Вибір — брати, кого дають, або взагалі нікого
— Пане Дмитре, скандал зі «Скелею» (незалежно від того, що з опублікованих фактів виявиться правдою), схоже, привідкрив людям лаштунки армійського світу. Ніби дітям раптом пояснили, з чого робиться ковбаса. В чому специфіка підготовки штурмових підрозділів і чи є неприємна правда, яку треба знати суспільству про них?
Порівняння з ковбасою дуже вдале. Мабуть, ще більше шокую: найкраще місце, де людина може проходити БЗВП, — штурмові підрозділи. Не навчальні центри, не якісь інші бригади. Так склалося, що штурмові підрозділи на різних типах проблем концентруються більше, ніж інші — десантники, морпіхи, механізовані підрозділи.
Ми працюємо з найгіршим матеріалом. Але й ті люди в нас потім працюють, штурмують.
Якби при цьому примус був аж такий жорсткий і повсюдний, це неможливо було б приховати. І суспільство б не мовчало. Але навіть за великої чисельності полку «Скеля» знайшлося всього двоє, які розповідають, як усе погано. До слова, один із них і у нас був і казав, що йому було добре. Але чомусь і від нас утік.
— Це той, що чотири рази в СЗЧ ходив?
Так-так. Тобто ситуація роздута більше, ніж є насправді. Я не знаю всіх проблемних питань полку «Скеля», я до нього прямо не дотичний. Але знайомий особисто з командиром, знаю його позицію і вона точно не людожерська. Він намагається, наскільки це можливо, ставитись до людей уважно.
У нас же в підрозділі багато приділяється уваги спілкуванню з людьми, ми їх переконуємо, показуючи приклад. У нас є командир батальйону, який був наркозалежним, але дійшов до такої посади. Багато офіцерів були цивільними, примусово мобілізованими і на війні знайшли себе, їм допомогли себе реалізувати. У нас кожен, хто займає командирську посаду, сам штурмував. І коли на штурмові формування ллють бруд, мені до болю образливо.
— Чому ж так відбувається?
По-перше, на відміну від інших підрозділів ми комплектуємося за залишковим принципом. Днями я спілкувався з одним генералом. який відповідає за комплектацію у Збройних силах. Нам за розподілом на місяць дали 20 людей. Я кажу: я все розумію, питань нема. Але ж ви від нас вимагаєте постійно активних дій. Щоб противник концентрував резерви на наших підрозділах, щоб слабші підрозділи не провалювались. Я не зможу, в мене в полку на нежить за цей період захворіє більше людей, ніж ви мені їх даєте. Я не кажу про втрати, кажу про прості хвороби. Тільки загострення хронічних хвороб забирають понад сто людей на місяць.
А відповідальні за комплектування кажуть: ми знайшли вам хороший варіант, він розв’яже ваші проблеми. Буде один навчальний центр, туди звозитимуть людей із ТЦК. Звідти відбиратимуть поповнення для навчального центру і двох механізованих бригад. І всіх, від кого відмовляться, ви заберете. Тільки відмовлятися від людей вам не можна, забираєте всіх відмовників.
Хіба іншим треба більше воювати, ніж нам? А ми маємо комплектуватися в останню чергу. І ви потім критикуєте нас, бо ми все робимо не так. Звідси й образа.
За статистикою мого підрозділу, під час проходження БЗВП в СЗЧ йде 2% новобранців, а в навчальному центрі — 30%. Люди, яких ми отримували з навчальних центрів, взагалі не розуміли, що таке війна. Їм не приділяють досить уваги за два місяці підготовки. Ми давно з навчальних центрів не отримуємо людей — нема сенсу. СЗЧшниками комплектуємося, беремо тих, від кого всі відмовляються. І при цьому вони у нас мають кращий рівень підготовки, ніж інші підрозділи.
Читайте такожДмитро Філатов, командир 1 ОШП: «Ухилянти користуються прогалинами в законі. Час висунути жорсткіші вимоги до СЗЧ"
— Від кого ж зазвичай відмовляються?
Місяці зо два тому нам визначили за спецрозпорядженням приїхати забрати всіх, від кого відмовились. Зі 100 людей, яких ми привезли, 80 були на метадоновій програмі. І зараз вони вже закінчили БЗВП і працюють. З тієї сотні двоє втекли під час БЗВП, шість — вже після переміщення в район виконання завдань. Решта виконують бойові завдання, служать. Із тих 80 наркозалежних втекли тільки четверо, решта працюють. Всі вони вже не на метадоновій програмі і не є наркозалежними.
«Програма реабілітації» — від 10 днів до місяця
— А як виявилося, що вони наркозалежні?
Вони самі кажуть, що на метадоновій програмі.
— Під час брифінгу представників «Скелі» пояснювали, що люди, які перебувають на замісній підтримуючій терапії, прибувають без медичних документів. І наркозалежність стає очевидна за кілька днів, бо проявляється фізично.
ТЦК видає нам людей, вони виходять і кажуть: я на метадоновій програмі. Добре, ти на програмі. У тебе є звільнення від проходження військової служби? Нема, ТЦК мене призвав. Ну, а нам ТЦК дав документи, що він є військовослужбовцем і його ставлять нам в штат. Все, які залишаються варіанти дій у командира? Відправляти на БЗВП, вкладати сили й енергію в цю людину.
— А чи правда, що є ще така практика: хочеш взяти, умовно, 10 нормальних новобранців із розподілу — візьми ще 10 наркоманів?
Якби таке було, я був би дуже радий. Але поки у нас є варіант: або бери те, що нікому не треба, або взагалі не бери. А якщо я їду забирати відмовників за розпорядженням і напишу відмову, мене потім ще й … не буду казати це слово. Сваритимуть, що я неправильно роблю, відмовляючись від солдат, від яких усі відмовились.
— Ви одні з перших почали працювати з засудженими. Ймовірно, вже тоді не від хорошого життя.
Наші засуджені воюють добре, чітко, злагоджено. Та й ці наркомани через два місяці нормально вливаються. Чи є ситуації, де відбувається якесь насильство? Трапляються, але не носять системного характеру. Самі розумієте: купа чоловіків, середовище — зокрема, з людей, які все життя були, скажімо так, не найкращими представниками суспільства.
Стоїть перед командиром рота військовослужбовців, 100 людей. З них більша частина — наркозалежні, і практично всі не мали досвіду строкової служби. Якщо хоч 10% пройшли в минулому строкову, то це добре. А найчастіше це люди, які ніколи не переймались обов’язками щодо захисту держави або навіть думками, що повинні піклуватись про свою родину чи й самого себе. А тут їх ставлять у загальний стрій, проводять заняття, вранці — руханку. До всіх ставляться з повагою, але вимагають поваги до тих людей, які їх навчають.
Бувають різні інциденти. Хтось нахамить комусь, не витримають нерви. Воно і в цивільному житті буває: десь у черзі по хліб можуть почати битися. Ми такі речі намагаємось максимально унеможливлювати, якщо є надто агресивні, намагаємося їх ізолювати від основної маси. Приділяємо їм більше уваги: з ними говорять психологи, ті, хто давно служать. І спілкуванням, дотриманням режиму витягуємо.
— Кажете, працюєте з найгіршим матеріалом. Як виглядає, поводиться цей матеріал, коли його отримуєте? Становить небезпеку для оточуючих? Покластися на них не можна, зброю в руки дати теж, мабуть.
Правильно. Але ми з ними багато працюємо. Перші два тижні дуже складні. В них сильні ломки, медики відкрапують препаратами, які не містять наркотичних речовин, але не дають зневоднитись організму. Вони блюють, починаються діареї — не найприємніше видовище. Медики в мене на БЗВП працюють більше, ніж під час ведення бойових дій. Коли привозять нам отакий контингент, перші два тижні у нас не вистачає місць, щоб крапельниці ставити. Медперсонал батальйонів, у які цих людей готують, спить по дві-три години на добу, поки не мине цей період. Бо пацієнти потребують постійного догляду. Від синдрому відміни — «ломки» — половина би просто померла, якби ними не займались.
На третій тиждень вони, скажімо так, починають приходити в себе. При легких навантаженнях у них усе ще посилене потовиділення, але хтось раніше, хтось пізніше (залежить від ступеню залежності, від 10 днів до місяця) вже працює в повноцінному режимі. І тоді вже можна дати оцінку, наскільки людина адекватна, і дати зброю.
Один такий хлопчина відмовлявся від відпустки. Вже рік прослужив, а я стежу, щоб солдати відпочивали. Друже, чого не йдеш? Командире, я з 16 років був наркоманом (зараз йому 37), від мене відмовились усі: родина, дівчина… На яких тільки реабілітаціях я не був. Я у зрілому віці на світ тверезим поглядом подивився вперше тільки тут в підрозділі. Я боюсь, що поїду назад і зірвусь, бо там я нікому не потрібен, я там сам по собі. А тут у мене колектив і я — людина.
Про тортури і втрати
— Кажете, роздута історія щодо тортур, а насильство — не систематичне явище. Давайте прямо: тортури, ями, зв’язування тощо — це в штурмових формуваннях є?
Я не можу сказати про інший підрозділ. Стосовно зв’язування: обмеження волі у вкрай критичних випадках можливе. В нас у підрозділі таке бувало. Один кидався з ножем на інших, не в собі був. Так його зв’язали і в такому стані возили до ВСП. Там відповіли: так а що ми? Їдьте собі, він ваш солдат. І от ми носились із цим солдатом два дні. В госпіталь не брали, ледве в психіатричну клініку здали. Ці два дні людина була зв’язана, бо була реальною загрозою. А після психлікарні повернувся назад у підрозділ і досі служить.
На початковому етапі, відразу після ТЦК, різні ситуації виникають, у кожній треба розбиратися індивідуально. Якось під час переміщення з ТЦК новобранець вибив вікно в автобусі, вистрибнув і попав під авто, загинув. Був випадок, коли вибігав з автобуса — збила машина, ногу зламав. Всяке буває. Але системних вимог від командирів ставитись жорстоко людей нема.
Ставимось до всіх із повагою, намагаємося передати знання, донести думку, що державу треба захищати. В будь-якому підрозділі, навіть територіальній обороні трапляються конфлікти між людьми, бійки. Але запевняю, не бачив жодного штурмового формування, де зловживають алкоголем чи вживають наркотики. Таке повсюдно є в теробороні й механізованих підрозділах. У нас до цього ставляться дуже відповідально.
— Стежать за кожним, щоб не дістали?
Ніхто не стежить за кожним, у нас є певні традиції і культура. Молодші командири собі не дозволяють такого, середня ланка і старші теж, а вони користуються у військовослужбовців непохитним авторитетом. Якщо в теробороні солдат виходить із позицій і бухає, а офіцер чи сержант робить зауваження, він йому відповідає: а ти там був, що ти мене «лікуєш»? Іди, покажи! А в нас це не працює бо всі там були і ніхто не спився через це.
— Щодо втрат. Очевидно, що штурмовикам людей потрібно більше, а йти туди хочуть менше, бо втрати великі. Від підрозділу до підрозділу ситуація дуже відрізняється?
Міністр оборони робив аудит, прагнув розкритикувати штурмові підрозділи: мовляв, отакі «полки Сирського». Думаю, це ні для кого не новина. Але чомусь публічно не висвітлюють інформацію про втрати. Я цю статистику бачив, знаю, в якому місці який підрозділ перебуває. Так, певні підрозділи в штурмових формуваннях мають немалі показники втрат. Не буду називати цифри і вказувати на підрозділи, але мене дуже здивувало, що жоден з цих «страшних» підрозділів не займає перше місце у рейтингу. І «Скеля» далеко не на першому місці у ЗСУ за втратами. Наразі полк «Скеля» виконує задачі ротно-тактичними і батальйонно-тактичними групами, зведеними загонами на чотирнадцятьох ділянках фронту одночасно. При цьому низка підрозділів ЗСУ має втрати більші, ніж «Скеля». І вони не є штурмовими. І всі мовчать. Наш підрозділ у рейтингу ЗСУ навіть середній показник не тримає, а нижче середнього. За кількістю втрат він на нижчому рівні, ніж деякі підрозділи на умовно стабільних ділянках фронту, які не ведуть штурмові дії, а їхня ділянка фронту не є основним напрямком удару противника. Ми ж зараз ведемо наступальні дії у смугах трьох бригад.
Так от що мене особливо здивувало: дві з цих бригад ведуть тільки оборонні бої і закріпляються в другому чи третьому ешелоні після нас, а мають вищий показник втрат, ніж 1 ОШП. Одна з цих бригад — вдвічі більший показник.
— Як ви це пояснюєте?
Все дуже просто. Управління, командири всіх ланок взагалі не розуміються на війні. Як вести війну, готувати людей. Самі ніколи не були солдатами.
Читайте також«Тільки офіцер, який ногами пройшов поле бою, знає, з чим зіштовхується солдат»: сім фактів про «Трійку»
Пора брати у військо не тільки «дурних»
— Зараз суспільство задається питаннями: чому ж хворі, люди з залежностями потрапляють у військо, як же ВЛК їх пропускає? Читала цікаву думку: хоча б тому, що ВЛК оцінює документи, які чоловіки надали. А часто вони не те що паперів до ладу не мають, а й діагнозів назвати не можуть чи препаратів, які приймають. Що зрозуміло, бо у нас за здоров’я чоловіків часто відповідають мами або дружини.
Так, і це. Все насправді просто. Країна в складній ситуації шукає рішення. І діє у відносно демократичний спосіб. Моя прабабуся казала, коли я був малий, фразу, яку я не розумів тоді і усвідомив зараз дуже добре: дурних нема, війна побила. Парадокс, але справді на війну попадають дурні. Це безумовно, я за роки війни прийшов до такого філософського твердження. На війну йдуть тільки дурні люди.
Перша категорія — це добровольці, які через свою дурість і невиваженість, емоційні пориви щось захищати кинули все, схопили зброю і побігли боронити державу, яка їм особисто й не належить. А суспільство їх ще й критикує.
Коли суспільство розуміє, що йому щось загрожує, щось в нього заберуть, то дає мовчазну згоду на порушення певних законів. І «розумні» дивляться: ага, які є можливості? Треба зробити такий-то пакет документів, тоді я не потраплю в армію. Біжить, робить, дає хабарі, щось вигадує. А хто не зробив — той дурний, і його змушують захищати країну.
Парадокс війни, і не тільки нашої: першими до спротиву стають добровольці, а завершується вона тільки завдяки тому, що добровольці змушують до участі в обороні тих, хто не хотів добровільно захищати країну. У нас це відбувається через мовчазну згоду: закрийте очі, що вони наркомани, хай ідуть, воюють. Краще хай піде наркоман, ніж придатний хлопець, який за 5000 доларів купив собі довідку про неіснуючу хворобу.
А варіантів нема. Якщо не буде примусової мобілізації, думаю, за місяць-два ЗСУ втратять потенціал до спротиву і все це почне потихеньку сипатися.
Ми бачили, як критикували ТЦК, потім перестали. А суспільству все одно треба знайти винних, і воно знайшло їх в штурмових підрозділах. У деяких підрозділах, які припустились помилок. За чисельності людей як у «Скелі» 25 випадків смертей — небагато. І 19 померли в лікарнях, бо були хворі. Не дуже зрозуміло, чому кінцевий винний — підрозділ.
— Питання в тому, що у людей була пневмонія. Щоб від неї сьогодні померти, треба зовсім без меддопомоги зостатися, таблеток не бачити. От що незрозуміло. Можливо, такі наслідки, бо людей до останнього не відправляють до лікарень, адже звідти найчастіше втікають у СЗЧ? Скарги розцінюються, як замаскований спосіб втекти, і справжні хворі від цього страждають?
Можливо. Але я думаю, тут усе ж таки погано організована медслужба під час підготовки. Бо у нас нема таких масових випадків. Були теж випадки небойових смертей. Якось людина померла від інфаркту. Кожен випадок розглядали, робили висновки. Але насильницької смерті не було. І у «Скелі», я так розумію, теж не було.
— Що з такою неякісною мобілізацією робити? Чи не пора розширювати базу, з якою працює ТЦК? Щоб вибір у них був — не тільки алкоголіки, наркомани чи «дурні», які не сховалися. Може, кількість броньованих зменшувати?
Точно треба працювати з тими, хто пішов в СЗЧ. І працювати не тільки умовляннями, а й системою покарань. Знаходити мільйони ухилянтів: для цього є всі механізми. І розв’язувати проблеми, які виникають у ЗСУ, зокрема у штурмових підрозділах, сформувавши централізований орган управління саме штурмовими полками. Який буде контролювати управління, підготовку, медичну службу, забезпечення. Структура штурмових підрозділів уже сильно розвинулась і потребує окремої ланки управління.
Командування Сухопутних військ керує багатьма підрозділами і приділити досить уваги штурмовикам не може. Штурмовики працюють із найгіршим матеріалом, а виконують найскладніші завдання. Вважаю, вони мають бути виведені в окремий рід військ, в якому, зокрема, буде напрацьована система роботи з різними категоріями призовників.
А щодо ресурсу є думка, які зміни в правовому полі можуть призвести до того, що люди почнуть підписувати контракти. Зараз в Україні під слідством близько 200 тисяч (за моїми даними, отриманими з власних джерел) людей, які не перебувають під вартою. Тобто їхні злочини не є тяжкими: вкрав курку в сусіда тощо. Вони не підлягають мобілізації. Але якби держава визначила, що цю категорію можна призивати в армію, йти на контракт, наприклад, у штурмові війська, і після підписання контракту кримінальне провадження буде призупинене, а за два роки людина підпаде під амністію, певна кількість погодилися б на контракт. Є багато рішень, як долучити до війська нових людей і заохотити військових залишатися.