Коротко по напрямках:
Харківська область: ворог усе ще хворіє на Ізюмську поразку – не ризикує розгорнути щось масштабне, утім планів таких не полишає. Неприємним моментом є руйнування чотирьох мостів через Оскіл, тобто ворога турбує стан нашої логістики. Наші «бойові бобри» вже навели понтонні переправи, але тепер ці наплавні мости – ціль №1 для ворожої авіації. Триватиме боротьба: або їхні авіабомби ФАБ-500 з комплектами УМПК, що дозволяють їм планувати на 40–70 км, тобто з-поза меж досяжності ППО, виснажать наші запаси понтонів, або ми з цим щось зробимо. А без винищувачів відігнати ударну авіацію противника подалі від мостів украй складно.
Луганська область: упродовж вересня системно і комплексно вигрібали війська 41-ї армії противника. Ці туристи з Новосибірська та околиць втратили боєздатність, хоч і не всю, і вирушили остаточно самовбитися кудись до Приазов’я. Ще не доїхали, поповнюються, мабуть. Їх заміняє 25-та армія, сформована на теренах Далекого Сходу Росії, яка не завершила підготовки і прибула терміново заткнути дірку на фронті. Зосередилися вони на Лиманському напрямку і намагаються вкрай обережно щось атакувати. Є одне "але" – туди прибула бригада «Азов», тож виникла ситуація, коли з нашого боку лінії фронту – м’ясорубка, а з протилежного – фарш. І фарш починає про свою роль здогадуватися…
Донецька область: навколо Бахмута тривають бої. Противник усвідомлює, що, втративши чотири бригади під Кліщіївкою та Андріївкою, стоїть на порозі оперативного оточення гарнізону в Бахмуті Силами оборони. Звісно, треба огризатися, що він і намагається робити. На північ від міста – біля Оріхово-Василівки, Білої Гори, Берхівки, але практично без результату. На південь від міста цікавіше – Сили оборони загнали залишки ворога на територію між залізницею Бахмут – Горлівка та річкою Бахмутка, де не поманевруєш: насип заважає атакувати, насамперед броньованим машинам, річка – маневрувати та постачатися, тому відхід/розгром «денацифікаторів» – справа часу.
Особливо активні вороженьки в безнадійних спробах контратакувати в районі Андріївки, де треба бігти через поля без підтримки броні (котра практично не виїжджає на захід від шосе Бахмут – Горлівка, бо горить одразу), артилерії (бо наші миттю придушують), тому це завдання виконують загони «Шторм-Z» і чмобіки з Донбасу (переважно луганська 4-та ОМСБр; 85-та ОМСБр розбита і замінена легкоатлетами з 88-ї ОМСБр, вочевидь, за результатами змагань вона вирушить у те саме пекло, що й 85-та). Згідно з оцінками ворожих штабів, контратаки Кліщіївки за тиждень зменшили поголів’я противників вступу України в НАТО на 400 двохсотими і 700 трьохсотими. Інформації про Андріївку поки що немає, підрахунок втрат – справа повільна, бо підв’язана на гроші: РФ не зловживає виплатами громадянам «молодих республік». Своїм теж бажано платити не всім, тому потрапити в списки двохсотих треба ще примудритися. Військовому командуванню противника економічно набагато вигідніше показувати зниклих безвісти.
Під Авдіївкою, таке враження, хтось у заболотному штабі знайшов теку з планом оточення і раптом вирішив повернутися до цього варіанта. Останні два тижні чітко проглядається намагання противника вирішити дві проблеми: прорватися в район Ласточкине – Сєверне – Тоненьке – Орлівка та відігнати наших від Опитного. Виходить поганенько – мотопіхоту з бригади імені Гандзюка так просто не відженеш, вона і в роки війни на автобусах «Богдан» завзято робила це, а зараз – тим більше.
У районі Мар’їнки експериментальна 150-та МСД (два мотострілецькі полки і два танкові, а не три й один, як у нормальних людей), спеціально сформована, щоб було кому отримати «Прапор Перемоги», вже півтора року намагається захопити населений пункт площею один на чотири кілометри. Так-то вони могли б узяти Київ за три дні, але чогось поперлися через тую Мар’їнку.
Запорізька область: усе цікаве розгортається під Роботиним. Туди підійшли три наші свіжі бригади, успішно працюють ще три артилерійські. Можливо, результати цих маневрів і стануть власне тими добрими новинами від командувача «Таврії». Поки що ситуація виглядає не надто динамічною, ворог нічого не може вдіяти з нашим вклиненням, ми ж не можемо перетворити свій тактичний успіх в оперативний і прорватися в простір між оборонними лініями противника. Наша арта незвично активна в районах Новопрокопівки і Вербового, що може свідчити, що «ось-ось почнеться». Точкою докладання зусиль є Токмак. Противник відчуває це і закидає в цей район усі резерви.
З великими сподіваннями на успіх у райони Копаней і Вербового раніше перекинули 7-му та 76-ту десантно-штурмові дивізії здичавілих (з Херсонської області та з району Лиман – Бахмут відповідно). Зараз вони почуваються поганенько, адже агресивний стиль ведення бойових дій, притаманний ПДВ ЗС РФ, – прямий шлях у чорний пакет. Сучасна війна не бокс, а шахи, тут думати треба. 104-й, 108-й і 247-й полки ворога зазнали потужних ударів і втратили лише вбитими до 20% особового складу.
42-й дивізії росіян дісталося по командному пункту, 58-ма армія – вбито або вибули з лави провідні фігури управління боєм. Три полки 42-ї дивізії зараз ніяк не керовані, щось роблять самостійно, у бойових порядках – хаос, адже їм напхали всякої тварі по парі – загонів БАРС, «добровольців» і, ясна річ, полків територіальних військ. Питання: регулярний полк веде оборону. Йому в смугу запхали ще один полк, котрий так само веде оборону цієї смуги. На голові один в одного сидить купа штабів, командних пунктів, арти, ППО, забезпеченці штовхаються, бо маршрутів від такого рішення більше не стало. Навіщо? Виграє лише арта Сил оборони – ворог щільно так збирається, саме час касетними снарядами поливати. Власне за таких умов зазнав форменого погрому 1430-й МСП ТрВ, укомплектований чмобіками з Нерезинової та її області. Раніше спізнав вогню касетними 108-й ДШП, до переднього краю доїхали далеко не всі. Приємна дрібничка.
Артилерія Сил оборони обрала чудову тактику, реалізуючи переваги в дальності стрільби та ефективності боєприпасів: ворога виявляють ще на етапі висування, обстрілюють великі колони, не здатні маневрувати через високу щільність мінних полів обабіч маршрутів і розгалужену систему траншей. 27 вересня так накрили свіженьку, що рухалася з Токмака в Новопрокопівку. До Криму, Новоросійська та Луганської області поїдуть чорні пакети.
Херсонська область: тут усе стає схожим на війну у В’єтнамі, коли бойові дії розгорнулися в дельті Меконгу і ЗС США сформували славнозвісний Флот коричневої води (the Brown Water Navy, шалені хлопці були, треба сказати). Боротьба за острови в дельті Дніпра, запеклі двобої ДРГ, протистояння ССО, поки противник прагне перекинути в Запорізьку область хоч трохи боєздатних військ (7-ма ДШД так і потрапила під Копані). Триває заміна боєздатних умовно боєздатними військами нової 18-ї армії, сформованої в Ставропольському краї. Їх гостинно зустріли – відразу знищили КП 26-го полку 70-ї дивізії, який першим зайшов без запрошення на Херсонщину. Крім суто стрілецьких розваг, наші утримують два плацдарми – біля Олешок і Козачих Лагерів, котрі ось-ось зберуться в один великий. 205-та бригада противника на цьому напрямку нічого вдіяти не може, адже змушена якось утримувати ділянку ледь не 200 км завдовжки.
З решти новин варто відзначити: наші БпЛА атакували Смоленський авіазавод – тепер виробництво крилатих ракет Х-59 суттєво уповільниться.
Нічого незрозуміло з адміралом Шредингера – командувачем ЧФ Соколовим: він то живий, то мертвий, і з’ясувати щось напевне не вдається. Однак партизани доповідають, що штаб ЧФ утік до Новоросійська, а в будівлі проводили нараду сухопутні. Нам не принципово.
Тривають маневри з поділом спадщини ПВК «Вагнер». Найцікавіша тенденція – поглинання Росгвардією залишків цієї ПВК. Упродовж літа з «Вагнера» до ПВК «Редут» (контрольована МО РФ, функціонує на гроші російських олігархів Тимченка і Дерипаски) перейшли від 2,5 до 4,5 тисяч бійців. Зараз «вагнерівців» розподіляють в інші ПВК, зокрема «Конвой», створений кримським гауляйтером Аксьоновим. До кінця листопада від «Вагнера», імовірно, не залишиться нічого.
Чого слід очікувати цього місяця:
– ворог намагатиметься оточити нас в Авдіївці;
– ГШ ЗС РФ опрацьовує варіант організованого відступу з Токмака та Бахмута, аби зберегти сили для оборони Мелітополя і Бердянська;
– до Приазов’я мають прибути оперативні резерви противника – військові частини зі складу або 41-ї, або 8-ї армій;
– наша бригада Лицарів Зимового походу добиває 57-му бригаду противника в Курдюмівці, очікуємо, що доб’є;
– наша «Таврія» вийде до Одрадівки;
– десантники з 46-ї бригади отримали цікаве посилення – батальйон, навчений війни в міській забудові, тому ворог в Новопрокопівці довго не втримається.
Не забуваймо: зазнаємо втрат, хоч і менших від противника, але так само регулярно; противник зі скрипом, утім долає проблеми й чинить запеклий опір усюди, де має таку можливість. Але доля Перемоги вже вирішена, вона наша. Питання – коли?