Оскільки велика війна Росії проти України триває вже третій рік, доктрина Трампа «Америка передусім» передбачає потенційний відхід від підтримки адміністрації Байдена — підтримки, яку деякі критики вважають нерішучою. Заява Трампа про те, що він може укласти мир між Україною та Росією впродовж 24 годин, вносить невизначеність у майбутнє військової та фінансової допомоги Києву з боку США, що має вирішальне значення для оборони України.
Критики побоюються, що він може заморозити конфлікт на нинішньому рівні, гарантувати невступ України до НАТО й обмежити підтримку оборонного потенціалу, що потенційно поставить під загрозу суверенітет України. Це занепокоєння зберігається, хоч ключові союзники України висловлюють оптимізм.
Центральним елементом зовнішньої політики, яку запропонував Трамп, є понад 300 мільярдів доларів заморожених російських активів, щоб профінансувати відновлення України. Ця стратегія викликає складні юридичні проблеми відповідно до американського законодавства й ризикує порушити міжнародні норми суверенного імунітету. Однак критична оцінка показує, що зміна політики не обов'язково може підірвати позиції України.
Правові обмеження арешту активів за законодавством США
Ключове питання полягає в тому, чи можуть Сполучені Штати законно арештувати російські суверенні активи, щоб профінансувати відновлення України. Закон про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (IEEPA) 1977 року надає президентові повноваження регулювати або забороняти транзакції за участю іноземних суб'єктів під час надзвичайного стану, дозволяє заморожувати активи, але не чітко постійно вилучати або перерозподіляти без додаткових юридичних дій. Тому у квітні 2024 року Конгрес ухвалив H.R. 815, який уповноважує президента «вилучати, конфісковувати, передавати або накладати арешт на будь-які російські суверенні активи, що перебувають під юрисдикцією США, і передавати їх до Фонду підтримки України», призначеного для зусиль з відбудови.
Використовуючи конституційне правило «останнього в часі», згідно з яким у разі колізії законів переважну силу має найновіший (Posadas v. National City Bank (1936), H.R. 815 скасовує попередні обмеження, такі як Закон про суверенний імунітет іноземних держав 1976 року, посилюючи повноваження США в арешті російських активів.
Ще одним можливим контраргументом є те, що конфіскація цих активів порушує Положення про вилучення майна П'ятої поправки, яке забороняє вилучати приватну власність для суспільних потреб без справедливої компенсації (справа «Російський добровольчий флот проти Сполучених Штатів» (1931 р.). Однак суверенні активи іноземної держави, яка порушує міжнародне право, не захищаються як приватна власність. Враховуючи консервативну, текстуальну позицію Верховного суду, цілком імовірно, що Суд підтримає цю відмінність.
Понад те, міжнародне право дозволяє вживати контрзаходів у відповідь на порушення міжнародних зобов'язань, як це визнано у статтях Комісії міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (2001), зокрема у статтях 48 і 54 (визнають право непостраждалих держав вживати контрзаходів проти тієї держави, яка порушила зобов'язання перед міжнародною спільнотою загалом).
Вторгнення Росії в Україну порушує суверенітет відповідно до Статуту ООН, що є зобов'язанням перед світовим співтовариством. Отже, США можуть вжити пропорційних контрзаходів для того, щоб змусити Росію дотримуватися зобов’язань і відшкодувати збитки за вчинені злочини.
Очікуваним контраргументом є те, що такі арешти можуть заохотити інші країни до конфіскації американських активів за кордоном. Однак скоординовані багатосторонні дії зменшують цей ризик. Дії разом із союзниками й дотримання міжнародного права зменшують необхідність односторонніх репресивних заходів. Крім того, потенційні супротивники не мають еквівалентного економічного впливу — згідно з останніми даними МВФ, сукупний ВВП дев'яти країн БРІКС становить приблизно 28,437 трильйона доларів, тоді як ВВП G7 — 49,3 трильйона доларів. Ворожі дії проти країн G7 можуть поставити під загрозу доступ Китаю чи Індії до ключових ринків, технологій і політичну стабільність у них.
Крім того, кошти, арештовані відповідно до H.R. 815, призначені для Фонду підтримки України, зокрема для зусиль з відновлення. Це відповідає чинній коаліції інвесторів, які за допомогою BlackRock і JP Morgan Chase створюють ще один фонд для України на 15 мільярдів доларів — одну з найбільших у світі публічно-приватних ініціатив. Підрив цих зусиль суперечитиме ідеології «Америка передусім» Трампа, шкодитиме економічним інтересам США і створенню робочих місць. Оскільки відновлення України оцінюють у 750 мільярдів доларів, згідно із заявою прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля в жовтні 2022 року, виникають суттєві можливості для американських підприємств, а це підтримує економічні цілі Трампа.
Наслідки для зовнішньої політики США та України
Як політика Трампа вплине на зовнішню політику США й майбутнє України? Конституція США надає Конгресу право розпоряджатися коштами (стаття I, розділ 7, пункт 1), аби виділити допомогу іноземним країнам, але зовнішню політику визначає президент. Трамп впливає на пріоритети, але вузька більшість може вимагати двопартійної підтримки для прийняття важливих законів.
Хоча Трамп може спробувати лімітувати допомогу, повне припинення підтримки України малоймовірне через значні економічні інтереси. Великі американські корпорації беруть участь у відновленні України: наприклад, BlackRock і JPMorgan Chase очолюють мільярдні інвестиційні ініціативи. Підрив цих зусиль здатен зашкодити економічним інтересам США і суперечитиме особистим Трампа у просуванні американського бізнесу.
Дехто припускає, що Трамп віддасть перевагу негайним політичним вигодам, а не довгостроковим інтересам. Однак це загрожує його репутації як ділка й захисника американських робочих місць. Послаблення України може підбадьорити Росію та Китай, підірвати глобальні позиції США, що суперечить акценту Трампа на національній та особистій силі.
Теоретичні перспективи: реалізм проти лібералізму
Хоча може здатися, що зовнішня політика Трампа керуватиметься отриманням негайних досягнень, розуміння основних теорій дає чіткіше уявлення про його ширшу стратегію. Скептицизм щодо терміна «теорія» звичний, але теорії та ідеології — це лише рамки, які визначають моделі дій і сприйняття, удосконалені через покоління. У цьому контексті реалізм і лібералізм допомагають пояснити цілі в рамках позиції Трампа «Америка передусім», які конкурують між собою.
Реалізм, що наголошує на національних інтересах, силі й самодостатності в анархічній міжнародній системі, тісно співвідноситься з пріоритетами Трампа. Реалісти скептично ставляться до міжнародних інституцій, розглядаючи їх як інструменти захисту державних інтересів, а не сприяння співпраці.
І навпаки, лібералізм підкреслює міжнародну співпрацю й норми як шлях до взаємної вигоди. Такі інституції, як ЄС і ООН, втілюють ці ідеали, але вторгнення Росії в Україну виявило їхні межі у стримуванні потужних гравців-реалістів. Тож у реалістичній перспективі США зацікавлені підтримувати суверенітет України задля регіональної стабільності та стримування агресії, що відповідає як реалістичним, так і ліберальним цілям.
Стратегічні міркування для Європи і США
Стратегічний аспект полягає в тому, як розвиватиметься реакція Європи на конфлікт на тлі потенційних змін у політиці США. Європейські союзники по НАТО стикаються з критичним вибором: збільшити підтримку України чи ризикувати замороженим конфліктом, що може підштовхнути Росію до активніших дій. США можуть чинити тиск на європейських союзників, щоб ті пропорційно фінансували допомогу Україні, або ж зіткнутися з ескалацією напруженості на континенті.
Обидва варіанти містять виклики. Ідеальний результат — перемога України, що призведе до внутрішніх змін у Росії та зобов'язань щодо глобальної безпеки. Досягнення цього вимагає складних, ризикованих рішень — рішень, які європейські союзники досі не наважувалися приймати через військові обмеження. Їм потрібен час, щоб зміцнити оборону, його дає опір України. Заморожування конфлікту суперечить європейським інтересам, потенційно даючи Росії час перегрупуватися для ширшого наступу.
Збільшення підтримки також є складним завданням. Деякі члени ЄС, такі як Угорщина та Словаччина, мають проросійські уряди. Внутрішні розбіжності й економічний тиск ускладнюють досягнення консенсусу. Фінансова допомога Україні може перенапружити бюджети, необхідні, аби посилити їхні власні збройні сили. Європа повинна робити рішучі вибори.
У цьому контексті адміністрація Байдена може вдатися до сміливих дій у період до інавгурації Трампа. Маючи бюджетні повноваження до 31 грудня 2024 року, президент Байден може санкціонувати значну допомогу й сучасне озброєння Україні, зміцнюючи її позиції та не побоюючись політичних наслідків. Наслідки, швидше за все, ляжуть на нову адміністрацію, що, можливо, дасть демократам політичні важелі впливу в майбутньому.
Ця стратегія посилює зобов'язання США перед союзниками і сприяє стабільності, змушуючи Європу діяти. Вона передбачає потенційні зміни в політиці за Трампа й прагне безперервності підтримки України, узгоджуючись із довгостроковими стратегічними цілями.
Висновок
Рекалібрування Трампом підтримки України пов'язане зі складними правовими, геополітичними та стратегічними викликами. З юридичного погляду H.R. 815 створює основу для конфіскації російських активів, узгоджуючись з принципами міжнародних контрзаходів. З геополітичного погляду залишення України на самоті із ворогом ставить під загрозу американський вплив і надихає супротивників, підриваючи регіональну стабільність і збільшуючи майбутні витрати.
В економічному плані значні інтереси США у відновленні України збігаються з програмою Трампа щодо пріоритетності американських здобутків. Відновлення України, вартість якого оцінювалась у 2022 році 750 мільярдами доларів, відкриває величезні можливості для американського бізнесу.
Тому дуже ймовірно, що Трамп не лише підтримуватиме Україну, аби вона досягла перемоги, але й стане вирішальною силою в реалізації нового плану Маршалла для України, тим самим просуваючи американські інтереси в усьому світі.