Позиційний глухий кут у війні з Україною та загострення негативних тенденцій в економіці, у тому числі внаслідок українських ударів по нафтопереробній промисловості, можуть спровокувати Кремль підвищити ставки в геополітичному протистоянні з НАТО. Мета — швидка перемога у прямій агресії проти Альянсу, чия єдність і спроможність реально захистити своїх учасників у рамках застосування статті 5 статуту організації останніми роками, особливо з початком другої каденції Дональда Трампа, як мінімум викликають сумніви.
Балтія — найвразливіший регіон для атаки з боку РФ, як ми писали раніше. З погляду логістики це де-факто острів, з’єднаний вузьким сухопутним коридором з рештою держав НАТО на субконтиненті. Водночас регіон має протяжний кордон з Росією та її сателітом Білоруссю, територію якої Москва вже використала як плацдарм для атаки на Україну 2022 року. Україна та Європа фіксують підготовку РФ для можливого вторгнення в державу НАТО й відповідно реагують.
Зсув оборонної концепції НАТО
Попри російський напад на Грузію в 2008 році, анексію Криму та початок бойових дій на Донбасі в 2014 році, доктрина НАТО щодо загрози зі сходу залишалася незмінною — це було “стримування через покарання”. Суть підходу полягала у тому, що у разі агресії з боку Москви (у яку майже ніхто не лише у Західній, але й у Східній Європі не вірив) збройні сили держав східного флангу: Польщі, Естонії, Латвії, Литви — вестимуть оборонні бої, відступаючи на захід, обмінюючи території на час. Для прикладу, оборонний план Польщі, WARTA-00101, допускав фактичне повторення “оборони на Віслі” столітньої давності та втрату до 40% території держави. У випадку держав Балтії, чия територія суттєво менша, на рівні Альянсу радше допускалася повна окупація. Тим часом, основні війська НАТО, кістяком яких мали би бути війська США, підійшли б із Заходу та завдали нищівної поразки агресору.
Після відступу росіян з-під Києва, коли Україна та світ наочно побачила докази цілеспрямованого знищення російською армією цивільного населення на тимчасово окупованих територіях, держави східного флангу НАТО відмовилися від концепції стримування через покарання, Альянс, починаючи з Мадридського саміту влітку 2022, перейшов до стримування через відмову (або запобігання), яке передбачає зупинку агресора одразу на кордоні для уникнення масових убивств цивільних у разі окупації. Тому, попри зростання сумнівів щодо готовності США брати участь в обороні Європи, Польща і Балтія нарощують оборонні спроможності, готуючись обороняти кожен метр території.
Людські резерви
Демографічні і просторові реалії держав Балтії, хоч не були випробувані наразі російською агресією, змушують припустити, що, з огляду на кратну диспропорцію у чисельності військ, бойовому досвіді сучасної війни, стратегічній глибині, Талліну, Ризі та Вільнюсу неминуче знадобиться допомога союзників для відбиття гіпотетичної агресії. Збройні сили трьох держав відіграватимуть найважливішу роль на першому етапі агресії — стримуватимуть перший удар і даватимуть час політикам переконати союзників надати допомогу.
І хоча можливість такого рішення деінде уже обговорюють у Європі, ефективність стримування російської агресії у перші години може стати вкрай значним фактором у процесі прийняття рішення, за аналогією з Україною весною 2022. Тому сьогодні балтійські держави є лідерами НАТО за обсягами видатків на оборону у частці ВВП, зазвичай перерозподіляючи близько 4% на дану сферу, з планами довести до 5%.
Естонія, Латвія та Литва — держави з невеликим населенням, які останні десятиліття страждали від виїзду і старіння населення та народжуваності на рівні нижче відтворення. Сукупне населення держав Балтії становить близько шести мільйонів осіб — резерв, в рази менший, аніж мала Україна, і при цьому без досвіду ведення бойових дій. Очевидно, що розмір армії є похідним від чисельності населення.
Естонія тримає на службі дві піхотні бригади, збройні сили налічують понад вісім тис. військовослужбовців, також діє мережа добровольчих військ територіальної оборони, Кайтселійт, чисельністю до 20 тисяч. Таллін одна з небагатьох столиць у Європі і єдина в Балтії, що не скасовувала військовий призов після кінця Холодної Війни, і половину чисельності армії держави складають призовники, що служать 8 або 11 місяців. З 2027 року в дію має вступити реформа, що встановить єдиний 12-місячний термін служби. Естонський резерв становить 43 тисячі осіб, з яких, згідно оцінок, 25-35 тисяч можуть бути мобілізовані за потреби протягом 36 годин.
Латвійська армія удвічі більша за естонську, налічує майже 18 тисяч військових при резерві в 38 тисяч. Сухопутна складова налічує одну механізовану бригаду (два механізовані батальйони та один піхотний), а також чотири бригади добровольчого ополчення Земессардзе (до десяти тисяч осіб), які входять до складу ЗС Латвії. Рига повернула військову службу за призовом з 2024 року, для чоловіків віком 18-27 років, останньою з держав Балтії, і наразі механізм ще потребує налагодження, хоча сама ідея призову користується підтримкою абсолютної більшості громадян Латвії.
Литва тримає на службі 23 тисячі військових, сухопутна складова налічує дві механізовані бригади та одну піхотну кадровану бригаду, а також Добровольчі сили охорони краю, чисельністю до пʼяти тисяч. Як і Рига, Вільнюс скасував призов у нульових, однак повернув раніше — у 2015 році, як реакцію на російську агресію проти України та анексію Криму. Призов охоплює молодих чоловіків віком 18-22 роки, які зобов’язані пройти службу перед вступом до закладу вищої освіти, вибір проводиться на основі лотереї. Більшість проходить девʼятимісячну службу, решта — службу різної тривалості, у залежності від визначеної спеціалізації.
Відтак, кожна держава Балтії розгортає або покращує мобілізаційну інфраструктуру на базі обов’язкового військового призову для чоловіків, однак структурні обмеження демографічної бази обмежують потенціал до нарощування чисельності, змушуючи великою мірою покладатися на добровольчі сили територіальної оборони. Регулярно проводяться міждержавні навчання, і, що важливо, докладаються зусилля для підготовки, наскільки це можливо, збройних сил до дій в умовах війни дронів — балтійці найбільш активно переймають досвід українських військових під час навчань.
Укріплення кордонів
Останню сотню років світова військова думка неодноразово списувала в утиль статичну оборону як елемент воєнної стратегії. У масовій культурі це часто пов’язують із лінією Мажино, яка мала стримати німецьку армію, але у підсумку Вермахт просто обійшов її, примусивши Францію до капітуляції за лічені тижні. Така оцінка хибна, оскільки Мажино виконала покладене на неї завдання — не допустити німецьке вторгнення через франко-німецький кордон і швидку окупацію Ельзасу та Лотарингії. Реальною причиною доктринального світового зсуву стала ядерна зброя — після Другої Світової у штабі армій США та СРСР панувала впевненість, що наступна велика війна буде ядерною, і в таких обставинах будь-яка статична оборона, особливо її велику вузли, — це легка і очевидна ціль для атаки атомною зброєю. Згодом війна в Перській затоці була сприйнята як додатковий доказ, що у високотехнологічній війні статична оборона не має сенсу.
Україно-російська війна показала, що у симетричному полномасштабному конвенційному протистоянні технологічно розвинених держав статична оборона цілком актуальна. Найбільш яскраво це продемонструвала так звана лінія Суровікіна, що допомогла стримати український контрнаступ весною 2023 року. Поступове нарощування обома сторонами засобів розвідки та вогневого контролю зробили концентрацію бронетехніки для прориву ворожої оборони вкрай складним завданням, а ціну наступу — часто надмірно високою.
З 2024 року східний фланг НАТО докладає зусиль, аби укріпити засобами статичної оборони кордон Альянсу з Росією та Білоруссю (без урахування Фінляндії. 19 січня 2024 міністри оборони держав Балтії започаткували ініціативу Балтійської оборонної лінії — системи укріплень на кордоні, що складатиметься з протитанкових ровів, бетонних загороджень (у тому числі зубів дракона), підготовлених місць під мінні поля, бетонних укріплень та підготовлених баз зберігання, разом із системами спостереження РЕБ, тощо. Очевидним, але й неминучим недоліком є рішення розміщувати міни лише в разі підтвердження воєнної загрози. Це породжує ризик, що часу для мінування ліній укріплень у годину “ікс” не виявиться.
Ініціативу фінансують самі балтійці, хоча тривають перемовини щодо залучення фінансування з боку ЄС, і кожна держава, діючи в межах загальної канви, зводить укрпівлення на власний розсуд. Так, Естонія планує завершити свою ділянку лінії першою — у 2027-2028 роках, у той час як Литва сподівається завершити основний етап у 2029, а весь проект — до 2034.
Балтійська лінія природним чином об’єднується з польським проектом “Східного щита”, також розпочатого у 2024 році, — комплексної системи оборони вздовж понад 700 кілометрів кордону з РФ та РБ. Східний щит включатиме інженерні загородження, бетонні укріплення, використання засобів космічної розвідки та БПЛА, підготовку укриттів для цивільних та спорудженні інфраструктури подвійного призначення (посилених доріг для пересування техніки, мостів, тощо). Завершення проекту планується у 2028 році, що відповідає європейському консенсусу щодо вірогідної війни з РФ у 2027-2030 роках.
Головна мета описаних укріплень — дати змогу національним збройним силам не допустити прориву ворога вглиб території держави і, згідно концепції оборони, зупинити чи принаймні затримати ворога на кордоні, аби не допустити геноциду з боку росіян чи дати цивільним час для евакуації, а політичним лідерам — час мобілізувати союзників по НАТО.
Союзники і гості
З 2022 року Північноатлантичний альянс у міру політичних і військових спроможностей посилює військову присутність на своєму Східному флангу, розгортаючи у тепер вже дев’яти державах східного флангу Передові сухопутні сили НАТО. Управління силами Альянсу в Балтії здійснює штаб багатонаціонального корпусу “Північний Схід” у Щецині (Польща), під юрисдикцією якого перебувають підрозділи у Польщі та Литві, а також штаб 1-го Німецько-Нідерландського корпусу, у відання якого з літа 2026 перейшли сили в Латвії та Естонії.
Самі війська розгорнуті на базах Тапа (Естонія, рамкова держава — Великобританія), Адажі (Латвія, рамкова держава — Канада) та Рукла (Литва, рамкова держава — Німеччина), сукупно близько 10 тисяч військових. Боєздатність цих груп справедливо викликає запитання, як щодо здатності вести сучасну війну з масованим використанням дронів, так і спроможності розрізнених підрозділів понад десятка членів Альянсу злагоджено діяти в рамках єдиної військової вертикалі в умовах бойових дій.
Враховуючи зменшення рівня американської залученості у європейські безпекові питання, саме держави Європи наразі грають ключову роль у посилення присутності Альянсу в Балтії, зокрема ФРН до кінця 2027 року планує завершити розгортання 45-ї танкової бригади у Литві.
Хоча це офіційно не було, звісно, закріплено, проте до зміни доктрини, на війська держав НАТО, що розміщувалися у Балтії чи інших державах, що розглядалися як можливі цілі ворожої агресії, покладалася головна мета — своєї кров’ю гарантувати, що Альянс буде змушений реагувати, а інші члени НАТО не зможуть закрити очі на агресію через смерть власних військових. Політична вага присутності міжнародних сил залишається важливою і сьогодні, проте зараз їхня місія — з першої години вторгнення долучитися до завдань оборони і стримати ворога на кордоні.
Критичною залишається ситуація довкола американських сил. США і сьогодні залишаються лідером Альянсу за обсягами спроможності збройних сил та ВПК. Однак, керівництво Америки останні роки все більше зміщує фокус геополітичного інтересу на Тихоокеанський регіон. Дональд Трамп неодноразово висловлював своє невдоволення станом НАТО, інколи погрожуючи навіть виходом з нього. У жовтні 2025 США вивели з Європи 2-у піхотну бригадну бойову групу 101-ї дивізії, пояснюючи це “позитивною ознакою зростання європейських спроможностей та відповідальності”.
Зараз США мають близько 650 солдатів у Естонії, переважно з 7-го кавалерійського полку, на ротаційній основі, ще 250 у Латвії і 1000 у Литві. Прямих заперечень проти подальшого розміщення поки не звучало, однак питання, чи будуть сили США, у разі потреби, справді брати участь в обороні Балтії, і чи не виведе Вашингтон їх завчасно, висить у повітрі.
Війна і торгівля
Вступ Фінляндії та Швеції до Північноатлантичного Альянсу суттєво звузив спроможності Балтійського флоту РФ у разі конфлікту. Із усіх гілок збройних сил РФ, ВМС користувалися найменшою увагою державного керівництва та відповідним фінансуванням, а Балтійський флот фінансувався за залишковим принципом серед усіх ВМС. Головними базами флоту є Кронштадт і Балтійськ, останній — на території Калінінградського ексклаву.
Стан Балтійського флоту, чисельна перевага флоту держав НАТО в регіоні та географічні особливості Балтійського моря, яке є доволі вузьким, роблять бойові зіткнення саме кораблів малоймовірними. Доречно припустити, що у разі спроби РФ дестабілізувати Альянс через напад на державу-члена в Балтії, Балтійський флот та, ширше, сили ЗС РФ у Калінінграді, де розташовані чотири пускові установки комплекту ПКО “Бастион” дальністю 300 км, діятимуть як сили другорядного характеру, вдаючись до асиметричних чи саботажних дій, метою яких буде завдати шкоди цивільній та військовій інфраструктурі, уповільнити реакцію сил НАТО, відтягнути час прибуття допомоги у Балтію. Менші судна при цьому можуть відійти у Ладозьке озеро, під щит ППО Санкт-Петербургу, і завдавати ракетних ударів звідти.
Скандинавські держави розглядають сценарій можливої російської агресії у вигляді десантної операції на Готланд або Борнхольм, мета якої полягатиме у виведенні з ладу батарей ПКО і ППО НАТО. Реалістичність такого сценарію оцінити складно, проте слід враховувати, що Балтійській флот зараз оперує лише двома великими десантними кораблями, оскільки третій передали ЧФ РФ, і Сили оборони уразили його в 2023 у Севастополі. Звісно, Росія, маючи один із найбільших тіньових флотів у світі, могла б вдатися до використання невійськових суден, однак такий сценарій робить десантування військової техніки фактично неможливим.
Критичною вразливістю самої Москви є її гаманець — Кремль не зумів ні збудувати автаркію, ні переорієнтувати торгівлю на східні чи південні логістичні шляхи, державні фінанси залежні від експортної виручки. Через Балтику проходить близько чверті усього вантажопотоку російських портів і майже половина її експорту енергоносіїв. У разі, якщо російська агресія у Балтії отримає збройну відповідь з боку НАТО, економічна ситуація для Москви одразу погіршиться: як через вірогідне посилення заходів боротьби з тіньовим флотом, так і через ріст ризиків і вартості фрахту для звичайних торговельних суден.
Європейська торгівля у такому сценарії постраждає з тих же причин. Крім того, РФ володіє величезним запасом морських мін, і вже застосовувала їх у Чорному морі, незважаючи на загрозу для суден третіх держав. А приклад американської спеціальної військової операції проти Ірану демонструє, що ефективні та швидкі заходи з розмінування морських шляхів, особливо під вогнем супротивника, наразі відсутні.
Точки зламу
Регіон Балтії вразливий до диверсій. Регіон лише на початку 2025 під’єднався до європейської енергетичної мережі ENTSO-E, при цьому з’єднання здійснюється через кілька критичних підводних кабелів: NordBalt (Швеція-Литва) та Estlink 1 і 2 (Фінляндія-Естонія). Estlink 2 уже було перебито в грудні 2024, наслідок саботажу з боку корабля тіньового флоту РФ, і ремонт тривав до серпня 2025. У разі відкритої агресії подібна діяльність супроти не лише енергетичних кабелів, але й комунікаційних, оптоволоконних, може інтенсифікуватися, оскільки розташування цих кабелів добре відоме, а для пошкодження достатньо якоря.
Окрім електроенергії, складним є питання енергетики загалом — Балтія повністю залежна від імпорту нафти та газу, оскільки власний видобуток відсутній. Раніше держави регіону закуповували газ у РФ, поступово зменшувати залежність, і зараз повністю відмовилися від імпорту з Росії. Що, однак, створило нову вразливість. Основна частка природного газу в регіон надходить через LNG-термінал “Незалежність” у Клайпеді (Литва), інші шляхи — газогін Balticconnector між Фінляндією та Естонією й газопровід GIPL між Литвою та Польщею, єдиний сухопутний шлях поставок газу. Проте він розташований у Сувалкському коридорі, що робить його ураження навіть простішим, аніж пошкодження двох інших шляхів імпорту газу.
Латвія, Литва та Естонія створили єдину газову інфраструктуру в регіоні. Після закупівлі, яка зазвичай відбувається влітку, поки ціни нижчі, газ закачується у Інчукалнське підземне сховище в Латвії. Ємність сховища становить 2,3 млрд. кубометрів, обсяг достатній для усієї Балтії протягом зими. Сховище фактично неможливо знищити — воно є природним, розташоване на глибині 700 метрів у водоносному горизонті, куди не проб’ється жоден засіб ураження, окрім, вірогідно, ядерного. Проте, сховище має вразливу надземну інфраструктуру — компресорну станцію, газозбірні пункти, тощо, які потрібні для закачки або викачки газу зі сховища, і є достатньо вразливими для ураження. Удар навіть по одному з елементів описаної системи гарантує суттєві проблеми економіці Балтії.
Також регіон є абсолютним нетто-імпортером нафти та автомобільного палива. Литва імпортує нафту через морський термінал Бутінге, нафту по трубопроводу доставляють до Мажейкяйського НПЗ, єдиного нафтопереробного заводу в Балтії. Імпорт палива можливий й іншими шляхами, однак зараз майже все автомобільне палива регіону забезпечує Мажейкяйський НПЗ — великий і складний об’єкт, що легко вивести з ладу, що вже не раз на прикладі один одного демонстрували Україна і Росія.
Висновки
Держави Балтії та НАТО готуються до відбиття можливої агресії. Таллін, Рига та Вільнюс нарощують чисельність збройних сил, безупинно збільшують видатки на оборону, розгортають додаткові системи ППО, споруджують фортифікації вздовж й намагаються підготуватися до війни дронів. Союзники по НАТО нарощують присутність в регіоні: як сухопутну, так і морську, однак відсутня певність щодо як готовності головного актора Альянсу — Сполучених Штатів — справді долучитися до дій згідно статті 5 у разі потреби, так і щодо бажання самих європейців взяти на себе відповідальність.
Якщо Росія зважиться на агресію проти Балтії, то це стане реальною і, припускаємо, найважливішою перевіркою декларованої європейської єдності, а для Німеччини — іспитом на лідерство на субконтиненті загалом.
Спроможності сторін гіпотетичного конфлікту вести конвенційну війну, за умови участі НАТО, не є надмірно асиметричними, доречно навіть говорити про перевагу Альянсу в низці сфер. Однак, самі держави Балтії залишаються винятково вразливими для методів асиметричної війни: їх паливна, енергетична, логістична галузі зав’язані на кількох критичних об’єктах, знищення яких дозволить незначними засобами завдати вкрай великої шкоди економіці та соціальній сфері регіону.
Чи наважиться Москва на авантюрну спробу вирвати вислизаючу перемогу шляхом нападу на Альянс? Негативні тенденції в економіці та соціальній сфері обрізають для режиму Путіна альтернативи, але ці ж тенденції ускладнюють здійснення подібної агресії. Водночас, ризик колапсу НАТО через неспроможність швидко та достатньо відреагувати на агресію залишається — і у Кремлі на нього розраховують. Для Росії ситуацію можна описати як стрибок через ущелину, де на іншій стороні перемога, але внизу — прірва, і певності, що вдасться дострибнути, немає.