Три тисячі кілометрів лінії оборони, майже тисяча кілометрів лінії бойових дій — війна Росії проти України зруйнувала старі хибні уявлення, що війна майбутнього буде зіткненням малої кількості високотехнологічних сил. Темп бойових дій вимагає залучення сотень тисяч людей в армію, а мільйонів — у супутні галузі. Якість оснащення не здатна вповні компенсувати нестачу людей, відтак на тлі прогресу загрози російського вторгнення низка європейських держав перебуває на різних етапах відновлення військового призову, оскільки модель комплектації військових сил виключно добровольцями не відповідає, на їхню думку, вимогам національної безпеки, особливо тепер — коли Росія готується до атаки на Європу.
Обережне Zeitenwende
Німеччина має один найпотужніших ВПК у Європейському Союзі та найбільше населення, при цьому вона одна з фактичних лідерок ЄС, а географічне положення робить її вузлом логістики субконтиненту. Держава хоч не межує безпосередньо з вірогідним агресором, та її ключова роль для європейської безпеки й оборони очевидна, додатково це підкреслюють Сполучені Штати, які прямо говорять, що хочуть, щоб саме ФРН очолила європейський фланг НАТО.
Канцлер Мерц уже казав, що Бундесвер стане найсильнішою армією Європи. Станом на сьогодні, однак, Берлін, за власними оцінками, не готовий відбивати російську агресію, серед причин — нестача особового складу армії.
Військовий призов Німеччина скасувала у 2011 році, з того часу збройні сили комплектували виключно контрактниками. У 2016-му федеральний уряд поставив ціль довести чисельність Бундесверу до 203 тисяч військовослужбовців. За дев'ять років її так і не досягнули з цілої низки причин: неконкурентні зарплати для фахівців, низький престиж служби, негативне висвітлення в медіа, популярність лівих антимілітарних поглядів і бюрократія.
Зараз чисельність Бундесверу складає трохи більше ніж 180 тисяч активного персоналу. Водночас попередню ціль — 203 тисячі військовослужбовців — уже оцінюють як недостатню.
Полковник Андре Вюстнер, глава Асоціації німецьких військовослужбовців, вважає, що армії потрібно ще від 40 до 60 тисяч військових. Аналогічну позицію займає міністр оборони Борис Пісторіус, який і був головним адвокатом збільшення чисельності Бундесверу. Новим таргетом, який прийняли в кінці літа 2025 року, є 260 тисяч активного персоналу і 200 тисяч резервістів. Міністр оборони планує залучати 30 тисяч добровольців щороку завдяки покращенню умов служби та збільшенню грошового забезпечення.
Подібна м’яка позиція випливає з крайньої політичної токсичності теми призову. На етапі підготовки СДПН, до якої належить Пісторіус, не підтримувала відновлення призову в будь-якому вигляді, і врешті християнським демократам довелося піти на поступки. Тому зараз, навіть попри висловлені раніше самим канцлером Мерцом сумніви у здатності забезпечити необхідну чисельність Бундесверу завдяки виключно добровольцям, не передбачено запасного законодавчого механізму комплектації в разі нестачі контрактників. Законопроєкт саме з такими положеннями 5 грудня ухвалив Бундестаг, що викликало протести молоді. Аби з початку 2026-го закон набув чинності, його мав підтримати ще Бундесрат, який, незважаючи на певні побоювання, затвердив реформу армії.
Масові протести демонструють, що ідея запровадження навіть «беззубого» призову викликає суттєвий негативний резонанс, переважно серед молоді. Однак думки німецького суспільства загалом більш неоднозначні. 58 % німців вважають, що світ зараз небезпечний, при цьому 40 % оцінюють перспективи атаки РФ на НАТО як вірогідні. Як наслідок, дві третини суспільства підтримують збільшення федеральних видатків на оборону й безпеку. Тобто на суспільному рівні німці виступають за активнішу політику у сфері оборони.
З іншого боку, питання призову сприймається німцями куди складніше. Хоч більшість суспільства підтримує повернення обов’язкової військової служби для молоді (52 % проти 31 %), цей показник досягається в першу чергу завдяки підтримці старшого населення. Серед респондентів віком понад 60 років 67 % виступили за повернення обов’язкового призову, натомість серед категорії 18–24 роки прихильників 32 %. Усього 59 % німців віком 18–29 років висловилися проти ідеї воювати за власну державу.
Тож німецький уряд змушений балансувати між потребами національної безпеки і суспільним невдоволенням, здатним суттєво підірвати позиції багатьох політиків.
Законопроєкт, якщо його підтримає Бундесрат, передбачає два головні нововведення: обов’язкове анкетування з 2026 року всіх 18-річних чоловіків, починаючи з громадян 2008 року народження (для жінок анкетування добровільне, оскільки стаття 12-А конституції ФРН передбачає, що на службу до збройних сил можуть бути призвані саме чоловіки), за результатами якого тих, хто висловив бажання до служби в Бундесвері, будуть до неї залучати, а також обов’язковий медичний огляд усіх 18-річних чоловіків з липня 2027 року.
Ключова проблема, яку наразі не вирішили на законодавчому рівні, — що робитиме федеральний уряд у разі неспроможності залучити достатню кількість добровольців. Доречно припустити, що зібрана в рамках анкетування інформація про чоловіче населення стане початком відновлення системи військового обліку у ФРН, за допомогою якої в разі нагальної потреби, наприклад, через російську агресію проти ЄС, уряд зможе провести обов’язковий призов, наприклад, за пропонованою раніше християнськими демократами данською лотерейною моделлю, або мобілізацію.
Зараз Німеччина не має такої бази даних — її знищили у 2011 році, коли ліквідували призов, і тепер нестача даних про власний мобілізаційний потенціал негативно впливає на оборонну підготовку Берліна та ставить під питання саму здатність держави провести мобілізацію в разі потреби.
А проте, Німеччина демонструє методичний, хоч і вкрай консервативних підхід. Головне питання — чи вдасться федеральному уряду притримуватися взятого курсу і чи дасть Москва достатньо часу Бундесверу на підготовку.
Польський військовий табір
Серед усіх держав ЄС Польща демонструє найбільше зусиль з мілітаризації і нарощування армійського потенціалу. Аналогічно до свого німецького візаві, очільник Польщі також заявив, що поляки повинні мати найсильнішу армію у Європі. Досягти оголошеної мети Варшава планує за допомогою обширних оборонних закупівель та кратного нарощення чисельності війська.
Після розпаду соціалістичного табору і ОВД Польща деякий час зберігала обов’язкову військову службу, поступово скорочуючи її термін. Якщо спершу він складав 24 місяці, то напередодні відмови від призову в 2009 році — тільки дев'ять місяців. Причини відмови від обов’язкової служби були ідентичні німецьким: влада орієнтувалася на створення малочисельної професійної високомобільної армії для участі у міжнародних операціях в рамках НАТО, не розглядаючи сценарій повномасштабної війни у Європі чи на своїй території як вірогідний.
До 2014 року чисельність польського війська поступово скорочувалась, досягши найнижчого показника у 99 тисяч військовослужбовців. Після перемоги “Права і Справедливості” на виборах 2015 року, передвиборча риторика якої, у тому числі, включала критику правлячої “Громадянської Платформи” за знищення обороноздатності держави, тренд розвернувся. Польський уряд взяв курс на відбудову армії: уряд докладав зусилля для підвищення престижу та привабливості військової служби, у 2017 році були створені WOT — війська територіальної оборони, а у 2018 у східних регіонах була розгорнута нова 18-а дивізія.
Напередодні російського вторгнення в Україну польське військо налічувало трохи менше 150 тисяч — оголошеної на той час цілі. 11 березня Сейм прийняв Закон “Про захист Батьківщини”, який став основою швидкого розширення збройних сил республіки, зокрема передбачаючи довести витрати на оборону до 5 % від ВВП (наразі 4,7 %, що стало найбільшим показником серед держав НАТО;) та збільшити до 2030 року чисельність збройних сил до 300 тисяч, з яких 50 тисяч складатиме територіальна оборона.
Актуальна ціль, яку проголошує влада Польщі — 500-тисячна армія, включно з резервістами. Станом на зараз у польському війську близько 216 тис. активного персоналу, що є найбільшим показником у Європі після України та РФ і третім серед держав НАТО (1-е місце США, 2-е — Туреччина).
Викриття російських злочинів у Бучі та інших передмістях Києва остаточно закріпили зсув польської оборонної доктрини від концепції “Оборони на Віслі”, що передбачала обмін територій на час (до підходу союзників НАТО), внаслідок чого до 40 % території держави можна було б полишити, на стратегію оборони на кордоні, для чого у 2023 було почате формування ще двох дивізій.
Амбітні цілі оборонної політики зі створення армії чисельністю навіть більшої за німецьку наштовхуються на соціальні та демографічні фактори. Середній вік населення Польщі на 2024 рік складає 43 роки. Це нижче за німецький показник у 45,5, проте якщо німецький показник за 10 років 2014 впав на 0,1, то польський — зріс з 39,2.
Населення Польщі становить 36,6 млн. (Німеччини — 83,4 млн.), відтак створення 300-тисячної армії у мирний час вимагатиме суттєвих зусиль уряду, що змушує Варшаву приділяти велику увагу саме формуванню резервів.
Як і Берлін, Варшава наразі відкидає обов’язкову військову службу чи призов до лав війська, зосереджуючись на формуванні армії на добровільній основі, причиною чого є як вища мотивація добровольців відносно призовників, так і певна токсичність теми захисту Польщі для правлячої Громадянської платформи.
Опитування жовтня 2025 вказує, що серед суспільства загалом 25,6 % приєдналися б до війська у разі нападу на Польщу, а ще 20,4 % очікували б на мобілізацію; 12,7 % вказали, що спробували б виїхати за кордон. Однак серед тих, хто готовий долучитися до війська, домінують виборці, що не визначилися із вподобаннями, та прихильники опозиційних наразі “Права і Справедливості” та “Конфедерації”, натомість серед охочих покинути країну найбільшу частку складають виборці “Громадянської Платформи”, яка є ядром урядової коаліції. Підтримка ідеї обов’язкової служби у 2025 році впала, і на листопад лише 39,2 % поляків підтримували її повернення, на противагу 45,5 % опонентів. При чому, опозиція традиційно сильніша серед молодших верств суспільства: з когорти 30-40-річних 59 % висловилися проти, з групи молодших — 58 %, натомість найбільша підтримка (59 %) серед групи старше 70 років.
Описані обставини змушують Варшаву шукати альтернативні способи підвищити спроможність збройних сил у разі ворожої агресії, і в березні 2025 прем’єр Дональд Туск означив, що уряд розробляє модель, при якій кожен дорослий чоловік матиме обов’язок відвідувати щороку протягом певного часу військові навчання, вказавши одним із прикладів такого способу організації мобілізаційного резерву Швейцарію. Подібна модель дозволить створити обширний навчений базовим речам резерв на випадок потреби мобілізації. Водночас, залишається питання, наскільки ефективною буде подібна модель у разі нападу не на Польщу.
У тіні гігантів
Як і Польща та інші постсоціалістичні держави, Чехія поступово скорочувала терміни служби за призовом після кінця Холодної війни до його повного скасування в 2004 році, хоча уряд може його провести у разі надзвичайного стану або війни.
Збройні сили республіки налічують 24 тисячі військовослужбовців та 4300 осіб активного резерву. Активний резерв складають громадяни, які добровільно проходять базову військову підготовку, залишаючись цивільними. Кілька тижнів щороку вони прибувають до військових частин для регулярних тренувань та навчань для підтримки боєготовності.
У відповідь на російську агресію проти України та погіршення безпекової ситуації, Прага планує розширити армію до 30 тисяч військових та 10 тисяч активного резерву до 2030 року, розраховуючи у разі війни діяти в складі сил НАТО.
Однак станом на зараз, Чехія зазнає труднощів у досягненні навіть цієї порівняно консервативної цілі: державі з населенням у майже 11 мільйонів вдається виконувати річні плани із залучення 1000 нових рекрутів лише на приблизно половину, причиною чого є низький рівень безробіття та, аналогічно до ФРН, суттєво нижчі рівні грошового забезпечення в армії для фахівців.
Також військова служба не користується популярністю серед молоді. Примітно, що подібна тенденція спостерігалася і до 2022 року.
Начальник Генерального штабу чеської армії, генерал-лейтенант Карел Реха, у 2024 році заявив, що стан армії викликає стурбованість, і що, на його думку, чеська армія не буде спроможна ефективно зреагувати на гіпотетичну кризу через брак особового складу. Після скасування обов’язкової військової служби держава втрачає близько 40 тисяч потенційних резервістів щороку і, на думку генерал-лейтенанта, Чехії доведеться запровадити нову форму військової служби, можливо, й обов’язкову.
Подібна пропозиція зустріла опір з боку цивільної влади. Міністр оборони Яна Чернохова, прем’єр Петр Фіала та президент Петр Павел заявили, що обов’язковий призов не є потрібним у Чеській Республіці, і розширення збройних сил буде відбуватися на добровільній основі.
Довіра суспільства до армії залишається високою. За даними січня 2024, 62 % чехів довіряли своїм збройним силам, а 57 % вірили у їх спроможність забезпечити зовнішню безпеку держави. Серед категорії 18-29 ці показники були навіть вищими: 79 % і 71 % відповідно. При цьому 54 % чехів переконані, що сьогоднішня геополітична ситуація загрожує їх державі.
Проте показники довіри не трансформуються природним чином у число новобранців. Якщо чеський уряд не зможе забезпечити достатній рівень комплектації армії в будь-який спосіб, доречно поставити під сумнів спроможність Праги підтримати своїх північних сусідів у разі кризи загальноєвропейського масштабу.
Південний фланг НАТО
Румунія є найбільшою чорноморською європейською державою НАТО. І хоча найбільш вірогідним напрямом атаки РФ вважається балтійський, Бухарест уже стикається із загрозою з боку Росії через запуски БПЛА та ракет над Чорним морем, диверсіями, роботою російських засобів РЕБ та дрейфуючими мінами. Держава змушена збільшувати видатки на оборону, закупівлю озброєння, а також — нарощування чисельності збройних сил.
Після призупинення обов’язкової військової служби у 2007 році та переходу на повністю професійну армію, Бухарест зіштовхнувся з кризою мобілізаційного ресурсу, подібною до німецької. Станом на сьогодні, резерв збройних сил, який на папері налічує близько 50 тисяч осіб, критично застарів: середній вік резервіста становить 47 років, а приплив нових кадрів, що мають бодай базову військову підготовку, фактично зупинився майже два десятиліття тому.
Чисельність діючої армії де-юре становить 81 тисячу, хоча в реальності їх розмір трохи більше 72 тисяч, що військове керівництво вважає недостатнім для оборони протяжного кордону.
У 2025 році Румунія ухвалила рішення наростити чисельність збройних сил до 100 тисяч.
Аналогічно до Варшави та Праги, Бухарест в особі міністра оборони Ангела Тилвара рішуче відкидає обов’язковий призов на військову службу. Румунське суспільство, як і польське, демонструє загальне несприйняття ідеї обов’язкової служби: 58 % виступили б проти її відновлення, і лише 35 % підтримали б. Серед вікової групи 18-35 різниця ще більш разюча: 72 % проти і 11 % за.
Доречно додати, що румунська влада всіляко заперечує загрозу війни: начальник Генерального Штабу Георгіца Влад заявив, що “ми не вступаємо у війну, ми готуємося наче до війни”, міністр оборони раніше стверджував, що Румунія має найміцніші безпекові гарантії за всю історію. Схожа риторика притаманна і колишньому президентові Клаусу Йоханнісу. Подібні заяви відповідають суспільному баченню: 69 % румун переконані, що союзники по НАТО захистять Румунію в разі агресії. При цьому, 71 % громадян вважають, що збройні сили їх держави не зможуть її захистити.
Як наслідок, Бухарест схиляється до компромісного варіанту — зосередити зусилля на розширенні та омолодженні резерву. Міністерство оборони підтримує законопроект про запровадження чотиримісячної оплачуваної добровільної програми військової підготовки для громадян 18-35 років. Залучати добровольців попередньо планують преміями в розмірі 2-3 середніх зарплат, а також грошовим забезпеченням протягом терміну тренування. Законопроєкт має хороші перспективи: майже 75 % румун підтримують ідею такої добровільної служби, при чому найвищою підтримкою, 87 %, він користується серед громадян із вищою освітою. Найменша підтримка (60 %) — серед громадян з базовою освітою.
У разі ухвалення законопроєкту, Румунія розпочне процес оновлення власного військового резерву, який, однак, маловірогідно буде швидким. Навіть у разі успішного досягнення цілі з нарощування чисельності війська, Бухарест буде покладатися у першу чергу на НАТО у питанні оборони.
***
Держави Центрально-Східної Європи розуміють загрозу з боку РФ і готуються до відбиття її агресії, нарощуючи спроможність збройних сил. Водночас, реальна спроможність до нарощення чисельності війська обмежена демографічним фактором старіння населення, суспільним несприйняттям ідеї обов’язкової військової служби та переконанням та, у випадку Румунії й Чехії, вірою у допомогу союзників по НАТО.
Німеччина та Польща у регіоні демонструють найбільш системний підхід, який відповідає реаліям загрози російської агресії. Запровадження Берліном програми обов’язкового анкетування демонструє готовність застосовувати примус у мірі потреб та відносно адекватну оцінку потреб збройних сил.
Найбільшою загрозою залишається ріст популярності євроскептичної і проросійської АдН та відсутність механізму обов’язково призову у разі неспроможності забезпечити достатню кількість добровольців.
Польща, яка, на відміну від Німеччини, безпосередньо межує із РФ та Білоруссю, має намір досягти найбільшої серед запланованих обсягів армії у ЄС, що обумовлено її наміром приймати бій на кордоні і стримувати війська агресора до підходу підкріплень НАТО саме там. Водночас, відсутня певність у спроможності Варшави забезпечити достатній притік добровольців у збройні сили.
Для більш віддалених від зони потенційної агресії Румунії та Чехії характерні більш компромісні варіанти організації способів комплектації, які, однак, наразі ще не продемонстрували відчутних результатів.