Судова справа майже дійшла до свого фіналу - у 2020 році мали завершити допит свідків, допитати обвинувачених і провести дебати.
28 грудня Апеляційний суд змінив їм запобіжний захід із тримання під вартою і домашнього арешту на особисте зобов’язання (тобто, вони мають з’являтись на засідання у Святошинському суді). 29 грудня адвокат Валентин Рибін підтвердив обмін екс-”беркутівців” на українських полонених. Вони виїхали на непідконтрольну Україні територію. Потерпілі, їх адвокати і прокурори, які вели справу роками, вважають, що тепер її поховано, а правосуддю України нанесено непоправну шкоду.
Більше того - шкоду нанесено державним інституціям, оскільки на вимогу країни-агресора Президент України та Генеральний прокурор України спочатку втрутився в діяльність групи прокурорів у справі, замінивши їх на інших прямо під час засідання, а потім відверто вплинули на колегію суддів Апеляційного суду - нова група прокурорів надала суду лист від імені Генпрокурора Руслана Рябошапки, в якому він просить звільнити обвинувачених, оскільки заплановано їх обмін. При тому, що обвинувачені не є громадянами РФ та не мають жодного стосунку (принаймні, хронологічно і територіально) до війни на Донбасі, а ГПУ не має політичних повноважень і при зміні запобіжного заходу враховує суто процесуальні чинники.
Методи, які побачили в цей день в суді українці, нагадують методи часів Януковича. Рішенням по цій справі українців знов намагаються розколоти зсередини, поділивши на тих, хто вимагає справедливості в цьому процесі, і тих, хто не бачить нічого поганого в тому, щоб обміняти “поганих” на “хороших”.
“Чому їх не засудили раніше, у слідчих і прокурорів було на це 5 років!”, - часто доводиться чути як аргумент за звільнення “беркутівців”. Давайте розберемося, що відбувалося протягом цих 5 років.
Початок справи
Отже, 20 лютого 2014 року пострілами було вбито 48 людей на вулиці Інститутській, ще 80 людей отримали поранення. Слідство з’ясувало, що всі постріли були здійснені з сектору, де розташувувся "Беркут" - він переміщувався від Жовтневого палацу за сніжну барикаду, а потім за бетонну.
У березні-квітні 2014 року заарештували екс-співробітників київської спецроти “Беркута” Зінченка, Аброськіна та їхнього командира Дмитра Садовника. Дмитро Садовник втік у вересні 2014 року в РФ після того як суддя Печерського суду Світлана Волкова змінила йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
На лаві підсудних мало бути значно більше обвинувачених у вбивствах, адже слідчі встановили кожного з “беркутівців”, хто перебував на Інститутській в той день і час і мав зброю. Всього підозрювали 26 бійців.
Але напередодні затримання хтось із владних структур, кому було відомо про плани оголошення підозри, дав сигнал “екс-беркутівцям”, і вони втекли в Росію - 20 бійців та командир ПМОП "Беркут" Кусюк. Прокуратура повідомила про підозру ще 20 бійцям так званої "чорної роти" 23 лютого 2015. Їх оголосили в розшук. В лютому і липні 2015-го року правоохоронці затримали колишніх бійців спецроти "Беркута" Тамтуру, Маринченка та Янишевського.
Адвокати Небесної Сотні тоді зауважували, що правоохоронці ще у 2014 році знали всі імена бійців “чорної роти”, але не намагалися їх затримати. "Починаючи з 2014 року була протидія з боку МВС, яке не забезпечило допит своїх колишніх працівників, хоча про це просила ГПУ. В результаті підозрювані так довго перебувають на волі, хоча їм інкримінують вчинення особливо тяжких злочинів", - казав тоді адвокат "Небесної сотні" Павло Дикань.
Справа по 20 лютого надійшла до суду в 2015-му році з двома обвинуваченими - Аброськіним і Зінченко. В 2016-му цей обвинувальний акт об’єднали із обвинуваченням Маринченко, Тамтури і Янішевського. Справу почали слухати спочатку.
4 роки. Більше 200 потерпілих. Більше 140 томів, терабайти відео, величезна кількість матеріалів справи, експертиз. Більше 200 судових засідань, кожне тривало від 2 до 6 годин. На відміну від суддів по інших майданівський справах, суддя Святошинського суду Сергій Дячук призначав засідання двічі на тиждень, роками. Він вніс це в свій графік таким чином, що майже кожного тижня у вівторок і четвер об 11:30 завжди слухалась саме ця справа. Адвокати потерпілих, прокурори, які вели цю справу, і навіть адвокати обвинувачених називають цю справу зразковою. Майже дійшли до дебатів. Справа близилась до фіналу - до вироку.
Чому так довго? По-перше, у справі сотні потерпілих. По кожному з них є матеріали, які долучають до справи на засіданні. За одне засідання можуть долучити матеріали по двом, а можуть по семи потерпілим. По-друге, до адвокатів сімей "Небесної сотні" досі звертаються учасники подій на Майдані, вони доєднуються до процесу у статусі свідків або потерпілих. Дослідження доказів теж вимагає часу.
Докази причетності
Екс-бійці “Беркуту” обвинувачені у вбивствах та інших злочинах, що призвели до загибелі 48 осіб. Але як на початку процесу, так і кожного разу при продовженні запобіжного заходу прокурори підкреслювали в обґрунтуванні важливу деталь: мова йде про злочин, вчинений групою осіб за змовою. А також, що наказ, який виконували обвинувачені, є злочинним, адже використання зброї в тій ситуації є невиправданим, і мова йде про перевищення повноважень, що призвело до смерті 48 людей і поранень щонайменше 80-ти.
Слідством було встановлено, що в ніч на 18 лютого задля збереження впливу і безпеки діючої на той момент влади міністр МВС України Віталій Захарченко видав злочинний наказ, який передбачав силовий розгін Майдану аж до застосування вогнепальної зброї проти мітингувальників. Цей наказ він "спустив" на свого заступника Ратушняка В.І., а той, у свою чергу, на Шуляка С.М. - командира внутрішніх військ МВС. Далі наказ прийняв командир ПМОП "Беркут" Сергій Кусюк. Особисто Кусюк передав наказ своєму заступнику Олегу Янішевському та командиру штурмової роти Дмитру Садовнику. Янішевський і Садовник разом з підлеглими виконали злочинний наказ.
Бійці роти бачили одне одного, бачили, хто стріляє, діяли в групі - наприклад, хтось стріляв на ураження, а хтось прикривав.
Роту київського «Беркуту» виставили на Інститутську 18 лютого. За даними слідства, 20-лютого зранку Дмитро Садовник повернувся до Жовтневого палацу після наради в приміщенні ГУ МВС - нарада відбувалася приблизно з 8.00 до 8.45 за участі в тому числі Колишнього заступника голови Київської міліції Федчука. Одночасно із цим було поранено спецпризначенця Миколу Симисюка - він отримав кульове поранення в лоба, а за декілька секунд, коли його відтягли його колеги, під ним розірвалась граната. Припускають, що він хотів її кинути, але не встиг, або хтось випадково зачепив чеку (на відео 5-та хвилина).
На той момент зранку 20-го лютого від куль загинуло вже троє майданівців - Георгій Арутюнян, Олександр Балюк, Богдан Вайда. Але після поранення бійця "Беркуту" Симисюка його побратими, згідно з матеріалами розслідування, почали діяти активніше. Вони стріляли на ураження по людях, які перебували досить далеко, але не настільки далеко, щоб не побачити неозброєним оком, що ці люди не мають зброї і ніяким чином не становлять небезпеки для «беркутівців». Слідством було доведено, що всі загиблі з боку протестувальників були вбиті пострілами з сектору, де знаходилась (і переміщувалась) “чорна рота” “Беркута”.
За версією самих екс-”беркутівців”, першими почали стріляти протестувальники - вбили Миколу Симисюка та поранили ще одного бійця Романа Панченка. На відео видно, що поранення Панченка відбулося під час обстрілу “беркутівцями”, після того, як вони відкрили вогонь.
На допиті на одному з судових засідань у цій справі “омегівець” Анатолій Стрельченко розповів, що бачив Садовника і Янішевського біля бетонних блоків під час стрільби по протестувальникам. Він не бачив вогнепальної зброї у протестувальників, і не бачив протестувальників, які би стріляли. Він також підтвердив, що у правоохоронців були спецзасоби типу «Заря»(світлошумова граната), які в Україні ніколи не вироблялись і могли до нас потрапити лише з Росії. (У 2017-му було доведено і підтверджено, що Росія переправляла в Україну в січні 2014-го спецзасоби для розгону Майдану).Також він підтвердив, що з карабінів Форт 500, якими користувалися «беркутівці», можливо відстрілювати набої летальної дії.
Ще один залегендований свідок “Олександр”, контрснайпер, який 20 лютого працював в Управлінні державної охорони України і виконував завдання виявити снайпера в готелі “Україна” (снайпера, до речі, не знайшли), повідомив під час допиту в суді, що, за його спостереженнями, силовики у чорній формі не відчували небезпеку вогнепальних поранень - “беркутівці” ходили у повний зріст і не ховалися.
Після розстрілу «беркутівцями» було скоєно ще один злочин: зброя, з якої вони стріляли, зникла. Саме цей факт використовували весь час адвокати обвинувачених для захисту: відсутність зброї. Оскільки це унеможливлювало порівняння експертами куль, вилучених із тіл, із каналом ствола зброї, закріпленим за конкретним правоохоронцем. Проте слідству все ж вдалося встановити зв’язок між кулями, знайденими в тілах, і конкретними особами, за якими були закріплені автомати - за допомогою контрольних відстрілів
Зброю, майже всю, знайшли в 2015 році в Києві. Вона була порізана на частини, номери спиляні. Проте експертизі вдалося встановити частину номерів, ГПУ підтвердила - зброя має прямий стосунок до вбивств на Майдані. Слідству вдалося встановити, що зброя закріплена за співробітниками “чорної роти” “Беркуту”.
Також в ході досудового розслідування експертизою по зовнішності було встановлено, що на відео “ймовірно Аброськін”. Такі ж самі висновки експертизи наведені по Зінченку. Також в ході цього розслідування під час допитів дві особи впізнали Янишевського за сукупністю різних ознак рухів, тілобудови, місцезнаходження, форменого одягу. В суді цих осіб також допитали в якості засекречених свідків, і свої слова вони підтвердили.
Самі обвинувачені не дають коментарів, але час від часу повторюють суду, що не вважають себе винними, і що доказів їх вини у слідства немає. А їх адвокати навіть пробували доводити, що цих п’ятьох “беркутівців” на Інститутській не було. До допитів обвинувачених суд ще не дійшов (і, схоже, ми втратили можливість почути ці допити).
Спроби юридичного “очищення”
До середини цього року суддя Дячук кожні два місяці продовжував запобіжний засід всім п’ятьом “беркутівцям”. Але в липні Сергія Тамтуру раптом відпускають під домашній арешт, а у жовтні суд дозволив йому навіть зняти електронний браслет, щоб "влаштуватися на роботу".
Влітку 2019 року Конституційний суд прийняв зміни, після яких кожне нове рішення про продовження запобіжного захисту у вигляді тримання під вартою у кримінальних справах можна було оскаржувати в Апеляційному суді, що і став робити захист обвинувачених.
Кожного разу в Апеляційний суд з різних міст України приїжджали родини Героїв Небесної Сотні. Більшість - люди похилого віку. Кожного разу аргументація адвокатів екс-“беркутівців” була однакова: немає доказів причетності їх підзахисних до злочину, і ось, подивіться - Тамтура знаходиться під домашнім арештом, але ходить на засідання. Апеляційний суд відхиляв скаргу захисту декілька разів, що означає - приймав аргумент обвинувачення: ризик втечі є, обвинувачення достатньо аргументовано, а слухати справу по суті мають в першій інстанції.
19 грудня судді Святошинського суду під головуванням Сергія Дячука зробили сторонам у справі “подаруночок” під ялинку. Під час чергового розгляду клопотань сторін про запобіжні заходи (прокурори просять продовжити тримання під вартою, а захист - пом’якшити, це робиться кожні 2 місяці) екс-”беркутівцю” Олександру Маринченко було змінено тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Аргументація суддів щодо Тамтури і Маринченка була схожою - недостатньо доказів, що їх зброя зникла, і що з їх автоматів вбивали людей, хоча роками суд вважав протилежне.
Для потерпілих це було шоком. У багатьох виникло логічне запитання: що змінилося, чому після чотирьох років продовження запобіжно заходу судді раптово вирішили відпустити двох екс-“беркутівців”, яких обвинувачено у вбивстві 48 людей?
Прокурори вказували суду на великий ризик втечі, нагадували про втечу Дмитра Садовника, наводили як аргумент можливість тиску на свідків, приховування або знищення доказів, адже зброю вже знищували. Під час цього засідання представник потерпілих зазначала, що зміна запобіжного заходу в даній ситуації може бути розцінена суспільством, як підготовка обвинувачених до обміну, адже вже ходили такі чутки. І це може мати негативні наслідки.
Проте, чомусь суд раптом зробив висновок, що обвинувачення стосовно Маринченка і Тамтури у порівнянні з іншими доведено в меншому обсязі. І виніс рішення про зміну запобіжного з тримання під вартою на домашній арешт. Який… не можна було би, на відміну від тримання під вартою, оскаржити в Апеляційному суді - так говорить закон. Що означає - не можна було би отримати повне юридичне “очищення”. І якщо би закони виконували всі, так би і відбулося.
Тоді прокурор Яніс Сімонов зауважив, що рішення суду законним не вважає - суд має оцінювати докази по завершенні справи, після дебатів, а їх ще не було.
“Експертиза дала висновок по тим кулям, які придатні для ідентифікації. Дуже багато куль були непридатні до ідентифікації. Це не означає, що серед цих куль не може бути куль Маринченко чи Тамтури”, - прокоментував це прокурор Ігор Земсков.
“По трьом (Янішевський, Зінченко, Аброськін) є докази, що саме з цих автоматів стріляли. Автомати знищені, кулі знайдені. Зброю Тамтури не знайшли. А якщо вона не зникла, якщо він з неї стріляв - а ми ще не вивчили цю експертизу по гільзам - як можна зробити висновок, що по ньому недостатньо доказів?” - каже прокурор Яніс Сімонов. Окрім того, нагадують прокурори, мова йде не лише про зв`язок кулі з тілом, а про змову при виконанні злочинного наказу. Наказ виконували всі п`ятеро.
"Як нам жити з тим, що за вбивства ніхто не покараний?"
На відеоконференцзв’язку із судом були потерпілі із Рівненської, Львівської, Вінницької, Чернівецької, Хмельницької області, в залі суду теж були присутніми близько 10-ти потерпілих. Здавалося, вони не вірять в те, що відбувається. Всі по черзі говорили, хтось - зі сльозами, хтось - стомлено, хтось - криком.
“У мене залишилося вдома четверо маленьких дітей. Я виховую їх одна шість років. Ніхто не знає цього болю, того, що відбувається у мене в душі. Я не проти обміну полонених, я тільки за, мені шкода тих людей, які зараз у тих бараках. Але вони ("беркутівці") робили це до того, як почалася в нас війна. Вони вбивали мирний народ. Що це за цирк, я не розумію? Яка довіра може бути до суду? Як ми, простий народ, можемо звертатися до вас і вірити, що ви винесете правомірне рішення?” - це слова потерпілої Валерії Опанасюк, дружини загиблого Валерія Опанасюка на суді.
“5 років чекали справедливого вироку. Батьки не доживають, тому що не витримують. Діти не розуміють, чому вбили їхніх батьків, які вирвали демократичну державу для них. Обвинувачені не є постраждалими учасниками військового конфлікту. Я не проти обміну. Наша родина є волонтерами — ми постійно підтримуємо і переживаємо за наших військових. Я переживаю за наших полонених. Я, повірте, дуже хочу справедливий вирок. Як жити нам із тим, що за вбивства ніхто не покараний?” - слова потерпілої Анни Адамчук, падчерки вбитого Георгія Арутюняна.
“Я не розумію, як генеральний прокурор, який має воювати за справедливість, за правосуддя, зміг написати такого листа. Як можна громадян України міняти на громадян України? Я не розумію цього, як і всі ми. Як може влада піти на таке — віддавати своїх громадян? Мій син був смертельно поранений у грудну клітку. В нього були понівечені печінка, серце, трахея, але після того їм було мало — коли він вже лежав, вони стріляли йому у ноги, поранили обидві ступні і стегна. То є люди? Я проти того, аби їх відпускати” - сказала Ганна Варениця, мати вбитого Романа Варениці.
“Разом із “беркутівцями" в Росію поїде наша судова система і справедливість”, - резюмував потерпілий Шевченко.
“Таким рішенням ми не визволяємо своїх з полону, ми Україну ведемо в полон” - написала після засідання потерпіла Галина Дідич.
"Якщо ж ми починаємо обмінювати людей, які жодним чином не дотичні до цього конфлікту, — ми розширюємо його. Ми робимо протилежні речі тим, які декларуємо. Не просто розширюємо конфлікт, а дозволяємо Російській Федерації втручатися у внутрішні питання України", - у своєму виступі в суді сказала адвокат потерпілих Євгенія Закревська.
Вона також зазначила, що "це єдине кримінальне провадження, яке, співставляючи обсяг матеріалів справ і частоту призначення засідань, яке з таким темпом в принципі за мого життя буде завершене. Інші кримінальні провадження розглядаються з такою швидкістю, що це в принципі неможливо. І судді, які їх розглядають розуміють, що це неможливо. Що людської тривалості життя не вистачить для того, щоб розглянути ці провадження. Тобто це унікальний випадок, коли суддя, зрозумівши відповідальність, організував розгляд провадження таким чином".
Що буде далі з цією справою?
ГПУ обіцяє, що екс-”беркутівців” продовжать судити заочно. Проте реальних механізмів заочного засудження в Україні поки що немає.
Прикінцевими положеннями до КПК було передбачено, що прокуратура втрачає право на заочне засудження, коли слідство переходить в ДБР.
Загальною підставою для заочного засудження, згідно розділу 24-1 КПК України, є міжнародний розшук. Після втечі Садовника та його підлеглих Інтерпол відмовився по них виставити "червоні картки". І тому заочне засудження намагалися робити по процедурі, яка була чинною лише до початку діяльності ДБР. Особливості діяли з 12.05.2016 до 27.11.2018, підставою для “заочки” було просто перебування в простому розшуку більше 6 місяців або встановлене перебування за кордоном. Для дотримання практики ЄСПЛ, ГПУ писала запити про міжнародно-правову допомогу до РФ, щоби там вручили підозри та допитали, роз'яснили положення “заочки”. ГПУ отримувала відмову і повторно роз`яснювала генпрокуратурі РФ важливість процедури для забезпечення прав підозрюваного. Це тривало до початку 2019 року. А вже в листопаді 2018, після початку процесу передачі справ Майдану до ДБР, “заочку” щодо обвинувачених в цій справі, які втекли до РФ, вже не можна було застосовувати - особливості застосування цієї процедури діяли до початку діяльності ДБР, до 27.11.2018.
“Але ці особливості вирішили задіяти на певний період, під, так би мовити, певне коло осіб, а не на постійній основі - як мало би бути, - вважає Сергій Горбатюк, екс-керівник УСР. - Заочне засудження в Україні і в цьому процесі глобально знадобиться для засудження осіб вищого рангу - Януковича, Захарченко та інших".
В в разі, якщо не прописати уточнення в КПК та не закріпити процедуру на постійній основі - на будь-якому етапі справи можуть виникнути проблеми, і кожен суд має “люфт” трактувати норми по-різному. До речі, в Апеляційному суді вже розглядають скаргу захисту Януковича на рішення щодо заочного його засудження у справі по держзраді і вимагають нового процесу за його участі.
Сергій Горбатюк акцентує увагу на двох базових змінах, які, на його думку, потрібно прописати в статтю КПК про механізм заочного судження. Вони стосуються підстав для задіяння цієї процедури. “Потрібно, по-перше, уточнити поняття “міжнародний розшук”. Що це не розміщення інформації в базі “Інтерполу”, а постанова слідчого про оголошення в міжнародний розшук, яка виконується “Інтерполом”” - каже Горбатюк.
Другий момент, який, на його думку, потребує змін - удосконалення з точки зору практики Європейського Суду з Прав Людини (ЄСПЛ). “Потрібно внести зміни про те, що процедуру можна розпочати, якщо встановлено місце перебування особи або хоча би країна перебування, і ця країна відмовила в екстрадиції особи", - говорить Горбатюк.
Тепер, щоб розпочати заочне засудження у справі по п'ятьом екс-"беркутівцям", потрібно, щоб справу передали в ДБР, і в суді почали абсолютно все заново.
Це може викликати бунт, а у декого з потерпілих, можливо, й інфаркт.
Прогнози щодо розслідування ДБР поки що невтішні: 2 січня стало відомо, що керівником відділу з розслідування “справ Майдану” у ДБР призначено Олександра Буряка, який до цього обіймав посаду заступника директора бюро. Буряк не має ніякого досвіду роботи зі справами Майдану, проте має специфічну репутацію: він згадується на записах НАБУ зі службового кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва Павла Вовка, оприлюднених на сайті НАБУ.
"З них (записів - LB.ua) випливає, що Павло Вовк перебуває у настільки тісних дружніх стосунках з Буряком, що може “за дзвінком” отримати від ДБР потрібне рішення чи слідчу дію, - йдеться у зверненні Адвокаційної Дорадчої Групи до т.в.о. директора ДБР Ірини Венедиктової. - Нагадуємо, що негласні слідчі (розшукові) дії, внаслідок яких отримані ці записи проводились саме при розслідуванні справи Майдану. Окрім того, ряд суддів Окружного адмінсуду є фігурантами ключових справ щодо розгонів Майдану та винесення неправосудних рішень. І саме ДБР буде продовжувати розслідувати справу, де ймовірним обвинуваченим є близький до Павла Вовка Євген Аблов. Це свідчить про наявність у О.Буряка реального конфлікту інтересів, що ставить під сумнів об'єктивне розслідування ключових справ Майдану з таким керівником".
А поки в Україні хтось думає про те, як довести цю справу до кінця, в Росії одразу після того, як екс-"беркутівці" виїхали на окуповану частину Донбасу, заявили, що “Київ гарантував “процесуальне очищення” усім виданим особам.
Також цікаво, що з YouTube саме після цих подій зникло велике відео розстрілу, яке зберігалося на одному з каналів роками - це відео також є доказом у матеріалах справи. В поясненнях сервіс написав, що відео видалено саме сервісом, а не власником відео, причина - “порушення політики YouTube щодо насильницького або вразливого вмісту”.
Наступне засідання у справі заплановане на 14 січня в Святошинському суді.
