У попередній статті ми розглянули, як держави Центральної Європи готують своїх громадян до війни на тлі поступово зростаючої загрози російського вторгнення. Подібна дія з боку Кремля може видаватися нераціональною, враховуючи повільне просування ЗС РФ в Україні, але повністю відповідає modus operandi Москви. Поки Європа не готова до відбиття агресії – її вірогідність росте.
Що є перемогою Росії?
Однією з неочевидних характеристик поточної війни є те, що контроль над Україною чи окремими її території не є кінцевою ціллю Російської Федерації. Витрати на війну з 2022 року та втрати від неї сягнули показників, які зроблять пірровими територіальні надбання Кремля в Україні. Фінансові витрати від початку агресії до кінця 2025 сягнули 550 млрд. доларів США, однак оцінка втрат виключно у грошовому еквіваленті є спрощенням, адже паралельно відбувається деградація і примітивізація російської економіки, падіння купівельної спроможності населення (а отже і здатності підтримати економіку споживанням), виснаження ринку праці, та інші негативні процеси, наслідки яких неможливо виправити у середньостроковій перспективі. Це супроводжується витратою радянських запасів техніки темпами, які перевищують виробничі спроможності. Якщо Москва погодиться на мир і при цьому дасть геополітичним опонентам достатньо часу для підготовки, у наступний конфлікт вона вступить менш спроможною, аніж є зараз. Відтак, стратегія Кремля виключає сталий мир у найближчий час.
Також не зацікавлений у мирі в Європі старший партнер РФ – Китай, у інтересах якого примушувати Вашингтон витрачати ресурси на підтримку України або сил НАТО в Європі, відтягуючи увагу від Тихоокеанського регіону. Російська агресія додатково відкриває КНР шлях тиску на лідерів ЄС, одночасно штовхаючи Росію до поглиблення нерівноправної економічної співпраці із Пекіном. Таке становище гарантує останньому дешеві енергоносії та ресурсний тил на випадок ескалації внаслідок можливої атаки на Тайвань, що здатна затягнути Пекін у збройне протистояння із Сполученими Штатами та, можливо, їх союзниками в регіоні.
Стратегічна мета Росії, якщо синтезувати заяви її представників, полягає у знищенні однополярного світу гегемонії США та встановленні багатополярності, що у конотації Кремля слід сприймати як повернення до концепту великих держав із закріпленими сферами впливу, що визнаються іншими великими державами. Будучи імперією за суттю, однак не маючи достатньо сил для економічної чи ціннісної експансії в якості автора смислів (російський інтеграційний проект зазнав фатальної поразки у 2014 році в Україні), Москва не має інших засобів для досягнення мети, окрім військових. Індикатором досягнення мети РФ вважатиме розпад НАТО або його відступ від її кордонів на межі 1997 року, що збільшить вразливість держав колишнього соціалістичного табору до російських ультиматумів.
Ця зовнішньополітична максима послідовно артикулювалася президентом Путіним у відомій Мюнхенській промові 2007 року, грудневому ультиматумі 2021-го та, вірогідно, під час закритих раундів перемовин із США протягом та напередодні війни Росії проти України. Зокрема, у 2021 році генсек НАТО Єнс Столтенберг без відома учасників Альянсу висував Москві пропозицію щодо перетворення держав Балтії на буфер між НАТО та РФ.
Способом досягнення мети – як фактичної смерті НАТО, так і повернення сфери впливу для Москви через уже означений брак засобів, є військова агресія проти учасників альянсу. Найбільш вірогідна ціль – держави Балтії. Повільні темпи ремілітаризації Європи, напружені стосунки субконтиненту із США та явне незацікавлення Вашингтону у підтримці України створюють вікно можливостей для реалізації агресії.
Підготовка та спроможності РФ до удару
З першого року вторгнення Москва здійснює масштабну військову реформу, яка позначає відхід від радше західної моделі армії як “експедиційних сил” назад до війська для повномасштабної війни. У грудні 2022 керівництво РФ оголосило наміри відновити Московський (спрямований проти загроз з Європи та України) та Ленінградський (направлений на Балтію та Скандинавію) військові округи, указ про що було підписано у лютому 2024. Це дало початок створенню нових військових частин, за допомогою яких Росія планомірно нарощує військову присутність біля своїх північно-західних кордонів.
Так, у складі 6-ї армії сформовано 44-й армійський корпус (Петрозаводськ), 138-а й 25-а гвардійські мотострілецькі бригади розширено у 69-у і 68-у мотострілецькі дивізії (Виборг та Луга). У складі 44-го корпусу додатково сформована 128-а мотострілецька бригада та 72-а мотострілецька дивізія. У іншому об’єднанні в складі ЛВО, 14 армійському корпусі, на базі 200-і мотострілецької бригади створена 71-а дивізія, також у корпусі перебуває 80-а арктична бригада. Додатково, до складу ЛВО було передано з підпорядкування Балтійського флоту 11-й армійський корпус з Калінінградського ексклаву: 79-й, 275-й і 280-й мотострілецькі полки й 11-й танковий полк.
| Ленінградський військовий округ | |
|---|---|
| 44-й корпус (Карелія) | 69, 68, 72 мотострілецькі дивізії, 128 мотострілецька бригада |
| 14-й корпус (Мурманськ) | 71 мотострілецька дивізія, 80 мотострілецька арктична бригада |
| 11-й корпус (Калінінград) |
79, 275, 280 мотострілецький полк, 11 танковий полк |
Важливо зазначити, що більшість даних військових з’єднань та частин беруть участь в бойових діях на території України, відтак, їхня реальна спроможність до ведення бойових дій вірогідно нижче заявленої, однак процес поповнення йде безперервно. При цьому, актуальна в ЗС РФ тактика штурмів базується у першу чергу на кількості особового піхотного складу, а не на його якості чи налагодженій взаємодії між підрозділами. У разі зменшення інтенсивності бойових, зокрема наступальних, дій при теперішньому рівні поповнення ЛВО зможе наситити свої з’єднання новобранцями у відносно короткі терміни. Втрати техніки, однак, компенсувати значно складніше.
Фактором, що може суттєво збільшити спроможності ЗС РФ до агресії проти Балтії, є можлива нова хвиля мобілізації, чутки про яку посилилися в російському політичному та військовому інфопросторі у лютому-березні 2026. Характер заходів невизначений, як і цілі, однак, з огляду на падіння набору добровольців, що створює загрозу для спроможності Росії підтримувати наявний рівень тиску на фронт в Україні, мобілізація може бути вимушеним кроком Кремля для підтримки боєздатності, і не мати стосунку до планів Москви щодо Балтії.
Окрім сухопутної, РФ володіє повітряною та морською військовою складовою у регіоні: авіабазами Чкаловськ, Черняховськ, Бесовець, Хотилово, Пушкін, а також Балтійським флотом. Проте, враховуючи досвід і результати застосування Чорноморського флоту РФ проти України, доцільно припустити, що Балтійський флот не відіграватиме провідну роль у разі гіпотетичної атаки. Причин кілька: невеликі розміри Балтійського моря загалом та вузької Фінської затоки зокрема, у якій замкнений флот РФ, створюють умови, при яких і Росія, і держави НАТО в регіоні мають змогу тримати під прицілом комплексів ПКР кораблі супротивника. Перевагою РФ є Ладозьке озеро, у яке вже в рамках випробувань виводилась частина флоту, що потенційно дозволить кораблям-носіям ракетного озброєння здійснювати пуски під прикриттям сухопутної ПВО Санкт-Петербургу.
На 2026 рік додатково, у рамках створення окремих військ безпілотних систем, заплановане формування в ЛВО трьох батальйонів БПЛА та одного батальйону протидії БПЛА. Станом на зараз відсутні дані про створення означених підрозділів, найвірогідніша причина затримки полягає у браку фінансування. Проте, у разі реалізації плану, ЗС РФ посилять свій направлений на Балтію кулак військами, досвід та спроможність протидії яким у армій НАТО обмежені.
Магістралі війни
Балтійський напрямок вважається, хоч і не єдиним, проте найбільш вірогідним вектором атаки РФ на Європу. Причина у положенні – з точки зору безпеки та логістики Балтійський регіон можна назвати півостровом, обмежено доступним для НАТО і повністю відкритим для атаки зі сходу з огляду на протяжність кордонів його держав:
- Естонія: 338 км кордону з РФ (з них 135 км – суходіл);
- Латвія: 283 км кордону з РФ та 173 км з Білоруссю;
- Литва: близько 680 км кордону з Білоруссю.
При цьому, сухопутне сполучення із іншими державами НАТО і ЄС можливе лише через Сувальський коридор – вузьку ділянку литовсько-польського кордону шириною 64 км, якій зі сходу загрожує Мінськ, з заходу – Калінінградський регіон.
Додаткову складність створює невідповідність залізничної мережі держав Балтії, яка майже повністю складається з колій радянського стандарту 1520 мм, європейському стандарту 1435 мм. Ця розбіжність критично ускладнює військову логістику НАТО. Будь-який вантаж з Європи доведеться перевантажувати у вузьких «горлечках» литовських станцій Моцкава або Шяштокай, які стануть пріоритетними цілями для російських ударів у перші ж хвилини конфлікту.
Також один спільний стандарт колії може полегшити постачання власних сил Росії в разі агресії. У складі ЗС РФ є 10 бригад залізничних військ, які здатні проводити швидкий ремонт та прокладку колії в умовах бойових дій, що вже було продемонстровано в Україні. Аналогічний стандарт колії, звісно, і у частково підконтрольній Кремлю Білорусі.
Досі режим Лукашенка демонстрував достатню самостійність, аби не давати втягувати свої збройні сили напряму в бойові дії ЗС РФ. Однак, у 2022 році Мінськ дозволив Москві використати власну територію для наступу на північ України, а в подальшому з території Білорусі РФ здійснювала ракетні та дронові удари по території Україні. Як наслідок, участь ЗС РБ у можливій агресії Кремля проти Європи слід вважати не гарантованою, адже для самого Лукашенка це означатиме лише втрати. При цьому, враховуючи поглиблення співпраці режиму з Кремлем протягом останніх років та ізоляцію від ЄС, припускаємо, що Росія використовуватиме територію Білорусі в якості плацдарму, якщо матиме таку стратегічну потребу. Ці міркування доречно підкріпити фактом, що ЗС РФ відпрацьовували сценарій атаки на держави НАТО саме з території Білорусі під час військових навчань “Запад”. Ці навчання проводяться кожні 4 роки (крайні були в 2025; навчання 2021 року були використані для прикриття підготовки вторгнення в Україну).
Мінімум та максимум
Критичне питання: якого формату набуде агресія Кремля проти Балтії, якщо вона взагалі розпочнеться? Наступ ЗС РФ в Україні з роками трансформувався з атак механізованих колон на повільне піхотне просочування групами по 1-2 солдати. Причин кілька: висока щільність українських FPV-дронів та артилерії, виснаження запасів бронетехніки РФ та сильна українська ППО, що обмежує роботу російської авіації. Росіяни змушені максимально розосереджувати піхоту, аби забезпечити виживання протягом виконання задачі.
Дану модель наступу може бути недоречно переносити на можливі плани РФ супроти держав Балтії, оскільки держави НАТО досі не сформували достатні спроможності для як протидії безпілотникам, так і використання власних як засобів ураження. У 2025 році держави Балтії, Польща, Фінляндія та Норвегія запустили проект “Drone Wall” (згодом – “The European Drone Defence Initiative”), спрямований на підвищення захисту Європи від атак БПЛА, однак темпи його реалізації залишаються повільними, а результати непевні. Тому ЗС РФ можуть мати змогу застосувати більш агресивну наступальну тактику, аніж в Україні, оскільки наразі спроможності держав Балтії та НАТО можуть їм це дозволити.
Головним стримуючим фактором для Росії є потреба перенаправити частину військових засобів з українського фронту, а також перерозподілити надходження нових рекрутів, що буде критичним для підтримки темпів наступу. Оскільки точні оперативні плани Кремля залишаються невідомими, доцільно моделювати два базові сценарії: “Максимум” та “Мінімум”, усвідомлюючи, що можливі проміжні варіанти.
Як зазначалося вище, стратегічна ціль Кремля у війні – відкинути НАТО на кордони до 1997 року або призвести до його фактичного знищення, що дозволить претендувати на регіональне лідерство або вплив на держави колишнього соціалістичного блоку.
У рамках сценарію Максимум РФ може націлитися на повне сухопутне відрізання Балтії від Європи шляхом атаки на Сувальський коридор з боку Білорусі та, можливо, Калінінграду, а також ударами по прикордонних вразливих містах держав Балтії:
Вільнюс, столиця Литви, 30 км від кордону з Білоруссю, найбільш критична ціль, оскільки втрата або просто оточення столиці може паралізувати управлінський апарат Литви;
- Нарва, Естонія, місто на кордоні з РФ;
- Даугавпілс, друге місто Латвії, 30 км до кордону з Білоруссю;
- Резекне, важливий логістичний вузол Латвії, 50 км до РФ.
Головна загроза для РФ у даному сценарії, окрім, звісно, зіткнення з НАТО, – перенапруження внаслідок потреби виділити істотні сили на повноцінний другий фронт, який вимагатиме сотень тисяч військовослужбовців та внутрішніх військ, навіть якщо припустити, що НАТО не буде здатна організувати удар у відповідь по РФ, і держави Балтії залишаться сам-на-сам з Кремлем. Відтак, сьогодні вірогідність сценарію Максимум доцільно вважати низькою. Про зростання ймовірності його реалізації свідчитиме лише суттєве уповільнення наступальних операцій ЗС РФ в Україні, проведення масштабної мобілізації та явне накопичення сил в Білорусі.
Більш реалістичним слід вважати сценарій Мінімум. Для створення кризи, яка поставить питання спроможності НАТО руба Кремлю не потрібно захоплювати всю Балтію, достатньо створити локальну кризу, наприклад, шляхом захоплення прикордонного міста – у першу чергу мова про естонську Нарву і прилеглі території.
Місто розташоване безпосередньо на кордоні з РФ, має залізничне сполучення з Івангородом, 97% з 52 тис. населення знають російську (естонською вдома розмовляють 2%). Місто економічно депресивне, рівень безробіття становить 10,5% (2023 рік) при національному показнику 6,4%, регіон страждає від відтоку молоді та еміграції загалом. У 1993 році в регіоні проводився референдум (згодом його визнав незаконним Верховний Суд Естонії) щодо проголошення автономії регіону для потреби захисту російськомовного населення. Явка склала 54%, і 97% виборців підтримали автономію. І хоча зараз у Нарві відсутні сепаратистські тенденції чи оформлені сили, місцеві російськомовні відчувають дискримінацію та культурну сегрегацію з боку Талліну, що потенційно створює можливості для використання ресентименту Росією у гібридній війні.
Необхідні для реалізації сценарію атаки і захоплення Нарви сили суттєво менші, аніж у сценарії Максимум. Його реалізація створить загрозу повного або часткового розпаду НАТО, якщо його члени не зуміють дати відсіч або повернути контроль над захопленими територіями. Найбільші сумніви щодо готовності діяти згідно статті 5 викликають США під керівництвом Дональда Трампа. Головним же ризиком для РФ у даному сценарії є атака НАТО на Калінінградську область, чому Кремль спробує запобігти, вірогідно, ядерним шантажем.
Іншою загрозою для РФ є повна блокада торгівлі через балтійські порти, головні шляхи експорту держави, що поставить під загрозу фіскальну спроможність Кремля загалом. Однак, враховуючи потенційний приз, слід допускати, що Москва може піти на цей ризик.
Висновки
Понад чотири роки війни в Україні не наблизили Кремль до реалізації його стратегічних цілей, що лежать в основі війни – відкинути НАТО на межі до 1997 року. Погіршення соціо-економічної ситуації, скорочення набору добровольців, вкрай повільні темпи просування ЗС РФ в Україні, а також фактор старіння самого Путіна змушують Росію шукати спосіб переламати ситуацію на свою користь, аби завершити конфлікт перемогою.
Розбудова військової інфраструктури Ленінградського військового округу дозволяє припустити, що вірогідна ціль – Балтія. Гіпотетична агресія, найімовірніше, матиме комбінований характер: наступ техніки та піхоти й масовані удари безпілотних систем супроводжуватимуться гібридною дестабілізацією суспільств усередині Балтії (передусім в Естонії) та використанням усього спектру політичного впливу для саботажу НАТО.
Головними ризиками для РФ залишаються брак людських ресурсів, атака НАТО на Калінінград та блокада балтійських портів. Ці фактори не гарантують відмову РФ від агресії, оскільки вона продовжує підготовку військових частин у регіоні.