Пхеньян — особливий союзник Москви. Хоч спочатку Москва більше покладалася на Тегеран, який надав і продовжує надавати посильну допомогу Росії. Та все ж її обсяги були недостатні, обмежувалися переважно дронами й не задовольнили апетити агресора. Росії потрібні були великі партії зброї та мільйони боєприпасів. І вона знайшла їх у Північній Кореї.
Ще у грудні 2022 року ПВК «Вагнер» придбала партію зброї з КНДР для війни проти України. А в липні 2023 року тодішній міністр оборони РФ Сергій Шойгу відвідав Пхеньян, де, ймовірно, домовлявся про військову допомогу. Майже одразу після цього до Росії почали прибувати перші вагони з боєприпасами. У вересні 2023 року Кім Чен Ин на бронепоїзді приїхав до Росії та провів переговори з Володимиром Путіним. Результатом зустрічі стало посилення співпраці двох режимів. І вже до лютого 2024 року КНДР передала РФ близько трьох мільйонів артилерійських снарядів. За оцінками на кінець вересня — п'ять мільйонів. Також Кім передав Москві партію балістичних ракет, які Росія вже використала для ударів по Україні.
Тісну співпрацю Росія та КНДР офіційно формалізували 19 червня 2024 року, під час візиту Володимира Путіна до Пхеньяна. Того дня він і Кім Чен Ин підписали договір про всеосяжне стратегічне партнерство. Корейський вождь пообіцяв «триматися за руку» з Путіним і зміцнювати стратегічне співробітництво між державами. Угода Росії та КНДР передбачає взаємне зобов’язання надати негайну військову й іншу допомогу в разі агресії проти однієї сторони. Захід відреагував на посилення союзу між двома агресивними режимами, які володіють ядерною зброєю, стримано: офіційні особи висловили занепокоєння та стурбованість.
На тлі такої феноменальної пасивності Заходу співпраця Росії та Північної Кореї в жовтні 2024 року вийшла на новий рівень.
По-перше, Путін вніс підписаний ним договір з КНДР про всебічне стратегічне партнерство на ратифікацію в Державну думу. У цьому документі є пункти про обов’язок негайно надати військову й іншу допомогу, якщо одна сторона зазнає збройного нападу з боку будь-якої держави або кількох держав і виявиться в стані війни.
По-друге, КНДР відправила приблизно 10 тисяч солдатів, які вже проходять військову підготовку на території Росії для участі у війні на боці агресора. І скоро вони можуть бути на полі бою.
Звісно, 10 тисяч північнокорейських солдатів кардинально не змінять ситуацію на фронті. Але їхня поява дозволить РФ вивільнити частину своїх сил і спрямувати їх на інші ділянки фронту. До того ж за першою партією гарматного м’яса з КНДР може надійти нова. У Кім Чен Ина є армія, яка налічує близько 1 млн осіб. І він не має схильності дбати про збереження життя своїх підданих.
А втім, важлива не стільки військова, скільки політична складова. Відправка армії КНДР на допомогу Кремлю свідчить про фундаментальну зміну статус-кво в російсько-українській війні. Адже, по суті, в агресії проти України тепер безпосередньо братиме участь ще одна держава. І це не просто далека й відносно невелика країна на чолі із самозакоханим жорстоким диктатором. Ця держава вже поставила Росії в кілька разів більше снарядів, ніж весь Євросоюз Україні. КНДР також має ядерну зброю, міжконтинентальні балістичні ракети й мільйонну армію. Україні віднині доведеться протистояти одразу двом ядерним державам, що є безпрецедентним явищем у світовій історії.
При цьому політичні еліти Америки та Європи вдають, що нічого особливого не відбувається. Що вступ КНДР у війну на боці Росії не вартий якоїсь особливої уваги й не змінює правил гри. Вашингтон лише 15 жовтня розродився заявою у стилі «США стурбовані можливою участю військ КНДР у війні в Україні». Ця безпорадна стурбованість Білого дому без демонстрації сили зовсім не личить державі, яка все ще претендує на статус світового лідера.
Свого часу США висловлювали свою стурбованість діями корейських комуністів трохи інакше. І надавали перевагу бомбардувальникам, танкам, артилерії та снарядам замість вправ зі словесної еквілібристики. Але часи змінилися. І все ж хотілося б почути від західних союзників дещо більше, ніж кілька фраз, які є констатацією фактів і свідчать про «глибоку стурбованість».
Факт відправки військ Кім Чен Ина на війну проти України є серйозною підставою відреагувати. І надає моральне право для потужної реакції і НАТО, і окремих союзників України. Тим більше, що КНДР у світі має заслужену репутацію країни-ізгоя.
Якби на Заході переважала позиція досягнення миру через силу, він погодився б санкціонувати введення обмеженого контингенту військ на територію України хоча б для охорони україно-білоруського кордону. Або направив би свої системи ППО на територію України з власними спеціалістами. Навіть така скромна допомога сприяла б стабілізації фронту. І вивільнила б частину українських військ для боротьби з агресором.
Натомість млява реакція наших партнерів має такий безпорадний вигляд, що не може не надихати міжнародних злочинців на нові акти агресії та порушення норм міжнародного права.