«Німці мають надати пакетне рішення, – говорить співрозмовник видання Handelsblatt. – Інакше ми не зможемо усунути проблему "Північного потоку-2"».
За даними видання, пропозиції від уряду Німеччини ще не надходили. Втім у Берліні вважають, що «натяки» з Вашингтону можуть свідчити про те, що новий американський президент хоче налагодити стосунки з Європейським Союзом, зокрема з Німеччиною, добряче зіпсовані за його попередника.
«У нас раніше була адміністрація у Вашингтоні, яка не була зацікавлена в досягненні домовленостей», – заявив Handelsblatt державний міністр у МЗС Німеччини Нільс Аннен. За його словами, якщо зараз є політична можливість для зближення зі США, нею треба скористатися.
Попередній американський президент Дональд Трамп категорично виступав проти добудови «Північного потоку-2», крім того, саме за його каденції були запроваджені санкції щодо газопроводу і через них цей проєкт опинився у глухому куті.
Але чи погодиться Джозеф Байден скасувати санкції задля того, щоб налагодити відносини з Європою?
Принаймні офіційна позиція нової адміністрації залишається незмінною. Прессекретарка Білого дому Джен Псакі 16 лютого заявила, що президент Байден вважає будівництво газопроводу «поганою угодою» для Європи і що США в майбутньому можуть ввести нові санкції щодо «Північного потоку-2».
Однак радник президента США Ніколас Бернс раніше говорив, що санкції проти газопроводу треба зупинити, щоб спокійно провести переговори з європейськими країнами.
Чи не про ці переговори пише німецьке видання?
При цьому The Financial Times і The Wall Street Journal, які надрукували свої статті зі схожою інформацією, але трохи пізніше, ніж німецька газета, стверджують, що переговори щодо санкцій проти «Північного потоку-2» вже почалися.
Дивні пропозиції
Хоча поки що невідомо, що може на цих переговорах запропонувати Німеччина, є певна інформація про те, чого нібито вимагають США.
Згідно з інформацією згаданих вище видань, Вашингтон наполягає на впровадженні механізму, який дозволив би зупиняти постачання газопроводом «Північний потік-2», якщо Москва буде тиснути на Київ шляхом обмеження транзиту українським маршрутом.
Яким має бути цей механізм, незрозуміло, як і те, хто застосовуватиме його в разі виявлення такого тиску. Імовірно, це мала б робити Німеччина, але сумнівно, що її насправді влаштує ситуація, коли у будь-який момент постачання газопроводом може зупинитися. Окрім того, що це суперечить державним інтересам Німеччини, є ще й приватні німецькі компанії, які контрактуватимуть певні обсяги газу і матимуть відповідні зобов’язання перед своїми клієнтами, і невиконання цих зобов’язань спричинить для них величезні штрафи.
Якщо Сполучені Штати залишать за собою право вимагати застосування цього механізму, тоді незрозуміло, чим такі дії відрізнятимуться від нинішніх санкцій і чи не зіпсує це стосунки між Вашингтоном і Берліном ще більше, ніж зараз.
Окрім того, навіщо вводити санкції проти газопроводу, який уже працює, якщо простіше й ефективніше завадити його добудові.
Щодо Росії, то такий варіант її теж не влаштує, адже проєкт «Північного потоку-2» замислювався Кремлем у тому числі як інструмент тиску на Україну та позбавлення її коштів від газового транзиту.
У статті німецького видання також йдеться про те, що США нібито висловлюються за перегляд чинного транзитного контракту між Україною та Росією таким чином, щоб його умови стали більш сприятливими для Києва.
Нагадаємо, п’ятирічний контракт діятиме до кінця 2024 року. У 2020 році мінімальний обсяг газу, що транспортується українською газотранспортною системою, складав 65 млрд куб. м, за що російський «Газпром» сплатив понад $2 млрд. Але починаючи з 2021 року, мінімальний річний обсяг транзиту становить вже 40 млрд куб. м, сплата за які складатиме близько $1,3 млрд на рік.
Що могло б реально влаштувати Україну – це, по-перше, продовження терміну дії контракту принаймні ще на п’ять років – до речі, це було зазначено у протоколі після перемовин з газових питань у грудні 2019 року між Україною, ЄС і РФ.
По-друге, збільшення обсягів транзиту хоча б до показника 2020 року. Можна було б припустити також збільшення сплати за транспортування газу, але це ще менш вірогідно, ніж попередні варіанти.
Але знову-таки: яким чином США і навіть Німеччина зможуть вплинути на українсько-російський контракт? Адже, нагадаємо ще раз, мета Росії полягає в тому, щоб територією України взагалі не було газового транзиту.
Handelsblatt також зазначає, що чимало пропозицій Сполучених Штатів щодо захисту України від тиску Росії вже реалізовано. Для прикладу наводяться нібито гарантії, надані Москвою Берліну, що українська ГТС буде використовуватися для транзиту газу до Європи ще протягом багатьох років після введення в експлуатацію «Північного потоку-2».
Також мова йде про довготривалі переговори між Києвом і Москвою за ініціативою Берліну та посередництва Єврокомісії, які закінчилися підписанням згаданого вище контракту.
Але насправді Росію змусили підписати цей контракт не зусилля Німеччини, а якраз американські санкції, які не дали їй добудувати «Північний потік-2» до початку 2020 року, коли спливав термін попередньої транзитної угоди.
Ну і, нарешті, ще одна пропозиція США нібито полягає в тому, що Німеччина має допомогти Україні розширити чинну транзитну інфраструктуру для транспортування водню – це, мовляв, дало б нашій державі перспективу залишитися відповідним гравцем на енергетичному ринку Європи.
А це означає, що насправді жодних ілюзій з приводу довготривалого використання українського маршруту транзиту газу в західних партнерів України немає.
Handelsblatt пише, що на думку неназваних експертів, транспортувати українською газовою трубою водень технічно було б нескладно. Окрім того, за даними видання, Україна має високий потенціал для власного виробництва водню, і вже зараз представники українських компаній просувають свої «водневі» проєкти в Берліні.
Щодо транспортування водню трубами української ГТС, проведені нещодавно експерименти показали, що це проблематично. Стосовно ж тих, хто бажає виробляти водень, то вони ризикують зіткнутися з конкуренцією з боку Росії, яка схвалила державну стратегію його виробництва.
При цьому транспортувати водень Росія збирається «Північним потоком-2». І це є лише додатковим аргументом на користь того, що допустити добудову газопроводу не можна в жодному разі.
Національні інтереси
Треба визнати, що зараз час для переговорів про ймовірне зняття санкцій з «Північного потоку-2» не дуже вдалий, адже країни Заходу розглядають можливість введення нових санкцій щодо Росії через арешт опозиціонера Олексія Навального та жорсткий розгін протестів на його підтримку.
Також через ув’язнення Навального все частіше лунають заклики зупинити будівництво «Північного потоку-2» – і всередині Німеччини, і ззовні.
Показово, що під час суперечок з адміністрацією Дональда Трампа уряд Німеччини запропонував в обмін на зняття санкцій з «Північного потоку-2» побудувати декілька LNG-терміналів, які могли б приймати скраплений природний газ (СПГ) зі США.
Йдеться про порти Штаде, Брунсбюттель і Вільгельмсгафен на півночі Німеччини. Але в листопаді 2020 року німецька енергетична компанія Uniper вирішила заморозити проєкт терміналу СПГ у Вільгельмсгафені. Відбулося це відразу після програшу Трампа на президентських виборах.
А вже на початку цього року екологи зажадали терміново зупинити проєктування LNG-терміналу в місті Штаде.
Щодо терміналу в порту Брунсбюттель, то його доля видається більш обнадійливою. Головним клієнтом терміналу стане німецький енергетичний гігант RWE, який уже законтрактував його потужності, хоча запуск терміналу очікується щонайшвидше 2022 року.
Чи сподіваються в Німеччині, що Джозеф Байден буде більш зговірливим щодо «Північного потоку-2», ніж його попередник? Можливо, особливо враховуючи його бажання надати новий поштовх стосункам між США та Європою. Але в Байдена, окрім «Північного потоку-2», є купа інших можливостей покращити взаємини з Євросоюзом.
Крім того, санкції вводить і знімає не президент, а американський Конгрес, у якому є двопартійний консенсус щодо протидії скандальному газопроводу, і Байдену було б дуже важко пояснити конгресменам, у тому числі однопартійцям, чому скасування санкцій є корисним для національних інтересів США.
Велика гра
Враховуючи все сказане, можна зробити припущення, що «зливи» у Handelsblatt та інших виданнях з’явилися невипадково. Не можна виключати, що Росія вирішила використати своїх лобістів у Німеччині, щоб донести низку пропозицій до нової американської адміністрації.
Зокрема, згаданий у статті Нільс Аннен із німецького МЗС є не тільки затятим адвокатом «Північного потоку-2» і не менш затятим критиком США через їхні санкції щодо газопроводу, але і доволі «конструктивним» щодо Росії. У своїх виступах він підкреслює, що Німеччині треба співпрацювати з РФ з багатьох питань. Він належить до Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), яку свого часу очолював колишній німецький канцлер, а нині член правління російського «Газпрому» Герхард Шредер. Багато ЗМІ звинувачують СДПН в «емпатії до Росії», а The Wall Street Journal назвала Шредера «найважливішим олігархом Путіна».
Тим часом група членів американського Конгресу звернулася до державного секретаря Ентоні Блінкена з вимогою надати відомості про плани адміністрації Байдена щодо запровадження передбачених законами санкцій проти газопроводу «Північний потік-2».
Конгрес хоче отримати інформацію щодо конкретних кроків впровадження нових санкцій, зокрема статус проєкту після повідомлень про нібито відновлення робіт 7 лютого; перелік компаній, які залишили проєкт після оголошення санкцій; статус консультацій з партнерами у Європі, а також будь-які пропозиції з боку адміністрації Байдена щодо російського проєкту газопроводу.