Вадиме Ігоровичу, як ви оцінили б загальний стан збройового експорту України в поточному році порівняно з попереднім періодом?
Якщо брати виключно «Укрспецекспорт», то, незважаючи на карантин та обмеження пересування – а неможливість відвідати деякі країни і запросити партнерів в Україну суттєво гальмує розвиток військово-технічного співробітництва, – у нас є шанс повернутися до показників 2018 року. А саме: досягти рівня понад 250 млн доларів торгівлі. Саме 2018 року, бо 2019 рік був невдалим, рівень торгівлі був лише на позначці 173 млн доларів. 2019-й був дном, яке вже пройдено. Амбіції перетнути межу у 250 млн доларів мають стійке підґрунтя, оскільки за багатьма напрямками нині ми йдемо із перевиконанням нашого фінансового плану.
Ситуацію в «Укрспецекспорті» ми оцінюємо нині як позитивну. Якщо аналізувати динаміку на наших базових ринках, то в цілому зберігається динаміка до збільшення обсягів збройового експорту. Стабільно потужною виглядає Китайська Народна Республіка – на рівні 70 млн доларів продажу зброї та послуг. Так само стабільними покупцями української оборонної продукції залишаються Пакистан і Туреччина. Водночас фіксуємо зменшення обсягів торгівлі на ринку Азербайджану – на жаль, через карантинні обмеження, а зараз і через бойові дії існують об’єктивні складнощі у здійсненні поїздки до цієї країни та проведенні переговорів.
З іншого боку, нещодавно ухвалена президентом України Стратегія національної безпеки визначає Азербайджан як одного із стратегічних партнерів України, тож надзвичайно важливо постає й питання збільшення із цією країною обсягів військово-технічного співробітництва. І тому одним із наших пріоритетів є поїздка з делегацією в Азербайджан – чекаємо на підтвердження азербайджанською стороною готовності нас приймати.
Я працюю в компанії із січня цього року і через карантинні обмеження встиг відвідати лише Туреччину і Пакистан. В онлайні контракти ще не укладаємо, але переговори вже проводимо досить жваві.
Яка продукція оборонного сектору є найбільш популярною?
Нашу продукцію ми традиційно ділимо на шість дивізіонів. Традиційно превалює в «Укрспецекспорту» продаж бронетехніки – це нині 35%. 16% – продукція авіаремонту. 15% – морські системи, 13% – РЛС, 8% – ракетні технології. Є також проєкти безпосередньо з авіабудування. Наприклад, ми для Китаю спільно з ЗМКБ «Івченко-Прогрес» розробляємо двигун для винищувача п’ятого покоління. Минулого року ключовою номенклатурою був продаж продукції авіаремонту – 38%, а от реалізація бронетехніки складала тільки 21%. Більше, ніж цього року – 20% експортованої техніки – складали морські системи. Таким чином, ми цього року суттєво наростили потенціал експорту на таких напрямках, як експорт продукції бронетанкобудування, радіолокації та РЕБ, авіабудування та ракетних технологій.
Минулого місяця українська делегація вкотре відвідала Пакистан. Що можете розповісти про цей візит у контексті перспектив України на ринку Пакистану?
Під час останнього вояжу майже два тижні були в країні, мали насичену програму. Були випробування ПТРК «Скіф», стрільби – ми себе показали, на мій погляд, чудово. Маємо перспективи для цієї високоточної зброї. Відвідали об’єкти з поставленою раніше бронетехнікою.
І дійсно відкрили нову сторінку у ВТС із Пакистаном. Йдеться про співпрацю із Військово-повітряними силами цієї держави, і ми маємо небезпідставні сподівання на розширення нашого співробітництва. Наразі укладено контракт на ремонт літаків-заправників Іл-78. Усього їх чотири повітряні машини, і ми фактично вже взялися до виконання цього контракту. Співвиконавцем у цьому проєкті виступає державне Миколаївське авіаремонтне підприємство.
Це літаки російського виробництва. Наскільки важко було вирвати в росіян таке замовлення?
Насправді нелегко. Наприклад, такі самі тендери були нещодавно і в Індії, і український спецекспортер із цим самим ремонтним підприємством програв. Слід зважити, що це традиційна царина російських постачальників або фірм, які асоціюються із РФ. Тож ми були вимушені звузити наші прибутки, для нас головним було політичне питання – вибороти контракт і також завантажити роботою завод «Укроборонпрому». Ми добре там попрацювали, зокрема й у площині своєчасного отримання важливої інформації. Завдяки цьому прийняли непросте, але гнучке рішення – визначити саме таку вартість робіт, яка дозволила нам випередити конкурентів. Але виконання такого контракту відкриває нові можливості на майбутнє. Якщо чесно, ніхто не очікував нашої перемоги. Загалом же, на мій погляд, це непоганий приклад роботи, коли ми на традиційних ринках відкриваємо нові види продукції чи послуг. Наразі очікуємо високої делегації Пакистану до України. Гадаю, деякі наочні демонстрації збільшать наші можливості укладання нових угод.
Розкажіть, будь ласка, про візит влітку цього року до Туреччини та огляду перспектив ВТС із цією країною.
Туреччина, безумовно, є одним із перспективних напрямків. Про що може свідчити й нещодавній візит потужної делегації нашої країни на чолі із віцепрем’єр-міністром України – міністром з питань стратегічних галузей промисловості України Олегом Уруським. Нашу делегацію особисто прийняв президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Скажу, що на мене це справило дуже позитивне враження – я відчув, що лідер турецької нації надзвичайно обізнаний у всіх справах нашого двостороннього військово-технічного співробітництва, до дрібниць. Гадаю, що це накладає на нас додаткову відповідальність, особливо якщо врахувати непросте геополітичне становище, включно військові дії за участю Туреччини на декількох напрямках.
Ми успішно та вчасно виконали постачання модернізованого ЗРК С-125, у нас було окреме доручення від Офісу президента України – відвантажити бойову частину комплексу до 15 вересня. Успішне виконання цього контракту відкриває нам можливості до масштабування в частині постачань комплексів ППО.
Саме «Укрспецекспорт» уклав із Туреччиною угоду про створення спільного підприємства. Як розвивається цей проєкт і що він передбачає?
Так, це дуже перспективний проєкт, і підприємство «Щит Чорного моря» в Туреччині вже створено, воно працює. Вже сформовано раду директорів цього підприємства; з українського боку до неї увійшли гендиректор «Укрспецекспорту», заступник гендиректора держконцерну «Укроборонпром» і генеральний конструктор – генеральний директор ДержККБ «Луч». Основне наповнення – освоєння спільного виробництва ПТРК «Скіф», на першому етапі це великовузлова збірка. При цьому окремо ще є контракт на постачання Туреччині ПТРК «Скіф», відносно невеликий, але дуже важливо, що є й прямі постачання. Це якраз поступовий шлях до спільного виробництва. Україна має 49% акцій, Туреччина – 51%. Під час нашого візиту наприкінці липня цього року ми, тобто «Укрспецекспорт» і турецька приватна компанія Baykar Makina (виробник безпілотних авіаційних комплексів Bayraktar TB2), завершили виконання останніх юридичних процедур.
Дзеркальне підприємство на території України із виробництва безпілотників також створене?
Я назвав би його не дзеркальним, а аналогічним – створеним у відповідь на перше підприємство. Наразі сторони узгоджують зобов’язання щодо наповнення цього підприємства активами та гарантованим першим замовленням. Нас цікавить розвиток виробництва ударних безпілотних авіаційних комплексів Bayraktar TB2, оскільки Міноборони України, згідно з Візією розвитку ЗСУ, планує закупити від 6 до 12 таких ударних комплексів найближчим часом, а до комплексу входять чотири безпілотники та одна базова станція. Отже, Україна планує отримати 48 безпілотників, які Міноборони планує поставити на озброєння в ЗСУ. І це вже спільне виробництво, великовузлова збірка на території України, при цьому вартість кожного комплексу у такому разі зменшиться на 35%. У тому числі з урахуванням імпортних комплектуючих, які й сама Туреччина закуповує. Наразі триває вибір місця для локалізації такого виробництва.
А якщо дивитися на подальші перспективи, чи зможе Україна експортувати таку спільну продукцію – ті самі БАК Bayraktar TB2?
Це питання розглядається, і турецька сторона не проти подальшого експорту. Тим більше, що в перспективі український Bayraktar TB2 може дещо відрізнятися від турецького. З іншого боку, вже існує домовленість із турецькою стороною, що ми не йдемо в ті країни, де вони вже присутні із цією продукцією – у той самий Азербайджан, наприклад. Там уже укладено контракт на турецький експорт 36 БАК Bayraktar TB2, якщо я не помиляюся. Тобто значно більше, ніж закупила вже Україна – а ми закупили 6 БАК і три наземні станції управління. Наразі триває дослідна експлуатація, і подальший продаж Туреччиною Bayraktar TB2 напряму залежить від результатів цієї дослідної експлуатації, в тому числі в різні пори року, особливо взимку.
Загалом турецька сторона достатньо гнучка в підходах до ВТС із Україною, чи не так?
Туреччина має багато цікавих намірів. Наприклад, Baykar Makina, яка є приватним підприємством, готова не тільки йти на наш ринок, а й інвестувати, що ключове. Вони зацікавлені здійснювати спільні розробки, в тому числі із залученням українських фахівців. Не таємниця, що Україна постачає комплектуючі для різних турецьких виробів.
Ви маєте на увазі новий ударний безпілотний авіаційний комплекс?
Так, на новий стратегічний безпілотник Akinci ЗМКБ «Івченко-Прогрес» напряму здійснює постачання турбогвинтових двигунів АІ-450С.
Чи справді під час візиту української делегації до Туреччини президент Ердоган зацікавився постачаннями українських двигунів до турецьких крилатих ракет?
«Укрспецекспорт» брав участь у роботі української делегації та складанні протоколу. Я не сказав би, що йдеться про чітко визначені двигуни для крилатих ракет. Є ціла лінійка двигунів, що виробляються ЗМКБ «Івченко-Прогрес» і ПАТ «Мотор Січ», – ними цікавиться турецька сторона для використання на своїх новітніх авіаційних платформах. Але є певні обмеження на розповсюдження інформації на цьому етапі.
Оскільки говоримо про безпілотники, не можу не згадати розробки в цій сфері ДержККБ «Луч». Чи вивчали ви цей проєкт, і чи він цікавить «Укрспецекспорт» з огляду на подальший експорт?
У нас, відверто кажучи, ставлення до цього проєкту до кінця не сформоване. З чим це пов’язано? Передусім з тим, що керівник КБ «Луч», дуже шанований мною Олег Петрович Коростельов, заявив про проєкт лише кілька місяців тому. Ми обговорювали з ним цей проєкт під час поїздки до Туреччини. Ці плани на першій стадії, а «Укрспецекспорт» як компанія, що реалізовує на світовому ринку оборонну продукцію, оперує скоріше вже готовими, прийнятими на озброєння в ЗСУ зразками військової техніки. Саме тому поки що наше ставлення до перспектив експорту українського ударного безпілотника такого класу стримане, але це зовсім не означає, що в майбутньому ми не почнемо співпрацювати з КБ «Луч» у цій площині. Однак передусім потрібно завершити дослідно-конструкторську роботу та перейти до серійного виробництва цього безпілотника.
А інвестиції в цей проєкт чи схожий можливі з боку «Укрспецекспорту»? Тобто коли компанія вкладає ресурси в перспективну розробку, а потім, під час її реалізації на ринку, стає співвласником?
Скажу відверто, у частині безпілотників «Укрспецекспорт» не розглядав такі можливості. При цьому розглядаючи перспективи створення спільного виробництва безпілотників Bayraktar TB2 із Туреччиною, ми аналізували ємність ринку БАК, і можу підтвердити, що потреби в безпілотниках, у тому числі на наших базових ринках, досить великі. Однак і конкуренція дуже велика й складна.
Власне в «Укрспецекспорту» кількість інструментів для таких інвестицій обмежена, хоча ми були б зацікавлені їх мати. Насправді в разі відсутності укладених контрактів «Укрспецекспорт» не може робити такі інвестиції. Ми були зацікавлені у створенні в Україні Фонду фінансування перспективних розробок. Тоді можна було б здійснювати системні інвестиції з урахуванням довгострокового розвитку проєктів створення озброєнь і військової техніки.
У такому разі, може, було б добре, щоб спецекспортери були виведені зі складу «Укроборонпрому», тоді вони отримали б більше можливостей для реалізації власної інвестиційної політики, спрямованої на збільшення експорту зброї, але, по суті, й для розвитку нових технологій в інтересах вітчизняної армії?
Я насправді не відчуваю обмежень через наявність органу управління, зокрема держконцерну «Укроборонпром». Скоріше обмеження створює наш державний статус і те, що підпадаємо під усі регуляції. Тобто вільно фінансувати розробки, як це роблять приватні компанії, ми, на жаль, не можемо… Або якщо можемо, то це передбачає величезну кількість узгоджень і інших складних адміністративних процедур…
А вписувати ДКР у контракти, тобто торгувати продукцією, якої ще не існує – можливо?
Практика укладення контрактів під дослідно-конструкторські роботи вже існує, і тут уже маємо цікаві приклади. Лідером таких закупівель є Китай, який переходить від суто закупівель обладнання до розробок. Фактично за кошти іноземного замовника Україна отримує технологію, яку потім можна використати в інтересах розвитку ЗСУ.
Таким прикладом є роботи з поліпшення характеристик авіаційного двигуна для китайського винищувача п’ятого покоління, які виконуються ЗМКБ «Прогрес» ім. О.Г. Івченка. Фактично йдеться про те, що двигун, який почали розробляти в Китаї, українські розробники доводять до того високого рівня, який потрібен для надсучасного винищувача. Китай може собі дозволити такі закупівлі. Йдеться не тільки про згаданий авіаційний двигун для винищувача п’ятого покоління, а й, наприклад, про розробки військово-морської тематики. Зокрема, морські радари та двигуни для кораблів, які розробляє миколаївське підприємство «Зоря-Машпроєкт».
Китай – дуже потужний покупець, на стадії напрацювання та укладання декілька великих за обсягом угод. Можу сказати, що буквально минулого тижня «Укрспецекспорт» отримав великий платіж, майже 20 млн доларів, у межах великого контракту з КНР. Згадую про це, щоб зазначити: Китай залишається дуже потужним партнером України в галузі ВТС. І незважаючи на пандемію, залишається стабільним покупцем української військової продукції.
Приватні підприємства України. Наскільки взаємна зацікавленість у співпраці?
Позитивних прикладів чимало. Скажімо, ПрАТ «Практика». Ми разом нещодавно завершили досить об’ємну програму випробувань на території України бойових колісних машин 4 х 4 «Козак-2М» і 6 х 6 «Отаман» для делегації однієї азійської країни. «Практика» залучила нас для проведення всієї передконтрактної роботи, розуміючи наш досвід роботи на зовнішніх ринках. Так само інше приватне підприємство – «Аеротехніка» – успішно працює із нами, а їхня робота (вже згаданий модернізований ЗРК С-125) був відвантажений у вересні турецькому замовнику. Є ще близько десяти інших приватних підприємств, які вже стали нашими партнерами. Зокрема, «Українська бронетехніка», «Радіонікс», «Адрон» та інші.
Із публікацій у ЗМІ відомо, що між «Укрспецекспортом» і приватною компанією виникли суперечності щодо згаданого вами ЗРК С-125, який модернізувала «Аеротехніка». Можете розповісти про суть цього конфлікту?
Йдеться про те, що виникла конкурентна боротьба між державною компанією «Укрспецекспорт» і приватним підприємством «Оборонні технології». Під час укладання угоди, якою «Укрспецекспорт» займався тривалий час, маючи узгодження «Укроборонпрому», витративши достатню кількість ресурсів на відрядження, маркетинг та низку інших процедур, зіткнувся із ситуацією, коли ця приватна компанія втрутилася в переговорний процес і запропонувала ту саму продукцію. На наш погляд, ця компанія порушила встановлені державою процедури, зокрема, тоді ще діяли положення Постанови 1228 (скасовані тільки в червні цього року) про узгодження маркетингу та питань експорту озброєнь із ДК «Укроборонпром». Такі дії приватної компанії викликали мотивовану заборону «Укроборонпромом» підприємству «Оборонні системи» здійснювати експорт означених ЗРК.
Крім того, ця приватна компанія демпінгувала, що потім використав замовник, а «Укрспецекспорт», відповідно, зазнав збитків. «Укрспецекспорт» був змушений також звернутися до адміністративного суду з тим, щоб довести, що Держекспортконтроль узагалі не мав права розглядати заявку підприємства «Оборонні технології».
Тут саме час згадати, що торгівля зброєю є не просто бізнесом, а елементом державної зовнішньої політики, а в цьому питанні були ще й домовленість між президентами двох держав, гарантії президента України вчасно виконати цей контракт.
Чи є ще партнери «Укрспецекспорту» на зовнішніх ринках, окрім названих вами?
Слушне запитання. У квітні цього року відбувся перерозподіл повноважень спецекспортерів. Сьогодні від імені держави на світовому ринку озброєнь діють п’ять підприємств-спецекспортерів. Окрім «Укрспецекспорту», це «Спецтехноекспорт», «Прогрес», «Укрінмаш» та «Укроборонсервіс». Держконцерном «Укроборонпром» було прийнято рішення про припинення діяльності «Промоборонекспорту». Щоб не створювати невиправданої, штучної конкуренції, не перетинатися, ми домовилися з колегами про концентрацію зусиль кожного спецекспортера на певних ринках. Наші традиційні ринки – це Азія. Але крім Азії, динамічним розвитком у нас характеризується співпраця зі США. Минулого тижня було укладено дуже важливий для нас контракт, який є відправною точкою для розширення співпраці зі Сполученими Штатами Америки.
Сьогодні всі спецекспортери рівні між собою?
Так, про колишнє підпорядкування «Укрспецекспорту» залишилися згадки хіба що в їх назвах. У ліцензіях вказано старі назви, що інколи створює незручності – якщо йдеться про якісь санкції чи обмеження через якісь скандальні ситуації. Де-факто і де-юре вони вже не є нашими дочірніми підприємствами. Але мушу сказати, що, наприклад, цього року ніяких дискомфортних ситуацій з цим не було пов'язано.
Щодо Азербайджану – падіння експорту пов’язано з авіаційною сферою, з тим, що заморожено проєкт постачання до цієї країни літаків Ан-178 і організацію виробництва цього літака на території країни-імпортера?
Це не зовсім так. Безпосередньо «Укрспецекспорт» раніше не залучався до цього проєкту, тому проєкт організації виробництва та постачання до цієї країни літаків Ан-178 поза нашою увагою. Він є дуже складним, і оскільки передбачає виробництво, ним займається держконцерн «Укроборонпром». Тут може бути використана наша компетенція, але поки ще держконцерн разом із ДП «Антонов» працюють над ним без нашої участі.
Наразі ми працюємо над низкою проєктів, які раніше, на жаль, були заморожені. Крім того, працюємо над організацією модернізації РЛС радіоелектронної розвідки «Кольчуга», встигли до початку карантину розпочати такий проєкт. Однак карантин і коронакриза створюють значні перепони. Десь понад місяць просиділи люди, ми їх із зусиллями витягали звідти. Щоб реально відновити зв’язки, нам потрібно фізично побачитися, провести перемовини. Це саме той випадок, коли неможливо поспілкуватися онлайн і домовитися про реалізацію проєктів у галузі ВТС. Хочу вірити, що ми до кінця року потрапимо до цієї країни. При цьому чинні контракти виконуються.
Наскільки підприємства ОПК сьогодні готові співпрацювати з вами як із спецекспортером, у тому числі на пакистанському ринку?
Хоча сьогодні країна йде шляхом лібералізації правил і багато підприємств отримують дозвіл на торгівлю власною продукцією, навіть ті підприємства, що вже можуть самостійно працювати, звертаються до нас. Напрацьована система маркетингу, зв’язки в окремих країнах, чітке знання кон’юнктури ринки – часто такі речі стають визначальними при укладанні контрактів. А інколи ми відіграємо виключну роль для окремих підприємств – наприклад, якщо взяти Завод імені Малишева, то його реалізація техніки на 80% є роботою з «Укрспецекспортом». Та й комісійні не захмарні – загалом менш ніж 10%. Ми визначаємо їх гнучко, залежно від того, наскільки вдалою і вигідною є ціна зовнішньоекономічної угоди, яку ми укладаємо в інтересах українських виробників.