення ЄС до переговорів, варто сприймати як блеф та спробу впливу на президента США з метою тиску на Україну. Масовані удари по Україні, окрім іншого, потрібні Путіну, щоб показати Трампу та Сі, що умови миру має диктувати Росія.
При цьому Кремлю не потрібна реальна участь Китаю в переговорах, адже це зменшує можливість збалансувати зростання його впливу на Росію – економічного, технологічного, політичного – за рахунок “великої угоди” із США. Кремль хоче продати Вашингтону доступ до північного морського шляху, критичних матеріалів та нафти і газу на півночі Росії, щоб остаточно не стати сировинним придатком для КНР.
Президент США теж не хоче долучення до переговорів Китаю, оскільки все ще має ілюзії щодо можливого партнерства з Росією та її ролі у майбутньому протистоянні з КНР. І звісно ж заробити на цьому процесі. Також повноцінний вихід Росії з переговорів стане ще одним зовнішньополітичним провалом Білого дому перед проміжними виборами в Конгрес в листопаді.
Таким чином влітку відкривається переговорне вікно, яке є важливим як для президентів США та Росії. Тож, як Трампу, так і Путіну доводиться поспішати. Тому в останні тижні спостерігається різке пожвавлення дипломатії – розмова Трампа та Путіна, чергова поїздка в США Дмитрієва, переговори Лаврова та Рубіо.
Можливості тиснути на Москву у Вашингтона обмаль, особливо з огляду на невирішені проблеми з Іраном та Ормузькою протокою та ослаблення санкційного тиску на російську нафту. Росії, втім, поки не вдається нав’язати США та Ірану себе як посередника, що посилило б позиції Кремля.
Можливості тиску на Україну теж обмаль – Будапешт вже не блокує фінансову допомогу Києву в розмірі 90 млрд євро на 2026-2027 роки та заявив про відмову від політики однобічних блокувань, що відкриває шлях новому пакету санкцій проти російського тіньового флоту. Україні варто уважно спостерігати за процесом можливого залучення до переговорів ЄС. І всіма силами протистояти входу в переговори таких перемовників як Ангела Меркель чи Герхард Шредер. Просувати участь в переговорах прихильних до України лідерів країн ЄС, таких як Фрідріх Мерц, Джорджіа Мелоні чи Александр Стубб.
Країни Європи зацікавлені в ослабленні Росії, аби вона була нездатна відкрити другий фронт, наприклад в Балтії. ЄС також прагне аби Україна вистояла, щоб виграти час для розгортання виробництва та збройних сил країн-членів. Таким чином, якщо переговорником не оберуть російську маріонетку, то ЄС точно не тиснутиме на Україну з вимогою швидких поступок.
Водночас країни Європи, як і США, не пріоритизуватимуть питання Донбасу. Фрідріх Мерц уже заявляв, що майбутня мирна угода між Україною та Росією може передбачати складні рішення, та, що частина українських територій може залишитися поза контролем Києва. Канцлер Німеччини також зазначав, що вступ України до ЄС до 2028 року є нереалістичним.
Однак успіхи Сил оборони України протягом літа можуть значно змінити рамки переговорного процесу. Києву потрібно усіма можливими способами використовувати страх Європи перед можливим наступом Росії на Балтію задля посилення фінансової та військово-промислової підтримки нашої держави. Аргумент очевидний: чим більше втрат зазнаватиме Росія у війні з Україною, тим меншою буде ймовірність відкриття нового фронту.
А втрат Росії зазнає колосальних, стратегічно перебуваючи в глухому куті та виснажуючи свою економіку, промисловість та людські ресурси. Тож важливо, щоб новий баланс відобразився й на рамці переговорів. Будь-які натяки про відмову України від підконтрольної частини Донецької області варто різко відкидати.
План Дмітрієва-Віткоффа має опинитися на смітнику. Цього разу має бути план Києва та Брюсселя. Тепер черга Росії йти на поступки.