Проблеми українського такмеду. Погляд зсередини
"Три кити болю тактичної медицини" – так називався виступ інструкторки з такмеду Маші Назарової перед колегами на першому Українському форумі з тактичної медицини, який відбувся днями. Марія є однією з тих, хто після 2014 року розбудовує цю систему в Україні, причому на рівні Генштабу.
Після 2014-го частину задуманого реалізували: наприклад, провели перше навчання для медиків ЗСУ за американським стандартом, змінили склад аптечки бійців і медичних рюкзаків бойових медиків, а також відкрили у 2017-му році 205-й навчальний центр у "Десні". Завершити реформу медичної системи ЗСУ тоді не вдалося – система чинила опір, а з повномасштабним вторгненням недореформовані проблеми вилізли назовні.
Їх Маша виділила в три головні групи. Перша звучить як хибна теза "Не можна нічого не робити". Вона про суперечливі методи в наданні допомоги пораненому. Тут і проблема неякісних саморобних або китайських турнікетів, які часто волонтери передають з добрими намірами, бо "нехай хоч якийсь".
Про те, що не так з неякісними турнікетами, LB.ua розповідала Ксенія Семенова, співзасновниця благодійного фонду «Солом'янські котики» і депутатка Київради – читайте «Лайняні турнікети – це проблема номер один в тактичній медицині на фронті».
Друга група негараздів – "Особистий досвід і його шкідливість". Тут і ті, хто спирається на одиничні, не підкріплені численним досвідом випадки надання допомоги. І ті, хто переконаний, що їхні умови не дозволять забезпечити високу якість такмеду. Не допускаючи можливості ці умови покращити.
"Це так звана помилка того, хто вижив. Можливо, і є історії, коли когось урятував китайський турнікет, хоча я таких не знаю, але якщо китайський турнікет сприймати як щось допустиме – через це може загинути хтось інший", – зазначає інструкторка.
Третя група проблем – "Паралельна реальність".
"В одній реальності є класні викладачі, класні медики, на яких ми орієнтуємося, яких ми дивимося. В іншій – інструктор з тіктоку, яка стріляє по ногах бойовими. І ми формально з нею на одних правах. Робимо одне й те саме. Обидві маємо право навчати людей", – пояснює Маша.
В одній реальності – навчальні центри ЗСУ, інструктори-контрактники, які пройшли через фахову школу. В іншій – мобілізований сімейний лікар, який знаходить застарілий стандарт 2015 року, котрого ніхто не скасовував – і він дуже відрізняється від того, ще є зараз. А водночас є наказ 2017 року з навчанням на 3,5 місяці, 24-годинною базовою підготовкою. І це все діє одночасно, зауважує вона.
"Усі ці реальності потрібно звести в одну – зрозумілу – реальність. І для всіх цих людей потрібен авторитет, а з цим у нас зараз велика криза, цим людям немає на що спертися. Він повинен бути сформований з кількох різних джерел, повинна бути незалежна професійна спільнота, якої в нас немає і ніколи не було. Так само немає інституційного авторитету на рівні держави", – наголошує Маша.
Зберегти і передати досвід
Упродовж свого звернення до колег Маша неодноразово наголошує: те, що відбувається з тактичною медициною в Україні, потрібно документувати і записувати.
"Ми робимо злочин для майбутніх поколінь, які неминуче будуть воювати: ось наш шикарний досвід, найкраща двіжуха у світі – бути військовим медиком зараз у ЗСУ чи інших силах оборони, який не документується, не обліковується, не записується і не може бути переданий як знання або навички", – пояснює вона.
На думку Маші, українські бойові медики мають стільки досвіду, що вони вже повинні навчати іноземців, а не навпаки. Але для цього потрібно почати щось записувати, щоб було що представити, що аналізувати.
"Якщо ми зможемо це зробити, ми допоможемо медичній науці всього світу. Коли ми пройдемо кризу авторитету, ми зможемо сказати, що в нас є спільнота людей, яка може говорити про тактичну медицину", – вважає інструкторка.
З Машею погоджується і Влад Чумаченко, керівник підрозділу ТАКМЕД Північ.
"Є зрозуміла основа (мова про рекомендації TCCC на основі визнаних протоколів. – Ред.), з доказовою базою, з десятками тисяч проаналізованих поранень. Нам зібрали найкращі рекомендації і передали. І ми можемо покращувати їх з огляду на свій досвід. Це привертає до нас увагу людей, які діляться цим досвідом у світі, і це може змінити принципово рівень нашої підтримки у світі. Україна зараз – по суті, величезна лабораторія з такмеду, яка не ділиться досвідом", – пояснює він.
І додає: "Або ми починаємо записувати, або повертаємось у Радянський Союз і будемо далі вірити в помаранчевий джгут".
Реєстрація-сертифікація. За лаштунками курсів з такмеду
Після повномасштабного вторгнення компанія підприємця Федора Сердюка заснувала благодійну організацію "PULSE", яка навчає військовослужбовців домедички та тактичної медицини.
Реєстрацію фонду Федір називає найбезпроблемнішим юридичним питанням. А те, що це організація, яка навчає такмеду, формально нічим не відрізняє її від благодійної організації, яка, наприклад, годує безхатьків.
Процедури, за якою в Україні сертифікували б чи видавали ліцензію таким фондам, наразі просто не існує, каже він.
Тобто це може зробити будь-хто: зареєструватися, назвати себе тренером з такмеду і йти показувати військовослужбовцям, як накладати джгут. Питання в совісті того чи іншого фонду – відповідно до яких рекомендацій він працює і вчить.
"Держава цього не регулює, і, з одного боку, це добре, бо будь-яка регуляція – це обмеження. А в умовах повномасштабної війни, коли немає можливості 100% задовольнити попит на навчання, ці обмеження були б шкідливими, вони скоротили б, умовно, добову кількість бійців, які пройшли курс", – пояснює Федір.
Зворотний бік – з’являються люди і курси на кшталт інструктора.юей – тікток-персонажа, якого місяць тому журналісти викрили на шкідливих і непрофесійних навчаннях для військових і цивільних, його школа до розслідування діяла вже рік. 31-річний Алі Шехайтлі стверджував, що має бойовий досвід, але підтверджень цього ніхто так і не знайшов. Ба більше, самі військові зауважували, що він не вміє навіть правильно тримати зброю, а його методи і поради на рівні маячні.
На жаль, це доволі поширене явище і в тактичній медицині, коли бійцям замість знань, які мали б рятувати їхнє життя, дають інформацію, що, навпаки, може нашкодити.
"У такому разі відповідальність за те, який інструктор викладатиме бійцям, на кожному керівникові військової частини, який його залучає. Відповідальність у тому, щоб перевірити, наскільки це професійна організація", – пояснює Федір.
У січні організація "PULSE" отримала сертифікат американської Національної асоціації екстрених медичних техніків (National Association of Emergency Medical Technicians – NAEMT). Вона сертифікує в США організації, курси, інструкторів, що навчають відповідно до стандартів, затверджених військовим органом – Комітетом TCCC (Tactical Combat Casualty Care).
"Те, що ми відповідаємо стандартам і пройшли цей шлях, – це була наша ініціатива. Україна не визнає стандарт цієї організації як загальноприйнятий. У нас це працює так: ти стаєш інструктором у ЗСУ, мобілізований чи контрактник, і отримуєш спеціалізацію. Наша організація до цього не дотична, тому це питання нашої совісті – мати сертифікацію від організації, якій ми та військові керівники довіряємо", – пояснює Федір.
Чи є сенс братися вже зараз створювати свій NAEMT в Україні, Федір має сумніви. Каже, є потреби нагальніші – забезпечення обладнанням інструкторів, медичне обладнання для бійців, транспорт для медичної евакуації.
"NAEMT – це бренд, як ISO, наприклад, тільки в тактичній медицині. Можна зробити своє, але чи буде воно вагомим і корисним? Це роки досвіду, потужне фінансування і, головне, зміст", – пояснює він.
Обмежити зараз, навпаки, всіх і сказати, аби до викладання допускали лише інструкторів із сертифікацією від NAEMT – це теж вистрелити собі в ногу, вважає Федір. Тут вигоди не буде, навпаки, кількість пропозицій знизиться, адже навіть у PULSE лише 10% інструкторів сертифіковані цією асоціацією через процедурні обмеження.
"Якщо ЗСУ скажуть: ми домовилися, завтра літаками веземо всіх у США і забезпечуємо обладнанням, але тоді тільки посмій не дотримуватися протоколу, бо ми тебе виженемо – можна погодитися. Але казати зараз: "Ми всіх обмежуємо, і працюватимуть тільки сертифіковані центри" – це означає, що багато інструкторів відпадають", – пояснює він.
У цілому, каже, хотілося б бачити чіткий план від Генштабу, як цю всю систему вибудовувати. Але наразі все має такий вигляд, що ініціативи тих, хто береться вчити відповідно до рекомендацій, з часом виграватимуть кількісно. І, відповідно, якісно. А проблема псевдоекспертів, вважає Федір, притаманна не лише сфері такмеду: непрофесійність, наприклад, можна зустріти і в адвокатській спільноті, і в спільноті лікарів, і в будь-якій іншій.
"Тут питання відсутності культури і практики. За 5–10–20 років розвитку такмеду, думаю, таких персонажів ставатиме менше, бо з'являтиметься все більше хороших професіоналів, інституцій з підготовки. Це частина нормального процесу. І те, що того ж інструктора.юей закенселили (чи працює досі школа, невідомо, але судячи з останніх дописів у соцмережах, Шехайтлі зупинив свою інструкторську тікток-діяльність після спроб виправдатися. – Ред.), є ознакою врегулювання спільноти. Усе буде нормально, потрібно дати час і не заважати", – вважає Федір.
