"Ступінь руйнації мереж такий, що технічно вкрай важко все відновити за короткий термін часу – темпи відновлення значно відстають від темпів руйнації"
Коли ми домовлялися про інтерв’ю, ви сказали, що місто Чернігів перебуває – окрім військової – ще й в інформаційній блокаді. Власне, ми хочемо це виправити. Але для цього маємо розуміти причини, чому так сталося.
Причин, як на мене, дві. Перша полягає в тому, що вже декілька діб у нас немає сталого електропостачання – бойові дії відбуваються практично безперервно, причому безпосередньо біля магістральних мереж. Ступінь руйнації всіх цих мереж такий, що технічно вкрай важко все відновити за короткий термін часу – темпи відновлення значно відстають від темпів руйнації.
Друга причина полягає в тому, що не сформована чітка державна інформаційна політика щодо тих територій, які потерпають від ворога найбільше. Інформаційна політика держави є загально-патріотичною, але її актуальність, мені видається, втрачено на початку третього тижня війни.
Що саме не так, поясніть?
Інформація, яка йде з об’єднаних каналів, містить, на жаль, мінімум змістовної частини. Що зробив би я? Перше – не ображався б на критику, але намагався б якось усе регулювати протягом подій.
На прикладі. Ось я – керівник, приймаю певні рішення, і не всі з них зрозумілі моїм підлеглим. Так, вони вірять мені, але я не можу – в силу зрозумілих обставин – розтлумачувати абсолютно все. Навіть за таких умов я – для досягнення ефективності їхньої роботи – маю орієнтувати їх у тому векторі зусиль, які я здійснюю.
А тепер паралель: ми на місцевому рівні не можемо знати/розуміти всі державницькі нюанси, переговори, стратегії, що відбуваються на рівні військово-політичного керівництва держави. Водночас ми чекаємо від військово-політичного керівництва держави інформаційних посилань, з яких ясно проглядалися б посилання конкретно для харків’ян, маріупольців, сумчан, чернігівців. Необхідно гостро говорити: люди, ми розуміємо, що конкретного вам, вам і вам сьогодні набагато складніше, ніж іншим, але країна мусить робити ті чи інші кроки. Не думайте, що ми не знаємо, як вам важко! Але і ви зрозумійте: ми не можемо вчинити інакше, не можемо ті кордони прийняти (йдеться про вимогу Росії визнати за нею Крим і ЛДНР в адміністративних межах 2014 року. - Ред.). Це все зрозуміло, звісно, але ж потрібно говорити про це чітко! Відповідальні ті, хто займається інформаційною політикою; також ті, хто корегує все в часі.
Як у вас наразі відносини з очільником військової цивільної адміністрації?
І до початку війни, і зараз у нас абсолютно здорові конструктивні відносини. Вважаю, керівник ВЦА працює ефективно і робить усе, що може – виходячи з обставин і реальних повноважень, не прописаних у законі, а саме реальних.
Дуже важлива комунікація з Києвом. Яка вона на сьогодні?
У нас були розмови з керівником військово-цивільної адміністрації, де я казав своє бачення щодо необхідності коригування інформаційної державної політики.
То у вас є з Києвом напряму зв'язок?
Наскільки я розумію, у системі координат, вибудуваній сьогодні військово-політичним керівництвом, прямого спілкування з мерами не відбувається, лише з головами ВЦА. Можливо, я помиляюся.
Цікаво-цікаво…
Як говорив один діяч: «Вам шашечки чи їхати?» Якщо «їхати», то було б не зайве, аби у великих онлайн-нарадах – хоча б через раз – брали участь і міські голови.
Тобто ви..?
Я маю чітко підкреслити, чітко: ні паніки в нас немає, ні розчарування, тим паче - нервів. Просто я розумію настрої жителів мого міста. Так, можливо, комусь видається не надто коректним, що я отак прямо висловлюю думку про цілу державно-інформаційну політику як міський голова. Але ви маєте розуміти: мною керує відповідальність перед людьми, які мене обирали. Я розумію, що корегування цієї інформаційної політики вкрай важливе, а отже, я буду про це говорити. Це робочі моменти, їх потрібно вирішувати. Звісно, ніхто ж «до» не читав у підручниках, як діяти під час війни.
"У місті лишається орієнтовно 130 тисяч людей. До війни було 285"
Поговорімо про поточну ситуацію в місті: яка вона зараз – скільки людей уже виїхало, скільки залишилось, що загалом відбувається?
Точного підрахунку не ведемо, але – за моїми відчуттями – в місті лишається орієнтовно 130 тисяч людей. До війни було 285. Тож приблизно 150-155 тисяч людей виїхало. Наразі в місті залишається дуже мало тих, хто реально може ремонтувати об’єкти критичної інфраструктури, із цим є проблеми. Також із числа тих, хто залишився, значна частина не в змозі дати собі ради. Непоодинокі випадки: ще до війни літня людина захворіла на ковід чи будь-що інше, родичі привезли її до лікарні, почалася війна, родичі втекли, людина залишилась, і тепер медики мають її пильнувати. А медиків також небагато лишається, і вони теж із ніг падають, у нас поранених багато, лікарні обстрілюють, вибиті вікна, в приміщеннях холодно. Тому зараз ми думаємо, як евакуювати цих людей.
Ще одна категорія – хворі, які потребують гемодіалізу. Ми вирішили системно цю проблему. Є геріатричний будинок: без світла і тепла, який, по суті, потрібно евакуйовувати. Є хворі психоневрологічної лікарні, яких також важко зараз обслуговувати, не маючи електроенергії, тепла, води.
…Абсолютно однозначно: під час війни має бути призов військовозобов’язаних, бо не може бути так, що одним шкода свого життя і своєї шкури, а інші, «дурніші», повинні їх захищати. Захищати свою землю повинні всі. Також потрібно було на законодавчому рівні зобов’язати працівників критичної інфраструктури виконувати свої службові обов’язки. Можливо, з подвійною чи потрійною заробітною платою. На жаль, сьогодні ми підходимо до тієї межі, коли забезпечувати критичну інфраструктуру буде нікому.
Якщо повернутися до ситуації в місті: з електроенергією проблеми, з водою проблеми, газ є частково. Чи можна більш докладно?
Місто Збройні сили захищають по периметру, місто практично оточене з усіх сторін, ворог б’є по місту, а Чернігів невеликий за площею, тому всі обстріли влучають безпосередньо в місто. І якщо на початку бойових дій прослідковувалась хоч якась вибірковість, ворог намагався атакувати насамперед військові об’єкти, то з часом, особливо в останні дні, ведеться навмисний вогонь по житлових масивах.
Ви знаєте, що були прямі попадання в черги (по воду та хліб), коли одночасно гинули 14 людей, 18 поранених.
Тому сьогодні ситуація в місті вкрай складна. Темпи руйнації інфраструктури, як я сказав, перевищують можливі темпи її відновлення. А враховуючи, що людей ніхто не зобов’язує залишатися на своїх місцях і їх усе менше залишається, пошкоджень стає все більше, а можливості їх відремонтувати – все менше.
На державному рівні було б не зайве передбачити для міст, де найбільше постраждала інфраструктура, постачання специфічних ЗІПів (запасних частин, інструментів, приладдя – комплектів для експлуатації та ремонту обладнання. – LB.ua). Це саме ті позиції, які волонтери забезпечити не можуть, – величезна номенклатура специфічних запчастин для інфраструктури, збудованої в 1960-1970-ті роки – для водоканалу, обленерго. Тому потрібно на рівні уряду створити підрозділ, який допомагав би містам, інфраструктура яких найбільше постраждала.
Ви ведете облік знищених, пошкоджених об’єктів у місті? Чи в цьому немає сенсу?
Немає сенсу, тому що кожної хвилини тривають обстріли різних частин міста. І навіть немає людського ресурсу, щоб усе це підрахувати.
Кожного ранку, до 8:00, керівники об’єктів критичної інфраструктури отримують інформацію від працівників про стан підприємств і мереж. Далі в нас відбувається міська нарада, на якій ми намагаємось напрацювати рішення по ремонту. Але буквально за годину-дві - через масовані обстріли - ситуація змінюється, пріоритети змінюються. Тому ще одна нарада відбувається ввечері.
Щоб не було витоків, ми не даємо інформації, які об’єкти пошкоджені. Раніше ми давали людям усю інформацію, щоб вони розуміли стан справ – де що працює, де є ліки, продукти. Але зараз ми бачимо, що це може використовувати ворог, який навмисне пошкоджує інфраструктуру.
Те, що в Чернігові багато дерев’яної забудови, якось впливає на ситуацію?
Та дерев’яна забудова, яка розташована в центрі міста, захищена високими багатоквартирними будинками і завдяки цьому якимось чином зберігається.
Околиці міста розбомблені вщент – Бобровиця, Киїнка. У передмісті знищено 60-70% будинків.
Таких будинків було чимало в передмісті, майже всі вони вже згоріли вщент, їх немає. Лише невелика кількість будинків уціліла випадково. Але, наприклад, біля нашого Троїцького собору – це найголовніший собор російської церкви – в приватний будинок влетіла міна, убила маму, а дитина в реанімації. І таких випадків дуже багато.
Збройні сили України повністю контролюють місто, чи є прориви ворожих ДРГ?
Кілька тижнів тому були прориви ДРГ, але всі вони були ліквідовані. На сьогодні Збройні сили і сили тероборони повністю контролюють місто. Диверсійні групи працюють, мені достеменно це відомо. Заарештовані шпигуни, повністю одягнені в нашу військову форму, які мали документи наших Збройних сил, які добре орієнтуються в ситуації. Один такий навіть намагався зайти до мене на нараду. Виявилось, що це російський шпигун, офіцер.
Чому такі запеклі бої за Чернігів? Тому, що це київський напрям і ви прикриваєте дорогу на столицю? Чи є ще якісь причини?
Не треба бути великим стратегом, щоб розуміти, що у ворожих військ, які заходять з напрямку Синьківка–Городня–Нові Яриловичі, приблизно в цьому секторі, не такий великий вибір шляхів; враховуючи, що в районі Нових Яриловичів, Ріпок – болота. Там непрохідні місця: ворожа бронетехніка не може пройти, колісна – тим більше. Їхні обози їдуть дорогами, і Чернігів їм дуже заважає. Його треба обходити – а це незручно. Чернігів розсікає їхні редути, колони. Це одна з причин.
Друга – це історія. Чернігів важливий своєю історією. Путін неодноразово висловлювався на кшталт того, що «Чернігів – колиска православ’я».
Як на сьогодні в місті працює тероборона?
Скажу чесно: ми видали зброю за короткий проміжок часу великій кількості людей, але не всі насправді виявилися героями. Певній кількості зброя була потрібна, щоб спокійніше спати вночі. Лави територіальної оборони з часом вичищаються від людей, які не на передовій і не використовують зброю за призначенням. Зброя залишається в патріотів, які боронять нашу землю. Озброїти велику кількість людей, не припустившись помилок, було важко. Не було вибірковості, не було часу розібратися з кожною людиною.
"У Чернігові є враження, що поки Росія виснажиться, усі чернігівці можуть загинути"
Була інформація, що виїзди з Чернігова заміновані. Наскільки це відповідає дійсності?
Цією інформацією більше володіють військові. Але я можу підтвердити, що прямий виїзд у бік Києва – через Количівку, Іванівку, Ягідне – в багатьох локаціях замінований.
Як тоді відбувається гуманітарне постачання й евакуація людей? Не прошу називати конкретні напрямки. Просто для розуміння.
Так само, як це відбувається в Києві, Маріуполі, в Харкові, в інших містах, які перебувають в оперативному оточенні.
Тобто люди виїжджають самотужки там, де вважають за потрібне? Якихось безпечних коридорів немає?
Не розкриваючи загальних речей, скажу, що є природний ландшафт – відкрита місцевість, болотиста, незручна лісиста місцевість з певною географією і нюансами, де невигідно або незручно перебувати військовим частинам Російської Федерації. Враховуючи ландшафт і ці обставини, кільце не може бути абсолютно щільним. Не маючи офіційно зеленого коридору, відповідно, усі ці шляхи тримаються на чесному слові.
Є випадки стрільби на ураження, але коли йде стрільба на ураження, ворог розкриває себе і наражає на зворотний обстріл своїх позицій. У військовому плані йому стратегічно не важливо розстріляти якусь автівку з людьми, тому вони пропускають.
Таким чином, на мій погляд, відбувається сьогодні логістика в містах, які перебувають в оперативному оточенні.
Гуманітарка так само заходить, «лісовими стежками»?
Абсолютно.
І вона фактично залежить від погодних умов. Якщо завтра потеплішає – дорога розкисне.
Це залежить в першу чергу від свідомості, від героїзму, небайдужості волонтерів, які це роблять. Які розуміють, що війна, бойові дії, які проходять сьогодні в одній локації, можуть просунутися далі, на Західну Україну. І саме такі люди, в моїх очах, тримають великі міста. Потрошки, по три, чотири, п’ять тонн, по тонні завозять гуманітарку, вивозять людей. Величезна їм подяка. Кажу щиро.
Користуючись нагодою, хочу подякувати місту Хмельницькому і меру Хмельницького Олександру Семчишину за саме змістовні передачі. Я дуже вдячний за них.
Складається враження, місцеве самоврядування підтримує не стільки військо-політичне керівництво держави, скільки мери один одного.
Абсолютно різна ситуація. Є зв’язок з окремими мерами. Взяти, наприклад, Харків, Чернігів, Суми і Херсон. Ситуація в цих містах – і щодо поведінки військових, і щодо існування галузей життєзабезпечення – є абсолютно різною. Ми між собою намагаємося один одного підтримувати, тримати зв’язок. Це правда.
Отже, світло відновити не вдається. Снігу, який можна розтопити на воду, вже майже немає…
Користуючись нагодою, я звертаюся до волонтерів з усієї України: Чернігів потребує величезної кількості генераторів. Гарантії довготермінового функціонування мережі немає. Якщо ми її піднімемо на годину-дві, це марна справа в умовах війни.
Маючи артезіанську воду, маючи генератори, ми можемо розливати воду в ємності і розвозити по місту. Але цих ємностей – на колесах, на лафетах, бажано, щоб це взагалі були автомобілі на ходу – ми теж потребуємо велику кількість. Специфіка в тому, що ми не маємо можливості їхати за межі міста, по тих стежках, про які ми казали, своєю вантажівкою за однією такою ємністю, це велика розкіш. Тому ми просимо людей завезти своїми силами до нас якомога більше таких ємностей. Таким чином ми могли б дати воду всьому місту. Сьогодні щільність точок роздачі води, на жаль, дуже мала. Ми намагаємося їх збільшувати, але нам не вистачає ємностей.
Відповідно від цього залежить епідеміологічна ситуація в місті – без води неможливо дотримуватися елементарної гігієни.
Абсолютно.
З настанням тепла є ризик виникнення інфекційних хвороб.
Кишкових хвороб. Кишкових розладів, так.
Газ частково є, правильно?
Так. Але, знову ж таки, ця ситуація нестабільна. З тих самих причин, з яких нестабільна ситуація з електроенергією.
Президент України Володимир Зеленський оголосив, що відразу після перемоги буде скеровано значне фінансування на відновлення інфраструктури українських міст. З погляду Чернігова: вже можна про це думати чи ще рано і треба дочекатися кінця окупації?
З погляду Чернігова: є величезне прохання до військово-політичного керівництва країни зрозуміти, що час для депутатів у львівських ресторанах плине по-одному, а для містян Харкова, Чернігова, Маріуполя, які десятками гинуть що десять хвилин, – зовсім по-іншому. Тому ми щиро віримо в перемогу. Ми стоїмо на смерть на своїх позиціях. Усі, хто лишився, лишатимуться до перемоги. Ніхто з міста не тікатиме.
А коли відбудеться перемога, тоді і поговоримо (про відбудову міста. – LB.ua).
У контексті інформаційної політики важливо додати, що висловлювання щодо тактики виснаження Росії в Івано-Франківську і в Маріуполі оцінюються по-різному. Я просив би з цими висловлюваннями бути обережнішими.
У Чернігові немає враження, що Росія виснажується?
У Чернігові є враження, що поки Росія виснажиться, усі чернігівці можуть загинути. Тому я просив би утримуватися від таких виловлювань, навіть якщо вони відповідають дійсності. Я повторюся, просив би доносити до людей, що військово-політичне керівництво розуміє, як їм важко, і робить усе, щоб це швидше закінчилося. Щоб висловлювання були в такому контексті, а не в контексті виснаження. Бо доки товстий схудне, худий помре.
На закінчення скажу: як би не було важко Чернігову, люди, що лишаються в місті, роблять це свідомо, ризикуючи щодня своім життям! Важко працюючи, вони підтримують життя у місті у межах тих можливостей, які ми сьогодні маємо. І така стійкість простих людей більше, ніж будь-які агітаційні заклики підтримують бійців ЗСУ, ССО і ТРО на передовій. Люди це розуміють. Ми єдині з бійцями, що боронять нашу землю і наш Чернігів! З нами Бог і з нами правда! Я щиро вірю: ми вистоїмо і обов‘язково переможемо! Можливо, не так швидко і заплативши величезу ціну - життями і кров’ю людей за 30 років навмисноі руйнаціі і розкрадання Украіни ! Але ми обов‘язково переможемо !