Медицина, зазвичай, рухається вперед швидше, ніж змінюється підготовка лікарів. А в українському контексті ця напруга відчувається ще гостріше — в умовах війни, навантаження на систему, обмежених ресурсів і суспільства, яке потребує лікування і відновлення. У цій ситуації питання «якого лікаря ми формуємо» перестає бути академічним. Воно стає практичним, і навіть політичним.
Саме з цього питання почалася Медична школа
Яким має бути випускник? Які його цінності та компетентності? Як збалансувати очікування різних сторін, не втрачаючи вектора на системні зрушення там, де компроміси вже не працюють?
Розробка освітньої програми «Медицина» у НаУКМА почалася саме з цього: не з переліку дисциплін і не з формального перегляду навчального плану, а з визначення, яким має бути випускник. Це підхід, відомий як Backward Design, запропонований Грантом Віггінсом та Джеєм МакТаєм. Його суть полягає в тому, що спочатку потрібно визначити кінцеві цілі і вже від цього вибудовувати весь зміст навчання.
Одним із ключових орієнтирів стала канадійська освітня рамка CanMEDS 2015, яка описує лікаря через сім ролей: професіонала, комунікатора, лідера, науковця, члена команди, адвоката здоров’я та медичного експерта. Ця модель важлива тим, що вона розширює уявлення про лікаря, де він стає не просто носієм знань, а частиною системи взаємодій.
Ми також врахували сучасний і майбутній контексти України: війну, життя в умовах невизначеності та потребу в лікарях із мультидисциплінарними навичками — стійких, здатних працювати зі складністю і бачити людину цілісно.
Чому стара модель медичної освіти більше не працює
У своїй попередній викладацькій практиці на заняттях я пропонувала студентам описати «ідеального лікаря». І майже завжди чула схожі відповіді. Студенти, які вже ідентифікували себе в ролі лікаря та водночас мали власний досвід пацієнта, наголошували: у сучасному світі самих лише жорстких навичок недостатньо. Поряд із професійністю вони називали людяність, емпатію, здатність пояснювати складне простими словами. І так само згадували особисті історії, коли цих якостей лікарю бракувало.
Це важливий сигнал. Він показує: проблема, про яку говорить Lancet, є частиною досвіду й українських пацієнтів.
Ми розуміли, що маємо створити щось докорінно нове, а не відтворювати існуючі програми українських медичних ЗВО чи механічно переносити закордонні моделі. Медична школа будується за іншою логікою підготовки лікаря.
Її підходи мають формувати всі сім ролей лікаря, тому поряд із ґрунтовною фундаментальною та клінічною підготовкою ключове місце займає гуманітарна складова.
Сучасний світ вимагає лікаря, який працює в умовах невизначеності, враховує біологічні, психологічні та соціальні аспекти, здатен приймати рішення за обмежених ресурсів — особливо в умовах війни. У цій реальності підготовка лікаря не може зводитися суто до передачі знань. Вона має формувати здатність мислити, взаємодіяти і брати відповідальність. Саме тому гуманітарна складова в програмі — одна з її основ.
Яким буде навчання у Медичній школі
Одна з ключових ідей програми — раннє занурення в клінічну практику. Студенти тренуватимуть практичні навички, не чекаючи завершення курсів з анатомії, фізіології, гістології, а пізнаватимуть організм людини інтегровано. Наприклад, вивчаючи серце, одночасно досліджуватимуть його будову, функціонування і будуть працювати з ним як лікарі: вислуховувати стетоскопом, бачити на портативному УЗД, реєструвати й інтерпретувати електрокардіограму.
Шлях до опанування повного клінічного обстеження пролягатиме від Лабораторії клінічних навичок (SkillsLab) та симуляційного центру до реального пацієнта у клініці. Симуляційні технології сьогодні є стандартом медичної освіти. Вони дозволяють відточувати навички в безпечних умовах і вчитися на помилках. Але без чіткої логіки впровадження технології можуть залишатися лише «вітриною».
Тому в програмі Медичної школи використовується підхід SimZones: студенти крок за кроком опановуватимуть прості навички з фідбеком викладача і поступово переходитимуть до складних командних симуляцій із дебрифінгом. Ніякого «пірнання в глибину» без базової підготовки.
Окреме місце у Медичній школі займає дисципліна «Загальна практика — сімейна медицина». Вона проходить через усі шість років навчання і виконує інтегруючу функцію. Її завдання — навчити бачити в пацієнті не набір органів, а людину з її цінностями, страхами і контекстом життя. У сучасній медицині це не «м’яка навичка», а базова компетенція.
Проте навіть ідеально сконструйована програма — це лише каркас. Важливо, як відбувається навчання. У цій моделі студент є активним учасником процесу, а не пасивним споживачем. Він формує свою професійну ідентичність через практику, рефлексію і взаємодію з наставниками.
Зрештою, ми хочемо плекати не лише лікаря, а й людину, яка розуміє свою роль у суспільстві. Лікаря, якому вистачає і фахових компетентностей, і мужності – бути агентом змін у системі охорони здоров’я країни, що захищає і відбудовує себе заново.
Автор: Оксана Петринич, к.мед.н., доцентка факультету охорони здоровʼя, соціальної роботи та психології Національного університету «Києво-Могилянська академія», консультантка україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти».
Читайте такожУніверситетські лікарні рано чи пізно будуть обов’язковою вимогою для медичної освіти – Ляшко