«Демонополізувати сепаратистів»
В Офісі президента пояснили, що залучили переселенців, аби просунутися у виконанні Мінських домовленостей. Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу, підписаний 2015 року, передбачає: Україна не може ухвалювати закони щодо Донбасу без консультацій з представниками ОРДЛО.
Пункт №11 Комплексу зобов'язує українську владу провести конституційну реформу у контексті децентралізації «з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів». У рамках Тристоронньої контактної групи з ОРДЛО також мають узгоджуватися питання, що стосуються місцевих виборів, про ще йдеться у пунктах №9 і 12.
Віце-прем'єр та міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков розповідав, що звернув увагу на ці пункти Мінських домовленостей, відколи долучився до переговорного процесу. Так виникла ідея скандальної Консультативної ради, де мали бути 10 представників від України і 10 — від підконтрольних Росії бойовиків.
«Консультативна рада — це той інструментарій, якого не вистачало «Мінську» для демонополізації присутності в переговорному процесі сепаратистів як запрошених з боку Росії», — нещодавно розповідав Резніков в інтерв'ю LB.ua.
Після скандалу та низки протестів ідея Консультативної ради у першому її варіанті відійшла на другий план. З'явився новий план — цього разу уже без сепаратистів. Українська влада спочатку думала залучити до переговорів як представників ОРДЛО місцевих депутатів та міських голів, обраних на легітимних виборах ще 2014 року. Знайти їх виявилося складно.
«Не всі з них в Україні. Не всі з них готові дотримуватися політики незалежної унітарної країни з розумінням наших червоних ліній», — пояснює LB.ua Олексій Резніков.
Тоді міністерство вирішило пошукати радників делегації серед священиків, журналістів, спортсменів, культурних діячів, розповідає віце-прем'єр. Резніков додає: радився з мешканцями Донбасу, серед іншого і з народними депутатами.
«Насправді це був ретельний відбір. Декілька місяців ми займалися тим, що шукали тих людей, які би мали суспільно-громадську легітимність і довіру, розуміння того, що вони у переговорному процесі будуть оптимальними. Я провів понад 60 комунікацій різного характеру», — зазначає Резніков.
За словами міністра із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, дехто відмовився, аби не піддавати небезпеці життя родичів, які лишилися на окупованій території. Були й такі, що розуміли: не зможуть дивитися в очі росіянам.
Після співбесіди з Резніковим майбутні члени української делегації зустрічалися з керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком, де мали можливість поставити свої запитання.
9 червня переселенці уже взяли участь у першому для них засіданні ТКГ. Настанов про те, що саме їм говорити, влада не давала. У міністерстві бачать завдання нових радників у тому, щоб вони висловили власне бачення майбутнього Донбасу.
«Я від них очікую усвідомлення мінських угод, усвідомлення тих планів, які стоять перед Україною, реального бачення того, яким бути завтра деокупованому Донбасу, як будемо влаштовувати місцеве самоврядування, як будемо проводити вільні вибори під українським прапором, як будуватимемо мирне життя», — пояснює Резніков.
Поки що міністерство із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій представило чотирьох учасників політичної підгрупи, але планує залучити переселенців і до інших підгруп.
«Балаканина, а не вирішення проблеми»
Перша четвірка радників — журналісти Денис Казанський та Сергій Гармаш, юрист Вадим Горан та лікар Костянтин Лібстер.
Журналіст і блогер Денис Казанський до 2014 року працював в Донецьку в інтернет-виданні Остров. Був популярним блогером, критикував Партію регіонів. З початком війни переїхав до Києва. Вів власну програму на каналі ATR, був редактором сайту «Четверта влада». Зараз співпрацює з журналом «Український тиждень», є головним редактором сайту «Східний варіант», який пише про ситуацію на Донбасі.
Казанський розповідає, що погодився приєднатися до ТКГ, аби донести свою позицію про те, що Україна не повинна вносити особливий статус ОРДЛО в Конституцію, а вибори можуть проводитися тільки за законами України після отримання контролю над кордоном.
«Про конструктив казати важко, бо Мінські угоди від самого початку поставлені так, що трактувати деякі положення можна як завгодно, і Росія трактує їх на свій лад, а Україна зовсім інакше. Втім, іншого документа наразі немає», — відповідає Казанський на запитання про можливі зміни у переговорному процесі після долучення переселенців.
Ще один журналіст Сергій Гармаш родом з Єнакієвого. Працював власним кореспондентом Радіо Свобода та агентства «Інтерфакс-Україна» на Донеччині. 2002 року заснував сайт «Остров», яким займається і досі. Виїхав з Донецька 2014 року після того, як його дачу, де Гармаш разом з товаришами виготовляв проукраїнські листівки, обстріляли.
Коли журналіст приєднався до ТКГ, то під час засідання назвав Росію країною-окупантом, на що йому представник Москви Борис Гризлов зробив зауваження, попросивши використовувати «тільки мову мінського процесу».
«Я таких тонкощів не знав. Наше завдання — говорити те, що ми вважаємо за потрібне, і позначити рамки для нашої влади, міжнародного співтовариства і для Росії. Як можна обговорювати вибори без нас, якщо ми туди повернемося і будемо брати в них участь?», — риторично запитує Гармаш.
Як і Казанський, Гармаш скептично оцінює перспективи мінських переговорів.
«Я вважаю, що конструктиву на мінских переговорах апріорі не буде, доки у Росії не з'явиться політична воля вирішити цей конфлікт. Поки що я під час роботи у ТКГ не побачив цієї політичної волі. Поки що там більше розмовляють люди, які не уповноважені вирішувати якісь конкретні серйозні питання. Тобто це балаканина, а не вирішення проблеми», — зазнає Гармаш.
На думку журналіста, Мінський процес треба зберігати на той випадок, якщо Кремль під впливом геополітичної, епідеміологічної, енергетичної чи політичної ситуації всередині Росії погодиться повернути Україні Донбас.
«І тоді Мінський комплекс заходів може дати змогу Кремлю вийти, таким чином зберігши обличчя. Але тоді вже Україна трактуватиме Мінський комплекс заходів таким чином, щоб повернення Української держави на ту територію було не лише юридичним, а й фактичним, і туди могли повернутися 1,5 мільйона переселенців, які б не відчували себе скривдженим через те, що вони є патріотами України», — сподівається Гармаш.
«Від того, як я назву ситуацію на Донбасі, нічого не зміниться»
Інший радник ТКГ, лікар Костянтин Лібстер понад 20 років працює травматологом. Народився у родині луганських лікарів і вирішив продовжити сімейну професію. З 2014 року працює в Центральній міській лікарні Києва.
Лібстер розповідає, що вирішив приєднатися до переговорів у ТКГ, оскільки йому «боляче за те, що відбувається там».
«Наше завдання, щоб був мир на Донбасі, щоб Україна стала єдиною, незалежною, самостійною і без війни. Посил, який іде від Офісу президента, — це мир та єдність країни. Про поступки і мови бути не може. Є принципова позиція: жодна зі сторін конфлікту не заперечує проти того, що окремі райони Донецької та Луганської областей є частиною України. Це не обговорюється. Мова йде про те, що процес триває сьомий рік, а ми не зсунулися практично нікуди», — пояснює Лібстер своє бачення роботи в ТКГ.
На думку лікаря, учасники ТКГ повинні «почати чути один одного», адже інакше стоятимуть на місці. На запитання про те, як називати ситуацію на Донбасі, лікар відповідає, що це не має значення, адже нічого де-факто не змінить.
«Ми можемо назвати це війною, ми можемо назвати це конфліктом… Скажіть, як вам зручно, щоб я назвав? Від того, як я назву ситуацію на Донбасі, нічого не зміниться. Назвемо це війною. Що змінилося? Там помирає мирне населення, немає нормальної якості життя, немає соціальних гранітний, є сіра зона, де дуже тяжко людям. Можете називати цей процес, як вам завгодно», — емоційно коментує Лібстер.
Батько Костянтина Лібстера лишився у Луганську після початку окупації. До початку війни був депутатом міської ради Луганська від Партії регіонів. Зараз очолює травматологічне відділення міської лікарні №2. Сайт «Миротворець» вніс Сергія Лібстера до бази «посібників терористів» за нібито співпрацю з бойовиками. На сайтах бойовиків є фотографія того, як Сергій Лібстер показує лікарню ватажку «ЛНР» Леоніду Пасічнику. У Лібстера-старшого є нагороди від окупаційної влади Луганська. 2014 року відділення, яке очолює Лібстер, працювало як воєнний госпіталь. Сергій Лібстер в інтерв'ю розповідав, що у шпиталі переважно лікували цивільних, «відсотків на 80». Мабуть, решта були військовими.
«Були і полонені українці, ми їх теж оперували і рятували. Для нас медиків не буває розмежувань, все настільки складно. І те, що відбувається — дикість, вороги ті, хто все це запустив. Як все було зроблено — тонко, розумно і підло. А люди з автоматами — просто гарматне м'ясо», — казав Сергій Лібстер 2017 року.
Костянтин Лібстер запевняє, що його батько аполітичний, і прямо не відповідає на запитання, чи підтримує його тато бойовиків.
«Мій батько — лікар, людина, яка абсолютно абстрагована від політики. Він лікує людей. Ви намагаєтеся знайти якийсь підступ, якийсь хайп, якусь брудну історію. Не шукайте її. Ви не там колупаєте», — реагує Лібстер на запитання про свого батька.
Константин Лібстер закликає «не нагнітати», коли мова заходить про можливі ризики для його батька.
«Мій батько — унікальна приголомшлива людина, тому я думаю, що все буде добре», — упевнений Лібстер.
Міністр Резніков теж не бачить проблеми з цього приводу, адже «у кожного там є родичі, друзі, однокласники».
«Людина свідомо приймала рішення, розуміючи можливі ризики. Ми з паном Констянтином мали з цього приводу розмову. Він переконаний, що його батько відомий лікар, поважають його усі, і тому, ми маємо надію, що батько не постраждає», — каже Резніков.
Щодо фотографій Сергія Лібстера з ватажком «ЛНР» Леонідом Пасічник міністр парирує: «Яка це може бути проблема? Це життя, у якому як заручники живуть кілька мільйонів українців».
«Конфлікт має дві сторони»
Юрист Вадим Горан родом з Краснодона Луганської області. Закінчивши Харківський юридичний інститут, пішов працювати у прокуратуру. Після 20 років роботи на Луганщині Горана перевели до Генпрокуратури у Києві. З 2006-го працював заступником прокурора Києва, пізніше — аж до Революції гідності — керував головним управлінням ГПУ з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень. Після втечі Януковича звільнився з прокуратури.
З 2015 року очолює громадську організацію «Луганське землятство», якою до того керував колишній лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов. Зараз екс-регіонала звинувачують у сепаратизмі, його справу розглядають у суді. «Землятство» брало участь у засіданні так званої «громадської ради «ЛНР» влітку 2014 року.
Горан ще раніше розповідав, що єдина можливість зупинити війну — переговори між представниками «українського громадянського суспільства та громадянського суспільства сепаратистів».
«В основному ті, хто стріляє, вони покликані стріляти. Адже це і є завдання військових — бачити супротивника і воювати. Конфлікт має дві сторони, і у кожної з них є зброя», — говорив він в інтерв'ю Громадському радіо 2016 року.
Горан не знайшов часу поспілкуватися з LB.ua, посилаючись на свою зайнятість, та пообіцяв надати коментарі через тиждень.
Міністр Резніков запевняє, що можливі зв'язки організації Горана з Єфремовим перевіряли, але нічого підозрілого не знайшли.
«Цю організацію утворював перший прем'єр-міністр України пан Фокін. І що? Це єдине зрозуміле землятство, у якому об'єднані луганчани уже 20 років. У нашої країни були президенти з різними прізвищами. Так що мені відмовитися від українського громадянства, бо у мене президентом був Янукович? Це нонсенс», — вважає Резніков.
Міністр додає, що у Горана великий досвід участі у ділових перемовинах.
«Кожен з чотирьох представників має свою експертизу, і свою людську історію, і свій біль, і свої сльози, і свою кров, і своє бажання закінчити цю війну, і повернутися на свій рідний Донбас, на свою вулицю, до могили своїх родичів», — емоційно підсумовує Резніков.
Журналісти Сергій Гармаш та Денис Казанський теж запевнили LB.ua, що вся делегація має консолідовану проукраїнську позицію і на переговорах ніхто висловлював суперечливих тез.