Яка ситуація в Маріуполі зараз. Які перспективи деблокування міста? І чи може бути розв’язане питання Маріуполя без постачання Україні західної зброї?
Ситуація в Маріуполі не покращується. Наші військові заблоковані, є багато поранених. Є вбиті люди, на жаль. Гуманітарна криза – не вистачає їжі, води, немає медикаментів.
Однак хлопці героїчно захищаються. Ми їм вдячні за це. Однієї подяки замало, тому розробляються ті чи інші плани і (тривають. – LB.ua) переговорні процеси. Скажу чесно, довіри до російських перемовників щодо Маріуполя немає. Ми домовлялися, що в нас буде гуманітарний коридор, посередником виступав особисто президент Ердоган. Ми домовлялися, що через Бердянськ можна буде забрати поранених, убитих і цивільних людей, у першу чергу жінок і дітей. Там є зовсім маленькі діти. У якийсь момент Росія від цієї домовленості відмовилась, тому довіри до неї немає.
Ми на зв’язку з хлопцями, які знаходяться на заводі («Азовсталь». – LB.ua). Щоденно розмовляємо на різних рівнях, підтримуємо їх, як можемо. Вони знають, що виконують одну з найпотужніших і найважливіших місій на сьогодні. Ворог їх так боїться, що послав туди у шість разів більше військових, ніж наших. А техніки більше в десятки разів.
Є декілька кіл блокування Маріуполя. Питанням гуманітарних коридорами в наш бік займається Ірина Верещук.
На жаль, є велика проблема з тими людьми, поїхали в інший бік (в Росію. – LB.ua). Вони зникли.
Російські засоби інформації розповсюджуються інформацію, ніби ми не пускаємо мирних людей виїжджати у їхній бік. Це неправда. Ми це не контролюємо. Ви прекрасно знаєте, що ми контролюємо не дуже велику частину Маріуполя. Ніхто там нічого нікому не забороняє. Люди в принципі не хочуть туди виїжджати, але коли є безвихідь… В них забирали паспорти українські, натомість видавали якісь довідки. Тому багато людей зникли. Ми не знаємо, скільки тисяч людей зникло.
І серед цивільних, і серед військових?
І серед цивільних, і серед військових. Ніхто не знає правди. Хто б що не казав, статистики тих людей, які зникли, не існує. Наприклад, у нас була інформація від голови обласної державної адміністрації, що 20 тисяч людей серед цивільного населення загинули. Але він там також не присутній. У нас є якась статистика від цивільних, від військових, але вона точно некоректна.
Щодо дітей, ми думаємо, що 3-5 тисяч дітей могли зникнути з цієї території.
Що може допомогти деокупувати сьогодні Маріуполь?
Потужне озброєння, яке нам можуть дати як країни Європейського Союзу, так і Сполучені Штати Америки. Здається, вони вже втомилися від мого слова «soon». Я з нього починаю розмови і ним закінчую, бо нам потрібно «now or soon». Тому зброя – це номер один.
Номер два – це питання перемовин. Ми розуміємо, що режим припинення вогню був би першим кроком - хоча б на території Маріуполя, хоча б для вивозу поранених. Але це залежить від бажання Російської Федерації. А їй все одно. Це пасхальні свята, не пасхальні. Ми це точно знаємо, бачимо їхню реакцію.
Я знаю, що вони пропонували нашим людям здатися. Нам це відомо з багатьох наших каналів у Маріуполі. Думаю, що в них серед цивільного населення теж є свої інформатори. Так, як нам допомагає цивільне населення, яке дає нам інформацію щодо їхньої кількості і того, що вони роблять, так само і в них є свої агенти. Але в нас там наші люди, громадяни, а в них там агенти. Є частина людей, які працюють на них давно. Тому вони постійно закидають якусь інформацію, тиснуть психологічно, щоб люди здавалися в полон.
Але вони по-різному ставляться до наших військових, які там. Є військові, яких вони ненавидять, і я не вірю, що вони збережуть їм життя. Я вважаю, що може бути Іловайськ. Але треба запитати в наших військових.
Ви маєте на увазі «азовців»?
Так. Вони можуть відповісти, чи готові вони це зробити (здатися в полон. – LB.ua). Вони герої. І якби вони вирішили зробити той чи інший крок, повірте, ніхто б їм не забороняв. Ніхто на це не має права, бо вони вже дуже багато зробили.
Це складний вибір. Я розумію, що в них є дружини і батьки, діти, вони мають з ними контакти, говорять телефоном. Я навіть не уявляю цей тиск і цей біль. Дуже складна ситуація.
Є ще один варіант – говорити про це на рівні лідерів держав. Я свої сигнали щодо будь-яких форматів, щоб уберегти життя наших людей, і щодо форматів обміну, якщо та сторона готова, передав.
Що з постачанням зброї? Наші західні партнери кажуть про інтенсифікацію постачань. Чи вони достатні?
Треба сказати чесно, що жодна держава не ухвалювала рішення швидко. Коли вже народ всередині тієї чи іншої держави починав тиснути, то керівництво змінювало ставлення і давало нам зброю чи пришвидшувати цей процес. Але від того моменту, коли вони кажуть, що вирішили – урядом чи парламентом – питання щодо підтвердження постачання зброї Україні, до моменту, коли ця зброя з'являється на озброєнні нашої армії, може пройти два-три тижні. Тобто це дуже довгий процес.
Наприклад, в ООС чи в Маріуполі наші хлопці кажуть: «Нам потрібна зараз допомога». Це питання доби-двох-трьох, а люди (лідери країн, що готові постачати озброєння – LB.ua) кажуть: «Усе нормально, ми вам у травні дамо». На що вони розраховують? Що ми повинні битися місяцями, що війна буде йти роками? Дехто з них, напевно, на це розраховує. Але для нас прискорення озброєння – це дуже важливий момент.
Риторика деяких держав точно змінилася – вона потеплішала, якщо можна використовувати таке слово щодо озброєння. Потеплішала в наш бік щодо постачання зброї. Деякі з них змінили своє ставлення через тиск народу. Дехто – через нашу публічну риторику ставиться до нас крізь зуби, але розблокував процес постачання (зброї. – LB.ua). Навіть ті, хто нічого не поставляв.
Ми отримуємо зброю. Але отримуємо її, я вважаю, мало. Росія вважає, що ми отримуємо дуже багато. Це також непоганий результат. І вважаю, що Сполучені Штати, Великобританія, Польща і ще декілька країн дуже непогано нас підтримують. Але нам мало… Ми змінили ставлення Італії – це велика перемога. Але від деяких країн я не бачу тієї підтримки, на яку ми розраховуємо.
Питання про гарантії безпеки. Перемовниками був озвучений досить широкий перелік країн (які можуть виступити гарантами безпеки для України. – LB.ua): країни Радбезу ООН, Польща, Туреччина, Ізраїль, Китай тощо. Які з цих країн вже готові бути гарантами – не просто у форматі «ми за ваш мир, за безпеку, ми з вами», а брати на себе юридично зобов'язальні речі? Хто насправді на це готовий?
Є різниця між «готові» і «демонструють», ми вже навчилися розрізняти ці поняття. Тому що «готові», я вважаю, це коли людина підписала хоча б попередньо меморандум. Поки що підписантів у нас з вами на папері немає.
Тому сьогодні демонстрація готовності є від Бориса Джонсона і Британії, є демонстрація від Сполучених Штатів Америки, від Туреччини, від Італії. Я думаю, буде окремо від Євросоюзу, тому що ми говорили про це і з Урсулою фон дер Ляєн, і з Шарлем Мішелем, Польща, Франція, Німеччина.
Буде перше коло розмови (вже підтверджено) вп’ятьох – це Франція, Німеччина, Британія, Сполучені Штати і ми. Потім доєднаються ті країни, які я сказав – Туреччина, Польща.
Що стосується всіх інших країн Радбезу ООН, окрім демонстрації «ми вас підтримуємо», підтвердження готовності проходити по тих чи інших пунктах я від них не отримав. Але це процес живий, і я думаю, що ми отримаємо відповідь п’яти-семи країн вже за тиждень – десять днів. Отримаємо якусь конкретику. Тому що питання в гарантіях дуже складні. Те, чого хочемо ми, і що готові нам надати – це різні речі.
Це питання військової компоненти насамперед, так?
Знаєте, я думаю, що в нас не буде проблем зі зброєю в принципі. Будь-якою. Причому оновленою. Це мої відчуття від тих сигналів, які ми мали. Не буде питань із санкційною політикою, і я думаю, що нас чекають питання саме ті, про які ви сказали.
Чи отримаємо ми зараз від західних союзників відповідні засоби захисту – антидоти, все, що потрібно від хімічної компоненти? І коли ви сказали, що світ має бути готовим до того, що Росія застосує ядерну зброю, яку саме реакцію світу ви хотіли б бачити? Більше зброї Україні чи щось інше, специфічне?
Там була трішки не та риторика. Була довга розмова, я не знаю, що з тієї розмови було в медіа, але питання в тому, що та чи інша країна постійно говорить, мовляв, «ось якщо буде застосування, то ми тоді введемо щось…»
Я сказав, що все це велика провокація і не треба чекати від Росії, коли вона буде використовувати ядерну зброю. Світу треба готуватися до цього. Готуватися по-різному, не тільки антидотами чи бомбосховищами. З ними (Росією. – LB.ua) треба говорити, підписувати папір, затиснути їхню економіку так, щоб у них не було навіть думки про це (застосування ядерної зброї. – LB.ua). Ось що я маю на увазі. Вони можуть використовувати будь-яку зброю, я впевнений в цьому. Будь-яку зброю, і вірити їм не можна.
Тому і гарантії безпеки наші треба виписати, розраховуючи на те, що коли ми підпишемо (мирну угоду. – LB.ua), наступного дня вони підуть на нас зі зброєю. Ось як я хочу це підписувати. Ну, хай підуть, але там уже так підписано, що ми зможемо відповісти.
А щодо хімічної зброї… Працюємо над цим питанням. Але в цьому питанні є, знову ж таки, дві підвідповіді – «now» і «soon».
Дуже багато говорять, що переговори з Росією зайшли у глухий кут. Хотілося б почути від вас, що відбувається в цьому напрямку, а також про роль окремих перемовників, я маю на увазі Романа Абрамовича. Які інтереси він представляє, нейтральну сторону, не нейтральну, як він був залучений до цих переговорів і чи дійсно обговорювалося питання зняття санкцій з нього за якусь посередницьку роль?
Я не думаю, що в когось з російської сторони є нейтральна позиція. Я вважаю, що російська сторона, їхні дипломати чи бізнесмени відстоюють саме російську сторону і тільки свої інтереси. Наші інтереси не можуть збігатися. Ми можемо бути зацікавлені у вирішенні тих чи інших питань невійськовим шляхом, припинення війни.
Я думаю, що Абрамович у складі цієї делегації, я не знаю про всіх інших, але за тією інформацією, яка в мене є, представляв ту сторону, яка виступає за дипломатичне вирішення цього питання – зупинення війни.
І, знову ж таки, ніхто не може гарантувати, що це правда, що це не якась гра. Але я вважаю, що це краще, ніж коли розмовляють дві сторони: одна – за те, щоб зупинити війну, інша – за те, щоб повністю знищити цей народ. І якщо з тієї сторони є люди, які ще можуть розраховувати в принципі на будь-які перемовини, я кажу «ще», тому що ми маємо з вами Бучу, Бородянку тощо і ми не були в Маріуполі. Там може бути десять Бородянок. Ми не були і навіть до кінця не розуміємо (що там відбувається. – LB.ua), усі не розуміють. Я запитав у хлопців, хоча вони вже два чи три тижні тому виїхали (з Маріуполя. – LB.ua), із Associated Press…
Більше ніж три тижні.
Так. Вони не бачили все, але емоційно мені сказали, що не можуть навіть пояснити, в такому вони шоку. То що там зараз?
Якщо є такі люди з їхньої сторони (Росії. – LB.ua), я вважаю, що це їхнє право, але якщо ми будемо продовжувати перемовини, присутність там економіки серед військового компоненту, серед дипломатів, це непогано.
Що стосується перемовин і глухого кута. Що сильніші ми будемо, то в нас буде кращий результат від цих перемовин. Чим більше буде Бородянок, шансів, що перемовини в принципі будуть чи здійсняться, не буде. Вони самі роблять, я вважаю, дуже великі помилки. Знищення наших хлопців у Маріуполі, те, що вони зараз роблять, остаточно може поставити крапку на будь-яких форматах перемовин. Я вважаю, що це велика помилка, якщо вони дійсно говорять про те, що хочуть закінчити війну.
Глухий кут – тому, що ми не торгуємо територіями і нашими людьми. Ми розуміємо, що перемовини потрібні для того, щоб захистити державу і закінчити війну. Але ціна цих перемовин…
Ми постійно, в будь-який момент цієї війни пропонували зустріч лідерів. Вони хочуть зустрічатися, коли вже є остаточні домовленості по всіх пунктах. Ну як? За всієї поваги до всіх перемовників, до всіх переговорних процесів, я не можу, щоб за мене все вирішили. У них це так працює, у них підготовлено повністю все, потім сторони зустрілись і підписали.
У нас так було у 2019 році – ми зустрілись, був папірець, якась декларація, були домовленості сторін. Представники сторін приїхали, сказали: «Дивіться, ці пункти ми не готові (підписувати. – LB.ua), тому що в них не зовсім такі формулювання. І Німеччина, і Франція нам сказали: "Як так, були представники, і ми домовились". Ну, я їм сказав свою думку: незважаючи на будь-яких представників, всім довіряю, але, будь ласка, не треба без мене за мене вирішувати. Тому я вважаю, що треба все підготувати для того, щоб ми зустрілись. Так, про якісь речі можна домовитись, але щоб остаточно, я не розумію, як це. Так само, коли ми говоримо про гарантії безпеки.
Як ми можемо без гарантерів безпеки, які нам точно скажуть, що вони нам дадуть, домовитись з Російською Федерацією про те, що в нас будуть ось такі гарантери? Поки вони нам не підтвердять, що вони конкретно нам дадуть, як ми можемо остаточно домовлятися з Росією? Я цього не розумію. Для мене дуже важливо перед зустріччю з Росією мати розуміння, що вони (гаранти. – LB.ua) нам дадуть. Це дуже сильно впливає. Це точно гарантія безпеки чи ілюстрація? А якщо це буде ілюстрація, тоді зовсім по-іншому треба розмовляти з Російською Федерацією. Тоді це про двосторонні відносини.
Якщо не буде конкретики гарантій безпеки, то це буде допомога. Це буде про партнерську допомогу, а не про гарантії безпеки. Тоді треба по-іншому говорити з Росією.
Я за те, щоб зустріч з Росією була швидше. Але вважаю, що однією зустріччю не обійдеться. Я не вважаю, що ми можемо один раз зустрітись і про все домовитись. Тому що питань багато, і в деяких я не бачу, що вони підуть на наш варіант або ми підемо на їхній.
А що це?
Щодо Донбасу в мене багато питань. Питання яке: що ми хочемо від цього і що хоче наш народ. Там є люди, які нас ненавидять, а є люди, які є громадянами України, і вони хочуть, щоб ми там були. Різна ситуація. Тому питання дуже складне. Вони хочуть постійно змінити статус цій частині. А ми хочемо якихось таких домовленостей, щоб ті люди, які там знаходяться і які вважають себе українцями, знали, де вони живуть. Не на якомусь острові посеред суші, а що це частина якоїсь держави. І я вважаю, що це частина України. Бойовики ДНР вважають, що вони - частина Росії, Росія їх не вважає частиною Росії, вважає, що вони – окремі республіки. Ті бояться бути «окремими республіками», бо розуміють, що в якийсь момент Україна може прийти до «окремих республік». Росія боїться, що Україна може прийти і хоче нейтральний статус, щоб Україна ніколи туди не прийшла. Тобто питань багато.
А найголовніше питання: що ми всі хочемо, щоб там було? Якщо ми хочемо просто вирішувати питання, чиє воно, то для нас усе зрозуміло. І це розуміння в нас різне. Вісім років Росія не вважає це (Донбас. – LB) нашим. Росія не вважає Крим нашим. І в нас абсолютно різні позиції щодо окупованих територій.
Я вважаю, що про це треба говорити і знайти модель, яка, може, не дасть відповідь на те, що з цим робити сьогодні, але точно дасть стати тверезими, принаймні їм. Коли закінчаться бойові дії, закінчиться війна, можна думати про дипломатію. А вони хочуть вирішувати питання дипломатичним шляхом, коли йде війна. Це дуже складно.
Тому вони хочуть забрати якусь нашу територію, окупувати побільше, щоб мати тиск. Це не про дипломатію. Навіщо зустрічатись? Для мене незрозуміло, чому я буду зустрічатись, якщо є бажання захопити всю (нашу. – LB.ua) державу? Ну, хай захоплюють, навіщо тоді їм зі мною говорити? Про що?
Я вважаю, що треба все розбити на нормальні кроки. Повільні. Спокійні. Є гарантії безпеки, є питання НАТО – давайте говорити. Є питання Криму – коли пострілів немає, давайте виходити і говорити про це. Це, я вважаю, нормальний крок. Будемо говорити і зобов’язані вирішити. Але після того, як немає пострілів і відведена техніка. А як може бути спочатку нейтральний статус, а потім відведена техніка? Про який статус можна говорити, якщо стоїть техніка, хто з гарантів це підпише? Яка безпека, якщо твої танки тут стоять? Ніхто не це не піде, ми не їм не віримо. В принципі не віримо. І в цьому випадку також.
Хочу уточнити статус документа, над яким працюють делегації. Чи є гарантії безпеки за мирним договором? Як класифікує Росія цей документ?
Росія класифікує це так, що вони хотіли б мати один договір, в якому є вирішення всіх питань. В одному договорі. Але всі не зовсім бачать себе за одним столом з Російською Федерацією.
Хто не бачить?
Для країн гарантії безпеки для України – це одне питання, а домовленості з Росією – це інше питання. Росія хоче, щоб усе було в одному документі, а люди кажуть: «Вибач, ми бачили, що було в Бучі».
Обставини змінилися. Це реальність. Змінюється формат майбутніх домовленостей, змінюється відсоток можливості майбутніх домовленостей від таких кроків, від тих ґвалтувань. Усі ж це бачать. І все менше хочуть мати будь-які домовленості з Росією. Усе менше і менше. При цьому хочуть мати домовленості з Україною.
Але який саме документ буде підсумком цієї війни? З нашого боку? Це буде мирний договір і гарантія безпеки? Чи два в одному? Як ви це бачите?
Я вважаю, що що далі, то складніше, але вважаю, що це можуть бути два різні документи. Гарантії безпеки від країн, які готові на ці гарантії безпеки. І окремий документ з Росією. Може бути так.
І саме в цьому документі ми хочемо передбачити і репарації, якщо до цього дійде?
Головне – дійти. Не знаю, в якому документі це буде передбачено. Чесно – не знаю. Не готовий до відповіді.
Ви вчора підписали закон, який дозволяє звільняти членів наглядових рад держкомпаній і банків на вимогу керівництва протягом 48 годин. Це закон у першу чергу проти іноземних членів, які через війну не мають змоги доїхати до України. Чому ви підписали цей закон, бо багато експертів кажуть, що він ставить хрест на реформі корпоративного управління? А нам після війни треба буде відновлювати економіку. І друге питання – ви запропонували Росії обміняти Медведчука: який зараз обмінний курс на Медведчука?
Ми готові обміняти Медведчука. Чесно. Обміняти на наших військових. На що запропонує Росія. І мені здається, що ми ці сигнали публічно чи не дуже публічно передали. Якщо їм це цікаво, вони точно відреагують.
Щодо закону. Найголовніше питання в тому, що ніхто не хоче ніяких реформ, ніхто не має бажання закінчувати. І думок про це немає і часу. Зараз точно не до будь-яких реформ чи до перереформ, чи до стопу якихось реформ, чи продовження реформ. Мені зараз точно не до цього. Є питання. І їх два.
Перше питання: мінус 7 млрд євро нашої економіки щомісячно – це заробітні плати, виплати, пенсії, соцпідтримка. Зараз у нас дефіцит бюджету – 7 млрд євро. Складна ситуація, кажу відверто. Ці цифри всі знають. До речі, як нас підтримують ті чи інші партнери, можна буде побачити в кінці місяця. Ці цифри знають Євросоюз, Сполучені Штати, Британія, наші люди тощо. Я думаю, що ми вийдемо з цієї ситуації.
Але поставлена задача, сказано було так: ті, хто не працює, а можуть, так не підходить. Так зараз не може бути. Але наші люди мають бути забезпечені – окупаційна ситуація, не окупаційна, тимчасовий переїзд. Там буде велика допомога. Але всі інституції, як повинні працювати, мають працювати. І якщо вони не працюють, а рішення приймає керівник чи наглядова рада, то є формат, щоб змінити будь-яку людину в керівництві.
Я вважаю, що під час воєнного стану будь-яке керівництво будь-якого органу, все, що пов’язано з виплатами грошей – банківська система та будь-яке підприємство, і там (у підписаному законі. – LB.ua), до речі, питання не з іноземцями пов’язано, питання про будь-яку людину в наглядовій раді. Нам не потрібно їх просто так заміняти. Для чого? Мені сказали про ПриватБанк. Але ПриватБанку це не стосується, бо він дав дивіденди першим, раніше за всіх, допоміг, дав гроші в бюджет, до них немає питань. Я навіть не знаю, де вони працюють – онлайн чи офлайн.
Але якщо вони (держпідприємства. – LB.ua) не працюють нормально через те, що вони кудись там поїхали – на якісь острови, в Польщу чи Словаччину – бо це корпоративна етика, бо в нас війна, вибачте, це не підходить. Тоді прем’єр може звільнити будь-кого з цих людей. От нащо цей закон. Якщо інституція працює і немає питань, то питань немає. А просто брати гроші, 300 тисяч гривень зараз (йдеться про зарплати членів наглядових рад держпідприємств. – LB.ua), ну вибачте…
Тобто це закон не про ПриватБанк, це закон про економію?
Це точно закон не про ПриватБанк. Усі інституції повинні працювати, особливо тоді, коли інституція не пов’язана з тим, що люди роблять якісь деталі, снаряди і ти можеш вирішувати питання, ти не можеш сказати, вибачте – війна, не приїхав, не зміг, не дійшов. Так не може бути. Особливо банківська система, енергетична система. Не може так бути, ми ще людей збирали.
Зараз уряд. Ми хотіли б, щоб приїхав весь уряд, але це небезпечно, він був розділений в деяких містах, про це, якщо захоче, розкаже вам прем’єр. З першого дня, ми це робили спеціально, якщо буде окупація тут, треба було, щоб керівництво держави було ще в іншому місці, інакше буде проблема. Тому (уряд. – LB.ua) було розділено. Ми дуже швидко все зробили, перевезення грошей тощо, не буду про всі деталі розповідати.
Держава працювала з першого дня, але декілька підприємств ми втратили завдяки людям, які просто поїхали. Когось знайшли в Закарпатті, когось знайшли за кордоном.
Тому вони (депутати. – LB.ua) прийняли закон. Я не просив приймати цей закон, а вирішити це питання, вони просто знайшли такий крок. Я їх попросив вирішити це на третій день війни, тому що ми всі прекрасно розуміли, що в нас буде проблема, нам треба сплачувати гроші. У нас є державне підприємство, де (працює. – LB.ua) 1000 людей. І наглядова рада, де три чи чотири людини (відсутні. – LB.ua) і немає кворуму. Тому не можуть вирішити питання, щоб перевезти підприємство з небезпечної території. Тому я попросив: зробіть так, щоб могли у воєнний стан одним дзвінком вирішувати такі питання. Ось і все.
Ви сказали, що в нас мінус 7 мільярдів щомісяця. Американські офіційні особи прогнозують, що війна може бути довгою – рік чи навіть роки. Який запас міцності української економіки, і чи є в нас план?
7 мільярдів – це дійсно в нас такий складний місяць. Я вважаю, що люди будуть повертатися і будуть працювати, економічно ситуація буде кращою.
Перший місяць, який я вам сказав, мінус 7 мільярдів. Складна історія, пов’язана з тим, що нам потрібен був повний імпорт, уся гуманітарка. Ми не звертали уваги, як це доставляється, розумієте, ніякі черги на митницях нас не цікавили. Нас цікавило дуже швидке наповнення харчовими продуктами і медичними засобами, наповнення всіх міст, які можуть завтра бути окупованими. Бо якщо окупують місто, там усе повинно вже бути. І тому ні митниця, ні податкова, ніхто нормально не працював, і зрозуміло чому.
Ну і який бізнес? Усе всі закрили.
Зараз є допомога фінансова, з МВФ є декілька програм, пропрацьовується щодо цієї допомоги, але тим не меншк, ми повинні розуміти, що якщо війна буде продовжуватися – вона буде нас виснажувати.
Але ж ми очікуємо певні гранти, певні кредити…
Так, є гранти якісь, є допомоги, є декілька різних програм. Зараз там буде в них зустріч велика фінансова…
Здається, що вони теж бояться сюди давати гроші, тобто вони надають більше гроші на утримання біженців з України. Але поки йде війна, важко говорити про якусь допомогу.
Я вважаю, що це не дуже справедливо, те, що відбувається. Деякі країни виділяють гроші на біженців, хоча я особисто попереджав, що якщо гроші виділяються на наших людей, вони повинні заходити в нашу державу. А наша держава повинна перераховувати вже людям, які є в державі або біженцями. І це справедливо. А збирати під нас гроші у світі, а потім ці гроші сюди не заходять, а йдуть на ті держави, які забезпечують наших громадян допомогою, ну це…
Усе ще гірше, бо гроші ідуть не державам, куди поїхали біженці, а на програми ООН і Червоний Хрест. А ми бачили, як вони допомагають зараз...
Так. Тому це також велике питання, бо зібрали 10 мільярдів (доларів. – LB.ua).
Люди в окупованих містах – Херсоні, Бердянську, Мелітополі – просять надати рекомендації, як їм себе поводити. Що робити вчителю в окупованому Херсоні? Також є питання бюджетних виплат: бюджетні виплати зупинилися, зрозуміло, що їх проводити дуже складно і небезпечно, і ми це побачили з Мелітополем, але в людей виникають питання.
На все це є дуже детальна відповідь. Учора якраз у нас була урядова зустріч. І Федоров зі Шмигалем мають показати трансфер цих грошей. Бо люди не бачать, не розуміють, їм ніхто не розповів.
Тобто людина знаходиться в окупованій частині. Вона отримує на картку гроші. Уже з’явилися люди, які на цьому заробляють – беруть картку, їдуть, знімають гроші і беруть за це 10%. Дрібні «заробітчани». Тому вони (уряд. – LB.ua) покажуть транспорт усього. Як людина там (на окупованій території. – LB.ua) отримує гроші, якщо вона виїжджає, її будуть зустрічати одразу з допомогою, і з фінансовою, і з працевлаштуванням, коли і куди вона їде. Усе це розроблено. Вони повинні все це презентувати. Я думаю, що в понеділок-вівторок усе це вже покажуть.
Далі, де вона може працювати, в якій школі вона може працювати, як вона отримає гроші окремо на квартиру, тому що вона тимчасово не на своїй території. На все це є відповіді. Я хочу, щоб вони дуже детально все це повідомили. На питання, як працювати і жити на окупованій території, також будуть ці відповіді.
Щоб людей потім не звинуватили в колабораціонізмі, вони переживають за це.
Ні. Вони не колаборанти. Я розумію, які складнощі можуть бути, наприклад, учитель математики, до неї приходять і кажуть: ти навчала діточок українською мовою, а тепер математику давай по-руські викладай. Я вважаю, що нашим людям головне там вижити, головне там бути, пам’ятати, що вони всі громадяни нашої держави і ми точно звільнимо ті чи інші окуповані міста. Я вважаю, це найголовніше.
Як ви ставитеся до повернення українців з-за кордону і, зокрема, киян до Києва? Чи це не передчасно, бо столична адміністрація військова каже, що не треба. Але люди все одно їдуть і корки в Києві вже на в’їзд.
Тут ніхто вам відповіді точної не дасть. Чому? Можуть повернутись росіяни? Можуть. Але чи потрібно, щоб працювало місто? Сто відсотків. Я вважаю, що оті 7 мільярдів, вибачте, що я дуже прагматично, але оті 7 мільярдів – це для нашої держави нічого. У принципі нічого. Якщо люди будуть працювати, нам не потрібно принижуватись і просити ті чи інші гроші і суми. Для цього потрібно, щоб країна працювала і жила.
І, незважаючи на те, що війна, треба звикнути з думкою, що не треба чекати моменту, коли жодного пострілу не буде. Може бути по-різному. Ми всі цього хочемо, але може бути по-різному. Тому треба працювати.
А якщо працюєш – треба витрачати гроші, я маю на увазі, що економіка повинна запуститися. Без неї грошей на нашу армію, до речі, не буде. І це головне. У наших армійців, військових високі заробітні плати. А де ці гроші брати? Повинна економіка працювати. Місяць нам допоможуть, два ті чи інші партнери, вічно це не буде. Тому нам треба працювати, це відповідь щодо повернення.
Щодо відносин… Є фото, де Залужний, ви, Андрій Єрмак біля Офісу президента. Пишуть, що нібито був якийсь конфлікт і хтось вас хоче посварити. Хто хоче вас посварити?
У нас усе нормально, слава Богу. Усі, хто тут з першого дня.
Дуже показова фотографія.
Ні, фотка була непоказова якраз. Ми чекали на британську делегацію: я пішов зустрічатись з Джонсоном, Єрмак – зустрічатись зі своїм радником з безпеки, а Залужний пішов зустрічатись з їхніми людьми з міноборони. Ми просто були втрьох біля «химер», фотка була випадкова якраз. Це було в цей момент. Фото було випадкове, підписали вже невипадково.
Можливо, розкажете, в чому була суть?
Усередині, між нами, повне порозуміння. На початку війни, в перший день, я максимально з усіма зустрівся, сказав, що на нас чекає війна, буде складно. Ми мали оцінку ситуації, зрозуміли, що буде з Києвом. Я сказав, що від тих, хто залишиться, не поїде з Києва, багато всього залежить. Сказав: якщо з вас ніхто не буде бігти, якщо скажете своїм офісам і людям, які вас підтримують, ми змінимо відносини між нами, забудемо все, що в нас було, всі непорозуміння.
Чесно кажу, якщо будемо дуже войовничими і вистоїмо, переможемо, забудемо все, що було, правильно і неправильно, все, в цілому. І всім я запропонував: поки я президент, запропоную всім місце в одній об’єднаній команді. Всі це сприйняли позитивно, і це дуже правдиво, перші два тижні, поки ми билися, я від нікого від них не чув ні слова, де вони всі були. А потім почались (розповіді про. – LB.ua) «конфлікт Залужного-Єрмака», «конфлікт Зеленського із кимось». Тобто вони повернулись до своєї зброї, довоєнної зброї. І тому я кажу, що не треба згадувати ці прізвища. Я вважаю, що вони поставили хрест над моєю пропозицією, ось і все.