Останніми місяцями Додик, давній шанувальник російського президента Володимира Путіна, розвинув буквально гарячкову діяльність. Він говорить про те, що Республіка Сербська – населена сербами частина держави – створить власну армію та систему правосуддя та вижене армію Боснії і Герцеговини з території Республіки Сербської. Він попереджає, що Республіка Сербська має друзів, які не дадуть її образити. Він відвідує Загреб і намагається заручитися підтримкою президента Хорватії Зорана Милановича.
У той самий час лідер боснійських хорватів Драган Чович зустрічається в Белграді з президентом Сербії Александаром Вучичем. Сторонньому спостерігачеві такі перемовини можуть здатися дивними: хорват – у Белграді, серб – у Загребі, як же так, вони ж непримиренні опоненти! Але не завжди – щодо Боснії інтереси можуть й збігатися. І якщо згадати, що югославські війни почалися невдовзі після того, як тодішні президенти Сербії та Хорватії, Слободан Мілошевич та Франьо Туджман, домовилися розділити Боснію і Герцеговину, все стане на свої місця. У потрібний час можна знайти потрібні слова, які почують і в Белграді, і в Загребі.
Усе це дало можливість Крістіану Шмідту, новому високому представнику ООН у Боснії і Герцеговині – це посада для гаранта виконання Дейтонських мирних угод 1995 року, – заявити в доповіді, витримки з якої днями з'явилися у світових медіа, про реальну можливість розпаду Боснії і Герцеговини. Але в найвищого представника не так багато інструментів, щоб перешкодити цьому. Його легітимність не визнається Росією та Республікою Сербською – отже, боснійські серби можуть просто ігнорувати розпорядження верховного представника, і це вже перетворить їхню автономію на суверенну державу.
Росія взагалі вимагає скасувати саму посаду високого представника і погрожувала заблокувати продовження мандата міжнародного миротворчого контингенту в Боснії, якщо резолюція включатиме згадку про посаду високого представника, а сам він виступить на засіданні Ради Безпеки. І в цих вимогах її підтримує Китай.
Отже, коли Додик говорить про своїх впливових друзів, він не жартує. І взагалі створюється враження, що член президії Боснії і Герцеговини діє саме в унісон з російськими намірами. Що Москва зацікавлена в дестабілізації Боснії – і Додик їй старанно підігрує.
Навіщо це потрібно Росії, не так складно зрозуміти. Дестабілізація Балкан для Кремля чи не єдиний спосіб посилити свій вплив у регіоні, тому що економічно Москва давно і безнадійно програла Євросоюзу та іншим конкурентам. Тому все, що в неї залишилося – це дестабілізація та газ, причому у випадку з ціною газу ще потрібно розібратися, хто кого шантажує: чи то Росія Сербію, чи то Сербія Росію.
Крім того, у Москві щосили намагаються перешкодити європейській інтеграції країн Західних Балкан. І тому, що така інтеграція принесе стабільність і послабить зусилля Росії. І тому, що наразі очевидно – жодні євроінтеграційні процеси на пострадянському просторі не почнуться, поки не завершиться процес європейської інтеграції країн Західних Балкан. Отже, цей процес треба загальмувати. І Росія намагається бити по найвразливіших місцях. А Боснія - це найвразливіше місце з найуразливіших. Конструкція, яку було закладено в мирний процес, практично не дала цій колишній югославській республіці шансів стати повноцінною державою.
І, до речі, те, як зараз Росія та її міньйони знущаються з Боснії, – гарний доказ того, що буде з нами, якщо ми погодимося на якийсь конституційний «особливий статус Донбасу». Потрібно розуміти, що Росія домагається не виконання Мінських угод, а перетворення окупованих нею територій на «Республіку Сербську» на українській землі.
Але тоді, за аналогією, сама Україна перетвориться на Боснію на сході Європи, неефективну корумповану державу з кількома урядами, під міжнародним протекторатом і російським суверенітетом у «народних республіках». І така держава, звісно ж, буде болотом, а не «буферною зоною» - при цьому в дискусіях про наше майбутнє на Заході тільки засмучено зітхатимуть, а в Москві задоволено потиратимуть руки.