Заступниця голови фракції Галина Янченко залишає партію через, цитую, “корупційний” законопроєкт голови Олени Шуляк про містобудівну “реформу”, а її візит у госпіталь до бійця для з’ясування стосунків назвала “дніщєм”. Ви підтримали законопроєкт. Чому в керівництві фракції такий розкол?
Заява Янченко — це її особисте рішення. Галина з фракції не вийшла і залишається заступницею голови. Щодо законопроєкту, то в нашого комітету були правки про культурну спадщину. Частина з них врахована, суттєвіші — ні. У планах уже є шість законопроєктів, які стосуються культурної спадщини, реєстрів, ми хочемо віднести це питання до нацбезпеки.
Щодо мого голосування, то в кожній фракції має бути дисципліна. Ми перед голосуванням заслуховували Михайла Федорова і Олександра Кубракова. Ми довіряємо головному комітету, бо по-іншому розвалиться будь-яка робота і кожен вирішуватиме своє. Тому на фракції була консолідована позиція. Я голосувала за. Мене менше турбували питання самоврядування, більше — культурна спадщина.
Ваш комітет — лідер за рівнем відкритості. А Комітет свободи слова, який очолює фігурант Реєстру держзрадників Нестор Шуфрич, — один з найбільш закритих. Ці комітети мають схожу тематику, їх навіть планували об’єднати. Чому так відрізняється ситуація з інформуванням про роботу, і як це можна змінити?
У 2019 році, коли формували діяльність, я наполягла, щоб окрема людина відповідала за соцмережі. Прийшла молода людина з досвідом копірайтингу та SMM, і ми бачимо результат.
Зазвичай у секретаріатах повідомлення пишуть молодші спеціалісти на власний розсуд і без єдиного формату.
Щодо об’єднання комітетів — я проти. Це нелогічно, хоч тематика діяльності і схожа. Якщо один комітет встановлює правила у певній сфері, то інший має функцію контролю. Для балансу не варто все змішувати.
Але у суспільства все одно залишаються питання, чому Шуфрич очолює комітет, а Юрій Бойко досі Герой України. Вони в парламенті, куди навіть журналістам вхід закритий.
Процес нагородження є, а процедури позбавлення поки що, на жаль, немає. Є нова голова комітету (Олена Шуляк очолила Комітет держполітики та місцевого самоврядування. – ЧЕСНО), можливо, вона зрушить питання законопроєкту про позбавлення держнагород (законопроєкт № 6163 депутата “Голосу” Романа Лозинського та низки інших співавторів. — Ред.).
Є проблема не лише зі званнями політиків, а й зі званнями “заслужених” і “народних” діячів. Список потрібно очищати від баскових і кіркорових.
Щодо журналістів, то я не готова брати на себе відповідальність за чиєсь життя. (Восени низка акредитованих парламентських журналістів виступили з вимогою повернути доступ до роботи в Раді. — Ред.). Я працюю в парламенті, бо на мою кнопку на робочому місці ніхто інший не натисне. Люди, які працюють з депутатами під куполом парламенту, перебувають у підвищеній небезпеці.
Апарат ВРУ зараз робить ремонт в одній парламентській будівлі для облаштування пресцентру. На час воєнного стану будуть діяти додаткові вимоги до акредитації журналістів, щоб там працювати. У законі “Про медіа” ми думали, як заохотити онлайн-медіа реєструватися — однією з переваг такого рішення може бути якраз акредитація.
Обмеження для журналістів обумовлені в першу чергу їхньою безпекою?
Так. І загалом безпекою всіх людей, які перебувають під час засідання в парламенті. Робити трансляції під час засідань не можна, це ж очевидно. Я виношу за дужки Ярослава Железняка та Олексія Гончаренка — це наш головний біль, і керівництво парламенту з ними вже спілкувалося з цього приводу (нардепи у своїх каналах повідомляють, що відбувається в парламенті, іноді під час самого засідання. — Ред.). Але в колег є якесь маніакальне бажання потрапити до новин. Я не проти, щоб вони повідомляли про роботу, але це має відбуватися через кілька годин після завершення.
Парламент майже рік працює в напівзакритому режимі — частину інформації на сайті Ради знято, не всі трансляції публікують. Наскільки виправданими, на вашу думку, є обмеження?
Профілі депутатів закрили відразу, бо ми були в пріоритеті окупантів на знищення. Так само інформацію закрили НАЗК і ЦВК. Це абсолютно виправдано. Думаю, що так буде до закінчення дії воєнного стану.
Щодо трансляції засідань, то у другому читанні закону “Про медіа” була прийнята правка про те, що запис обов’язково слід опублікувати постфактум. Але треба враховувати, що є різні засідання. Наприклад, коли є спам із поправок і парламент розглядає їх усі. Я не впевнена, що телеканал “Рада” має транслювати це кілька годин.
Зараз у Верховній Раді збирають підписи, щоб включити до порядку денного питання позбавлення мандатів депутатів від ОПЗЖ. Чому ви, а також голова гуманітарного комітету Микита Потураєв не поставили підписи?
Як заступниця голови я маю робити так само, як керівник фракції. Ми не будемо збирати чи давати підписи за це, адже урядовий законопроєкт — один з кількох, насправді весь “сир-бор” через нардепів. Нам це може дуже сильно не подобатись, але позбавити нардепа мандата можна лише згідно з вичерпним переліком підстав, а змінювати Конституцію під час воєнного стану не можна.
Діяти емоційно та швидко, лише на вимогу, що “так треба”, ми не можемо. Для позбавлення мандатів мають бути чіткі та законні підстави, щоб надалі не було додаткових запитань. Варіантом може бути пошук законного рішення, як позбавити мандатів тих, хто втік з країни — таких нардепів добрий десяток. І це може підпадати під норму в Конституції про виїзд депутата за межі України на постійне місце проживання.
Вам не здається, що керівництво “Слуги народу” гальмує питання мандатів депутатів ОПЗЖ, щоб відплатити їм за лояльність і підтримку в сесійній залі?
Це може виглядати по-різному залежно від того, як людина це зчитує. Мені здається, що групи “Довіра” чи “За майбутнє” підтримують голосування більше.
Така динаміка цих груп була і в минулі роки. А от зараз колишні представники можуть дати вирішальні голоси, наприклад, під час прийняття скандальної містобудівної “реформи”. Ситуація в парламенті з проросійськими депутатами дуже нагадує часи після обох майданів. “Регіонали” перевзулися, давали голоси і згодом переобрались до наступного скликання.
Маємо розуміти: якщо партії заборонити юридично і навіть депутатів від них позбавити мандатів, немає гарантії, що ці політики знову не переоберуться від іншої партії. Тут питання до політичної культури та інституту репутації. Припускаю, що політики, про яких ви кажете, на наступних виборах будуть іти від умовної партії “За робочі місця” і можуть знову потрапити до Ради.
Влада також не робить кроків для того, щоб усунути представників заборонених партій з керівних посад. Наприклад, Шуфрич досі на чолі комітету свободи слова.
Щодо Шуфрича, то рішення має бути комплексним. Аналогічна проблема є і в постійних делегаціях від України в міжнародних організаціях — ПАРЄ, ОБСЄ, ПА НАТО тощо. Принцип їхнього формування квотний. Після розпуску фракції ОПЗЖ Комітет з питань зовнішньої політики віддав їхні квоти іншим фракціям і групам. Наприклад, у делегації ОБСЄ представників ОПЗЖ одразу позбавили місця, того самого Шуфрича.
Якщо політики були чи є представниками інтересів країни-агресора, то правоохоронні органи мають діяти відповідно, як, наприклад, щодо Андрія Деркача чи Ріната Кузьміна. Це ж має бути не тільки cancel culture (“культура скасування” — сучасна форма остракізму, коли під тиском суспільного резонансу особа опиняється поза соціальними або професійними колами за неприйнятну, з погляду певної групи суспільства, поведінку. — Ред.), ми маємо застосовувати законні механізми. Царьов, наприклад, уже не повернеться в Україну і не буде балотуватись, бо щодо нього є справа. Так має бути і з іншими.
Сотні медійників підписали заклик відсторонити ведучих Нацмарафону, які мають проросійський бекграунд. Пропагандистка Медведчука Діана Панченко “взяла інтерв’ю” в нашого військовополоненого. А проросійське заборонене видання “Страна” публікувало матеріали з фронтового Бахмута, тоді як інші журналісти жалілися на проблеми з доступом. Чому так?
Щодо відсторонення ведучих з марафону, то мені здається, якщо депутати ініціюють ці питання, це буде розцінюватись як тиск на медіа. Антиукраїнськими висловлюваннями і поширенням російських наративів має займатися СБУ. Будьмо відвертими, основні обов'язки нардепів — законотворення, якщо є якісь прогалини, то ми обговорюємо та виправляємо.
Те, що пропагандистці Панченко не вручили підозру, вона встигла втекти і тепер відкрито працює на російські гроші, — питання не до парламенту. Є ще один важливий момент. Тепер усім очевидно, що санкції, накладені на медведчуківські телеканали, були правильними, і добре, що в законі “Про медіа” є окремий розділ про боротьбу з пропагандою та російськими наративами. Якби попередні скликання Ради ухвалили такий закон, зараз ситуація була б іншою. Наприклад, із NewsOne держава судилася п’ять років, але ліцензія в них, на жаль, досі є, хоч і заморожена на 5 років.
Ваш комітет рекомендував законопроєкт про заборону діяльності релігійних організацій, які афілійовані з РФ, — тобто заборону діяльності УПЦ МП. Чому, крім об'єктів Києво-Печерської лаври, не йде мова про розірвання дії всіх договорів та повернення майна в державну власність?
Із двома об'єктами на території Лаври, про які йде мова — Трапезним та Успенським храмами, — ситуація простіша, бо там минає термін оренди. Вона точно не буде подовжена, проводити службу там вочевидь дозволять ПЦУ. Щонайменше шляхом разових приписів, наскільки я знаю, про довгострокову передачу храмів якійсь релігійній організації поки що не йдеться.
Складніше питання — об'єкти Нижньої лаври, яка за часів Януковича і Азарова була віддана в безстрокову оренду. А також Почаївська лавра, де оренда до 2052 року. У договорі так прописано, що фактично держава не може ініціювати розірвання договору навіть у судовому порядку. Виходом може бути перевірка на дотримання пам’яткоохоронного законодавства, адже не секрет, що будівництво на територій лавр йшло повним ходом. Саме тому в Указі президента щодо введення в дію рішення РНБО від 1 грудня 2022 року про діяльність релігійних організацій та застосування санкцій є кілька пунктів, зокрема, і провести перевірки, і розібратись із держмайном.
Також Держслужбу України з етнополітики та свободи совісті віднесли в підпорядкування Кабміну. Головою служби нещодавно призначили Віктора Єленського. Далі має відбутися перевірка статутів УПЦ МП, бо навіть деякі їхні священники кажуть, що всі попередні заяви керівних органів — це окозамилювання, а насправді зв'язки з Росією і далі залишаються, вони і далі входять у Синод РПЦ. Це все потрібно перевірити. Наприкінці січня цей звіт буде готовий і, впевнена, оприлюднений.
Хто головний ініціатор зміни політики щодо релігійних організацій, які співпрацюють з Росією?
Є офіційний указ президента. Депутати давно цікавились у правоохоронних органів, де кримінальні справи, підозри тощо. І я дуже тішусь, що СБУ останнім часом активно працює, бо там є над чим працювати. Кожен обшук — це суцільний “русскій мір”, портрети гундяєвих, російські паспорти і купа готівки в сейфах.
Але це дуже чутлива сфера. Із соцмереж і медіа може здаватися, що все дуже просто і є швидкі рішення. Але важливо не допустити неправильних кроків, які заженуть релігійні громади в підпілля, ізоляцію та переведуть у дискурс про дискримінацію та страждання за віру.
Звісно, ми враховуємо всі думки і толерантні до різних позицій, адже ми рухаємось у Європу, але коли це питання нацбезпеки, держава зобов’язана втрутитись. Я сподіваюсь, що у 2023 році питання діяльності релігійних організацій буде врегульовано на законодавчому рівні і так, що потенційне оскарження в апеляції чи ЄСПЛ буде безуспішним.
Держава готується до можливих оскаржень з боку релігійних громад?
Звичайно. Це може стосуватись і законодавчого обмеження загалом, і питання оренди майна. Там, де добігає термін дії договору оренди, питання вирішене. Але у випадках з довгостроковою орендою об'єктів можуть бути нюанси.
Окрім релігійних викликів, ще є виклик з ВПО. За останніми даними, в Україні 4,8 мільйона осіб зі статусом ВПО. Влада має повні дані про кількість внутрішніх переселенців і політику їхнього розміщення, працевлаштування, навчання тощо?
Їх точно більше, бо це лише ті, хто зареєструвався та отримав статус. Багато людей просто переїжджають до родичів і живуть. Здається, уповноважений з прав людини ВРУ Дмитро Лубінець називав цифру в районі шести мільйонів. Але це потрібно уточнювати.
Це питання статистика не розкриє повною мірою, бо люди мігрують постійно. Наприклад, зимою є певний відтік із міст у маленькі містечка та села, де є автономне опалення. Навіть родини з Києва могли виїхати з такою метою до родичів. Але офіційно ми можемо порахувати лише тих, хто став на облік.
Були дані і щодо учнів, які навчаються за кордоном дистанційно. Таких близько половини від загальної кількості. Чи були звернення до гуманітарного комітету щодо врегулювання освітнього процесу для українців за кордоном?
Справді, дуже багато тих, хто виїхав, продовжують навчатись онлайн, дистанційно в Україні. Або, наприклад, за кордоном діти ходять у місцеву школу, але паралельно навчаються онлайн в українській школі. Зараз ситуація ускладнилась через блекаути. Але тут цифри також постійно змінюються, бо хтось виїхав на початку вторгнення, але потім повернувся.
Верховна Рада створила ТСК з питань внутрішньо переміщених осіб, яку очолює Сергій Козир із Херсонщини, він має більш повну інформацію. Але загалом нам після перемоги треба буде по-новому перескладати всю країну.
А що було найважчим у 2022 році?
Засідання 24 лютого пройшло на адреналіні, і ми не розуміли всієї небезпеки. Тоді я після засідання залишилась і ще годину коментувала в ефірі наші рішення.
Тривожно було вже на наступному засіданні — у березні, коли окупаційні війська були під Києвом. Український парламент добре працював і продовжує працювати. Завжди можна краще, але ми ухвалюємо складні закони під час війни. Саме цим ІХ скликання ВРУ й запам’ятається — євроінтеграція відбувається в умовах повномасштабного вторгнення.