Підтримати Україну
«Зважитися на більший прогрес» – слоган нової німецької коаліції на чолі з лідером СДПН Олафом Шольцем. Чимось це нагадує девіз уряду ще одного відомого соціал-демократа, Віллі Брандта, який звучав так: «Зважитися на більшу міру демократії».
Брандт багато зробив для створення Європейського Союзу в тому вигляді, в якому ми його зараз бачимо, його курс «нової східної політики» заклав основи не лише з возз'єднання Німеччини, він дозволив Східній Європі, що перебувала у лещатах комунізму, зберегти зв'язок із цивілізованим західним світом. Однак все той же Брандт (а разом з ним Ніксон та Помпіду) формували політику «розрядки» щодо Радянського Союзу, нормалізуючи відносини з радянським режимом в особі Брежнєва. Обходячи різного роду непрямі паралелі з сьогоднішнім днем, слід все ж таки порушити питання: чи варто чекати від Шольца кроків по зближенню з Росією?
Насправді тут відповідь не така вже й очевидна. Між урядами Брандта та Шольца є одна важлива відмінність – їхній склад. Перший формував свій кабінет у коаліції з вільними демократами, а ось другому доводиться вже враховувати інтереси не лише ВДП, а й «зелених», які досить агресивно налаштовані щодо Росії та, навпаки, активно підтримують Україну.
Згідно з коаліційною угодою, «Союз 90/Зелені» отримав кілька важливих міністерських портфелів у новому уряді: співголови партії, Анналена Бербок та Роберт Габек, очолять МЗС та Міністерство з питань економіки та клімату відповідно. Обидва нині претендують на роль віце-канцлера.
Варто зазначити, що «зелені» давно є жорсткими критиками російського керівництва, вони виступають за підтримку України, агітують за посилення тиску санкцій проти РФ до повного виконання нею взятих на себе зобов'язань в рамках Мінських домовленостей. Нагадаю, що Бербок заявляла про необхідність зупинити запуск «Північного потоку – 2», а Габек, приїжджаючи під час виборчої кампанії до Києва, взагалі закликав Берлін надати Україні сучасну летальну зброю.
Що ж, «зеленим» не вдалося включити питання скасування запуску «Північного потоку – 2» до коаліційної угоди, але саме завдяки цій партії, а також прихильникам України із ВДП (а таких там чимало) вдалося записати у підсумковому документі кілька важливих для Києва речей. Ключова – вимога до Росії виконати Мінські домовленості, припинити дестабілізацію нашої країни на окупованій території Донбасу та, що дуже важливо, звільнити Крим.
«Ми вимагаємо негайно припинити спроби дестабілізації проти України, насильство на сході України та незаконну анексію Криму. Шлях до мирного вирішення конфлікту на сході України та зняття пов'язаних з цим санкцій залежить від повного виконання Мінських домовленостей», – йдеться у документі. До речі, новий уряд покладає усю відповідальність за фактичний зрив «Мінська» виключно на Росію, визнаючи її не медіатором у переговорному процесі, як цього прагне Москва, а прямим учасником військового протистояння.
Водночас Київ сподівається, що Німеччина таки надасть озброєння українській армії, особливо на тлі скупчення російських військ уздовж кордону нашої держави. Зміг же Берлін заплющити очі на відкриття спільного виробництва німецької кампанії Daimler та російського КамАЗу, рятуючи того від додаткових санкцій. Нагадаю, що вантажівки компанії РФ перевозять під виглядом «гуманітарних вантажів» зброю та боєприпаси проросійським угрупованням до ОРДЛО.
До того ж є термінове питання, яке вже може вирішити новий німецький уряд – розморозити попередню заборону Берліна на базі погоджувальної ради НАТО щодо надання Україні литовських антидронових гвинтівок. Київ дуже сподівається, що «Союз 90/Зелені» візьме активну участь у цьому процесі і досягне позитивного для нашої країни рішення на цьому напрямі.
Проблемний «Північний потік – 2»
Питання відмови від запуску російського газового трубопроводу «Північний потік – 2» не було включене до тексту коаліційної угоди, взагалі про цю трубу в документі нічого не сказано. І це вже заслуга соціал-демократів та майбутнього канцлера – Олафа Шольца. Взагалі, варто нагадати, що саме його партія, СДПН, була і залишається головним лобістом газових ініціатив РФ. Більше того, саме соціал-демократи вимагали від Меркель обов'язково закріпити в коаліційній угоді минулого уряду пункт про обов'язкове зведення газопроводу ПП-2.
Попри невдоволення, «зеленим» все ж таки довелося відступити. І причина тут навіть не в позиції майбутнього канцлера та його політсили, а в тому, що будь-яка санкційна політика щодо «Північного потоку – 2» нашкодить великим компаніям Німеччини та інших країн. Разом з тим Бербок в інтерв'ю DW заявила: «Ми й надалі робитимемо все, щоб, якщо він (ПП – 2) не відповідатиме європейським законам, цей проєкт у такому вигляді не був реалізований».
Водночас «зеленим» вдалося включити до коаліційної угоди пункт про згортання газової енергетики в Німеччині до 2040 року. Так, перспектива гранично далека, так, це навряд чи зупинить нинішні російські газові ініціативи, але це допоможе похитнути позиції «Газпрому» як у Німеччині, так і в Європі в цілому.
Втім, як у цій ситуації бути Україні, безпеці якої загрожує ПП – 2? Нова коаліція робить відповідну пропозицію: «Ми прагнемо поглибити енергетичне партнерство з Україною, маючи великі амбіції в сферах відновлюваної енергії, виробництва зеленого водню, енергоефективності та скорочення викидів CO2».
Мало хто знає, що лідери «Союзу 90/Зелені» брали участь у формуванні підсумкової, до речі, програшної для України, рамкової угоди між США та Німеччиною щодо надання гарантій нашій державі у зв'язку зі зведенням «Північного потоку – 2». Як ви пам'ятаєте, ключова проблема цих домовленостей – саме у відсутності будь-яких гарантій у сфері безпеки Україні у разі запуску ПП – 2; там навіть не прописано санкційний інструментарій на випадок надзвичайної ситуації (а вона зараз наявна вздовж українського кордону).
Проте в тексті цього документу є чітка умова – надати Україні (частинами) мільярд доларів для переходу нашої держави до відновлюваних джерел енергії. Проблема навіть не в тому, що така трансформація української економіки займе не одне десятиліття, а в тому, що цього часу Київ просто не має. Більше того, сам по собі перехід коштуватиме значно більше мільярда. Як раніше розповів LB.ua колишній голова НАК «Нафтогаз – України» Андрій Коболєв, українська труба не може відправляти водень до Європи, для цього потрібно нова інфраструктура. І про це німці знають. Про це знають і американці, які виключили із нової стратегічної угоди з Україною пункт про модернізацію ГТС.
Ключове ж у цій історії – це все ж таки не домовленості зі США, а позиція нового уряду Німеччини щодо Росії. І вона дуже цікава. Сама коаліційна угода засвідчила, що «зелені» гратимуть головну дипломатичну скрипку, створюючи для Москви неприємності та збільшуючи допомогу Україні, проте стратегічно важливі рішення, як і за часів Меркель, все ж таки ухвалюватиме канцлер Шольц.
Росія – гравець, проте вже не друг
Аналізуючи дії та заяви майбутнього канцлера Шольца, треба завжди пам'ятати, що він «партійний генерал» колишнього канцера Шредера – давнього друга Путіна, ініціатора «Північного потоку – 1» та голови Ради директорів «Роснафти» та окремо проєкту «Північний потік – 2». Це не означає, що новий глава уряду сидітиме, як його попередник, у лазні з Путіним і вестиме дружній діалог про економічне та політичне зближення Німеччини та Росії. Однак це означає, що лінія «розрядки» відносин між Берліном і Москвою може місцями превалювати. Історія з новим російським газопроводом це підтверджує. Та й не лише ця історія.
Шольц уже заявив, що намагатиметься бути продовжувачем політики свого колишнього начальника – Ангели Меркель. Вона ж завжди надавала перевагу економічному співробітництву з РФ, попри порушення останньою міжнародного права. Підтримка України закінчувалася там, де поставало питання євроатлантичної інтеграції, особливо приєднання нашої держави до НАТО. У 2008 році, нагадаю, вона була тим лідером, хто на прохання Путіна зупинив процес надання Україні Плану дії щодо членства в альянсі. У нинішній коаліційній угоді залишається ця наступність.
«Ми працюватимемо спільно з ЄС та його державами-членами над подальшим розвитком «Східного партнерства». Україна, Молдова та Грузія, котрі прагнуть членства в ЄС, повинні отримати змогу наближатися (до ЄС) шляхом послідовних реформ у сфері верховенства права та ринкової економіки», – заявлено в документі.
Можна, звичайно, говорити про велику перемогу, про те, що німці вперше заявили про підтримку євроінтеграційних устремлінь низки держав, серед яких і Україна. Проте суть від цього не змінюється – Берлін у найближчій перспективі блокуватиме будь-який поступ нашої країни на шляху до вступу до НАТО. Щодо Євросоюзу ситуація взагалі куди простіша – до вступу балканських країн до ЄС питання розширення на схід закрите.
До того ж не варто забувати, що формат «Східного партнерства» помер після нової війни в Карабаху між Вірменією та Азербайджаном та революцією у Білорусі. Що буде з «Асоційованим тріо», яке формувалося під патронатом Києва та куди входять, окрім України, Грузія та Молдова, ми самі не знаємо. У Росії достатньо інструментів, щоби натиснути на Тбілісі та Кишинів.
Тим не менш, у новому уряді є кому стримувати Шольца. Крім глави МЗС та міністра економіка з-поміж «зелених», до цього списку ще можна додати фігуру майбутнього міністра фінансів (часто другу людину в Німеччині) – лідера лібералів (ВДП) Крістіан Лінднер. Вона також виступає проти вступу України до НАТО, однак при цьому агітує за надання Україні гарантій після запуску «Північного потоку – 2» та за агресивніші санкції щодо Росії.
Попри позицію соціал-демократів і Шольца, «зеленим» і лібералам вдалося внести чимало пунктів у коаліційну угоду, які геть змінюють парадигму німецько-російських відносин. Очевидно, що вони вже не будуть такими, як були раніше, за часів Меркель – навіть якщо цього хоче Шольц.
З погляду німецького уряду Росія – важливий міжнародний гравець, але більше не партнер. Тут варто зазначити, що російський блок в угоді стоїть нижче за американський і український, що дуже символічно. Ба більше, зазначено, що новий кабінет міністрів, вибудовуючи відносини з РФ, звертатиме увагу на сподівання партнерів із Центральної та Східної Європи (тут йдеться більше про Польщу та країни Балтії). Окремо варто зазначити, що уряд Шольца й надалі боротиметься із Лукашенком, що на якомусь етапі внесе розкол у діалог із Кремлем.
Коаліція згодна, що з Москвою потрібно вибудовувати глибокі економічні відносини, але при цьому намагатися змінити внутрішньоросійський порядок денний.
«Німецько-російські відносини глибокі та різноманітні. Росія – важливий гравець на міжнародній арені. Ми розуміємо значення стабільних та ґрунтовних відносин і тому продовжуємо до них прагнути. Ми враховуємо двосторонні інтереси на основі принципів міжнародного права, прав людини та європейського світопорядку», – йдеться у документі.
У договорі враховано вимоги «зелених», які активно виступають проти утисків прав людини в Росії та боротьби Кремля з опозиційними проєктами, організаціями. Більше того, в угоді сказано, що новий німецький уряд боротиметься за запровадження безвізового режиму російській молоді – людям віком до 25 років.
Говорять, і це дуже прикметно, що цей пункт особисто вніс Шольц. Це цікаво, оскільки вписується у саму суть політики «розрядки», яку Віллі Брандт сприймав не з точки зору зближення з Радянським Союзом, а з позиції деокупації Східної Європи, створення умов її звільнення. Адже очевидно, що російська молодь, побачивши життя розвиненої Німеччини, буде схильна змінювати внутрішньоросійський порядок денний. Це своєрідна боротьба за «покоління Путіна».
***
Все ж на 177 сторінках коаліційної угоди йдеться здебільшого не про зовнішню політику, а про внутрішню. Нове об'єднання пропонує чимало нововведень – від скорочення шкідливих викидів в атмосферу та спрощення отримання громадянства до підвищення мінімальної заробітної плати та легалізації марихуани.
Однак ключовий виклик, з яким зіткнеться уряд Шольца, – не мігранти та не кліматичні зміни, а утримання від розпаду самої коаліції. Неясно, як довго може існувати альянс ідеологічно різних партій (особливо спостерігається розкол у підходах «зелених» та ВДП) і чи зможуть три політсили проводити єдину політику.
Також очевидно, що і Росія, яка не дуже задоволена нинішнім політичним розкладом, допомагатиме своїм партнерам – радикалам із «Альтернативи для Німеччини» ще більше зміцнити свої позиції. Москва ж штовхатиме Берлін до звичного для себе політичного сценарію – коаліції СДПН із раніше правлячим блоком ХДС/ХСС. Втім, ще незрозуміло, як далеко праворуч підуть християнські демократи. Турбулентність лише починається.