«Мені турецькі громадяни дякували за позицію України щодо Азербайджану»
Україна відкрито підтримала ключового союзника Туреччини, Азербайджан, у війні за Нагірний Карабах. Це якось покращило взаємини офіційного Києва з Анкарою?
Хочу нагадати той слоган, яким Туреччина й Азербайджан характеризують свої відносини: дві держави – один народ. Для турків азербайджанський – братній народ. Необхідно зрозуміти, що Туреччина – та держава, де емоції працюють. Тому під час карабаських подій був помітний високий рівень солідарності та рішуча підтримка з боку офіційної Анкари.
Нагадаю, що в заяві МЗС України було вказано, що наша держава незмінно підтримує територіальну цілісність Азербайджанської Республіки в міжнародно визнаних кордонах. І цей принцип є основоположним для України, яка зіткнулась із російською агресією, частина території якої залишається під окупацією. Звичайно, що ці заяви не залишилися непоміченими. Мені турецькі громадяни дякували за таку позицію України. Відповідне сприйняття ми маємо й серед турецької політичної еліти.
Висловивши таке ставлення щодо Азербайджану, ми зайняли проукраїнську позицію, позицію держави, яка має свої виклики, відстоює власні інтереси, виходячи з аналізу тих політичних реалій, тієї ситуації, яка на сьогодні склалася.
Президент Зеленський заборонив постачання будь-якого озброєння як до Азербайджану, так і до Вірменії на час конфлікту. Що про це думають турки?
Я вже описав нинішню ситуацію. З мого боку буде некоректно давати інші оцінки, які не стосуються українсько-турецького треку.
Прийнято, та я не можу не запитати вас про те, що кажуть турки з приводу російських миротворців на території Карабаху?
Туреччина і Росія мають досвід взаємодії в інших країнах і регіонах, де були кризові ситуації, йдеться, зокрема, про Сирію та Лівію. Підхід Туреччини в Нагірному Карабаху буде, як мені здається, за алгоритмом взаємодії з російською стороною на території Сирії. А це і діяльність моніторингового центру, й інші спільні заходи.
Нині ми чуємо з різних куточків світу, від різних закордонних аналітиків тези про намагання Туреччини географічно розширити свої зони впливу. Чи дійсно в турецького керівництва є такі наміри?
Кожна держава працює над зміцненням своїх спроможностей, і це нормально. Так само, як і Україна: ми хочемо бути сильною, заможною, квітучою державою. І абсолютно нормально, що і Туреччина позиціонує себе як країна з великими амбіціями, як регіональний лідер.
Як посол, дипломат, який працює у цій країні, можу сказати, що в Туреччині практично ніколи нічого не озвучується, якщо воно нічим не підкріплено. Якщо турецька влада щось говорить, то це збігається з реальними можливостями. Усе підкріплено ресурсом із застосуванням дипломатичних та інших важелів. Дуже прагматично, реалістично й ефективно. І цього треба вчитися, застосовувати це.
Ми бачимо оцінки багатьох міжнародних експертів стосовно фактору Туреччини на Кавказі, без якого зараз ніщо не може там відбуватися. Бачимо Туреччину в Сирії, в Лівії, споглядаємо за ситуацією в Середземному та Чорному морях, зокрема з енергоносіями. Тобто це та країна, яка, знаючи свій інтерес, його досягає.
«Уперше в українсько-турецьких відносинах ми запроваджуємо зустрічі одночасно міністрів закордонних справ і міністрів оборони»
Поговорімо про спільні цілі. Після останньої зустрічі у Стамбулі президентів Зеленського та Ердогана, підписання там ряду меморандумів про співпрацю та двосторонніх договорів заговорили про чорноморський союз України та Туреччини. Дехто вказує, що цей альянс здатен протиставити себе російській агресії в регіоні. Чи дійсно можна говорити про формування такого об’єднання двох держав?
Це був справжній історичний візит президента України – і за змістом, і за формою. Він став прямим свідченням досягнутого рівня стратегічного партнерства, усі елементи якого працюють. Тобто ми можемо говорити про вікно можливостей, нову якість напрямів взаємодії. Можу підтвердити: між президентами Зеленським та Ердоганом виникла хімія добрих стосунків. Це надзвичайно позитивно впливає на двосторонній трек. Про що говорити, якщо перемовини віч-на-віч тривали понад три години.
Я також привернув би увагу до спільної заяви президентів. Уперше в українсько-турецьких відносинах ми запроваджуємо формат квадриги – зустрічі одночасно міністрів закордонних справ і міністрів оборони. Це принципово нова річ. Ми дві держави в чорноморському регіоні, і той, хто читає між рядків, розуміє, що стоїть за цим форматом. Разом з тим у заяві двох президентів окремо прописано, що Україна та Туреччина далі надаватимуть особливого значення розвитку всебічного співробітництва між військовими силами наших держав.
Також у документі зазначена підтримка територіальної цілісності та суверенітету України. Попри те, що це тверда та незмінна позиція офіційної Анкари, фіксування її в документах такого високого рівня – це завжди символ, орієнтир для інших учасників міжнародного життя, оскільки позиція Туреччини надзвичайно важлива і показова як для держав регіону, так і для країн мусульманського світу.
Тобто все ж йдеться про формування негласного альянсу між нашими державами?
Я не хочу прив’язуватися до якихось назв. Ми, безумовно, можемо говорити про поглиблення співробітництва в регіоні Чорного моря, тому що це взаємовигідно. Ми приречені на це співробітництво – починаючи від блокування незаконних захоплень суден у закритих портах окупованого Криму. Тут, до речі, Туреччина займає принципову позицію, завдяки якій ми припинили системні протизаконні заходження іноземних кораблів.
Зараз ми бачимо, що Туреччина знайшла величезні поклади газу в Чорному морі. Мені здається, що це також відкриває додаткові можливості шукати спільні точки взаємодії для наших двох держав у регіоні. Окрім того, Туреччина, якщо не брати до уваги російський ВМФ, – держава, яка має найбільший військово-морський флот у регіоні. Вона будує кораблі, а це так само важливо для України, контролює прохід через протоки Босфор і Дарданелли. Це ключова чорноморська країна НАТО з другою за чисельністю армією (якщо порівнювати з іншими державами альянсу).
Тому все це не те що підштовхує, а прирікає нас на пошуки тих форматів взаємодії, які дозволять нам дійсно посилити безпеку в Чорному морі, яка була повністю зруйнована після окупації Криму Росією.
Якраз одним із пунктів обговорення під час перемовин Зеленського та Ердогана було створення Кримської платформи. Цю ініціативу турецьке керівництво підтримало. Що дасть нам цей майданчик? Чи є гарантії того, що ця платформа започаткує процес деокупації Криму, адже ми бачили, як запускаються формати, які не вирішують, а поглиблюють кризу?
Працюючи послом у Туреччині, я став палким прихильником прагматичних підходів, підкріплених і реальним ресурсом, і реальною силою, якщо потрібно. Кримська платформа – та ініціатива, яку ми давно мали втілювати в життя. Підтримка ж цього формату Туреччиною на початковому етапі може стати додатковим стимулом для подальшого розвитку.
Я з вами згоден: чимало ініціатив, які раніше продукувалися, не мали кінцевої мети, а будувалися довкола кон’юнктурних речей. Кримська ж платформа сфокусована також на питаннях безпеки. Це дуже важливо, адже ми маємо виходити з того, що питання деокупації Криму повинно перебувати в мейнстримі міжнародної політики. На це і спрямована кримська ініціатива, яка матиме ресурс, фінансування, інші важливі чинники для проведення потужної роботи.
Туреччина дотримується непохитної позиції щодо невизнання окупації Криму. Однак важливим є інше – як я це називаю, стратегічне партнерство в дії. Офіційна Анкара не визнала виборів, проведених в окупованому Криму, заборони Меджлісу кримськотатарського народу, блокувала та продовжує блокувати протизаконні заходження суден у порти тимчасово захопленого Росією півострова. Вона підтримує так зване кримське питання на всіх міжнародних майданчиках – до прикладу, в усіх попередніх голосуваннях Туреччина виступала не просто країною, яка виступала «за», а співавтором відповідних резолюцій Генасамблеї ООН і щодо мілітаризації Криму, і щодо ситуації там з правами людини.
Особливий трек Туреччини – це захист прав кримськотатарського народу. Два кримськотатарських лідери були звільнені завдяки зусиллям персонально президента Ердогана. І на сьогодні питання кримських татар, їхніх прав перебуває у фокусі турецької держави: не варто забувати, що на території Туреччини проживає понад два мільйони кримських татар. Це надзвичайно важливий чинник і одночасно той міст, який слугує подальшому поглибленню українсько-турецьких відносин.
Ви говорили, що Туреччина – «це держава, де працюють емоції». Скажіть, а під час зустрічі двох президентів вдалося зробити так, щоб ці емоції запрацювали?
Так, і про це сказав Вселенський патріарх Варфоломій після зустрічі з президентом і його дружиною Оленою Зеленською. Він зауважив, що присутність першої української леді зробила цей візит подвійно ефективним. І це правда: було відкрито у трьох закладах культури три українські аудіогіди. Під час відкриття одного - у палаці Долмабахче - була перша леді Туреччини. Цю подію висвітлювали тоді всі турецькі ЗМІ. Тобто ця м’яка сила, емоція відіграла під час зустрічі двох глав держав виключно позитивну роль.
«Ми сподіваємося фіналізувати договір про Зону вільної торгівлі з Туреччиною наступного року»
Президенти України і Туреччини заявили про бажання якнайскорішого підписання Угоди про створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ) між двома державами. За часів Януковича та Порошенка це питання відкладали в довгу шухляду. Позаочі говорили, що цей договір невигідний Україні і принесе дисбаланс у торгівлю. Що ж змінилося?
Вдячний, що ви почали не з допиту – коли ж цю угоду підпишуть. Це історія про відстоювання свого інтересу. Туреччина – промислова держава, в Україні є своя промисловість і потужне сільське господарство. Тож кожній є що відстоювати.
Переговори щодо угоди про створення ЗВТ тривають понад вісім років, і я не пов’язував би їх з якимись прізвищами. Це нормальний процес; у міжнародному житті є і триваліші, і коротші. Я наведу кілька цифр. На сьогодні товарообіг між нашими країнами становить $5 млрд. Десь два-три роки він зростає в середньому на 10–15%. Хочу нагадати, що до 2016 року ми втрачали 20% щороку.
Однак слід дивитися не лише на баланс, а й на характер бізнесу. Туреччина, не маючи таких врожаїв зернових, як Україна, займає перше місце у світі з виробництва та експорту борошна. Просто створено належні умови для виготовлення продукції з доданою вартістю. Те саме з металургією: не маючи металургійної руди, країна входить у топ-10 у світі з виготовлення металургійної продукції, яку ми з минулого року імпортуємо. Усе це говорить про те, що не лише двосторонній чинник вирішує. Важливо, як держава себе поводить на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Зрозуміло, однак це також говорить про те, що на багатьох напрямах Туреччина займається протекціонізмом, що шкодить у тому числі й українському бізнесу. Це так само питання ЗВТ, чи не так?
Туреччина – це величезний ринок, що постійно розвивається, з населенням 83 мільйони людей. За останні десять років країна в середньому додавала 5–6% ВВП щороку. Вона має міцні позиції в Північній Африці та на Близькому Сході, що дає нам перспективу роботи на третіх ринках. Проте щоб поставити в Туреччину кілограм м’яса, в середньому треба з України заплатити податок 180%. Це просто нерентабельно. Єдина можливість – це експорт у Туреччину з подальшим продажем української продукції в треті країни.
У будь-якому магазині будь-якого містечка України ти завжди знайдеш турецький продукт, бо їхній бізнес активний, тому що вони отримали сильні позиції для своєї економіки після завершення вступу до ВТО. А от мені як послу складно зараз знайти в Туреччині українську продукцію з такою самою поширеною географією. Є окремі винятки, однак вони не переходять у позитивну тенденцію. І ми про це говоримо нашим турецькими друзям.
Чи є сенс за нинішньої ситуації підписувати угоду про ЗВТ із Туреччиною?
Звичайно, є. Ми не маємо жодних принципових проблем. Ми країни, які взаємодоповнюють, а не конкурують, зокрема й в економіці. Це дуже важливо. Беручи до уваги наш товарообіг, ті виклики економічні, які ми маємо внаслідок пандемії коронавірусу, Київ та Анкара мають шукати нові форми полегшення взаємодії наших бізнесів. І це нормально.
Україні це вигідно, бо ЗВТ нам допоможе якісно підняти економічні показники та й підвищить якість самої торгівлі, відкриє нові можливості для нашого бізнесу. Безумовно, будуть якісь сфери, окремі види діяльності, які можливо зазнають негативних наслідків на нестратегічних рівнях. Однак це завдання держави – врахувати потенційні ризики, підтримати національного виробника. У нас є можливості все збалансувати.
То що ж усе-таки змінилося, що над договором про створення ЗВТ, який лежав «замороженим» на столі, українська сторона почала посилено працювати?
Ми побачили з турецької сторони бажання знайти компроміс на базі інтересів виробників і бізнесів двох держав. Нині я бачу прогрес. У нас іде прямий постійний діалог як по лінії переговорних груп, так і на найвищому політичному рівні. І ми дуже сподіваємося, що та добра воля, яка на сьогодні є, той імпульс від глав держав дозволить нам фіналізувати договір наступного року, бо цього потребують обидві економіки.
«У Туреччині приносять ліки від COVID-19 додому безкоштовно»
Нині на економіку кожної держави значно впливає пандемія коронавірусу. Ви разом зі своєю родиною нещодавно перебували на самоізоляції після зараження COVID-19. У Туреччині статистичні показники дещо нижчі, ніж в Україні. Розкажіть, як саме, за яким протоколом лікують від коронавірусу в цій державі?
Як Туреччина протидіє коронавірусу, ми із сім'єю справді відчули на власному прикладі. Ми перехворіли, однак я сподіваюся, що все найгірше в нас уже позаду. До речі, я виявив випадково, що захворів.
Як саме?
Ми готувалися до одного із серйозних заходів, де передбачалося обов’язкове тестування. Виявилося, що в мене позитивний тест.
Повертаючись до вашого питання, алгоритм боротьби пандемією в Туреччині такий: тільки-но виявляють COVID-19, відразу персональні дані заносять в єдину базу позитивно інфікованих; після цього приходять представники лікарні чи профільного міністерства, які своєю чергою приносять тобі ліки. Ліки приносять безкоштовно. Ці ж лікарі визначають протокол лікування. Також дезінфікують приміщення, де проживаєш, якщо є така необхідність. Окремо тестують членів родини. У тебе береться список осіб, близького оточення, з яким ти контактував, щоб належно відреагувати.
Якщо симптоматика дозволяє перебувати на самоізоляції, ти залишаєшся вдома. Однак треба також враховувати: якщо вже після внесення даних у базу побажаєш піти у шпиталь і, наприклад, ще раз здати будь-який тест чи аналіз, тебе не приймуть – усе проводиться лише за викликом швидкої допомоги, тобто коли в тебе дійсно є симптоматика, яка вимагає госпіталізації. Коли минає десять днів, ти вже маєш право звертатися до лікарні.
До того ж у Туреччині чітко визначені госпіталі, які мають право, згідно з протоколом, опікуватись і надавати необхідну допомогу. І ти вже проходиш ті аналізи та процедури, які рекомендує лікар. Це аналіз крові, рентген і КТ. Після чого визначаєшся чи щодо подальшого лікування, чи щодо інших додаткових заходів, чи виходиш з карантину і заступаєш до роботи. Я здав аналізи, зробив рентген і КТ, що дозволило мені вийти з карантину і виконувати свої обов’язки.
Чи вистачає в турецьких лікарнях ліжкомісць?
Так. За моєю інформацією, на сьогодні госпіталі заповнені на 53%. До того ж у них гарно відпрацьовано (це було особливо помітно в першу хвилю коронавірусу) розгортання мобільних шпиталів.
У чому секрет потужності турецької системи охорони здоров’я?
У Туреччині гарно розвинена форма державно-приватного партнерства. Побудовані величезні госпіталі, медицину зробили доступною для всього населення. Тут ефективно діє страхова медицина. У Туреччині практично неможливо зустріти підроблені ліки: кожен препарат має свій код, за яким ти можеш відстежити, з якого складу він надійшов. Близько 90% ліків виготовляють на території Туреччини. Тут є чого повчитися.
Я вже мовчу про те, що з таким високим контролем Туреччина перетворилася на Мекку медичного туризму. Навіть з України сюди приїжджає чимало онкохворих діток задля лікування чи операції з трансплантації.
Повертаючись до питання боротьби з коронавірусом, не можу не запитати: скільки громадян України за весь період пандемії заразилися COVID-19 на території Туреччини?
Такої статистики ми не ведемо, ми тільки дізнаємся про такі випадки, якщо когось із наших подорожніх спіткала така недуга.
А який алгоритм дій, якщо ти заражаєшся COVID-19 у Туреччині?
Найважливіше – мати належно покрите і забезпечене страхування. Це дозволить тобі почувати себе впевнено, якщо спіткає якась недуга. У більшості випадків поліс покриває громадянам України перебування у шпиталі. Однак трапляються й складніші випадки. Один українець помер від коронавірусу. Тоді ми надавали допомогу родині й отримували всі необхідні дозвільні документи. Були проведені відповідні експертизи, щоб ми мали змогу забрати тіло та доставити його на батьківщину для поховання.
Чому загинула ця людина: не зорієнтувалася, не відстежила, пізно звернулася по допомогу?
У неї спочатку не було таких симптомів. Уже навіть думали про повернення. А потім стан різко загострився, і за два дні температура 40, а потім, на жаль, летальний випадок. Тому треба берегтися, дотримуватися соціального дистанціювання, одягати маску, користуватися дезінфектором. Це все не порожні слова, а вже наші реалії.
Туреччина почала випробовувати власну вакцину від COVID-19 на людях. Чи слідкуєте ви як посол за цим тестуванням? І чи ведете перемовини з турецькою владою про постачання вакцини до України?
У Туреччині приділяється цьому величезна увага. Президент Ердоган повідомив, що до кінця поточного року планується використання вакцини проти коронавірусу. Не головне, хто перший почне виробляти, ключове – забезпечення препаратом населення.
Справді, турецькі вчені проводять відповідні дослідження, у них є своя наукова та промислова база. Водночас справжнього розголосу набула новина про вакцину американської компанії Pfizer і німецької BioNTech, які розробили препарат з ефективністю дії 95%. Виявилося, що головні розробники – етнічні турки, вчені Угур Шахін та Озлем Тюреджі.
Тобто ми можемо сказати, що вакцина, яка врятує світ, буде турецькою?
Можливо, що так.
Якщо Туреччина все ж таки розробить свою дієву вакцину, чи отримає її Україна? Ви ведете перемовини з турками щодо цього?
Я скажу так: наші вчені, які також мають певні напрацювання, нині перебувають в активній дослідницькій фазі з турецькими колегами. Туреччина – це та держава, де існують лабораторії, які мають право сертифікувати чи проводити ефективні дослідження. В Україні лабораторій такого високого рівня майже немає. Тому ми активно взаємодіємо з турецькою стороною у практичній дослідницькій діяльності щодо виготовлення вакцини від COVID-19. Є конкретні люди, конкретні вчені, українські інституції, які активно залучені до цього процесу.
«Ми можемо говорити про військово-промисловий альянс між Україною та Туреччиною»
Є ще один напрям, де наші держави активно співпрацюють – це військово-промисловий комплекс. Нині Туреччина – один з ключових імпортерів українського озброєння. Ба більше, українським оборонним заводам за останні чотири-п’ять років вдалося виграти чималі за обсягом контракти і навіть домовитися про створення спільних підприємств у сфері ОПК. Назвіть найбільш перспективні оборонні проєкти.
За результатами перемовин президентів України і Туреччина наші держави почали співпрацювати у сфері космосу. Новопризначений директор турецького новоствореного космічного агентства здійснив свій перший візит до України, де підписав перший для його відомства міжнародний документ. Приїжджали до Туреччини наші делегації, до складу яких входили виробники.
Ви кілька разів вживали слово альянс, ось тут я можу підтвердити: між Україною та Туреччиною ми можемо говорити про військово-промисловий альянс, враховуючи той рівень оборонного промислового співробітництва, який нині існує. До речі, вперше це було озвучено віцепрем’єром Олегом Уруським, який також здійснив свій перший візит до Туреччини, і що дуже показово - він був прийнятий разом з делегацією президентом Туреччини.
Україна погодилася, як ви сказали, на співпрацю у космічній сфері. На цьому напрямку працюють наші спеціалісти, використовується наша технічна база…
Ще не використовується.
Використовуватиметься…?
Це залежить від досягнутих домовленостей, від проєктів. Наприклад, Туреччина вже має три супутники. Ми дуже хотіли б долучитися до цього проєкту. У нас є потенціал створення морської платформи з запуску космічних апаратів, де ми також прагнемо кооперації. Тобто є конкретні проєкти, де ми можемо одне одного доповнювати задля розвитку космічної галузі двох країн.
Які перспективні проєкти ви бачите, до прикладу, в авіабудуванні?
Тут є величезні перспективи для співпраці з погляду двигунобудування. Це дуже важливо, оскільки будь-який проєкт у цій сфері означає тісну взаємодію між підприємствами двох держав на подальші п’ять-десять років. І в нас уже є успішний проєкт: наше ДП «Івченко-Прогрес» постачає двигуни для ударних БПЛА Akıncı, які є гордістю Туреччини. Мені дуже приємно, що там теж є українська частка, яка є абсолютно конкурентоспроможною зі світовими аналогами.
Однак найважливіше – те, що це двосторонній трек. Жодна держава світу не продала нам бойові безпілотники. Туреччина в надважкий час, у надважких умовах погодилася продати Україні бойові БПЛА. Це ті апарати, які були закуплені в турецької компанії Bayraktar і ефективність яких проявилася як у Лівії, так і під час боїв за Нагірний Карабах.
Кілька років тому президент Ердоган особисто оглянув Ан-158 і висловив неабияке задоволення, в тому числі, можливістю створення спільного літака під назвою Tank-158. Після кількох років занепаду виробництва на ДП «Антонов» ситуація покращилася. Чи хотіла б нині турецька сторона повернутися до обговорення цього питання?
Я дуже сподіваюся, що ми дійдемо до конкретних проєктів із Туреччиною у виготовленні ряду літаків «Антонов», зокрема й на території Туреччини. Напевно, у полі зору турецької сторони нині наш військово-транспортний літак Ан-178. У нас дуже гарні літаки «Антонов», яких залучають до пожежогасіння. Це також дуже перспективний модельний ряд.
Однак будь-який проєкт має бути прагматичним і рентабельним. Окрім міждержавної складової, він має приносити зиск сторонам, зокрема і ДП «Антонов». Якщо він буде побудований лише на політичних заявах і деклараціях, то буде приречений чи мертвонароджений. Я в цьому більш ніж переконаний. Усе важливе: сертифікація, обладнанням та умовами, в яких виробляються ці літаки, підтвердження того, що вони купуються українською армією. Усі ці чинники впливатимуть на розвиток цього напряму.
У Туреччині є декілька структур, з якими ми можемо бути партнерами: це і Міністерство внутрішніх справ, і жандармерія, і турецька армія. Але тут єдина інституція ухвалює рішення про глобальні для держави проєкти – це Підсекретаріат оборонної промисловості Турецької Республіки (SSB), з яким ми також співпрацюємо.
Тож питання розвитку спільних авіаційних проєктів постійно в порядку денному, у тому числі двох президентів. Ми також у контакті з менеджментом ДП «Антонов». До речі, свій перший візит новопризначений президент Антонова Олександр Лось здійснив до Туреччини, де були проведені важливі фахові зустрічі.
Лунали чутки, що турки хотіли купити завод «Мотор Січ». Нещодавно повідомляли, нібито українська сторона планувала продати Туреччині 50% акцій цього підприємства. Тож чи обговорює нині українська влада це питання з турецькими колегами?
Я вам це підтвердити не можу. Можу лише сказати, що представники «Мотор Січі» перебувають в активному діалозі з турецькими колегами щодо свого модельного ряду двигунів. Йдеться про виготовлення двигунів для гелікоптерів і літаків. Їхнє керівництво приїжджало на перемовини до Туреччини. Тож ми можемо сподіватися на певний прогрес у цьому напряму.
До речі, «Мотор Січ» ефективно працює на цивільному ринку Туреччини. Зроблю їм рекламу (сміється)…
Ви про сепаратори для виготовлення сметани, які постачає підприємство і один з яких стоїть в українському посольстві?
О, то ви читали! Так, сепаратор. Але там не сметана, сорі, це вершки. Вони постачають понад три тисячі сепараторів у Туреччину. Тож це теж достатня кількість, щоб наш завод був присутнім і в цьому сегменті.
Якщо вже почали про це, відкрийте все ж таки таємницю: чия це була ідея – поставити сепаратор у посольстві?
Не буду вам повідомляти конкретне прізвище дипломата, дуже перспективного. Але, скажімо так, це була спільна ідея, яка виникла під час спілкувань у посольстві. Для посольства було відкриттям, що така кількість сепараторів постачається до Туреччини. Тому ми вирішили це використати для проведення протокольних заходів. Адже деякі страви неможливо приготувати без українських інгредієнтів. Наприклад, у Туреччині дуже велике різноманіття продуктів, але поки що немає достатньої кількості ані сметани, ані сиру зі звичним для нас смаком.
