«А чого ви вирішили, що ви зможете?»
Ще пару років тому можна було купити пульт за 100$, встановити симулятор, налітати там 40 годин і подаватись на вакансію, казати, що ти класний пілот. Чи працює зараз ця схема?
Вона стала трохи гнучкішою – зараз вже можна не купувати пульт, а взяти в товариша, чи прийти в якийсь простір спробувати.
Скільки політати залежить від людини: здібностей, можливостей, швидкості рухів, як розвинена у людини дрібна моторика.
Чи багато до вас звертається кандидатів, які навіть не пробували в симуляторах літати?
Звісно. На співбесіді кажуть «Ми хочемо летіть-бомбіть». А коли запитуєш, чи тримали пульт в руках, чи дивилися хоч якісь відео на ютубі (яких зараз повно) – відповідь «ні». А чого ви вирішили, що ви зможете? «Ну тому що це дуже цікавий напрямок».
Як ви бачите, наскільки змінилася чи розвинулася підготовка пілотів від 2022 року?
По підготовці небагато змінилося, бо я будував у нас в підрозділі систему за принципом айтішного навчання. У мене до війни 30+ років досвіду за плечима, була власна компанія, і я навчав людей. Також я сам постійно проходив навчання, тому розумію, як воно має бути побудованим: швидко, якісно, зрозуміло.
У нас йде спершу теорія, далі практичні завдання від простого до складного. Фінал, наближений до реальності, екзамен і далі робота в бойових умовах, де працюють в супроводі досвідченого інструктора.
Розвиток за ці роки є лише в технологіях – з’являються нові системи зв’язку, засоби модифікуються і відповідно ми вносимо зміни до навчальної програми. Якщо в 2022-2023 роках у нас був один літак з однією системою зв’язку, то зараз це порядка 4-5 різних моделей з різними системами зв’язку. А пояснити як відрізняються системи зв’язку – це пару годин, як доповнення до навчальної програми.
Чи доводиться ще навчати операторів, щоб вони могли навчати новачків?
Ні, бо не кожен гарний пілот може бути інструктором. А по-друге бойові пілоти зайняті своєю роботою, яку вони мають виконувати якісно.
Ми пішли трохи іншим шляхом і зробили інструкторів з бойових пілотів, які мають здібності навчати. Вони готують групу, потім з нею виїжджають на бойові. Це інструктори, які постійно в ротації: місяць попрацювали в Києві, поїхали на бойові на два місяці і повернулися на місяць до нової групи.
Ви казали, що навчати новачка легше, ніж досвідченого пілота. В чому основна пастка людини з досвідом?
Бо іноді це людина, яка два роки літала на одному літаку з однієї і тієї самої точки на одному і тому ж місці. І людина думає, що вона бог авіації. Але якщо вийти за межі і дати цьому пілоту інший засіб, то виявиться, що він дуже багато чого не знає.
Справжній професіонал відрізняється тим, що він розуміє як усе працює – коли в нього умови змінюються, він знає як користуватися певними можливостями борта, різними нюансами керування, щоб саме в цих умовах виконати необхідну задачу.
Тому, коли приходить людина, яка надмірно впевнена в своїх вміннях, ми витрачаємо багато часу, щоб пояснити людині, що вона не права і змусити її приймати точку зору інших. Тому мені краще навчити людину з нуля з мотивацією.
«Потужну аеророзвідку не всі можуть собі дозволити»
Чи справді геймери стають класними пілотами?
В основному так. Будь-яка людина з хобі, що потребує швидкого прийняття рішень, буде гарним пілотом. Геймери звикли швидко реагувати. Очі аналізують, мозок швидко передає вказівку на пальці. І тут, як геймери, так і ті, хто займається спортом, мотоспортом.
Аеророзвідка потребує меншої швидкості реакції, тому що це трохи інша робота. Тут треба плавно рухатись і спостерігати, тут більше треба аналіз.
Ви в одному з інтерв’ю згадували, що на аеророзвідників неохоче йшли люди, бо і робота не така ефектна, як палити техніку противника, і «менш престижно» сприймалося. Зараз, ви кажете, що це змінилося. За рахунок чого?
Хто такий розвідник? Боєць невидимого фронту. Робота недооцінена. Це дуже важко і дуже довго, поки туди три години летиш, видивляєшся, передаєш цілі. Для декого відчуття не ті. А вся слава у тих, хто наносить ураження. А що аеророзвідник? Нічого. Він десь там в бекграунді.
Але цю інформацію важливо висвітлювати, щоб люди зрозуміли, якщо аеророзвідка не дає цілей, то пілотам, які знищують, нема куди літати. Засоби знищення мають обмежений час у повітрі.
І часто пілоти ударних засобів не замислюються, що від якості аеророзвідки залежать ці досягнення по знищенню цілей. Це командна робота. Тут неможна сказати, хто головний.
Зараз по аеророзвідці з’явилися бали в системі рейтингу. І підрозділи, які хочуть в рейтингах підійматися, розуміють, що їм потрібна гарна ефективна аеророзвідка.
У деяких підрозділів її взагалі немає, буквально кілька засобів. А потужну аеророзвідку не всі можуть дозволити собі утримувати.
По чому видно, що престижність зростає? Більше людей цікавляться, чи по якійсь неформальній ієрархії в підрозділах?
В принципі настрій у розвідників покращився, коли почали розмовляти і висвітлювати їх роботу, почали підіймати, що це важливо. Раніше їх сприймали, як допоміжну структуру, а зараз розуміють, що вони на рівні з тими, хто наносить ураження.
Хто стає аеророзвідником?
В аеророзвідку йдуть люди, яким подобається довго літати. І це дуже цікава річ, яку складно пояснити.
Мені подобається і на бомбері літати, і на літаку (тип розвідувального БпЛА). На літаку ти себе в просторі по іншому відчуваєш: поки до цілі долетиш (а це іноді 60+ км), оглядаєш ландшафт – там наступ, хтось когось обстрілює, тут бачимо прильот від РСЗВ, можна якусь корисну інформацію передати, наприклад, ти побачив виходи «Града».
Потім прилітаєш на місце розвідки і починається пошук: ага, сліди – тут щось їздило, а он там якась цятка, а давай отак лівіше зайдемо під таким кутом. О, так це накриття. Задачу виконали, координати цілей відправили, все підтвердилось і чуєш “зараз ми його розфігачим». І поки ти годинку собі додому летиш, тобі вже дають стрім або фотки того, як знайдену тобою ціль вже рознесли.
От з fpv все активніше, швидше, як квадроцикл на 10 хвилин – ти тільки адреналін відчув, трах-бах, місія завершена.
То аеророзвідка це ще й така детективна історія.
Так, це люди, яким подобається більш повільна аналітична робота.
«Без кооперації та координації всьому буде хана»
Наскільки залежить підготовка оператора від типу зв’язку на якому працює дрон?
Незалежно від типу, у всіх навчання триває місяць. Аеродинаміка, програмне забезпечення загального користування, такмед, «Дельта», радіостанції, старлінки навіть як користуватися генераторами.
Людина отримує умовно десять базових навичок.
Наскільки відрізняються по освоєнню дрони різних виробників. Наприклад, на бомбер чи довго треба перевчатися з одного на інший?
Ми не літаємо на бомберах іншого виробника, у нас лише вироби, зроблені під нас.
Але досвід наших пілотів дозволяє їм літати на будь-чому. Пілот бомбера, який ніколи не літав на fpv, через дві години вже може керувати дроном. Коли людина розуміє як воно працює і має певні навички, їй взагалі все одно на чому літати.
Останнім часом багато говорять про технологію донаведення. Чи використовуєте ви її і як це впливає на роботу самого пілота, спрощує чи навпаки?
Це не спрощує, це підвищує ефективність використання, зменшує вірогідність втрати борту.
У нас є схожий функціонал – це не донаведення, це бомбери на старлінку з програмним забезпеченням, розробленим нашими програмістами. І з певними допоміжними функціями, які в певних умовах допомагають пілоту більш влучно робити скиди. І щоб розібратися, як нею користуватися, пілоту вистачає пів години.
FPV на донаведенні у нас немає, тому що ми повністю перейшли на оптику, щоб не гратися з РЕБами, частотами. Бо сьогодні працює, завтра не працює і ця канітель з переробкою нам не потрібна. Уразити таким дроном можна з 3-4 спроби, а на котушці гарантовано з першої. І в результаті по грошах виходить дешевше. Бо ми ж втрачаємо не тільки дрон, а й БК та дорогоцінний час, бо ціль може поїхати після перших спроб ураження.
Чула думку, що на оптоволокні легше пілота навчити літати, ніж на радіокеруванні. Це так?
Я би не сказав.
Дрон на оптоволокні має трохи іншу вагу і інший центр тяжіння, бо це велика конструкція з батареєю, котушкою і БЧ. На ньому по іншому літати треба.
І в разі помилки якщо дрон на радіокеруванні фігню коштує, його відремонтували, то оптика – це одноразова історія. Він падає і все, котушка ламається. Тому вчитися треба на звичайному, а потім коли людина орієнтується в просторі, тоді вже можна переходити на оптику.
Оптоволокно зараз дороге і в дефіциті.
Так сталося, бо всі зрозуміли, що дрони на оптоволокні – це дуже крута історія і всі почали його скуповувати. Тому попит в десятки разів перевищує виробничі потужності того ж Китаю. І вони ж не дурні продавати за малі гроші на такий попит. А росіяни активно викуповують його наперед.
Як це може вплинути на поле бою?
Ціна на оптику зросте, закуповувати її навіть за будь-які гроші буде неможливо або з фінансової точки зору буде недоцільно.
FPV на оптиці в основному масово лупашать піхоту противника. Бо на такій короткій відстані серйозної техніки вже немає. Це можна робити бомберами.
Тому думаю, що буде перерозподіл засобів для роботи, зміниться тактика. Нічого прямо суттєвого не буде. Звісно, погано, що у росіян, які цю оптику викупили, ці засоби будуть.
Але в системі “Армія дронів бонус» ввели бали за знищення ворожих екіпажів БпЛА: тобто стимулювали полювання за тими, хто буде намагатися на оптиці літати з того боку. На кожну дію з’являється протидія.
Так само треба знищувати РЕБи. Ми над цим активно працюємо. В рейтингу за березень ми зайняли перші місця в п’яти основних номінаціях із восьми: танки, ББМ, протиповітряна техніка, РЕБи і гармати. І в додатковій номінації мінування.
Від заснування наш підрозділ був сфокусований на броньованій техніці, засобах РЕБ та інших важливих цілях, далі почали працювати по фортифікаціях і зайнялися мінуванням.
В певний час почали гармати відпрацьовувати. У нас є пілоти, які спеціалізуються по гарматах. Він може в одній руці каву тримати, а іншою працювати. Не факт, що він попаде в танк, але будь-яку гармату перетворить в хлам (сміється).
Вас називають першопрохідцями у віддаленому керуванні. Наскільки реально, що ця практика буде поширена на всі Сили оборони? І які, власне, її реальні можливості?
На п’ятому місяці 2022 року перший наш борт піднявся на старлінку дистанційно. Ми постійно з цим працюємо і знаємо досконало всі нюанси. Потім підключився «Немезис», інші виробники бомберів.
Це гарний досвід, все нормально працює. Ця технологія дозволила свого часу набити стільки ворожої техніки, що вони змушені були відкинути її від ЛБЗ на 10-20 км і більше. По факту зараз техніка не підходить ближче на відстань, на якій працюють наші бомбери.
Ми починали з відстані 3-5 км, потім 10-25. Зараз 35 літаємо з поверненням і якщо є якась цікава ціль, то можемо залетіли 65 км в одну сторону. Є спеціальні борти.
Ми так С300, РЕБи вражаємо. У нещодавній операції на Запорізькому напрямку знешкодили системи ППО, які заважали працювати нашим Повітряним силам. Як тільки ми прибрали цю перешкоду, одразу наша авіація уразила ворожий пункт управління БпЛА.
У нас вся війна скоро буде віддалена, це майбутнє. Але дрони ніколи не замінять піхоту. Бо позиції тримають люди. І наше завдання спростити їхню роботу.
Тому безпілотні технології і гарно забезпечені та навчені наземні війська мають бути в кооперації. Бо якщо не буде кооперації, координації – всьому буде хана.
«Аналіз з боку ворога впливає і на нашу якість»
Підготовка пілотів противника. З того, що ви бачите, це більше кількісна історія, чи є значна якість?
Їх готують добре. У них багато людського і фінансового ресурсу, вони масштабуються і гарно вчать пілотів, серійно виробляють засоби. Там рівень дуже високий.
І в них постійно щось новеньке з’являється, вони на місці не стоять теж. Там теж дурних немає.
Противник постійно технологічно вчиться у наших підрозділів. Це працює в обидві сторони?
Звісно. З двох сторін усі аналізують, що відбувається. У нас впав якийсь шахед – всі подивилися, що за електроніка. Розібрали, вивчили, зробили висновки – як протидіяти і що з цього можемо теж на плюсик взяти.
Так і ворог – щось збили, впало, вони розібрали.
На початку війни противник викладав цілі огляди на наші бомбери – з чого зібрані, нюанси. І в одному відео кажуть «ну от пожлобились, якість збірки не дуже, термоклей, неякісна пайка». Наші виробнику показали, їм уже соромно стало, почали якісніше робити. Тож аналіз з боку ворога впливає і на якість.
А цей процес якось взагалі реально мінімізувати, чи тільки відтягувати по часу?
Завдавати більше втрат, щоб їм було нецікаво цим займатися. Як ми можемо цьому перешкодити? Ніяк. Це велика країна з купою людей і спроможностей. Заборонити заглядати в наші дрони?
Мінувати можна. Потрібно не втрачати борти. В наших бортах є самознищення, якщо його збили.
Тут і виробники мають думати, що зробити, аби їхні борти не діставалися ворогу.
«Є люди зашугані, а є – ні і це не залежить від віку»
Пів року тому Lasar's Group повноцінно вийшли в публічність після майже чотирьох років роботи (Вперше про підрозділ стало відомо у січні 2025 року, коли зʼявився перший рейтинг Є-балів). Що за ці шість місяців для вас змінилося?
Ми почали ділитися досвідом, привертати увагу до того, щоб напрямок БпЛА треба розвивати якісно і засоби мабуть бути якісні.
За пів року вже є впізнаваність підрозділу, люди ставлять питання, цікавляться спецопераціями, які проводимо. Військові звертаються по досвід.
Ми робимо цей напрямок більш зрозумілим для людей і показуємо, що армія – це не так страшно.
Який середній вік рекрутів, що до вас приходять?
Від 20 до 30, десь так.
Чула думку, що медійно треба більше залучати людей до 25 років, які не «залякані» мобілізацією. Що думаєте?
Це не залежить від віку. Просто є люди зашугані, а є ні. На це впливає оточення людини. Є люди, які в 35 років літають краще, ніж 20 річні. А є 20 річні, як пенсіонери – треба стояти над ним і постійно коригувати його.
Що б ви змінили в підготовці пілотів в Силах оборони з того, що ви зараз бачите?
Вона має бути побудована на реальних скілах, а не відірвана від реальності і максимально інтегрована в бойову роботу. Максимально практика – максимально донести, як поводити себе на полі бою, щоб захиститися і максимально зрозуміти технології, з якими працюють по фаху. І забезпеченість засобами, нормальною кількістю. Дронів має бути достатньо, щоб людина достатньо тренувалася і не боялася розбити його.