«Львівщина є однією з найбільш мілітарних областей»
Соня Кошкіна: Отже, почнімо з удару поблизу Львівського аеропорту.
Вважайте, що це було по місту – авіаремонтний завод недалеко від центру. По місту, де наразі, окрім мирних мешканців, перебувають 200 тисяч людей зі всієї країни.
Ситуація стабільна наразі. Із поганого: об’єкт повністю зруйнований. Із хорошого: вбитих немає, лише одна людина з незначними травмами.
Олег Базар: Одразу після нападу ви підписали наказ про запобігання розголошенню інформації під час дії правового режиму воєнного стану. Це така реакція на дії міського голови Львова, який назвав підприємство, по якому вдарили ракети?
Ні, указ був підписаний до того, просто на це не звертали уваги. З Андрієм Івановичем (Садовим, – LB.ua) це ніяк не пов’язано, він, як на мене, реагує дуже адекватно та конструктивно на все, що відбувається, ми дуже ефективно зараз співпрацюємо.
Я уточню: розпорядження стосувалося не стільки мерів і чиновників, скільки директорів самих заводів. Бо було декілька їхніх інтерв’ю напередодні, де вони розповідали, чим конкретно займаються оборонні підприємства. Переконливо попросили їх більше не робити цього, навіть якщо згадувані підприємства наразі не працюють.
С.К.: Напередодні нападу Росії більшість регіонів і міст проводили превентивну підготовку. Починаючи від формування загонів тероборони, укріплення стратегічних об’єктів. Після 24 числа все це дуже знадобилося, але Львівщині завдяки, знову ж таки, географічному положенню вдалося фактично виграти ще три тижні. Як саме ви використали цей час?
Львівщина є однією з найбільш мілітарних областей – тут величезна кількість підрозділів розташована, тих самих підприємств, і ми з першого дня у війні – не як територія, а як люди. За ці тижні більш ніж 26 тисяч громадян були мобілізовані до лав ЗСУ, це не враховуючи тероборону.
Плюс до цього до початку війни ми сформували одну бригаду, а потім з’явилася ще одна – штаб дав дозвіл. На Львівщині понад 20 тисяч зголосилися брати участь або в теробороні, або в добровольчих об’єднаннях тероборони. І ми дійсно виграли час, щоб покращити їхню підготовку. Так, наразі ми вчимо їх парамедичних навичок, а також займаємося стрілецькою підготовкою й азами армійської справи.
О.Б.: Поясніть, будь ласка, детальніше про добровольчі об’єднання при теробороні. Який їхній правовий статус?
Згідно із законом про територіальний спротив, на третьому етапі розгортання тероборони дозволяється розгортання добровольчих формувань територіальних громад. Це формування, які допомагають охороняти територію на час військових дій. Вони створюються на основі територіальних громад, спільно з керівниками батальйонів тероборони і головами територіальних громад спеціальним протоколом, відповідно до якого визначаються керівники цих загонів.
Надалі ці структури несуть патрулювання, а в разі потреби – виконують допоміжну функцію для оборони територій. Наше завдання – уніфікувати їх: однаково одягнути, дати загальну підготовку, ту-таки медичну. Також правильно згрупувати, привести до умовного стандарту, за яким вони можуть бути поділені. Наприклад, якщо брати за основу сотні, то у Львові маємо їх понад 66. Якщо по області – більш ніж 150 сотень, які хочуть створитися.
О.Б.: Вони зброї не отримують?
На цей момент ні, бо ми лише ведемо їхню підготовку до цього. Уже видано наказ про створення зброярень у територіальних громадах, де вона зберігатиметься і, за потреби, буде видана під розпис.
О.Б.: Як ви загалом оцінюєте роботу місцевого самоврядування на Львівщині в цей період?
У мене немає проблем з жодним мером, ніяких непорозумінь. Навіть якщо щось виходить у пресу, то це скоріше якісь емоційні дрібні моменти, але не понад те. Що мені точно зараз подобається в діяльності територіальних громад: бачу мінімум політики.
«Сьогодні на території області перебуває від 350 до 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб»
С.К.: Скільки зараз в області внутрішньо переміщених осіб, яка ситуація?
Дуже важко назвати точну кількість внутрішньо переміщених осіб. Умовно, для себе, ми виділяємо дві хвилі – тих, хто поїхав одразу, і тих, хто був змушений покинути свої міста після початку вже масових бомбардувань. У перші дні через нас проходили від 50 до 70 тисяч біженців – тих, хто прямував далі через кордон. Траплялося, на кордоні вони стояли по два-три дні. Наразі за добу кордон перетинає вже десь близько 20 тисяч.
За нашими підрахунками, сьогодні на території області перебуває від 350 до 400 тисяч внутрішньо переміщених осіб, але цифра дуже динамічна. І якщо, наприклад, брати той самий кордон, то близько 50 тисяч, переважно чоловіків, повернулися, аби зараз узяти в руки зброю.
Наше головне завдання – дати людям прихисток і можливість поїсти. Чи достатньо місць для перебування? Якщо на початку ми розселяли – в місті і області – в санаторіях, профілакторіях, садочках, то зараз уже шукаємо бібліотеки, театри, навіть недобудовані або в поганому стані приміщення, де можна зробити швидко косметичний ремонт, довести їх до ладу.
Звичайно, ми будемо і надалі приймати людей – стільки, скільки потрібно.
О.Б.: Внутрішньо переміщені особи створюють колосальне навантаження на медицину та соціальну сферу регіону. Наскільки спроможна область витримувати такі навантаження впродовж тривалого часу?
Якщо брати медицину, то через епідемію Covid-19 ми галузь підтягнули – і ремонтами, і купівлею обладнання в лікарні. У Львівській області маємо одну з найбільших медичних мереж у країні. З одної сторони, це давало велике навантаження на бюджет, з іншої – дозволяло справлятися з епідемією. Тому на цей момент, навіть з урахуванням тієї кількості людей, що приїхала, у нас немає проблем з наданням медичної допомоги.
Нам пропонують розгортати додаткові польові госпіталі. Ми вже розгорнули один госпіталь з американським благодійним фондом «Сумка самаритянина». Наступного тижня – спільно з ізраїльтянами. Цього тижня ми отримаємо пересувний госпіталь з Голландії і, можливо, будемо його розгортати. На цьому поки що зупинимось, я не бачу потреби розгортання додаткових медичних потужностей – необхідності такої немає.
Ми також спокійно справляємось із забезпеченням медикаментами – завдяки гуманітарній допомозі, нашим мешканцям області, які нею займаються, волонтерам і підприємцям. З Польщі до нас зроблено коридор з хабами в Любліні, Ряшеві і Перемишлі.
Якщо брати харчування, то адміністрація спільно з фондом «World Central Kitchen» та місцевими підприємцями – групою «Фест», Вадо Арзуманяном, «Restaron», «Емілі-резорт» – готуємо близько 25 тисяч порцій гарячої їжі щодня. І плануємо збільшити кількість.
Ми чекаємо на прихід таких організацій, як ООН, Червоний Хрест. На жаль, особливо активної їхньої діяльності ми не бачимо.
З іншого боку, ми намагаємось зараз запустити приготування сухих пайків, щоб відправляти їх на схід.
За учорашній день (18 березня. – LB.ua) Львівщина відправила 1300 тонн гуманітарних вантажів – на Київ, Чернігів, Харків, Миколаїв, у Луганську область. Позавчора – 1200 тонн. Насправді ми стали таким собі гуманітарним хабом.
Це непроста робота, тим більше, що такого досвіду в нас не було. І якби не волонтери та місцеві підприємці, то було б дуже важко це робити.
С.К.: Ви сказали, що не бачите активності Червоного Хреста і ООН. Чому так?
Нам справді бракує системної роботи гуманітарних місій та організацій. Я думав, що буде, як у кіно: почалась війна – і вони приїдуть, розгорнуть роботу. А цього немає. Ми багато говоримо про потребу надання військової допомоги і мало звертаємо увагу на гуманітарну складову.
Доволі дивно, коли міжнародні організації тижнями їздять, кажуть, що налаштовують процеси, а реально гуманітарні проблеми вирішує адміністрація, місцеві підприємці і волонтери.
Ми за час війни розгорнули 80 пунктів обігріву – спільно з ДСНС. А зовсім не з ООН чи Червоним Хрестом.
О.Б.: У вас є дані про те, яка кількість мешканців області виїхала за кордон і стала біженцями?
Ми знаємо, яка кількість людей загалом перетнула кордон через нас – понад мільйон. Мети порахувати, скільки саме мешканців області виїхало, не було. Нас більше цікавить кількість зайнятого населення, кількість вакансій тощо.
О.Б.: При цьому складається враження, що із Західної України виїхало чимало людей. Як ви ставитеся до того, що галичани теж масово виїхали за кордон, хоч Західна Україна, на щастя, є відносно безпечною порівняно з Луганщиною чи Харківщиною?
Ми – область з чи найбільш мобільним населенням. Кількість людей з Львівщини, які регулярно їздять за кордон, є набагато більшою за кількість тих, хто виїжджав з Харківщини. І кількість зв’язків з Польщею, у тому числі економічних, у мешканців нашої області теж набагато більша. Тому нічого поганого чи дивного немає. Люди будуть повертатися, потрібно їм лише показати стимули, показати, що тут безпечно і можна заробляти гроші.
Хочу сказати, що з початку війни понад 20 тисяч чоловіків повернулися з-за кордону на Львівщину. У мене черги у військкомати – люди стоять, і щоб стати на облік, і щоб бути мобілізованими для служби у Збройних силах.
О.Б.: При цьому саме на Львівщині фіксують чимало скарг на, скажімо, бездумну мобілізацію. Коли людей з бойовим досвідом не беруть, зате мобілізують тих, хто такого досвіду не має. Є також скарги на те, що в першу чергу мобілізують переселенців, зокрема айтішників, які й на основній роботі приносять чимало користі, і при цьому є важливим джерелом надходжень коштів у країну. Чи відомо вам про таку проблему?
Я зустрічався з IT-кластером, у нас до нього входять понад 200 компаній. Можете запитати в них, чи є така проблема.
Мені здається, що на Львівщині процес мобілізації достатньо врівноважений. Ми намагаємось зробити так, щоб люди почували себе в безпеці, але при цьому при потребі були мобілізовані відповідно до закону. Ми і військкомати орієнтуємо на таку роботу. Звичайно, помилки під час війни бувають, але я не сказав би, що на Львівщині є перекоси в бік переселенців чи якихось окремих груп людей. Нагадаю: у нас черги до військкоматів.
«Зараз ми маємо близько 160 звернень щодо можливого перебазування підприємств»
С.К.: Уряд закликає підприємства з регіонів, де ведуться активні бойові дії переносити виробництва на Західну Україну. Чи багато зголосились, що планують переїхати на Львівщину? Чи, може, уже переїхали?
Ми сформували базу підприємств, де є вільні виробничі площі або вільні ділянки, або закинуті заводи, які можна реанімувати. І говоримо з підприємцями, які хочуть перевезти свої потужності сюди. Зараз ми маємо близько 160 звернень щодо можливого перебазування. Кілька медичних закладів уже переїхали, зокрема Київський центр дитячої кардіології і кардіохірургії – вони знайшли місце, де можуть робити операції.
О.Б.: Наскільки від масового виїзду людей за кордон постраждала економіка області? Чи ви розумієте, яка кількість підприємств, бізнесів припинила чи тимчасово зупинила свою роботу?
На цей момент ми маємо статистику по січню і лютому – у нас перевиконання бюджету. Це пов’язано з тим, що в нас велика кількість малих і середніх підприємств, а також підприємців на єдиному податку. На заклик уряду чимало підприємств зробили передоплату по податках – щоб підтримати українську армію.
По першій декаді березня ми маємо виконання бюджету. Але ми прогнозуємо, що за підсумками року від двадцяти до п’ятдесяти відсотків обласного бюджету може бути недовиконано. Усе буде залежати від розвитку ситуації.
Є цікавий механізм підтримки місцевого виробника – уряд дозволяє авансувати 30% виробництва продуктів харчування, які можуть бути використані для надання гуманітарної допомоги. Якщо буде ще кілька таких інструментів або, наприклад, відновлення фінансування за «програмою 5-7-9» (державна компенсація підприємцям частини кредитного навантаження. – LB.ua), то це дозволить нам показати хороші економічні результати.
О.Б.: Які саме інструменти, на вашу думку, потрібно запроваджувати, щоб економіка запрацювала?
Зараз саме час зрозуміти, що є потреба у виробництві. До війни кілька великих виробників будівельних товарів заходили на наш ринок. Думаю, таких підприємств буде більше.
У нас також буде зростати кількість переходів з Європейським Союзом, буде розбудовуватися транспортна інфраструктура, у тому числі залізнична, складська інфраструктура. Це все точки росту, які в нас будуть.
