Україна та її амбіції
Один з найбільш позитивних моментів зовнішньополітичної стратегії України полягає в тому, що вона нарешті з’явилася. Якимсь чином наша держава проіснувала 30 років без такого надважливого документа. Саме тому весь час незалежності ми постійно були на роздоріжжі, не знаючи, куди й за чим ми йдемо. Та й узагалі слід зауважити, що кожна держава, яка себе хоч трохи поважає, свій дипломатичний корпус, створює такі документи та впроваджує ті рішення, які там прописані. Україна дійшла до цього тільки зараз. І це дуже добрий сигнал для всіх, у першу чергу для наших закордонних партнерів, які діятимуть щодо України в контексті саме нашої зовнішньополітичної стратегії.
«Підбиваючи підсумки року, я вважаю головним досягненням МЗС ухвалення першої за тридцять років Стратегії зовнішньополітичної діяльності за дорученням президента Володимира Зеленського. Вперше наша країна отримала системний документ, який заклав багаторічну державну політику, спрямовану на досягнення миру, безпеки та добробуту для українців, утвердження України як активного учасника міжнародної політики. Це не декларація про наміри, а реальний інструмент. Стратегія зводить під однією парасолькою низку амбітних ініціатив нашої сучасної зовнішньої політики», – розповів у коментарі LB.ua міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Ще один напрочуд важливий, як на мене, елемент цього документа – це економічний фокус. У стратегії чітко вказано, що Україна на міжнародному рівні централізовано працюватиме над залученням інвестицій. Нарешті ми ставимо чітке завдання нашим дипломатам – домогтися того, щоб до України йшли гроші, щоб у нас створювалися спільні з іноземними корпораціями підприємства, щоб до українських міст переносилися штаб-квартири закордонних компаній, щоб вітчизняна продукція виходила на нові ринки збуту і щоб ми розширювали той товарний та сервісний ряд, який ми можемо запропонувати нашим міжнародним партнерам. МЗС має новий чіткий критерій якості та ефективності роботи дипломатів – те, як вони працюють з наявними та потенційними інвесторами.
Третій важливий пріоритет, який з’явився завдяки новій стратегії, – це орієнтація на українство. Є дві проблеми – одна внутрішнього характеру, інша – зовнішнього. Перша стосується захисту наших громадян за кордоном. За останні два роки Україна провела чимало кампаній евакуації, визволення, порятунку наших людей. Водночас є проблема на деяких напрямках з консульськими послугами, зокрема, йдеться про те, наскільки оперативно вони відповідають на очікування українців. Зараз МЗС працює над цифровізацією та пришвидшенням цього процесу.
А от друга проблема – вона є критичною. Ми 30 років майже не звертали уваги на нашу діаспору, на той потенціал, який у нас є за межами держави. А це серйозний важіль впливу. Упроваджувалися різного роду ідеї, але, знову ж таки, не було централізованого підходу. Приїжджаючи до багатьох країн, ти часто бачиш розпорошені групи українців, які не мають спільних об’єднавчих організацій. Є місцеві ініціативні групи, яким не вистачає ресурсу, а є структури, що його мають, та не розуміють, як вони можуть допомогти Україні. Чимало українців потрапляє до якихось локальних чи загальнодержавних парламентів, до наукових центрів, вони займають визначні місця в тих чи інших іноземних корпораціях, однак ми не використовуємо цей потенціал. Стратегія зовнішньополітичної діяльності змінює цей підхід.
Завдяки цьому документу наша держава ставить перед собою три амбітні задачі:
- Україна – активний учасник міжнародної політики;
- Україна формує нову глобальну та регіональну інфраструктуру безпеки;
- Україна відкриває нові економічні можливості.
Про це далі й поговоримо.
Проблема Росії
Російській агресії та підривним діям Москви в Україні та Європі присвячена вагома частина вітчизняної зовнішньополітичної стратегії. Наша держава офіційно ставить за мету не просто протидіяти зухвалим намірам РФ, а й притягти Росію до відповідальності за скоєні злочини.
Водночас одне з ключових завдань щодо Росії, яке прописано у вітчизняній стратегії, – це консолідація зусиль усього міжнародного співтовариства у процесі протидії РФ, створення нових форматів, які були б здатні зупинити агресивні дії Москви та призвести до миру та деокупації українських територій.
«У зв’язку із загрозою нової військової ескалації Росії Міністерство закордонних справ нині працює в антикризовому режимі, проводить постійні консультації з союзниками, координує глобальну стратегію стримування, працює з партнерами над розробкою жорстких санкцій і поглибленням безпекової та оборонної співпраці, яка посилює наше військо», – каже Дмитро Кулеба.
Важливою тут є Кримська платформа, яка наразі – завдяки нещодавно ухваленій резолюції Генасамблеї ООН – набуває рис міжнародно визнаної інституції. У стратегії зовнішньополітичної діяльності України закріплена роль платформи, ба більше – визначено, що саме цей майданчик відіграватиме ключову роль у тому, щоб залишити питання визволення Криму в міжнародному порядку денному.
Одночасно стратегія передбачає протидію енергетичній агресії Росії в Європі (тут, між рядків, йдеться про боротьбу з російськими газовими трубопроводами в Європі). Також у документі йдеться про те, що Україна й надалі робитиме все належне, аби посилити санкційний тиск на РФ до повної деокупації наших територій.
І ключове – поступова диверсифікація вітчизняної економіки, аби до мінімуму звести залежність від торгівлі з РФ товарами та послугами у вітчизняних стратегічних і чутливих секторах.
Це не просто слогани і наміри, це офіційні зобов’язання, які на себе взяли українське керівництво та вітчизняний дипломатичний корпус.
А проте, виникає кілька питань, на які нова зовнішньополітична стратегія України не відповідає.
По-перше, не зрозуміло, що робитиме Київ у разі сертифікації та запуску «Північного потоку – 2». І тут має бути відповідь у вигляді політичних та економічних конкретних кроків.
По-друге, Україна у стратегії визначає «умови перегляду відносин з Російською Федерацією та переходу від конфронтації до "мирного співіснування"». Вони очевидні та всім відомі: звільнення українських територій, полонених, відшкодування збитків за агресію, відмова від втручання в наші внутрішні справи. Однак немає відповіді на таке питання: якщо Росія це виконає (уявімо, що ця ілюзія стане дійсністю), як виглядатиме «мирне співіснування», які його межі та кордони, на думку чинної української влади?
По-третє – і це, як на мене, ключова проблема нашої зовнішньополітичної стратегії: цей документ є російськоцентричним. Певно, наразі він і не міг би бути іншим, бо російська агресія – це ключовий виклик державі, який стримує наш розвиток. Проте хотілося б, щоб економічний блок був на першому місці, а російський – набагато нижче.
Якщо взяти цю стратегію й уважно прочитати – від початку і до кінця, то помітно, що ми скрізь (від США і Європи до Африки та Близького чи Далекого Сходу) питання протидії РФ винесли на перше місце. Є об’єктивні для цього підстави: підтримка в ООН, конкуренція з РФ на ринках, розширення наявних форматів, до прикладу, Кримської платформи. Водночас це дещо нагадує часи Ющенка, який ставив усім дипломатам завдання просувати у світі напрочуд важливий для становлення нації концепт знищення українства в часи СРСР, однак не міг зрозуміти, що чимало країн у світі цікавить економіка, торгівля і їхнє фінансове зростання. Саме тому після президенства Кучми Україна, поставивши на паузу економічні відносини з багатьма державами, опинилася в ситуації, коли ми маємо заново відкривати для себе регіони, де колись займали важливі економічні позиції.
До речі, якщо вже згадали про Леоніда Даниловича, то слід звернутися і до його колонки до 30-річчя української незалежності, написаної для LB.ua, – «Формула незалежності». Він там чітко наголосив: Україна не може і не має жити виключно в парадигмі анти-Росії. Бо цю тезу Кремль спеціально закинув для того, щоб ми, будуючи аналог, ніколи не вийшли з російської системи координат.
«Нещодавно він сказав, що Україна перетворюється на анти-Росію. І що це становить загрозу для росіян. Хтось із наших «патріотів» сприйняв це як комплімент – мовляв, правильно, так і треба. А я тут погоджуся з Путіним. Це справді загроза – стати тільки анти-Росією. Але загроза для нас, а не для них. Неможливо будувати, просуватися, успішно розвиватися лише на негативі, лише щоб «не як у них». Віддзеркалення не живе самостійним життям», – вказав Кучма.
Дуже хочеться сподіватися, що наступна зовнішньополітична стратегія буде написана вже в більш спокійних умовах і розставлятиме трохи інші акценти.
Інтеграція регіонами
У стратегії зовнішньополітичної діяльності чітко вказано: Україна продовжить курс на євроатлантичну інтеграцію. Відповідно, ми тут говоримо про виконання на дипломатичному рівні вимог Конституції нашої держави.
Чимало скептиків кажуть, що наша держава ніколи не стане частиною Євросоюзу та НАТО. Маємо бути реалістами: справді, в найближче десятиліття – якщо нічого екстраординарного не відбудеться – Україна не отримає членства в цих об’єднаннях. Одначе тут варто згадати, що мало хто вірив у те, що ми отримаємо статус члена Програми розширених можливостей альянсу, що нам вдасться переконати ЄС підписати з нами Угоду про відкрите небо, почати поступ в оновленні Угоди про асоціацію, що ми приєднаємося до новоствореного Європейського фонду миру. Зараз у порядку денному, з одного боку, промисловий безвіз, а з іншого – залучення до Чорноморської стратегії НАТО. Усе це шлях до євроатлантичної інтеграції.
Водночас Україна сформувала новий підхід з погляду і формування союзів, і самого просування в ЄС. Я його називаю так: інтеграція регіонами. За останні два роки було створено кілька важливих форматів, які дозволили посилити роль України та домогтися більшої залученості в процеси Східноєвропейського та Чорноморського регіонів.
«За півтора року ми створили гнучку систему нових регіональних альянсів. Люблінський трикутник з Литвою і Польщею, Асоційоване тріо з Грузією і Молдовою, Квадригу з Туреччиною. Ці об’єднання однодумців дозволяють нам зміцнювати безпеку та посилювати економічний розвиток України вже сьогодні, а не колись у майбутньому, коли ми приєднаємося до НАТО та ЄС», – пояснив очільник МЗС.
Люблінський трикутник вже дозволив ефективно протидіяти міграційній загрозі, яка й досі надходить з Білорусі. Квадрига з Туреччиною дала можливість просунутися в питаннях розбудови оборонного сектору України та зони вільної торгівлі.
Окремо тут слід згадати формат Асоційованого тріо, до якого увійшли Україна, Молдова та Грузія. Очевидно, що програма ЄС «Східне партнерство», яка ставила за мету поступове наближення до Євросоюзу шести пострадянських держав – окрім вищеназваних трьох, ще Білорусі, Азербайджану та Вірменії, – провалилася. Росія, організувавши війну в Нагірному Карабаху та натиснувши на Лукашенка, заблокувала не лише євроінтеграцію цих країн, а й сам майданчик Східного партнерства.
Тому Київ запропонував Кишиневу та Тбілісі організувати Асоційоване тріо – аби залишити вікно можливостей для себе та продовжити рух на трьох до ЄС. І фактичне визнання цієї платформи у спільній декларації саміту Східного партнерства засвідчує той факт, що Євросоюз підтримує такий підхід трьох столиць і готовий докладати зусиль задля їх наближення до Брюсселя.
«Схвалено Спільну заяву лідерів Тріо, у якій чітко зафіксовано наміри трьох країн координувати реалізацію своїх євроінтеграційних прагнень на шляху до членства в ЄС. Підтримка та готовність поглиблювати практичну співпрацю з державами Тріо зафіксована й у Декларації саміту Східного партнерства. З ініціативи президента Литви Гітанаса Наусєди відбулася окрема зустріч 11 держав – членів ЄС з лідерами Тріо. Розраховуємо, що в перспективі ми зможемо вийти на проведення таких зустрічей у форматі 27+3. Відповідні сигнали підтримки асоційованих країн-партнерів прозвучали й від керівників європейських інституцій», – розповів заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква.
До речі, важливо, що Україна розпочала процес умовного збору підписів від окремих держав – членів Євросоюзу про їхню політичну підтримку майбутнього членства України в ЄС. Ми наперед формуємо умови полегшеного набуття нами перспективи членства – коли настане слушний для цього час.
Зараз Україна розширює формати регіональної співпраці. Ми посилюємо взаємодію з Вишеградською групою. Враховуючи інтереси регіональної безпеки, ми також зацікавлені в залученні до формату Бухарестської дев'ятки, об'єднання держав-членів східного флангу НАТО, до ініціативи Тримор’я. Зараз Україна головує в Дунайській комісії та стала першою країною, яка, ще не член Євросоюзу, головує в Стратегії ЄС для Дунайського регіону та координує стратегічні політики щодо 14 країн-членів Євросоюзу.
Водночас я хотів би наголосити на одній напрочуд важливій деталі, яка справді наводить на певний скепсис. До приєднання країн Західних Балкан до Євросоюзу останній не буде інтегрувати інші держави, зокрема й Україну.
У Стратегії зовнішньополітичної діяльності немає чіткого бачення того, як реагувати на підривні дії Росії та Угорщини, які вступили в ситуативний союз, на Балканах. Те, що наразі відбувається в Боснії і Герцеговині, й не тільки там, може в перспективі вдарити по нас із вами.
У тексті стратегії є лише згадка про цей виклик, яка не до кінця розкриває наші наміри: «У центрі уваги відносин з державами Балканського регіону перебувають питання взаємовигідної співпраці у політичній, економічній та інших сферах, підтримки на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції, взаємодії в рамках міжнародних організацій», – йдеться в документі.
Зараз нам конче потрібно посилити дипломатичну присутність на балканському напрямі. А крім того, тверезо подивитися й на ситуацію в Грузії, яка все ж страждає від значного російського впливу, та в Молдові, яку Кремль схиляє до відмови від транзиту газу через Україну. Може так статися, що з часом й тріо не буде. Про запобіжники від такого сценарію теж потрібно думати.
Нові партнери та альянси
Уперше за свою тридцятилітню історію Україна визначила своїх союзників і стратегічних партнерів у світі, а також спробувала окреслити, що вона робитиме в тих чи інших регіонах земної півкулі. Нарешті ми говоримо не лише про Європу чи США, а й про країни Латинської Америки, Африку, Близький і Далекий Схід.
Доволі потужно розвиваються відносини з Великобританією. Підписано важливі економічні, торговельні й оборонні угоди, які дозволяють зміцнити Українську державу. Лондон зайняв нині лідерську позицію в питанні стримування Росії та допомоги Україні. Найближчим часом, сподіваюся, вдасться оформити з британцями документально підтверджений альянс.
США залишаються для нас надважливим союзником, стратегічним партнером. За рік, що минає, Україна змогла організувати чимало продуктивних візитів до цієї країни, домовитися про відновлення роботи в космосі, збільшити оборонну та фінансову підтримку Сполучених Штатів, розморозити спільну міждержавну комісію, яка з 2018 року не збиралася, і в рамках неї підписати оновлену Хартію, що визначає ключові напрями взаємовідносин наших двох країн.
Військова угода, $25 млрд, «Північний потік», флот, космос, АЕС – підсумки візиту Зеленського до США
Водночас стратегія не відповідає на важливе питання, виключене з порядку денного оновленою Хартією – як бути з раніше обіцяною американцями модернізацією української газотранспортної системи. На фоні домовленостей США та Німеччини про завершення будівництва газогону «Північний потік – 2» про цю проблему все ж варто згадати. Також необхідно вирішити завдання залучення американських інвестицій, бо це і є справжній захист української державності – коли американські та європейські, азійські компанії працюватимуть в Україні, коли тут буде зосереджений їхній капітал, глобальні гравці з більшим азартом захищатимуть нашу державу від агресії та чинитимуть опір Росії.
Незмінними залишаються наші союзницькі відносини з Канадою; Польща, Туреччина, Румунія, Литва, Азербайджан – ці країни створюють спільно з нами нову архітектуру безпеки в Центральній і Східній Європі, у регіоні Азовського, Чорного, Балтійського і Середземного морів.
Франція та Німеччина – наші беззаперечні партнери. За два попередні роки ми вивели відносини з Францією на якісно новий рівень. І тут йдеться не лише про політичні моменти, а в першу чергу про економічну співпрацю. Париж став одним із ключових інвесторів, у нас з’являється чимало спільних підприємств, які дозволяють локалізувати виробництво продукції в Україні, надаючи нам нові робочі місця.
Зі зміною канцлера в Німеччині та політичного ландшафту в цій державі, вікового оновлення ключових партій Київ чекає на більш якісну політику. Одначе хочеться, щоб ми з німцями говорили не лише про політику чи історичну пам'ять, а й про інвестиції та торгівлю. Німеччина – наш великий торговельний партнер. Однак Росія нас тут постійно переграє, бо якраз говорить з німцями про сьогоднішні економічні можливості, створює спільні з німецьким бізнесом проєкти. Те саме може і повинна робити Україна.
Якщо говорити про Європу, то вітчизняна зовнішньополітична стратегія дещо лишає поза увагою деякі важливі регіони та держави. Я вже згадував про Балкани, сюди ж можна віднести й скандинавські країни, які насправді є нашими союзниками. Тут ми знову, до слова, вимушені констатувати, що Україна оминула виклики та можливості, які дає світу Арктичний регіон. Водночас ми зовсім не говоримо про південь Європи, а з цими державами нам потрібно розвивати відносини, бо Італія, до прикладу, знову є важливим центром ухвалення рішень. Португалія – оаза українства, а Іспанія – гарний інвестор. Змовчали ми і щодо держав Бенілюксу, які є одними з ключових в архітектурі Євросоюзу.
Азія, Близький Схід та Африка – наші перспективні напрями. Там є чимало проблем, про які МЗС знає і які намагається вирішувати. Добре, що ця робота розпочалася і що ці регіони включені до зовнішньополітичної стратегії. Ба більше, представлені стратегічні документи про діяльність на цих треках.
Україна проґавила чимало шансів, багато вікон можливостей закрилося і зачиняється. За останні 10-15 років Південна Корея відмовилася будувати в нас штаб-квартири своїх компаній і перенесла чималу їх частину до Угорщини чи Польщі. Японія припинила обговорювати з нами спільні дії щодо проблем територій, я вже мовчу про те, що ми досі економічно та торговельно не можемо для себе відкрити цю країну. Ми проґавили чимало можливостей в Південно-Східній Азії, не змогли відтягнути на себе ланцюги постачань. Китай – надважливий для нас торговельний партнер, з яким у нас назріває криза, ба більше – з 2013 року не може набути чинності Договір про дружбу та співробітництво, де прописані гарантії безпеки України. Індія – гігантський ринок, куди ми можемо постачати більше груп товарів, однак чомусь не постачаємо. Із Центральної Азії ми майже випали.
Така сама ситуація приблизно склалася в арабському світі, на Африканському континенті, про забуту Латинську Америку я взагалі мовчу. Добре, що цей регіон знову з’явився в нашому порядку денному, що він є в зовнішньополітичній стратегії, хоча, на жаль, він знову обмежений трьома країнами: Бразилією, Аргентиною та Мексикою. Це знову говорить про те, що в нас мінімальні знання про ту частину світу, що ми її для себе так і не відкрили.
Це, до речі, стосується всіх вищеназваних регіонів – Україна здатна та може постачати не лише продовольство, сировину на кшталт руди чи зброю. Наші торговельні баланси з багатьма країнами можуть не бути виключно дефіцитними. І я сподіваюся, що нова стратегія зовнішньополітичної діяльності України якось цю ситуацію виправить.
***
Стратегія зовнішньополітичної діяльності фокусується на багатьох напрямах. Йдеться не лише про співпрацю з державами, альянсами, глобальними чи регіональними організаціями, а й про економічну дипломатію, про залучення інвестицій, про створення позитивного іміджу України у світі, про підтримку українства. Там визначені нинішні глобальні тренди та є реакція на них.
Однак найважливіше полягає в тому, що стратегія, як вказав Дмитро Кулеба, залишає в минулому багатовекторність, позаблоковість, невизначеність, партнерозалежність, меншовартість та інші вади росту, на які ми хворіли в перші десятиріччя після відновлення незалежності.
«Центр осі координат нашої зовнішньої політики надто довго перебував за межами України. Для когось – у Москві, для когось – у Брюсселі, Вашингтоні, Берліні, Парижі, Варшаві. Залежно від політичних уподобань. Усі ці партнери, крім РФ, важливі, і ми будемо розвивати відносини з ними. Але Стратегія зовнішньополітичної діяльності України переносить центр ваги до Києва, щоб ми твердо стояли на ногах і дивилися на світ власними очима».