ГоловнаСвіт

Сергій Кислиця: "Моє завдання – підготувати ООН до масштабної участі з відновлення територій Донбасу"

Нещодавно Україна призначила нового постійного представника в ООН. Замість Володимира Єльченка, який обійняв посаду посла в США, українське представництво очолив дипломат із тридцятирічним стажем – колишній заступник глави МЗС Сергій Кислиця.

Нині українське представництво також, як і уся ООН, зіштовхнулися із значним викликом – пандемією коронавірусу. LB.ua запитав у нашого посла про режим роботи Організації, про те, які заходи вживаються.

Ми також поговорили із нашим дипломатом про його перші дебати із російським візаві – Василем Небензею. Вони нагадали кращі часи нової української дипломатії, коли представники України в Радбезі ООН протидіяли маніпуляціям колишнього постпреда РФ Віталія Чуркіна. Сам Кислиця каже, що він не збирається перетинати щодо Росії ті «червоні лінії», які були окреслені його попередниками. Та й зауважує, що президент Зеленський йому такого розпорядження не надавав.

Ми звичайно ж поговорили із Сергієм Кислицею про відновлення Донбасу – одне з ключових його завдань на посаді постійного представника, – про те, як Україна намагатиметься протидіяти Росії на шляху загарбання дипломатичної радянської власності та про ставлення до росіян у Радбезі ООН.

Залишається ще чимало питань до Сергія Кислиці. Це і проблеми реформування ООН, і виклики, які постають перед державами під час запровадження миротворчих місій, і доля українських миротворців, дипломатів. Ми сподіваємося, що обов’язково ще поговоримо із паном послом на ці та інші теми. І що після цих розмов українці справді зацікавляться тим, що відбувається за лаштунками головної глобальної організації світу – ООН.

Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця
Фото: UN Photo /Manuel Elias
Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця

«У нас поки відсутня інформація про те, що вакцина проти коронавірусу знайдена»

Ми вже чули про оголошений карантин в штаб-квартирі ООН, про те, що в представництві Філіппін було виявлено випадок зараження коронавірусом. Яка наразі ситуація із розповсюдженням захворювання в головному офісі Організації?

Ця ситуація контролюється безпосередньо Генеральним секретарем ООН та усіма необхідними безпековими службами штаб-квартири. Крім того, іде постійний обмін інформацією між усіма постійним представниками. Ми створили для цього спеціальну групу, де онлайн одне одного інформуємо про те, що відбувається в наших місіях.

Я вдячний, що дуже оперативно, не приховуючи фактів, постпред Філіппін повідомив усіх, хто в цій групі перебуває, про те, що у його місії виявлено спалах вірусу, що сама місія повністю закривається на карантин. Важливо, що ми чесні та відкриті одне з одним.

Увесь масштаб наслідків складно передбачити; можна лише прогнозувати. Тим часом уся програма та графік роботи штаб-квартири в Нью-Йорку порушений: Генсек ООН ухвалив рішення про переведення співробітників Секретаріату на дистанційну форму роботи до 12 квітня; усі заходи скасовані.

Заходи не просто переносяться, а викреслюються із графіку. Бо уявити собі, що, скажімо, засідання Комісії зі становища жінок перенесуть на липень, неможливо. Це немов би ви побачили групу автівок, яка ударяється об стіну, а потім ці авто одне на одне нагромаджуються. Тож нереально у липні запланувати та провести замість, до прикладу, десяти одразу 25 заходів.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) діє у рамках системи ООН. Скажіть, чи є якісь прогнози щодо подолання пандемії, щодо віднайдення вакцини?

Ще немає інформації, принаймні в розпорядженні місії України в Нью-Йорку, про те, що вакцина знайдена для потреби імунізації. Натомість ми маємо дані про те, що насправді переважна кількість тих, хто захворів, одужують. Що є певна категорія населення, яка перебуває у зоні ризику. Це передусім люди похилого віку, які мають захворювання або хронічні, або імунні. Водночас молоді люди, люди, які ведуть здоровий спосіб життя, здебільшого одужують.

Фото: EPA/UPG

На території Нью-Йорка проживає чимало українців – легально та нелегально. Скажіть, чи є якась інформація про захворювання там серед наших людей?

У нас немає такої інформації. Цим займається не наша місія, а генеральний консул України в Нью-Йорку Олексій Голубов. Разом з тим ми щоденно інформуємо штаб, який створений в Міністерстві закордонних справ, стосовно усіх подій, які відбуваються в ООН, щодо інструкцій, які надаються нам Генеральним секретарем Організації.

«Мені робили кілька пропозицій поїхати послом, зокрема й за часів президента Януковича. Тоді я відмовився»

Давайте поговоримо про ваше призначення на пост постійного представника України в ООН. Виникає одразу два питання: хто запропонував вам цю посаду та чому це відбулося фактично під час зміни уряду?

Усе відбулося абсолютно логічно. Більше того, я прийняв пропозицію колишнього міністра закордонних справ, Вадима Пристайка, яка, звичайно, була погоджена із президентом Володимиром Зеленським. Адже це його прерогатива – призначати послів та постійних представників при міжнародних організаціях.

Почнемо з того, що я – кадровий дипломат, який працює у штаті Міністерства закордонних справ з 1993-го року. А прийшов я до МЗС ще студентом і працював тоді за цивільною угодою.

Починаючи з 2006 року, коли я повернувся із Вашингтона, де був радником-посланником, я десь 14 років займався «багатосторонкою» – себто опікувався питаннями міжнародних організацій. І до, і під час роботи заступником міністра. Крім того, я займався значною частиною «двосторонки» (діалогу на рівні окремих держав), окрім питань Європи, оскільки вона була поділена між двома іншими заступниками міністра. І це також логічно, бо якщо ти займаєшся питаннями Радбезу ООН, то ти маєш бути в курсі того, що відбувається у США, Китаї та в інших державах.

За 14 років моєї роботи у Києві після Вашингтона мені робили кілька пропозицій поїхати послом, зокрема й за часів президента Януковича. Тоді я відмовився.

Куди саме?

Це вже не так й важливо. Пропонували поїхати до європейських країн і не тільки. Тоді я відмовився з багатьох причин – як з професійних, так і з політичних. Тому що коли посол їде закордон, він передусім представляє країну та президента. Ви не можете дистанціюватися від політичного режиму, якщо ви є його представником. Тому я свідомо відмовлявся від попередніх пропозицій.

Зараз колишній постійний представник України в ООН Володимир Єльченко був призначений послом до США. Відкривалася посада в Нью-Йорку, на яку потрібно було знайти фахівця відповідного рівня. Я без усякого снобізму стверджую, що я є таким фахівцем, бо довгий час, як вже казав, працював по «багатосторонці».

Тому я вважаю, коли за погодження президента тодішній глава МЗС мені запропонував поїхати постпредом це було а) логічно і б) дуже почесно для мене.

Однак я дуже сумую за роботою в Києві. Мені подобається жити в Україні, мені подобається той драйв, який існує в Україні, мені подобається бути завжди в центрі обговорень з моїми колегами, з парламентарями, з експертами, які перебувають в Україні. Але я погодився бути в Нью-Йорку ще й тому, що тут також шалений драйв…

Постоянный представитель Украины при ООН Сергей Кислица и Генеральный секретарь ООН Антониу Гутерриш
Фото: Mission of Ukraine
Постоянный представитель Украины при ООН Сергей Кислица и Генеральный секретарь ООН Антониу Гутерриш

Не жалкуєте про свій вибір?

Чи я сумую за Києвом? Так, я сумую за Києвом. Чи мені бракує щоденного спілкування із парламентарями та експертами? Так, мені цього бракує. Особливо зараз, коли коронавірус не дозволяє їм їздити до Нью-Йорка. Однак коли епідемія завершиться, я впевнений, що ми будемо тут регулярно спілкуватися.

Тут є ще й побутовий аспект. Я працював у посольстві України в Брюсселі, у Вашингтоні, у Відні. Там атмосфера інша. До прикладу, у Брюсселі, якщо ти на роботі залишаєшся після шостої-сьомої вечора, ти відчуваєш себе не у своїй тарілці, тому що усі уже вдома сидять, насолоджуються вільним часом в колі сім’ї та друзів, а ти продовжуєш сидіти на роботі.

В Нью-Йорку в будь який день – чи то субота, чи то понеділок, чи середа – повний драйв. І навіть в умовах коронавірусу. Приміром, ще до розпорядження глави МЗС Дмитра Кулеби про переведення закордонних дипломатичних установ на дистанційну форму роботи у мене щодня відбувалися зустрічі.

«Припинення війни в Україні за рахунок інструментарію ООН – головне завдання»

Чи говорили ви перед поїздкою до Нью-Йорка із главою Офісу Андрієм Єрмаком?

Скажімо так, у мене відбулася розмова із керівництвом Офісу президента. Ця розмова була доволі принципова.

Багато людей із Офісу мене знають. З кимось ми знайомі ще із університету. Деякі з тих, хто зараз при владі, у бізнесі, вчилися так само, як і я, на факультеті міжнародного права. Я пам’ятаю Саакашвілі в університеті, Порошенка, Єлісєєва та усіх інших.

Які завдання перед вами поставило керівництво на час місії в Нью-Йорку?

Припинення війни та максимальне використання для цього інструментарію ООН. Це – головне завдання. Але вирішення проблеми, пов’язаної з війною, не закінчується виключно на досягненні миру. Тому що, як на мене, період після війни є ще більш складнішим, аніж воєнний час. Бо виникають потреби фінансові, потреби в людських ресурсах для відновлення на неконтрольованих і окупованих територіях інфраструктури та нормального життя.

Візьмемо, наприклад, історію європейських країн, де ті успішні лідери, які були на чолі урядів під час Другої світової війни, втрачали популярність вже після оголошення миру. Втрачали тому, що народ втомився від війни та вимагав повного повернення до тих стандартів – соціальних, економічних, правових, – які існували до військових дій. А відразу повернутися до цих стандартів не просто дуже дорого, а й подекуди неможливо.

Тому одним із моїх завдань на посаді постійного представника України при ООН є робота з Організацією по підготовці масштабної участі ООН у відновленні територій Донбасу, які постраждали від війни.

Постоянный представитель Украины в ООН Сергей Кислица
Фото: UN Photo /Rick Bajornas
Постоянный представитель Украины в ООН Сергей Кислица

Чи це є продовженням ініціативи президента Зеленського щодо заохочення міжнародного співтовариства, зокрема й європейських держав, вкладати гроші у відновлення спочатку контрольованої, а потім звільненої частини Донбасу?

Абсолютно. Кілька днів тому з постпредом Литовської Республіки ми мали зустріч із адміністратором Програми розвитку ООН й передали йому запрошення від двох міністрів закордонних справ Литви та України. Ми попросили його узяти участь на початку липня у четвертій міжнародній конференції з питань реформ в Україні, яка відбудеться у Вільнюсі.

Ми сказали, що вже настав той час, коли має бути на цій конференції високе представництво ООН. Для того щоб сформувати підходи та плани участі Організації та її установ до початку відновлення територій.

Уявімо собі: у понеділок досягається домовленість про припинення війни, у вівторок парламент України ратифікує цю домовленість, а у середу має початися робота. Однак це так не робиться. Тому що навіть бюджетні цикли у наших двосторонніх партнерів, на рівні міжнародних організацій так сплановані, що фінансування не вмикається з наступного ранку.

Тут є й інший аспект. Європейський Союз – це передовсім економічне об’єднання. В ЄС немає інституційної спроможності займатися питаннями відновлення. Тому він, маючи гроші, звертається до Ради Європи, ОБСЄ, до ООН і каже їм: ми підтримуємо ініціативу, однак, будь ласка, враховуючи ваш експертний потенціал, зробіть якусь проектну пропозицію. Ось вам наші гроші, наші ноу-хау, проте уся нормативна база – за вами.

Бо саме в ООН, у Раді Європи існують конвенції та юридичні стандарти, які мають застосовуватися для соціальних, економічних та правових питань. А відновлення нормального життя на Сході – це не лише економіка, а, зокрема, й відновлення нормального соціального життя.

Себто, якщо я правильно зрозумів, йдеться насамперед про проект щодо відновлення спочатку контрольованої частини Донбасу, а вже потім вивчатиметься питання розбудови окупованих територій?

Це усе взаємопов’язано. Ми не можемо провадити довгострокові планування ООН лише для однієї сторони. Ні. Це – комплексне питання.

Постоянный представитель Украины при ООН Сергей Кислица
Фото: UN Photo /Evan Schneider
Постоянный представитель Украины при ООН Сергей Кислица

«Не можна сказати, що в Радбезі ООН усі підтримали Україну. Однак там ніхто не підтримав Росію»

Ваш виступ у Радбезі ООН та дебати із російським постпредом Небензею нагадали мені кращі часи протистояння по лінії Україна – Росія: Сергєєв – Чуркін. Кажуть, що Сергєєв був настільки яскравим, що його не злюбило колишнє керівництво і він змушений був покинути свій пост. Постає логічне питання: чи ви не боїтеся затьмарити деяких українських дипломатів і впасти через це у немилість українського керівництва; стати яскравішим за них?

Я не збираюся бути яскравішим за когось. Питання яскравості взагалі не стоїть у мене в порядку денному. Я не політик. Більше того, хочу розказати, що положення мого виступу та навіть градус тональності я узгоджував із тодішнім главою МЗС, і з керівництвом Офісу президента. Я – людина системна і не працюю сам по собі. В мене є постійний контакт із керівництвом і міністерства, і тими, хто відповідає за зовнішню політику в Офісі глави держави.

Є кілька речей у цьому світі, які я не вмію робити. Я, до прикладу, не вмію робити бізнес, на відміну від багатьох моїх однокурсників, які отримали юридичну освіту та стали бізнесменами, міліонерами. Я став дипломатом і був переконаний, що це моє. Тому моя мета – представляти державу і робити професійну справу.

Коли президент Зеленський відвідав МЗС, він сказав у присутності усіх дипломатів, що вважає дипломатію окремою професією, якій потрібно вчитися. Тому я не є політиком і не збираюся ним бути. Я – дипломат.

Все ж щодо ситуації з Сергєєвим. Тоді довкола питання його відставки було чимало брудних чуток. Він в решті решт пішов з професії, хоча був професійним дипломатом…

Я Сергєєва знаю мільйон років, ще до того, як він поїхав у відрядження закордон. До речі, ці його відрядження тривали довгі роки. Спочатку він був у Франції, далі – у США. Скільки він був у Нью-Йорку? Вісім років – дві каденції.

Ну не можна бути стільки за межами своєї держави і ефективно її представляти, навіть, якщо ти – видатний дипломат, яким беззаперечно є Юрій Сергєєв. Ти тоді відриваєшся від реалій. Хіба, що ти працюєш 24/7 у таких точках, як Брюссель, Москва чи Вашингтон. Там ти на зв’язку зі столицею кожну хвилину. Так само, і це вже не робить мені честі, не можна бути 14 років, як я, у центрі, тому що це також тебе робить трохи недодипломатом: бо ти лише працюєш у власній країні. А в усьому є межа. Саме тому є світові правила, згідно із якими після декількох каденцій дипломат обов’язково має повернутися додому та попрацювати на території своєї держави.

Фото: EPA/UPG

Під час ваших дебатів із російським постпредом в Радбезі ООН у мене виникло питання: чому українська сторона не зіграла на випередження та не попросила своїх колег з Радбезу скликати позачергове засідання у зв'язку з річницею Дебальцевого і подіями в Зайцевому, коли був убитий український військовослужбовець? Чому ми в черговий раз віддали ініціативу у руки Росії?

А чому ми мали випереджати?

Бо це дивно, що ми не прорахували, що під час п’ятих роковин трагедії в Дебальцево російська сторона буде робити усілякі провокації, зокрема й в ООН.

Якщо ви думаєте, що ми сиділи та нічого не робили, не розуміли того, що відбувається, то ви помиляєтеся. Те, що ми не скликали засідання, це було абсолютним усвідомленим рішенням. Велися обговорення, ми знали, що Росія скличе Радбез, ми готувалися до цього. Але ми не бачили особливої потреби у тому, щоби грати наввипередки проти російської ініціативи, яку в ООН, до речі, сприйняли доволі скептично.

Українська делегація разом із партнерами працювала над організацією дебатів у Генасамблеї ООН кількома днями пізніше, що в кінцевому рахунку зіграло на нашу користь. Подивіться, скільки було виступів у Генеральній Асамблеї на підтримку України. Усі бажаючі навіть не встигли виступити.

В підтримку України виступило п'ять країн: Естонія, Франція, Німеччина, Великобританія та Бельгія. Окремо публічно нас підтримала Польща, яка вже не є непостійним членом Радбезу ООН. Водночас позиція США була дуже млявою, а американський постійний представник навіть не був присутнім на цьому засіданні. Це якось пов’язано із останнім скандалом щодо імпічменту Трампа?

Я ні з чим це не пов’язую і не бачу у цьому теорії змов. Я був більш ніж задоволений позицією наших партнерів на цьому засіданні. Якщо ви, наприклад, візьмете навіть позицію головуючої на той момент Бельгії, то вона виступила більш рішуче, аніж ми могли б від неї очікувати. Ми не можемо сказати, що усі члени Радбезу підтримали Україну; це неправда. Але ніхто не підтримав Росію.

Слідуючи цій логіці, скажіть: США підтримали Україну чи не підтримали Росію?

Я чимало часу в своїй кар’єрі присвятив роботі зі США. Сполучені Штати мають принципову позицію, і вони від неї не відступлять, коли йдеться про територіальну цілісність, окупацію Криму і ситуацію на Донбасі.

Зверніть увагу, яку термінологію вживають європейці та американці, коли кажуть про Крим. У ЄС говорять, що це – незаконна анексія. А у США – що це незаконна спроба анексії. Тобто для них окупація Криму – це незавершена історія. Для американців це принципова позиція.

Ви ж зважайте ще й на те, що Сполучені Штати – не просто наш партнер, а ще й постійний член Ради безпеки ООН. Постійні члени Радбезу в силу політичної відповідальності та функцій, які вони виконують, поводять себе по-іншому. Вони точно не так театрально виступають, як непостійні члени Ради безпеки.

«В мене немає дозволу президента Зеленського змінювати червоні лінії щодо Росії»

Чи спілкуєтеся ви за межами засідання Радбезу ООН з Василем Небензею?

Ні.

Никки Хейли и Василий Небензя во время перерыва в заседании совбеза ООН, Нью-Йорк, США, 10 апреля 2018.
Фото: EPA/UPG
Никки Хейли и Василий Небензя во время перерыва в заседании совбеза ООН, Нью-Йорк, США, 10 апреля 2018.

Жодного разу не було?

(сміється) Ні, я не спілкувався із ним. У мене до загострення ситуації із розповсюдженням коронавірусу відбувалося дуже багато зустрічей із постпредами: дехто приходив сам, дехто запрошував до себе і я йшов до них. Щодо Небензі у мене немає ані запрошення від нього, ані бажання до нього йти.

Однак я вам скажу дещо інше. Ви ж побачили, як чемно Василій Олексійович звертався до мене під час засідання Радбезу: ми сподіватимемося, що ми співпрацюватимемо із вами. У росіян завжди ця умовна чемність включається, один і той самий алгоритм чи то з новим президентом, чи з новим прем’єром, чи з новим главою МЗС, чи постпредом. Вони роблять вигляд, або, може, щиро вірять, що коли в Україні змінюється влада, коли змінюється посол, все може бути по-новому. Що нова людина не буде дотримуватися тих червоних ліній, які існували за попередників.

А потім розуміють, що коли Україна захищає свої інтереси як держава, то по суті значна кількість, якщо не усі, червоні лінії залишаються ті ж самі. У мене немає наміру змінювати ті червоні лінії. Власне, в мене немає дозволу президента змінювати ці червоні лінії, які захищали Сергєєв, а потім Єльченко.

Як би ви охарактеризували дипломатичну манеру публічних виступів Небензі? Він намагається наслідувати свого колишнього колегу Чуркіна або це такий загальний стиль російської дипломатії?

Ми можемо не любити та навіть подекуди ідеологічно ненавидіти російську дипломатію, бо ідеологічно вони для нас не те, що не партнери або опоненти, вони подекуди просто вороги. Але ми маємо визнати, що російські дипломати – це дуже освічені, здебільшого і культурні, начитані люди. Бачите, я ж свідомо викинув один рядок із вірша Євтушенка, а Небензя це помітив.

(Посміхається) ви викинули чотири рядки...

Я залишив лише ті рядки, які я вважав за необхідне прочитати. Я ж не збираюся перетворювати Раду Безпеки на літературний клуб. До речі, його заступник колись почав цитувати мені «Алісу в країні див», а це – книжка мого дитинства. Я їм у відповідь також надав пару цитат.

Одначе повернемося до ключового. Російськи дипломати – і тут ми не повинні мати ілюзій – це дуже професійні люди. Вони освічені, вони підготовлені, і ми не маємо думати, що ми прийдемо у Раду Безпеки чи Генеральну Асамблею ООН, шапками їх закидаємо і на цьому усе завершиться. Такого не буде.

А як ви вважаєте: російська школа краща за українську?

Ні, вона інша. Ми не можемо їх порівнювати. Ми не є глобальною державою. Нам, до прикладу, не потрібен такий Державний департамент, який має США.

Коли працював у Вашингтоні, постійно були закиди з Києва, мовляв, подивіться де наша дипломатія, а де американська. Я кажу: послухайте, давайте я зроблю довідку. І тоді на початку 2000-х я їм надіслав такий документ. Американський Держдепартамент на той момент мав 56 тисяч співробітників: десь 28 тисяч закордоном і ще 28 тисяч у центральному апараті.

На той час бюджет Державного департаменту складав $13 млрд доларів. Із них відомство тоді заробляло кілька мільярдів за рахунок консульських послуг і т. п. Ми ніколи не зможемо покрити таку географію та займатися тими самими питаннями, у тому самому обсязі, якими займаються американці, росіяни або французи.

В Радянському Союзі лише Угорщиною займалися більше дюжини дипломатів. Був шалений ресурс. У росіян у Радянському Союзі не було туалетного паперу, однак 18 людей на Угорщині сиділи.

Пригадую, як в 1993 році я поїхав на один захід Ради Європи в Мадрид, який тривав три дні. І сидів поруч зі мною усі три дні естонський колега. Він в останній день мені каже: я тут вже третій день і ніяк не можу зрозуміти, навіщо ми тут сидимо і яке відношення це все має до вступу Естонії до Європейського союзу і НАТО? Ну і де сьогодні Естонія? В Європейському союзі та в НАТО.

До чого я веду? Ми можемо спостерігати, що відбувається в багатьох куточках світу, але ми маємо враховувати власні людські, фінансові та інші ресурси в номенклатурі пріоритетів. І ці пріоритети мають бути правильно визначені для досягнення політичних результатів, які будуть робити життя наших людей краще, які будуть наближати нашу європейську перспективу. А відсутність якихось можливостей не робить нас неповноцінними. У нас просто інші завдання й інші цілі.

Фото: Mission of Ukraine

«У України з Росією є спільна нерухомість в Нью-Йорку»

Мене вразило у 2014 році твердження колишнього постпреда України в ООН, Юрія Сергєєва, що ми змушені спілкуватися з російською стороною, що ми ділимо з нею право на власність щодо якихось будівель (в Нью-Йорку і не тільки). Що це за будівлі і про що ми вимушено дискутуємо з росіянами?

Це відповідає дійсності. Україна при усіх урядах, при усіх президентах не давала згоди на підходи Російської Федерації щодо закордонної власності, зокрема, власності дипломатичної. У Нью-Йорку щонайменше йдеться про третину будівлі на 67 вулиці на Мангеттені, яка до цього часу використовується спільно Україною, Росією (передусім) та Білоруссю.

Я багато років не був там, хоча я постійно перебував у контакті з колишнім нашим постпредом в ООН Володимиром Єльченком. Ми багато говорили щодо цієї будівлі.

Ми вважаємо, що нам належить значно більше ніж один поверх на 67-й вулиці. Однак, повертаючись до юридичної сторони питання, тут головне, що ані нью-йоркські нотаріуси, ані нью-йоркська влада не стоять на позиції Російської Федерації. І це одна з причин, чому ми до цього часу перебуваємо у цій будівлі.

А в якому статусі ми там перебуваємо? Там відбуваються якісь перемовини?

Ні. Там немає нічого пов’язаного з виробничим процесом. Там ніколи не відбувалися перемовини. У цій будівлі немає кімнат для зустрічей. Там немає жодного робочого папірця і тим більше чутливої та закритої інформації. Офіс нашого постпредства знаходиться в іншому місці з 1990-х років.

А що там у Росії?

У Росії там повноцінна місія: працюють дипломати, встановлене обладнання, можливо і глушилки є. Там, до речі, були завжди проблеми із мобільним зв’язком. Для них це – повноцінна місія, а для нас – технічні приміщення, на території яких не відбувається нічого пов’язаного з виробництвом.

Одначе ж була ініціатива 2014 року подати на Росію позов у Міжнародний Суд ООН і спробувати повернути активи СРСР (будівлі плюс золоті й алмазні запаси) на суму близько $70 млрд. Ми зараз щось робимо на цьому напряму або все спустили на гальмах?

Це не один том справи. Коли я від’їжджав з Києва, то розбирав свої робочі документи. Серед іншого я побачив окреме досьє, яке велося ще в 1990-ті роки стосовно закордонної власності. Цим питанням займаються наразі інші люди у МЗС. Однак мені невідомо, щоб негативно змінилася ситуація, якщо ми порівнюємо її із тим, що було десять років тому чи більше.

У 90% випадків зберігається статус-кво. Є частина країн, де ані нотаріуси, ані влада не визнають претензії Російської Федерації, але де факто росіяни або використовують цю власність, або просто нас туди не пускають. А є незначна частина країн, де, на жаль, нотаріуси і служби, які ведуть облік, пішли на її переоформлення у власність Росії.

Ви зараз не розглядаєте можливості поновити ініціативу та подати позов до МС ООН проти Росії, аби відсудити частину закордонної власності?

У мене є завдання не завдати шкоди тим інтересам і тому статусу-кво, який є сьогодні. І це також дуже важливо. І це не просто, до речі. Усе, що стосується Російської Федерації, навряд чи може бути вирішено точково. Тут або процес стоїть, або іде в зворотному напрямку.

Тому у мене є завдання не завдати шкоди тим позиціям, на яких ми перебуваємо. Нехай ми лише фактично контролюємо один поверх у будівлі на 67-й вулиці, але те, що ми контролюємо один поверх, не дозволяє РФ, наприклад, здійснити захоплення усього цього будинку по усім можливим стандартам КДБ.

Александр ДемченкоАлександр Демченко, редактор відділу "Світ"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram