Хто такі бойові медики
Спеціальність "бойовий медик" ввели в ЗСУ відносно недавно – у 2017 році. Генштаб затвердив програму їхньої підготовки. Відтоді бойові медики з'явилися в кожному взводі, кожній роті, батареї.
Фактично бойові медики – це ті, кого в радянській армії називали санінструкторами. Але вони проходять ґрунтовнішу медичну підготовку з тактичної медицини за сучасними міжнародними стандартами.
Згідно з наказом МОЗ і протоколами НАТО, бойовими медиками можуть бути люди без медичної освіти. Але саме через відсутність такої освіти вони не мають права переливати кров, адже це вимога Постанови КМУ. Згідно з рішенням Кабміну, переливати кров можуть також фахівці, у яких це прописано у кваліфікаційних характеристиках, а цього в бойових медиків також немає.
Головний аргумент противників переливання крові бойовими медиками – саме відсутність у них кваліфікації, мовляв, "ви хочете довірити кров учорашньому комбайнеру чи вчителю без медичної освіти?".
Чому їм не дозволяють офіційно проводити переливання крові
"Ми за збереження кожного життя, але операцію з переливання крові має робити кваліфікований медичний персонал", – вважає радниця командувачки Медичних сил Євгенія Слівко.
Чи можуть бойові медики все ж проводити цю маніпуляцію
Однак бойових медиків усе ж навчають переливати кров на курсах з тактичної медицини. То чи можна доручити їм цю медичну маніпуляцію?
Дозволити бойовому медику переливати кров – це нормальна міжнародна практика, наголошують опоненти рішення Кабміну. І людині без медичної освіти, але з відповідною підготовкою на курсах з такмеду цілком це до снаги, вважає Маша Назарова, інструкторка з такмеду, яка має сертифікацію американської Національної асоціації екстрених медичних техніків (National Association of Emergency Medical Technicians – NAEMT).
Опоненти постанови наголошують, що за нинішніх обставин просто неможливо посадити в кожен окоп по лікарю, щоб вони проводили переливання.
Крім того, Україна не має натовських гелікоптерів, які швидко домчать пораненого до лікарів. Та й не завжди вдається швидко евакуювати його до шпиталю наземним транспортом – іноді треба перечекати обстріли, а часом не вистачає машин чи людей. А якщо це взвод "на ногах", наприклад розвідка, чи підрозділ, який потрапив в оточення, – дорога до медпункту чи шпиталю може зайняти добу-дві, а то й довше. Цей час може коштувати комусь життя.
"Є дуже чітко прописаний регламент, як переливати кров на догоспітальному етапі. Коли ми започаткували проєкт "РеаніМетро", щоб установити дефібрилятори в метро в загальному доступі, була велика дискусія про те, що дефібрилятором можуть користуватися тільки фахівці. Зараз ним дозволено користуватися абсолютно всім людям, які знають, що таке домедична допомога. І є спеціальний наказ МОЗ, який це дозволяє", – пояснює Назарова.
Проводячи паралель з використанням дефібрилятора, вона зазначає, що не потрібно мати спеціальний сертифікат, треба лише знати, як робити серцево-легеневу реанімацію.
"Завдяки цій маніпуляції в Київському метро вже врятували 9 людей поліцейські, які пройшли підготовку домедичної допомоги. Я вас запевняю, що якби поліцейських навчили переливати кров, вони і це робили б, але в місті немає такої потреби, там є швидка і лікарні. А от на фронті в нас такої швидкої часто немає, а з пораненими працюють бойові медики, і в них повинна бути можливість застосовувати ці знання", – наголошує Назарова.
Чи можуть проводити переливання крові всі лікарі
Згідно з логікою постанови, якщо ми не дозволяємо бойовим медикам переливати кров, виходить, що всі сподівання тільки на лікарів. Але вони, на жаль, не завжди користуються цією можливістю. Чому?
"Основна причина — якість нашої медичної освіти, – пояснює військовий лікар. – Дев'ять років у країні йде війна, а ця сфера так і не змінилася суттєво. Навіть коли поранений потрапляє до лікаря на стабілізаційний пункт, іноді кров усе одно не ллється (не проводиться переливання). Бо не хочуть, не вміють, не розуміють важливості цієї маніпуляції, не цікавляться міжнародними протоколами. Бо в них, бачте, є своє бачення. Яке в тебе бачення, коли мова йде про можливість урятувати життя? У нашій уяві медицина – це шприц, медикаменти і бинти. Кров не входить до sine qua non переліку необхідного. І це проблема. Бо не може існувати стабпункт без переливання крові".
З нашим співрозмовником погоджується і Маша Назарова.
"На гражданці в лікарнях переливають кров трансфузіологи, гематологи, анестезіологи. У разі потреби лікар-терапевт телефонує в реанімаційне відділення, звідти прийде фахівець і все зробить. На війні такої опції немає. Якщо людина з медичною освітою мобілізувалася і стає на посаду лікаря (це може бути терапевт, інфекціоніст, акушер-гінеколог, педіатр), вона відповідає за весь медпункт і в разі потреби мусить організувати переливання крові важко пораненим пацієнтам", – пояснює фахівчиня.
І якщо лікар, відмовляючись переливати кров, прикривається тим, що це не його спеціальність – це не виправдання, вважає Назарова.
"Є можливість навчитися.На курсах з тактичної медицини ми навчаємо не лише бойових медиків, а й лікарів-хірургів, лікарів вищої категорії", – наголошує інструкторка.
Відповідаємо на три аргументи противників розширення повноважень бойового медика
У дискусії про те, довіряти переливання крові бойовим медикам чи ні, найобговорюванішими є три питання:
Перше. Хто визначатиме в польових умовах групу крові пораненого, якому необхідне переливання?
Маша Назарова вважає, що навчити цього бойових медиків на курсах із такмеду не проблема. Але, в принципі, такої необхідності і немає.
"Є велика різниця між переливанням крові на госпітальному і догоспітальному етапах. Міжнародний протокол, який підтримує і Україна, каже, що на догоспітальному етапі ми можемо переливати кров універсального донора, яка підходить усім пацієнтам. А от у шпиталі пораненому будуть переливати кров його групи. Та до шпиталю він повинен дожити. На мою думку, тут немає ризиків для пораненого. В американській армії є навіть досвід прямих переливань, тобто коли в донора на місці беруть кров і заливають реципієнту. Вони зробили 10 000 таких маніпуляцій, і на ці 10 000 переливань була лише одна летальна реакція", – пояснює інструкторка.
Друге. Для зберігання крові потрібні холодильники, а вони не стоять у кожному окопі.
Для зберігання крові не потрібні якісь суперспецифічні холодильники, достатньо звичайних, які підтримують температуру +2 – +6 градусів, каже Назарова. Немає проблем і з електрикою – у кожному місці, де є військові, налагоджене безперебійне електроживлення, тому що воно потрібне не тільки для крові, а й для рацій і планшетів.
Уже сьогодні бригади, які переливають кров на догоспітальному етапі, налагодили чіткий механізм. Кров, яку вони отримують, зберігають у холодильнику на стабілізаційному пункті. Наприклад, це 100 пакетів. На кожну машину евакуації видають по 2–5 пакетів. Ці машини постійно курсують між полем бою і стабілізаційним пунктом: забрали двох пацієнтів, перелили їм кров, привезли на стабілізаційний пункт, поповнили запаси крові і поїхали далі.
"Як показує досвід підрозділів, кров ніхто не виливає, вона не пропадає, – каже Маша Назарова. – Але якщо холодильників таки немає або якийсь підрозділи працює "на ногах", то в медиків є суха плазма крові. Вона взагалі не потребує холодильника, її можна носити в рюкзаку. Це порошок, який використовується під час переливання. Це гірше, ніж кров, але це в сто тисяч разів краще, ніж будь-який фізрозчин, який вливають пораненим замість крові".
Третє. Зараз бойові медики не можуть легально переливати кров. Це кримінальна стаття.
"Легалізація статусу бойового медика саме як медичного працівника – це задача, яку можна розв'язати, – вважає Назарова. – Коли у 2017 році в наші армії була введена посада військового медика, ми пишалися тим, що Україна впроваджує передовий досвід армій світу. Але ми не даємо бойовому медику тих можливостей, які мають його колеги в закордонних арміях. Зараз у нас ця спеціальність не включена до кваліфікаційного переліку медичних професій, а це означає, що бойовий медик не має права проводити не лише переливання крові, а й будь-які медичні маніпуляції. Навіть звичайний укол знеболювального – це фактично заборонена дія і кримінал. Тобто люди, які ризикують життям і рятують поранених під обстрілами, поза законом. Це негайно потрібно виправити і привести у відповідність до міжнародних стандартів, які Україна підтримує".
У Медичних силах погоджуються, що нормативну базу, де прописано роль бойового медика, потрібно вдосконалювати.
"Але для цього потрібен час, і це залежить не від медичних сил, а від усієї вертикалі військового управління. Наразі командування Медсил не має впливу на бойових медиків", – каже Євгенія Слівко.
Щодо стандартів НАТО, у Командуванні Медичних сил пояснюють: "Країни НАТО, на щастя, не мають такого досвіду, який зараз отримує Україна. Інтенсивність бойових дій у нас на порядок вища. Тому, наприклад, наші міжнародні партнери на основі аналізу бойових дій в Україні (збільшення тривалості евакуації) планують внесення змін до своїх протоколів з тактичної медицини в частині конверсії турнікетів".
Яким може бути рішення проблеми
Оскільки списи ламаються зараз навколо постанови Кабміну, то, на перший погляд, єдине, що зараз потрібно – просто дописати в неї пункт про те, що бойові медики можуть переливати кров. Але насправді цього недостатньо.
Перш за все треба визначитися врешті зі статусом бойових медиків – вони медичні працівники чи ні? Їм дозволяється переливати кров чи ні? Необхідно прописати їхні освітньо-кваліфікаційні характеристики. А потім, за ефектом доміно, оновити всі старі закони, постанови, інструкції, які стосуються переливання крові, щоб там була згадка про бойових медиків. Почати можна з Інструкції про переливання крові, ухваленої ще у 1999 році, вважають співрозмовники LB.ua.
"Я розумію людей, які кажуть, що треба дозволити бойовим медикам переливати кров, тому що переливання крові дійсно рятує життя, – каже військовий лікар. – Але я розумію і позицію Командування Медичних сил: хто за це буде відповідати в разі ускладнень? Ми ж з вами хочемо жити в цивілізованій правовій державі".
Прописана в постанові логістика постачання крові – це добре, але вона має бути забезпечена матеріально – держава повинна забезпечити всі підрозділи холодильниками.
"Командування Медичних сил не закуповує холодильників для зберігання крові, але бригади, які вже переливають кров, самостійно забезпечили себе ними", – зазначає Назарова.
Але такі речі не можуть лягати на плечі підрозділів. Держава повинна регулярно виділяти на це кошти з державного бюджету. В ідеалі варто було б придбати ще й ізотермічні бокси та термосумки, у яких кров можна зберігати і транспортувати протягом кількох годин. А щоб усе це було в рамках закону, слід оновити й табель оснащення лікувальних структурних підрозділів, вважають спеціалісти.
"Постанова Кабміну дуже корисна, але потрібно ще виконати купу кропіткої роботи для того, щоб вона запрацювала на 100%, – каже військовий лікар. – Якщо зараз усе зробити похапцем і поверхово, можна зіпсувати найкращу ідею".
Маша Назарова додає: "Я думаю, що боротьба навколо Постанови КМУ – це цивілізаційна боротьба людей, які хочуть змін, щоб урятувати пораненого, і людей, які бояться нового".
Для Медичних сил важливе питання "Хто нестиме відповідальність за негативні наслідки переливання крові?", каже Євгенія Слівко, радниця командувача Медичних сил.
"Зараз ми працюємо над імплементацією порядку забезпечення кровʼю та її компонентами Сил оборони. На полі бою кожен має свою задачу. Бойовий медик витягує пораненого, зупиняє кровотечу і якомога швидше евакуює його на наступний етап. Звісно, переливання крові, проведене вчасно, може врятувати життя. Але його може зробити навіть не кожен лікар. Для нас важливо, щоб усе відбувалося в рамках закону. На жаль, бойовий медик не має права переливати кров. Принаймні зараз саме так усе працює. Зараз Медичні сили діють у межах чинного законодавства, от і все. А воно, як показує практика, час від часу потребує змін", – аргументує позицію Медсил Слівко.
Хто нестиме відповідальність за негативні наслідки – це, звісно, важливе питання. Але хто нестиме відповідальність за загиблих, які могли б вижити, якби їм вчасно перелили кров? Траурні кортежі, посмертні нагороди, вулиці і сквери, названі в пам'ять тих, хто не повернувся з фронту – це важливо. Але не менш важливо подбати, щоб таких сумних почестей було менше. Якщо є шанс урятувати комусь життя, ним треба скористатися. Рішення про переливання крові потрібне на вчора.