Перевага над противником на полі бою і як її втримати
Те, що Україна технологічно рухається перед противником – це факт, зазначає бригадний генерал Андрій Лебеденко. Як приклад він наводить те, що у Збройних Силах України перших з’явилася така кількість розвідувальних дронів, дронів, які знищують ворога. А також – спеціалізовані боєприпаси для БпЛА, Deep Strike, Middle Strike безпілотники.
“Ця перевага, як якісна, так і кількісна. Один до півтора, на деяких напрямках, можливо, більше. Що також дуже важливо. До таких переваг можна відвести системи донаведення, навігації, роботу з дронами, які використовують GSM зв’язок”, – пояснює Лебеденко.
І найголовніше, за його словами, це створення великої інтегрованої системи сенсорів, інфобази, взаємодія і створення розвідувально-ударних контурів.
“Коли у нас поєднуються розвідувальні та ударні дрони – це зменшує швидкість реакції на загрозу з боку противника. В цьому питанні у нас є багато передових технологічних рішень, які вже ухвалені на рік і навіть більше. Ми вже пройшли етап, коли думали, що дрон має жити сам по собі: пілот, пульт, дрон. І ми бачимо тільки інтеграцію цих систем. А це насправді дуже складна задача”, – зазначив заступник Головнокомандувача ЗСУ.
Перевага стосується і наземних роботизованих комплексів – противник відстає і в питаннях кількості носіїв, і самого застосування цих роботів.
“Тепер погляньмо на противника. Їм знадобилося більше року, щоб створили подібні органи управління. Зараз вони все копіюють у нас. Та попри це Україна володіє ініціативою”, – наголосив бригадний генерал.
І додав:
“Можливо, не скрізь за нами перевага в питаннях масштабування, адже все ж там система тоталітарна, деякі рішення масштабуються швидше. Хоча тут також можна дискутувати, бо масштабування навіть вдалих рішень у сьогоднішній війні – це не завжди правильно, адже деякі рішення швидко застарівають і розраховані на мирні часи”.
Зберегти цю перевагу можливо завдяки пришвидшенню кола розвитку продукту, вважає Станіслав Хутор.
“Кожна технологія має своє коло розвитку: ідея, тестовий зразок, підтвердження, серія, бойове застосування, зворотний зв’язок і модернізація. У звичайних умовах цей цикл може тривати роками. У війні – місяцями, іноді тижнями.
І якщо ми хочемо захистити українські технології, виробництва і перевагу на полі бою, нам треба не лише приховувати від ворога окремі рішення. Нам треба пришвидшувати все це коло: інтеграцію між виробником, військом, закупівельниками, державою, інженерами, випробуваннями і серійним виробництвом”, – пояснив СЕО F-Drones.
На його погляд, немає одного продукту, “супердрону”, який вирішить усі проблеми сучасної технологічної війни.
“Є постійна гонка адаптації: сьогодні ти знаходиш рішення, завтра противник шукає контррішення. Тому перемагає не той, хто один раз створив хороший продукт, а той, хто швидше проходить новий цикл – від ідеї до модернізації”, – наголосив Хутор.
Тому, хто швидше обертає це колесо інновацій, той має шанс перемогти у технологічній війні, вважає він.
“Наш власний приклад – у 2024 році ми почали розробку дрона-перехоплювача LITAVR. У 2025 році, через дев’ять-десять місяців, вийшли на польові тести і здійснили перше збиття “Шахеда”. У тому ж періоді система пройшла кодифікацію і була поставлена на озброєння. На початку 2026 року ми вже випустили систему автоматичного визначення і захоплення цілі. Тобто за дуже короткий час пройшли повний цикл: розробка, тестування, бойове застосування, серія, модернізація”, – зазначає Хутор.
І додає:
“Це не історія про “карбонову раму, до якої прикрутили мотор”. Сучасний defense tech – це системні розумні рішення: безпека пілота, дистанційні наземні станції, автоматизація, зв’язок, навігація, інтеграція з іншими системами, пошарова побудова повітряної безпеки. Попереду ще багато кроків, і їх треба пришвидшувати на всіх рівнях”.
Формула експорту та співпраця з закордонними партнерами
У багатьох українських розробках спроможність виробництва набагато більша, ніж всі можливі потреби, які є у фонду Brave1, зазначає Андрій Гриценюк. І цим, на його думку, треба скористатися, стимулювати нормальні моделі для того, “щоб Україна максимально капіталізувала ті здобутки, які, на жаль, довелося здобути”.
“Це загальна задача держави – знайти ту модель, але не можна це будувати довго. Треба просто дати можливості створити її. Її не треба регулювати. Наприклад, якщо говорити про закупівлі – коли потреба перевищує спроможність, то краще закуповувати централізовано. Після того, коли спроможність виробляти наздоганяє потребу, коли є конкуренція – в такому випадку запроваджувати децентралізовані механізми. Ми бачимо, що у багатьох виробників обсяги замовлень від військових безпосередньо за децентралізованою моделлю пішли в 5, в 10 разів більше, ніж за централізованою. І це правильно”, – пояснює на прикладі Гриценюк.
Тут задача держави, на його погляд, давати свободу і можливості, і контролювати, щоб не було зловживань.
“Але при цьому не забувати дві речі: перше – що наш пріоритет – військові і фронт, друге – те, що ці інновації створюються потребою. Кожна велика війна створює нові проривні технології. І ми були змушені це зробити. Але нас дуже швидко наздоженуть. Вже з’являються дуже класні іноземні перехоплювачі, дуже класні і дешевші, ніж в Україні, FPV-дрони. По напрямку діпстрайку, морських дронів така ж сама історія буде. Якщо цим не скористатись – ми все втратимо”, – вважає він.
Давид Алоян теж наголошує, що пріоритет номер один – це закрити потреби українського війська.
“В українського оборонно-промислового комплексу було декілька стадій еволюції. Наразі ми дійшли до того етапу, коли можемо виробляти не лише для себе, а долучатися до глобального ринку. Проте це жодним чином не має негативно впливати на фронт. Це має бути додатковим стимулом”, – зазначає він.
Питання експорту Алоян називає складним, адже зазвичай країни, які експортують зброю, не знаходяться в умовах активних бойових дій.
“Відповідно, у нас має бути баланс між потенційними можливостями та ризиками. Має бути рішення, як зробити так, аби забезпечити цей засіб в повному обсязі [для Сил оборони] і не порушити зобов’язання, які в нас є вже на міжнародному ринку, і вчасно поставляти ті чи інші замовлення по всьому світу”, – додає Алоян.
Тим не менш, Україна, за його словами, вже має ініціативи співпраці з партнерами, які планує і надалі розвивати.
“Для нас це можливість формувати спільну архітектуру безпеки та працювати з партнерами у довгостроковій перспективі. Тобто заходити в тривалі угоди, які дозволятимуть нашому оборонному сектору мати розуміння майбутнього обсягу ресурсів, що можуть бути безпосередньо спрямовані на закупівлю української зброї та залучення української експертизи. Така прогнозованість створює умови для розвитку виробництва та більш ефективного планування закупівель”, – зазначив заступник Секретаря РНБО.
Андрій Гриценюк переконаний – продавати треба не конкретний дрон, а будувати модель Defense as a Service – Оборона, як послуга.
“Що зробить іноземна країна? Буде зліплювати з різних виробів свою систему безпеки так, як за ці роки змогло зробити українське військо? Ні. Оце треба капіталізувати. Продавати сервіс”, – вважає керівник Brave1.
Андрій Лебеденко також переконаний – Україна не має закриватися від співпраці.
“У наших партнерів є ресурси, є люди, але в них недостатньо знань для того, щоб ефективно застосовувати ці засоби. Ми вміємо комбінувати ці складові для отримання ефективності і це фактично є наш найцінніший досвід. Ми можемо запропонувати партнерам наш унікальний досвід в обмін на ті технології, яких нам бракує. І закриватися [від співпраці], я думаю, не варто. Потрібно ділитися. І з того, що я бачу, вони розуміють, що вони відстали і що їм потрібен наш досвід”, – зазначив бригадний генерал.
Станіслав Хутор зазначає, що експорт – це не просто можливість заробити кошти.
“Це примусовий шлях до якості, документації, сертифікації, прозорого supply chain, кібербезпеки і стабільного виробництва”, – пояснює Хутор.
Як приклад наводить компанії F-Drones:
“Один із наших дронів став переможцем американської програми Пентагону – Drone Dominance Program, і ми маємо підписаний контракт на постачання певної партії для потреб американських військових. Але такий контракт – це не лише визнання, а й серйозний іспит: технічний compliance, прозорість ланцюга постачання, кібербезпека виробу, документація та відповідність стандартам замовника. Саме через такі виклики українська оборонна індустрія дорослішає. Тому експорт – це не “менше для фронту”. У довшій перспективі експорт – це сильніший фронт через сильнішу індустрію: масштабування виробництва, залучення капіталу, підвищення якості, сервіс і стійкість галузі”.
Заміна Китаю
Питання локалізації не має простої відповіді, вважає Станіслав Хутор.
“Воно багаторівневе. Насправді це питання не лише про локалізацію як таку, а про контроль ланцюга постачання – supply chain. Це не обов’язково означає повну відмову від компонентів певної країни. Це означає контроль критичних ризиків: розуміння, звідки походять компоненти, які з них є критичними, які є альтернативи, чи можна гарантувати постачання в потрібній кількості і чи відповідає виріб вимогам конкретного замовника”, – пояснює він.
Жодна сучасна оборонна індустрія не існує в повністю ізольовано від зовнішніх постачальників і партнерів, зазначає Станіслав.
“США, Японія, країни Європи, Південна Корея – усі великі економіки побудовані на складних, диверсифікованих ланцюгах постачання. Питання в тому, чи ці ланцюги контрольовані, прозорі й стійкі”, – пояснює Хутор.
Тому для українського виробника це окремий виклик, вважає він, “якщо ми хочемо працювати не лише для внутрішнього ринку, а й виходити на серйозні західні оборонні ринки, ми маємо відповідати їхнім стандартам”.
Давид Алоян зазначає, тут питання не в розрізі масштабування виробництва, адже Україна має унікальний досвід – насьогодні спроможність українського ОПК близько $55 млрд, на початок повномасштабного вторгнення це був $1 млрд.
Питання в тому, що Україна зіштовхується з обмеженістю ресурсів: не лише фінансовим, а й людським.
“У вимірі продукції, зрозуміло, було б чудово мати замкнений цикл виробництва, але сьогодні в період глобалізаційних процесів у цілому в світі, це, на мій суб’єктивний погляд, буде дуже складно досягти. Навіть якщо виготовляти комплектуючі і так далі, все одно потрібна ресурсна база в розрізі сировини”, – вважає він.
Експансія Китаю на Африканському континенті відбувається якраз таки для того, аби забезпечити спроможності виробляти ті чи інші комплектуючі для їхньої індустрії, пояснює Алоян. І в інших країн немає такої спроможності.
“Щодо комплектуючих, тут, на мою думку, важлива диферсифікація ланцюгів постачання. Хоча потрібно прагнути моделі збільшеної самодостатності всередині країни”, – погоджується заступник Секретаря РНБО.
Андрій Гриценюк додає – прикладів вдалого масштабування Україна має багато. З семи компаній з виробництва безпілотних систем у 2022 році і стартапів команди виросли у великий бізнес, здатний маштабуватися, впроваджувати унікальні технології і дуже швидко імплементувати відгук.
“Тому все те, що створюється в Україні, треба продовжувати розвивати і шукати модель, яка буде максимально корисною, як для самої України, так і для наших партнерів”, – зазначає він.
У розрізі інноваційності, Україна вже стала “Кремнієвою долиною” для світу, вважає Давид Алоян.
“І це, в принципі, нам вдається наразі. Всі ці дрони змінюють доктрини, парадигми ведення бойових дій по всьому світу. Ми це доносимо до партнерів. І наша сильна сторона – це експертиза як військових, так і виробників”, – пояснює він.
Державна підтримка українського виробника
Усі спікери погоджуються – така підтримка має бути.
“В усіх країнах світу є лобізм вітчизняних виробників. Щоправда, у нас є невеликий спадок пострадянської культури, коли підтримка виробника починає в подальшому формувати якесь бачення несправедливості в інших виробників. Що, в цілому, напевне нормально. І, думаю, ми перейдемо від цього до формату більш сталої синергії між державою та виробниками, аби масштабування було сталим і не сильно залежало від тих чи інших компонентів”, – міркує Давид Алоян.
Андрій Гриценюк зазначає, наприкінці минулого року вдалося запустити програму підтримки незалежних виробників українських компонентів, щоб збільшити кількість українських моторів, польотних контролерів, систем зв’язку.
“Вже більше 200 українських компаній продають виробникам дронів свої компоненти і це стратегічна перевага для України: перше – це менші ризики залежності від закриття кордонів постачальників, друге – можливість самостійно швидко масштабувати виробництво. Це критично важливо, якщо терміново треба збільшити обсяги виробництва”, – пояснює він.
Третє – це стратегічна перевага України в очах іноземних партнерів, як альтернатива Китаю. Четверте – це власна школа. “Важливо не тільки виробляти, а й вміти створювати”, – додав Гриценюк.
Станіслав Хутор зауважує, що ця підтримка має бути не лише про закупівлі конкретних дронів або систем.
“Це про створення майбутньої інженерної школи, яка стане основою українського defense tech на роки вперед. Тримати R&D-відділи сотнями людей – це величезна робота. Будувати власні компоненти – ще більша. Один із моїх вчителів колись казав: “Ти спочатку повтори, а потім модифікуй те, що придумав”. Це добре лягає в логіку виробництва. Багато хто починав із готових комплектуючих, зокрема китайських. Але поступово українські виробники виходять на власну концепцію розвитку, власні компоненти і власну інженерну культуру”, – пояснив своє бачення Хутор.
Тому, на його думку, локалізація має відбуватися по всій піраміді комплектуючих, а не лише на рівні фінальної збірки.
“Defense tech – це не тільки дрони. Це електроніка, двигуни, антени, радіозв’язок, камери, сенсори, flight controllers, ESC, матеріали, акумуляторні рішення, софт, штучний інтелект, виробничий менеджмент, тестування, якість і сервіс”, – додає Хутор.
І наголошує:
“Я переконаний, що Україна займе своє місце на глобальному ринку. І це буде велике місце, тому що досвід, за який заплачено кров’ю, неможливо забути і неможливо просто скопіювати. Україна давно довела, що українці – це не лише нація хліборобів. Ми також нація інженерів і зброярів. Ми знаємо, як це робити. І наше військо щодня це підтверджує”.
Критичні компоненти
Такі завжди були, в залежності від того, на що орієнтується фронт, зазначає Давид Алоян.
“Зараз важлива локалізація виробництва вибухових речовин: порохів чи спецхімії і це якраз таки має бути державна підтримка виробників”, – пояснює він.
Андрій Гриценюк підтримує – щодо виробництва вибухових речовин має бути підтримка і це абсолютно правильно.
“Зараз Україна у виробництві боєприпасів значно залежить від вибухових речовин іноземного виробництва. Це критична залежність. Тому держава спільно з Brave1, ЗСУ запроваджує спільний проєкт – добігає завершення конкурс серед українських компаній і інвестується в створення виробничих спроможностей по вибуховим речовинам”, – пояснив він.
***
Бригадний генерал Андрій Лебеденко наголошує сьогодні поле бою – дуже багатогранна історія. І технології на полі бою полягають не тільки в дронах.
“Не треба забувати і про те, що особовий склад, який знаходиться на фронті – це не тільки оператори дронів які воюють між собою. Там маса особового складу і техніки”, – наголошує. Ми спочатку війни взагалі забули про захист техніки, особового складу, районів – про ефективні системи, які дозволяють кінетично знищувати противника”, – зазначає Лебеденко.
І додає:
“Коли дрони досягнуть певного рівня розвитку, їхня ефективність буде знижена. Сьогодні БпЛА прилітають на наші позиції, логістику без особливих проблем, бо у нас фактично не розвинуте питання захисту нашої техніки. Саме цьому необхідно приділяти особливу увагу і ми рухаємось в цьому напрямку”.