Окремі політичні партії вже запустили передвиборчі процеси
Верховна Рада продовжила воєнний стан до 9 травня. Народні депутати в кулуарах кажуть: якщо вогонь припинять, воєнний стан скасують, вибори можливі вже восени цього року. Ви до них готуєтеся?
Я не готуюся. До виборів готуються окремі депутати й деякі політтехнологи. Мені здається, що більше політтехнологи, ніж депутати. Хоча я постійно чую: наступної весни, наступної осені, потім знову наступної весни чи осені, от-от точно будуть вибори.
Чи є окремі політичні суб'єкти, окремі політичні партії, які реально запустили передвиборчі процеси в регіонах? Так. Як людина, яка постійно в регіонах, бачу, що дехто розгалужує осередки, намагається будувати сітки й подібні речі.
Якщо ж ми говоримо про умовну партію влади, то ні, ніхто не веде підготовки до виборів.
Війну завершимо, законодавство підготуємо — після цього будемо говорити про якісь виборчі процеси.
Чесно кажучи, я скептичний з приводу того, що інавгурація Трампа призведе до якихось швидких змін. Ми бачимо, що вже немає риторики про закінчення війни за 24 години. Уже звучать обіцянки про пів року. Тому я думаю, що треба сфокусуватися на нагальних проблемах. Якщо навіть говорити про виборчі процеси, то нам треба готувати серйозні законодавчі зміни. Бо це не робиться отак, в один момент.
На базі парламентського комітету з державної влади понад два роки тому створили робочу групу, щоб напрацювати законопроєкт щодо перших повоєнних виборів. Які результати його підготовки?
Справді, мова йде саме про перші повоєнні вибори. І вже зрозуміло, що вони будуть не на чинній законодавчій базі Виборчого кодексу. Нам треба буде робити корекцію. Зокрема, я особисто не бачу, як за чинною виборчою системою — з історією округ-область — провести вибори. Аби вони нормально, збалансовано представляли всю територію України. Це перший великий шмат нашої роботи.
А другий шмат безпосередньо стосується критеріїв неможливості проводити вибори на окремих територіях. Тут мова перш за все про території, які тотально знищені, про прикордонні території з Російською Федерацією. Ми ж свідомі того, що навіть в умовах, коли закінчилася чи зупинилася війна, це сусідське державне утворення вмить кудись не дінеться. Це буде постійне питання небезпеки, наявності інфраструктури, ризиків, подібних речей.
І в цьому другому шматку роботи в комітеті ми просунулися дуже добре. Головна в цьому процесі пані Аліна Загоруйко, яка очолює відповідний підкомітет виборів, референдумів, безпосередньої демократії. Уже готовий драфт проєкту закону, напрацьований з експертами. Ми також чекаємо на окрему позицію першого віцеспікера Олександра Корнієнка, який теж глибоко в цих процесах. Та, в принципі, у питанні критеріїв неможливості виборів на окремих теритріях ми майже готові.
Щодо загальної рамки проєкту, то там складніша дискусія. Бо є питання виборчої системи, є питання одночасності чи неодчасності проведення виборів президента й Верховної Ради.
Є також таке непросте питання, як політична люстрація. І тут це не про те, гарна влада чи погана. Влітку цього року делегація нардепів з усіх фракцій і груп на чолі з паном Корнієнком була в Страсбурзі. Ми дискутували з європейськими партнерами з приводу доцільності політичної люстрації в Україні. Намагалися йти напролом. Довести, що нам потрібна політична люстрація. Але тут ми впираємося в питання безпосередньої демократії, стандартів, коли така санкція має бути персоніфікована на основі судового вироку. Тому це дуже складна дискусія, де треба адвокатувати. Є непростий висновок Венеційської комісії з цього приводу, тому ще буде велетенський шум і адвокація.
Зараз бачимо послідовну позицію президента, бачимо свіжі санкції, де у списку є колишні регіонали, опезежешники. Але питання, як зробити так, щоб у майбутньому убезпечитися від переобрання цих людей, відкрите.
Плюс паралельно регулярно відбуваються діалоги Моне наших міжнародних партнерів з керівництвом парламентських фракцій і груп.
У результаті з усього цього має бути зліплений фінальний продукт, законопроєкт про повоєнні вибори. І ми ще далеченько від фіналу, чесно кажучи.
Законопроєкт про недопущення до виборів колишніх проросійських політиків готовий. Але перспектива ухвалення під питанням
Тобто, крім законопроєкту про вибори, ви маєте ухвалити закон, аби не допустити колишніх проросійських політиків до нової Верховної Ради та місцевих рад?
Уже навіть є такий законопроєкт Галини Янченко, який пройшов розгляд у нашому комітеті. Я подавав альтернативний проєкт, але комітет підтримав саме базовий документ Янченко.
Але, знову ж таки, перспектива його ухвалення під великим питанням. Бо є євроінтеграція. На консультаціях європейці робили зауваження не тому, що вони за проросійські партії. А через те, що для них стандарти — це ключове. І, скажімо так, вони без захвату дивляться на цей законопроєкт. Тому треба зустрічатися з членами Венеційської комісії, представниками різних країн. Цей процес триває.
Якщо це країни колишнього східного табору (Балтія, Польща), то там є повне порозуміння. А коли тобі пише висновки хтось з Іспанії, Португалії, де світить сонечко, ти п'єш файне вино і точно не розумієш, що таке проросійські партії, загроза сепаратизму в Україні, то це інше сприйняття. Тому з ними треба побудувати цей діалог.
Пане Віталію, будьмо чесні. Ви розумієте, що навряд чи ця Верховна Рада ухвалить законопроєкт про політичну люстрацію, бо «Слуга народу» постійно голосує разом з колишніми депутатами ОПЗЖ.
Мені не подобається таке твердження. Дивіться: так, за велику кількість питань, крім ідеологічних, вони голосують. Ви ж працюєте в кулуарах, то знаєте навіть жарт про них як «політичних військовополонених». Але з таким самим успіхом «Слуга народу» голосує з групами «Довіра», «За майбутнє», з фракцією «Голос». Напевно, дуже рідко голосує з «Європейською солідарністю». Про це тверезо й чесно треба говорити.
Але я не думаю, що якраз у цей момент голосування впирається в питання люстрації. Тут скоріше є загальний водорозділ. Коли в нас ідеологічне голосування, як заборона УПЦ МП, перейменування населених пунктів, то там збір голосів відбувався в іншому форматі. За заборону московської церкви й перейменування населених пунктів фактично не голосували всі від ОПЗЖ, не голосували 20–30 % членів «Слуги народу». І до нашого суму, у певних голосуваннях не брали участі певні лідери отих сталих політичних партій, які «випадково» випарувалися із зали (голова фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко й Петро Порошенко з ЄС). Коли мова про ідеологічні речі, то голоси збираються не за партійно-фракційним принципом, а скоріше індивідуальним. Але якщо дотисли питання церкви, якщо дотисли з успіхом 99 % питання перейменування 300 плюс населених пунктів, то я думаю, що в принципі це успіх. Тому в питанні політичної люстрації більшою перепоною може бути якраз реакція європейців.
Верховна Рада має визначати окремі території, де вибори неможливі
Голова робочої групи з напрацювання проєкту про перші повоєнні вибори Аліна Загоруйко розповідала нам в інтерв'ю, що нардепи розглядали варіант, коли або Верховна Рада, або Центральна виборча комісія, або РНБО могла визначити окремі території, де неможливо провести вибори. Чи не є це загрозою, що вибори будуть без частини України?
Давайте не говорити «без частини України». Тут наголошую, що мова йде про місцеві вибори. Бо загальнодержавні вибори мають відбутися всюди. У чому тут проблема, яка насправді існувала і до повномасштабного вторгнення? Ще з 14 року в нас були обласні військово-цивільні адміністрації — Донецька й Луганська. І вони фактично були суб'єктом, який визначав проведення чи непроведення виборів у тій чи іншій громаді. Унаслідок цього в 16 громадах Донецької та Луганської областей на підконтрольній території у 20 році місцеві вибори не відбулися.
У чому проблема такого підходу? Відверто: якщо там виборів не проводять, то розпорядником коштів хто стає? На той момент військово-цивільна адміністрація. По суті, це природний конфлікт інтересів.
Тому, звісно, треба врегулювати це на рівні законодавства. Про це говорить не тільки парламентська більшість, а й, до речі, міжнародники. Фактично на кожній зустрічі французи, британці, американці — вони всі кажуть нам, що критерії мають бути зафіксовані в законодавстві. Тим паче, що це будуть безпекові критерії.
Дійсно, однією з найбільших таких перепон є, який саме орган буде ухвалювати фінальне рішення про неможливість проводити вибори на окремих територіях? Я особисто виступаю за Верховну Раду.
Дійсно, були думки, що це може робити РНБО. Наскільки я знаю, РНБО сама не в захваті, що це повноваження теж хочуть покласти на неї. Лунали пропозиції про ЦВК. Але дискусія триває. І, дійсно, між трьома органами є дилема.
На мою думку, доцільно, щоб це був парламент, який безпосередньо і так причетний до питання місцевих виборів. Звісно, що опоненти кажуть: «Ну, парламент же політичний орган, значить, теж є політичні ризики, політичних втручань, що там Рада буде давати дозвіл на вибори, а там не буде». Однак якщо виписати критерії максимально чітко за буквою закону, то ця пересторога нівелюється.
Місцева влада хоче виборів восени 2025 року. Бо є більші шанси переобратися
За Конституцією й законом про воєнний стан, парламентські та президентські вибори заборонені. Але в одному інтерв'ю LB.ua ви зазначали, що в законі про воєнний стан немає заборони проводити саме місцеві вибори, які мають відбутися восени 25 року. Це говорить про те, що місцеві вибори відбудуться? Навіть якщо велика війна триватиме?
По-перше, коли тоді давав коментарі, не зовсім коректно сформулював. Зараз поясню чому. Президент і парламент чітко захищені Конституцією в тому, що вони діють безпосередньо до складання присяги наступниками.
Для органів місцевого самоврядування, за статтею 141 Конституції, є тільки 5-річний термін перебування на посаді. Тобто в Конституції немає цього захисного періоду для місцевого самоврядування. А закон про воєнний стан якраз містить відстрочку і для місцевих виборів. Однак у Конституції її немає.
До речі, пан Корнієнко теж про це говорить, що тут треба думати про захисний механізм для місцевих органів влади. І не в контексті, що от під кулями, під пострілами треба провести вибори. А що робити, якщо в нас знайдуться умовні місцеві божевільні чи проплачені місцеві божевільні, які з грудня 25 року, якщо війна не завершиться, почнуть оскаржувати нелегітимність рішень того чи іншого органу місцевого самоврядування.
Тут ми дискутуємо з тією ж пані Аліною Загоруйко. Вона наполягає, що якщо це місцева рада, обрана на перших виборах, то вона так само діє до присяги наступної. І тут теоретично пані Аліна може бути права. Враховуючи, що у 20 році в нас запровадили новий адміністративний устрій. То це були перші місцеві вибори на новій територіальній основі. Теоретично можна буде пропетляти. Хоча, можливо, потрібні додаткові запобіжники, щоб захистити місцеві ради.
Щодо можливості-неможливості провести восени місцеві вибори, то, з одного боку, у нас є умовно безпечні території. З іншого боку, балістика може долетіти що до Харкова, що до Києва, що до Львова, плюс-мінус один той самий час.
Тому все ж таки ми будемо стояти на позиції, що місцеві вибори також не мають відбуватися під час війни. Хоча мені здається, деякі очільники органів місцевого самоврядування були б не проти піти на вибори зараз, поки є воєнний стан. Суто політично. Ми ж розуміємо, що декому переобратися зараз буде простіше, ніж коли їхніми опонентами стануть колишні військові, ветерани війни, активні волонтери й так далі.
Тому якщо ми говоримо про політичну доцільність, у когось вона може бути.
Назвіть конкретно таких представників місцевої влади.
Для будь-якого мера великої громади потенційний військовослужбовець, який має досвід управління, відомий волонтер — усі вони куди більша загроза, ніж там суто просто політичний опонент. Ми ж розуміємо, що класичні політики, які зараз на посадах, вони менш привабливі для виборця. Тим більше на повоєнних виборах. Тому тут безвідносно Київ це чи Ужгород, усе одно зараз місцевій владі переобратися буде легше, на мій погляд.
Українці за кордоном можуть голосувати у великих ТЦ і молах
Ще одна проблема повоєнних виборів — як будуть голосувати мільйони українців, які перебувають поза межами України. Консульських установ і приміщень посольств не вистачить.
Так, це нереальна модель.
Що саме пропонує комітет, аби забезпечити волевиявлення українців за кордоном?
Наразі комітет думає над цим. Зокрема, з новим міністром паном Чернишовим. Тепер у нас є відповідальний міністр за умовно нову українську діаспору. Плюс якщо ухвалять у другому читанні закон про множинне громадянство, це ж теж потенційно може розширити коло таких людей.
Історія з голосуванням у консульських установах не працюватиме. Проблемними тут є дві країни. Це Польща й Німеччина, де мільйони українських ВПО. У всіх інших країнах, де менша кількість українців, плюс-мінус це можна організувати. Тому з погляду впливу на голосування цієї великої нової діаспори наші вибори будуть дуже схожі на вибори таких країн, як Туреччина.
У випадку Туреччини вони винаймають великі моли, великі торгівельні центри, роблять з них безпосередньо виборчі дільниці. Звісно, це має бути робота Міністерства закордонних справ, потрібні комунікації з іншими країнами.
Можливо, це буде робити Міністерство національної єдності. Плюс зараз пан Чернишов презентує гіпер-ЦНАПи. Є ідея розгорнути їх по країнах Європи. Потенційно це може вирішити питання з голосуванням українців за кордоном.
Розумію, що у вашому питанні є ще, то буде онлайн чи ні? Чи може електронне голосування бути інструментом? На мій погляд, як інструмент такий формат може бути. Але треба говорити про його можливі ризики.
Поки що ідея онлайнового голосування — мертвонароджена історія
Тему про голосування онлайн або поштою підігріла заява голови партії «Слуга народу» Олени Шуляк про можливість запровадити дистанційне голосування. Хоча це прямо суперечить Конституції. Бо в усіх є право на таємне голосування. До речі, ваш комітет з державної влади навіть замовив дослідження в міжнародних експертів щодо доцільності голосування електронною або традиційною поштою. Тобто влада розглядає варіант голосування українців дистанційно?
Окремі заяви мені важко коментувати. Бо один місяць була одна заява, потім на 180° інша (Олена Шуляк в інтерв'ю Politico заявила про можливість електронного голосування, а потім в інтерв'ю «РБК-Україна» спростувала це. — Авт.).
Давайте так: комітет розглядає будь-які варіанти, які дозволять якомога більшій кількості українців проголосувати. І ми ж розуміємо, в плані обмеження виборчого права потенційно є якраз українці за кордоном.
І ті, хто безпосередньо на фронті. Це наші військовослужбовці. Бо навіть за умови завершення війни велика кількість військовослужбовців усе одно буде вздовж лінії кордону чи розмежування. Як вони будуть голосувати?
Також у комітеті ми замовили таке дослідження. Але ми замовляємо такі дослідження і для прифронтових територій, деокупованих, щоб зрозуміти перспективу.
Насправді проблема в голосуванні онлайн, як на мене, не тільки якраз у суперечності Конституції. Бо якщо поговорити з IT-спільнотою, то там скажуть, що можливо забезпечити таємне голосування. І посилаються, наприклад, на досвід Естонії. Як на мене, найбільша проблема голосування онлайн чи поштою — це вкрай високий рівень недовіри українців. У тому дослідженні, що нам робили, 17 % громадян підтримували онлайн. 8–9 % — поштою.
Але нагадаю, ця підтримка онлайн була до того, як росіяни зламали наші реєстри (йдеться про злам російськими хакерами державних реєстрів, адміністровані Мін'юстом України, у грудні 2024 року. — Ред.). Тобто зараз цей показник може бути ще меншим. А коли низький рівень довіри суспільства до такої форми голосування, це означає, що буде низький рівень довіри до результату. Відповідно, низька легітимність обраної влади.
Тому зараз я вважаю це дуже небезпечним моментом. Якщо суспільство проти, то не варто його ґвалтувати. Або треба комунікаційно працювати, пояснювати. Станом на зараз це така мертвонароджена історія.
Черга на нового голову «Слуги народу» не стоїть. Але ребрендинг дуже ймовірний
Ми вже згадали голову партії «Слуги народу» Олену Шуляк. До речі, LB.ua першим написав статтю, як Олена Шуляк разом з колишнім віцепрем'єром з відновлення паном Кубраковим будують власний політичний проєкт. Правда, Шуляк потім знову заперечила цей факт. Але члени «Слуги народу» прямо називали нам це зрадою Шуляк. А ви як думаєте, це зрада?
Я пасивний член партії. У мене така форма пасивного членства. Я не спілкуюся ні з пані Оленою, ні з паном Олександром фізично. Але чи є зараз предмет про це говорити? Поясню чому. Щоб будь-який новий політичний проєкт був успішним, він повинен мати як мінімум кілька речей.
Перше — фінансову, організаційну спроможність. Щось мені підказує, що досвіду партійного будівництва в названих людей і їхнього оточення нема.
Друге — якщо постійно артикулювати, що все місцеве самоврядування — корупціонери і зло, то навряд чи вони будуть тебе підтримувати. А без взаємодії з місцевими політичними елітами неможливо отримати результат.
Третє — це наявність чи відсутність харизматичного лідера. Бо в нас завжди голосують за харизму. Цього нема. Мені здається, що такий проєкт претендуватиме на 0,5–1 %, тому не варто й починати.
На вашу думку, яке майбутнє має партія «Слуга народу»? Чи розглядають кандидатури нового голови, замість Шуляк?
Чесно скажу, навіть як пасивний член партії не бачу черги бажаючих очолити партію. Давайте відверто. Партія «Слуга народу» була створена, по суті, президентом і на підтримку президента. Те, що зараз «Слуга народу» чи будь-який інший президентський проєкт не займаються виборами, зумовлено одним. Завдання влади зараз — займатися війною, міжнародним треком, системою держуправління, а не політичним процесом.
З одного боку, якщо ми кажемо про конкретний бренд — «Слуга народу» — напевно, він не має зараз великого рівня підтримки. Хоча в окремих регіонах, до речі, має. Наприклад, у Житомирській області. Там усе непогано, але поясню чому. Там дійсно є сильний осередок, є керівник Арсеній Пушкаренко. Він безпосередньо там, є робота першого віцеспікера Олександра Корнієнка. І тому там є рейтинг. Так само там, де партійні осередки очолювали голови обласних адміністрацій, усе добре. Наприклад, поки Віктор Микита (колишній очільник Закарпатської ОДА, призначений заступником голови Офісу Президента) був там (на Закарпатті. — Ред.), рівень підтримки партії тримався. Але це скоріше кейси, коли самі люди працюють на місцях. А не через те, що від голови партії є якась постановка завдань.
Тепер повертаючись до партії «Слуга народу». З одного боку, це суб'єкт, який вже має проблеми зі сприйняттям. З іншого боку, партія має велике державне фінансування, велике представництво за квотою в локальних виборчих комісіях. Тобто відмовлятися від цього всього теж абсурдно.
Постає питання, назва партії має бути збережена чи ребрандована? Нагадаю, що ми мали досвід перейменування БПП в «Європейську солідарність». Тому тут теж ніщо не заважає. Але мені здається, все впирається в те, як завершиться війна. Оскільки це має бути та сила, яка підтримає президента. І яке рішення ухвалить президент для себе щодо участі в наступних президентських виборах і, як наслідок, парламентських.
Ми ж бачили інтерв'ю Володимира Зеленського, зокрема американському подкасту. І це не перше інтерв'ю президента, де він каже, що не ухвалив такого рішення. Я розумію, чому не ухвалив. Бо коли в тебе міжнародні перемовини, війна, звіти військового керівництва, точно мова не про вибори.
Чи доцільний ребрендинг «Слуги народу»? Напевно, що доцільний. Він може бути. Я думаю, що це дуже ймовірно.
Ребрендинг у нову партію?
Ну а чому ні? Знову ж таки, спираючись на квоти ТВК-ОВК, питання держфінансування. Бо на цій основі точно простіше щось перебудовувати, ніж створювати з нуля. Але тут рішення ухвалювати буде безпосередньо президент. А я можу висловлювати хіба особисті міркування.
І це знову буде партія під президента? Чи оновлена партія з прицілом на залучення військових?
Якщо ми загалом говоримо про виключно партію військових, то я не вірю, що такий політичний проєкт буде.
Чому? Ми ж бачили «Народний фронт», де було найбільше військових.
За всієї поваги, Арсеній Петрович Яценюк не військовий. Це була партія, яка інтегрувала певну кількість медійних військослужбовців. Будь-яка політична партія чи політичний проєкт намагатиметься інтегрувати якомога більше медійних військових і волонтерів у свої списки. І так розмажуть загальний фон.
Те, що вдасться консолідувати безпосередньо всіх військових в одну політичну силу, я сприймаю зі скепсисом.
Зашквари в «Слузі народу» траплялися регулярно. Це вплинуло на рейтинг
В одному інтерв'ю LB.ua ви сказали, що більшість депутатів «Слуги народу» ніколи вже не потраплять до нової Верховної Ради. На вашу думку, які основні помилки ви допустили, що громадяни не довіряють партії влади?
Я не сказав би, що річ у помилках. Подивимося на це в розрізі історії. 2019 рік, що відбувається? Електоральна революція. Президент Зеленський перемагає пана Порошенка з велетенським відривом — у три рази. Потім так само вперше в історії країни з'являється парламентська монобільшість.
Коли відбуваються такі речі, це означає, що є шалений запит на зміни. У той самий час були шалені завищені очікування суспільства. Результат міг би бути внаслідок реформ. Але ж самі реформи для людей — річ непопулярна. Популярна річ — це популізм. І коли ці дві штуки зустрічаються, звісно, що настає суспільне розчарування. Плюс додамо, що на нашу каденцію припав ковід, який не покращив суспільних психологічних настроїв. І, звісно, початок повномасштабної війни.
І що ми бачили електорально? Почалася повномасштабна війна. Влада, державні інституції не розсипалися, було піднесення, зростання довіри і так далі. А потім знову все пішло вниз, почалося падіння.
Тому я думаю, що були завищені очікування і, як наслідок, падіння рейтингів. Упевнений, що насправді хто не виграв би на виборах 10-го скликання Верховної Ради, буде та сама історія.
Чи дотичні до цього окремі політичні, корупційні скандали, подібні речі? Безумовно. Дивіться, ти можеш зробити 100 класних правильних речей: зараз ми просто крапелька в крапельку виконуємо всі наші євроінтеграційні зобов'язання, а це гарантує макрофінансову допомогу, стабільність, бо це міжнародні кошти в бюджет; що дає стабільність державі і фронту. І тут, напевно, важко сказати, що влада якась там погана, злочинна і так далі. Але ти можеш зробити ці 100 правильних речей, потім у тебе виходить якийсь тотальний зашквар з якимсь депутатом — і це перекреслює суспільно-політичну й медійну підтримку. На превеликий жаль, у нас такі зашквари траплялися регулярно. Тому, звісно, це теж має негативні наслідки для рейтингу. Хоча я не думаю, що в принципі зараз варто про нього думати. Це відверто.
Рано чи пізно з біполяркою влади в Києві покінчать. Кличко буде проти
Поговорімо про Київ. Ви голова спеціальної комісії Верховної Ради щодо моніторингу діяльності столичної влади. Які конкретні результати цієї роботи? Та які будуть наслідки для мера Києва Віталія Кличка?
Комісія попрацювала до вересня 2024 року. Підготувала й затвердила звіт. Далі вже погоджувальна рада визначить, виходити чи не виходити нам у залу засідань для пролонгації роботи комісії. Ми казали, що наша задача — це законодавство для столиці. Також розглядали ті кричущі випадки в Києві.
Закон про столицю вже має висновок комітету. І в принципі готовий до розгляду. Питання лише в політичній волі. І у спроможності Віталія Володимировича блокувати рішення Верховної Ради. Він у цьому успішний, скажемо чесно. Коли треба щось блокувати, то він успішний. Це ж не розвивати Київ.
Друга історія, з якою ми зіштовхнулись: у Києві російські ракети руйнують менше історичної спадщини й історичних будівель, ніж, скажімо так, певні підприємці. Тому ми зареєстрували законопроєкт про ціннісно-історичну забудову. Він, по суті, підсилює Мінкульт, повноваження органів місцевого самоврядування. Законопроєкт так само пройшов наш комітет з висновком на ухвалення.
Щодо інших речей, які ми підсвічували (наприклад, зупинка комунального транспорту, не маршруток, під час тривог), то зараз практично ці й інші наші рекомендації реалізує Тимур Ткаченко — новий очільник Київської міської військової адміністрації. Я думаю, що це кадрове рішення вкрай позитивне. Не те що воно прямо пов'язане з нами, але має трошки навести лад у столиці.
Загалом же в нас 2025 рік. Та ми з 2019 року порушуємо питання, що оця біполярка в київській владі не може існувати. І я переконаний, що врешті у 25-му, 26-му, 27 році, рано чи пізно Європейська комісія нам скаже: система управління в Києві не відповідає Європейській хартії місцевого самоврядування. І вже під примусом, під якісь вимоги макрофіну ми будемо змушені проголосувати за закон про столицю. Ну або вже не ми.
Справді, з 19 року у Верховній Раді ви були одним з основних адептів закону про столицю, аби позбавити Кличка повноважень голови виконавчої гілки ради, КМДА. Буквально перед великою війною цей законопроєкт мали винести на голосування в парламенті. І шанси, за вашими словами, тоді були високі. Зараз їх узагалі немає?
Тоді ми дійсно мали його виносити на голосування. Але ухвалили політичне рішення не робити цього. Бо ж ми розуміємо, що такі законопроєкти — суттєве політичне протистояння. А країна жила трошки вже в іншому вимірі, починалося повномасштабне вторгнення, політичний пінг-понг був би неправильним.
Чому політичний пінг-понг? Тільки-но ми говоримо про систему управління, команда опонентів каже: «Ні-ні, це зазіхання на наше». Ну не на ваше! Бо голова КМДА — це державна вертикаль. І це не ваше. Не може одна людина представляти і місцеве самоврядування, і центральну владу. Це ж знову конфлікт інтересів. Такий самий, як я наводив приклад з військовими цивільними адміністраціями, які ухвалювали рішення проводити чи не проводити вибори. Та сама історія, так не має бути.
Держава має бути осторонь, але вона повинна наглядати. Однак, на превеликий жаль, у наших реаліях це політичний трек. Деякі посольства завжди в цьому політичному треку близькі до когось. Ну, там будинок поруч (Посольство Німеччини розташоване недалеко від КМДА, а Кличко постійно наголошує на підтримці цих партнерів. — Авт.).
Тому тільки коли нашу позицію підсилять європейські партнери, коли це стане їхньою прямою вимогою, розподіл повноважень відбудеться. Рано чи пізно це буде. Звісно, пан Кличко, якщо ще буде мером, буде проти.
Громади й області переглянуть. Але мова не йде про відмову від територій
Ви писали, що через велику війну ми будемо змушені переглянути кількість громад і навіть межі областей. Це говорить про те, що на нас чекає новий адміністративний устрій?
Одразу поправлю: коли ми говоримо про межі областей, то корекція можлива, крім зони бойових дій, тимчасово окупованих територій і так далі. Щоб ні в кого не було бажання сказати: «Ага, злочинна влада вже вирішила десь там відмовитися від території». Від своїх територій Україна ніколи не відмовиться.
Але є території, які прямо знищені. Інфраструктурно, депопульовані й так далі. Отам точно потрібна корекція. Я конкретно говорю навіть про правобережну Херсонщину. Про прикордонні громади Чернігівської, Сумської областей. Там великі проблеми. І там, у принципі, треба створювати окрему систему державного управління.
Зараз добре, що Міністерство регіонального розвитку (очолює віцепрем’єр, міністр розвитку Олексій Кулеба. — Ред.) над цим активно працює. Та було правильно інтегрувати Міністерство реінтеграції в Міністерство регіонального розвитку. Бо реінтеграція, управління цими територіями, деокупованими чи тимчасово окупованими — це все одно про регіональну політику. І тут будуть рішення про корекцію.
Але спочатку буде методологія, а потім будуть рішення про перегляд громад і областей.