Протягом операції США продемонстрували значну технологічну перевагу й виняткову злагодженість, застосувавши понад 100 літаків, придушивши ППО та здійснивши екстракцію ворожого диктатора силами елітного спецпідрозділу “Дельта”. Безповоротних втрат американські військові не зазнали — поранені семеро. Крім того, США не втратили жодної одиниці військової техніки. З боку Венесуели загинули близько 75-80 комбатантів (місцевих військових і бійців кубинських сил безпеки, що охороняли Мадуро) і цивільних.
Проте факт висадки американських спецпризначенців у районі президентської резиденції, яку не спробували захистити місцеві військові, може свідчити і про певні домовленості з представниками венесуельського армійського керівництва та політичних еліт, які втомилися від соціалістичного режиму.
На користь цього свідчить і той факт, що адміністрація Дональда Трампа вирішила вести перемовини з режимом Венесуели, а не допомагати опозиції прийти до влади. Президент США одразу заявив, що лідерка опозиції Марія Коріно Мачадо не має підтримки населення. Цю позицію згодом пом’якшив держсекретар Марко Рубіо: мовляв, необхідно зважати на реальність сьогодення — більшість опозиції поза межами країни, а “питання слід вирішувати негайно”.
Марко Рубіо наголосив на важливості переходу Венесуели до демократії та пообіцяв країні світле майбутнє, адже “працював над цим 15 років особисто”. Саме держсекретар координує процес перемовин з виконувачкою обов'язків президента Венесуели Делсі Родрігес і розробляє бачення Сполученими Штатами системи державного управління.
У зверненні третього січня Дональд Трамп стверджував, що Делсі Родрігес приватно озвучила готовність співпрацювати з Вашингтоном, який, за словами президента США, “керуватиме” країною, доки там не відбудеться чіткий і безпечний перехід влади.
Після цього звернення Делсі Родрігес публічно засудила “брутальне застосування сили” США, яке мало “сіоністські підтексти”, зажадала повернути “єдиного легітимного президента” Мадуро та заявила, що країна “готова захищати свої природні ресурси” і ніколи не стане колонією. Скоріш за все, ці твердження були грою на публіку, аби отримати підтримку частини місцевих еліт, які відчувають себе вразливими в поточній ситуації.
Однак після публічних погроз президента США четвертого січня позиція Каракаса кардинально змінилася. Делсі Родрігес заявила, що запросила уряд США до розробки “програми співпраці, орієнтованої на спільний розвиток”.
Якщо ж офіційний Каракас все-таки відмовиться від співпраці, то в США залишаються інші варіанти. Зокрема, підтримати опозицію — легітимного президента Едмундо Гонсалеса, який, за незалежними підрахунками, переміг на попередніх виборах. Але в такому разі США доведеться або здійснити масштабну сухопутну операцію, або домовлятися з місцевими військовими про зміну режиму.
Дональд Трамп уже кілька разів заявив про можливу другу хвилю, або другий удар у рамках військової операції у Венесуелі, якщо переговори не дадуть результату. Навіть прозвучала теза про готовність відправити війська в країну й забезпечити boots on the ground.
Тож, імовірно, у найближчі дні або тижні Вашингтон і Каракас узгодять рамковий документ про взаємодію, який, скоріш за все, передбачатиме відкриття країною нафтогазового ринку для іноземних компаній. Очевидно, що пріоритет матимуть компанії зі США. За даними медіа, Білий дім також висунув Делсі Родрігес вимоги: припинити наркотрафік, вигнати з країни представників країн або мереж, ворожих до США (скоріш за все, йдеться про Китай, Росію та “Хезболлу”).
Варто нагадати, що венесуельська влада — і політична, і військова — тісно пов'язана з кримінальними угрупованнями – торговцями наркотиками. А кошти від продажу нафти до КНР переважно осідали в кишенях лідерів соціалістичного режиму. Тож Вашингтону доведеться якось переконати місцеві “еліти” відмовитися від таких доходів і впливу. Водночас останні розуміють, що можуть втратити усе, якщо США продовжать удари або морську блокаду.
Зміну режиму й демократичні вибори у Венесуелі Дональд Трамп вирішив відкласти, оскільки “країна потребує
тривалого відновлення під керівництвом Америки”. Цей процес, за оцінкою президента США, може тривати близько 18 місяців і потребуватиме “колосальних коштів”, які відшкодують доходами від продажу нафти. У цей період “за процесами у Венесуелі наглядатиме” держсекретар Марко Рубіо, а допомагатимуть йому
міністр оборони Піт Гегсет, віцепрезидент Джей Ді Венс і заступник голови адміністрації Білого дому Стівен Міллер. По тому повинні відбутися вільні вибори.
Нафта
Марко Рубіо вже заявив, що “США не потрібна венесуельська нафта”, однак додав, що Вашингтон “не дозволить, щоб нафтова промисловість Венесуели контролювалася ворогами США” — Китаєм, Росією чи Іраном. Дональд Трамп натомість відверто сказав, що Делсі Родрігес “у короткостроковій перспективі мусить надати США повний доступ до нафти й інших ресурсів країни”.
У той самий час значних ефектів на ринку нафти в короткостроковій перспективі навряд чи варто очікувати. Вартість бареля марки Brent майже не змінилася — 60–62 доларів за барель. Ринок завмер в очікуванні подальших дій США на тлі вже суттєвого надлишку нафти.
Сама Венесуела через морську блокаду значно скоротила експорт нафти, а державна компанія PDVSA зменшує видобуток через брак потужностей для зберігання. Такий удар по критично важливих доходах болісний для режиму в Каракасі, що потенційно пом'якшує його переговорну позицію. За оцінками США, Венесуела має лише кілька тижнів, перш ніж стане фінансово неспроможною без продажу своїх нафтових резервів.
Венесуела не значний гравець на ринку нафти — в листопаді 2025 року вона видобувала 1,1 млн барелів на добу (приблизно 1 % світового видобутку) й до морської блокади США експортувала 0,95 млн барелів на добу, а в грудні, під час блокади — 0,5 млн барелів на добу.
На початку століття Каракас націоналізував активи міжнародних нафтових компаній, які відмовилися надати PDVSA ширший контроль. Серед них були американські ConocoPhillips й Exxon Mobil, які подали позови до міжнародного арбітражу, вимагаючи компенсації близько 12 млрд доларів і 1,65 млрд доларів відповідно. У Венесуелі залишилася лише корпорація Chevron, що домовилася створити спільні підприємства з PDVSA. Найбільші підприємства з видобутку нафти у Венесуелі зараз — Petrolera Sinovensa (PDVSA з China National Petroleum Corporation), Petropiar, Petroboscan і Petromonagas (спільні проєкти PDVSA з американською Chevron) і Petromonagas (раніше спільне з Росзарубежнефть, зараз повністю PDVSA).
Одразу після операції США Дональд Трамп заявив, що американські компанії готові повернутися до Венесуели й інвестувати у відновлення занепалої нафтової галузі. Прибутки від експорту стануть компенсацією за відібрані активи. Однак спершу доведеться вкласти значні кошти у збільшення видобутку. Дональд Трамп навіть припустив, що США можуть субсидувати відповідні зусилля компаній.
За даними Управління енергетичної інформації США, Венесуела володіє приблизно 300 млрд барелів нафти (17 % підтверджених світових, найбільші резерви). Тож у середньостроковій перспективі країна може суттєво наростити видобуток й експорт нафти, адже ще в 1990-х видобувала приблизно 3–3,5 мільйона барелів на добу.
Важливим фактором є те, що Венесуела продукує так звану важку нафту (з високою густиною), на обробку якої технологічно орієнтовані американські НПЗ. У попередні роки США стали найбільшим видобувачем й одним з найбільших експортерів нафти, однак їхній внутрішній видобуток — так звана легка нафта. Тож для частини НПЗ сировину доводиться імпортувати — переважно з Канади й Мексики.
Нафта з Венесуели може задовольнити потребу США в дешевій енергії для реіндустріалізації економіки, яку давно просуває команда Дональда Трампа. У 1990-х латиноамериканська країна була ключовим постачальником нафти для США — близько двох мільйонів барелів на добу порівняно з минулорічними 0,15 млн барелів на добу. Навіть додатковий мільйон барелів на добу від Венесуели буде важливим стимулом промисловості США.
Білий дім спонукає американські нафтові компанії інвестувати у видобуток і відновлювати занепалу і зруйновану інфраструктуру. За оцінками міжнародної консалтингової агенції Rystad Energy для повернення видобутку Венесуели до рівня трьох мільйонів барелів на добу необхідно інвестувати 185 мільярдів доларів, а сам процес відновлення триватиме понад десять років. Навіть для утримання видобутку в країні на рівні близько мільйона барелів на добу необхідні 5,5 млрд доларів інвестицій на рік.
Низькі ціни на нафту не надто мотивують галузевий бізнес на інвестиції в значне розширення видобутку. У середньостроковій перспективі трейдери прогнозують подальше зниження світових цін. У неділю країни ОПЕК+ (у тому числі Росія та Саудівська Аравія) домовилися не збільшувати видобутку щонайменше до квітня з огляду на перенасиченість ринку. Аналітики Morgan Stanley вважають, що ринок може досягти надлишку — три мільйони барелів на добу — в першій половині 2026 року.
Потенційний вихід на ринок додаткової нафти з Венесуели лише посилить тренд зниження світових цін. Три найбільші нафтові компанії США: ExxonMobil, Chevron і ConocoPhillips — обережно реагують на заклик Трампа виходити на ринок Венесуели. І буде складно переконати їх інвестувати десятки мільярдів доларів, щоб потім продавати нафту за ще нижчими цінами, ніж зараз.
Сьомого січня Дональд Трамп оголосив, що Венесуела передасть США від 30 до 50 мільйонів барелів нафти, які продадуть за ринковими цінами, а отримані кошти спрямують на користь обох держав. Оціночна вартість такого контракту становить близько 2–3 мільярдів доларів.
Також Білий дім висунув умови Делсі Родрігес: режим повинен погодитися на виключне партнерство зі США у видобутку й експорті нафти і розірвати економічні зв’язки з Китаєм, Росією, Іраном і Кубою.
Китай
Заява МЗС КНР стосовно операції США у Венесуелі з'явилася аж під вечір третього січня і була на диво стриманою: Пекін висловив “рішуче засудження застосування сили проти суверенної держави й дії проти її президента” і закликав дотримуватися міжнародного права та цілей і принципів Статуту ООН.
КНР до цього часу була ключовим споживачем венесуельської нафти, імпортуючи від 0,5 до 0,7 млн барелів на добу, залежно від місяця. Значну частину поставок Пекін отримував на погашення боргів Каракаса.
За кілька днів до операції США з десяток танкерів, завантажених приблизно 12 мільйонами барелів нафти, залишили територіальні води Венесуели з вимкненими транспондерами. Більшість, з огляду на попередні маршрути, попрямувала до КНР. Дональд Трамп згодом заявив, що найбільші покупці Венесуели й далі отримуватимуть нафту.
Намір США переорієнтувати нафтовий сектор Венесуели на себе і заблокувати подальший експорт у КНР не стане катастрофою для Піднебесної, яка більшість нафти імпортує з Росії, Саудівської Аравії та Ірану. Однак це все ж підвищить витрати на енергію в умовах скорочення промислового зростання.
Для України погано, що КНР замінить важку венесуельську нафту, скоріш за все, російською Urals — найдешевшою альтернативою серед важких сортів. Тож закупівлі Пекіном нафти в Москви найближчим часом можуть зрости.
Каракас також був ключовим складником китайської стратегії в Латинській Америці. Венесуела є четвертим у світі реципієнтом кредитів від Пекіна — близько 106 млрд доларів з 2000-го по 2023 рік. За різними оцінками, Каракас ще не повернув КНР від 10 до 15 млрд доларів. Ще близько 5 млрд доларів Пекін інвестував у нафтову промисловість країни за останні 10 років.
При цьому Китай продемонстрував неготовність чи нездатність захищати свій стратегічний актив і свої інвестиції в регіоні, і це контрастує з демонстрацією сили США.
Росія
У день операції США Росія заявила про неприпустиме зазіхання на суверенітет Венесуели й закликала звільнити Ніколаса Мадуро. Проте вже за кілька днів МЗС РФ побажало успіхів виконувачці обов'язків президента Венесуели Делсі Родрігес і підтвердило, що конфлікт у Венесуелі потрібно “вирішувати шляхом конструктивного діалогу”. Москва, як і Пекін, вирішила не йти на загострення з Вашингтоном заради Каракаса.
Поки незрозуміла подальша доля російської присутності у Венесуелі. Країна була ключовим активом розвідки Москви в Західній півкулі. Тут розташовувалися великі резидентури російських СЗР і ГРУ, російські військові перебували як військові інструктори й навіть особиста охорона Ніколаса Мадуро. З осені, коли посилився тиск США на Венесуелу, ця присутність лише розширилася.
Москва також інколи безоплатно, а інколи в обмін на нафту постачала озброєння Каракасу. Росія передала або продала Венесуелі щонайменше два комплекси ППО С-300, десяток систем “Бук М2”, понад десяток систем “Панцир”, 14 літаків Су-30, понад п'ять тисяч ПЗРК “Ігла”. Значну частину цієї техніки обслуговують російські військові.
Зараз у країні кілька тисяч російських військових і розвідників. Останні кілька місяців Кремль активно доставляв у Каракас дрони й фахівців для їхньої експлуатації. Якщо США не натиснуть на Росію та Венесуелу, аби російські військові та шпигуни залишили країну, то в наступні місяці вони можуть стати серйозним фактором дестабілізації, здійснюючи диверсії проти нафтової інфраструктури або сприяючи державному перевороту.
Венесуельська нафта також відігравала велику роль у російському експорті тіньовим флотом. Роснефть інвестувала у видобуток в юрисдикції Каракаса щонайменше 5–6 мільярдів доларів і мала ряд проєктів у країні. Частину нафти Москва також отримувала в обмін на військово-технічну й політичну підтримку режиму Ніколаса Мадуро.
Одразу після операції США Дональд Трамп заявив, що Мадуро “побудував кар'єру на порушенні домовленостей і спробах урятувати себе, виграючи час”. Також президент США додав, що “не в захваті від Путіна, який убиває багато людей”. Імовірно це був натяк російському диктатору не намагатися затягувати переговори про завершення війни проти України.
Операція США у Венесуелі, ідейним натхненником і координатором якої був Марко Рубіо, значно посилила його позиції в команді Дональда Трампа. Для України це позитивний результат. Марко Рубіо — системний політик, який чітко розуміє загрози з боку Росії та потребу підтримувати Україну, реалізувати вихід з війни не на умовах Москви і гарантувати нашій державі подальшу безпеку.
Схоже також, що США після успіху у Венесуелі вирішили активніше протидіяти російському тіньовому флоту. Переконати американські компанії інвестувати у видобуток нафти у Венесуелі можна, лише запевнивши, що це не призведе до перенасичення ринку й падіння цін. А зробити це вдасться, якщо викинути надлишкову нафту з ринку.
Сьомого січня військовослужбовці США захопили два танкери тіньового флоту — Marinera (Bella 1) і M/T Sophia. Обидва судна йшли під російським прапором, а Marinera навіть супроводжували військові кораблі та підводний човен ВМС Росії. Останні, однак, не здійснили жодних дій, аби стримати захоплення. МЗС РФ заявило, що “стежить за ситуацією з тривогою”.
Вибори до Конгресу в листопаді 2026 року
Операцію у Венесуелі слід розглядати і з погляду електоральних мотивацій Білого дому. Дональд Трамп уже не вперше здійснює вагоме зовнішньополітичне втручання в рік виборів. 2020 року, до речі, теж у ніч на третє січня, він санкціонував ліквідацію керівника Корпусу вартових Ісламської революції генерала Сулеймані.
Цього року захоплення Ніколаса Мадуро дозволить президентові США мобілізувати свій електорат навколо дуже важливої теми внутрішнього порядку денного — боротьби з наркоторгівлею. Венесуела тривалий час була серед ключових, якщо не найважливішим, елементом системи наркотрафіку до США. Співпраця офіційного Каракаса з наркокартелями лише загострила ситуацію. США взагалі називали Ніколаса Мадуро, диктатора Венесуели, очільником однієї з найбільших наркомереж світу — Картелю сонць (Cartel of the Suns). Венесуельський диктатор і “наркобарон” у тюрмі в США — справжня перемога, яку легко продати виборцю.
Інший успіх, який може призвести до росту підтримки чинної влади в США, — низькі ціни на бензин. За останні тижні ціни на бензин на американському ринку впали до мінімуму з березня 2021 року — середня роздрібна ціна на бензин становить 2,8–2,9 долара за галон (3,78 літра).
Також втручання США й поступове повернення міжнародних інвестицій у Венесуелу може значно послабити міграційну кризу, у тому числі спричинену біженцями від соціалістичного режиму. Протягом президентства Ніколаса Мадуро, за різними оцінками, від 7 до 9 мільйонів венесуельців (понад чверть населення) втекли з країни через жахливі умови життя, включно з голодом, і репресії. За даними ООН, лише у 2019 році понад 20 тисяч громадян Венесуели загинули внаслідок позасудових страт.
Успіх у Венесуелі, допомога в падінні режиму в Ірані й завершення війни Росії проти України збільшать шанси Дональда Трампа зберегти більшість у Конгресі. Досі перевага Демократичної партії над Республіканською зберігалася в діапазоні 2–4 %, і практично всі соціологічні агенції США прогнозують, що на виборах у листопаді демократи отримають більшість у Палаті представників і скоротять відставання в Сенаті. Шостого січня президент США навіть заявив, що “якщо республіканці не виграють проміжних виборів, то йому оголосять імпічмент”.