Росіяни застосовували два механізми: дистанційне електронне голосування (доступне для Ростовської області, за якою закріпили жителів ОРДЛО, що отримали російські паспорти) та вивезення людей на дільниці до цього російського регіону. Це дозволило створити ілюзію максимальної залученості жителів ОРДЛО до виборів, хоча насправді електронне голосування не спростило процедуру, а лише видозмінило її: для реєстрації на сайті "Госуслуги" жителям ОРДЛО потрібно було отримати страховий номер індивідуального особового рахунку (СНІОР). Окупаційні адміністрації тиснули на працівників соціальної сфери та промислових підприємств, то погрожуючи звільненням, то обіцяючи цілий ряд соціальних виплат від РФ. Але складова заохочення, як і завжди, виявилася суцільною брехнею: усі виплати, які активно обіцяли представники окупаційних адміністрацій і російські куратори, прив'язані до реєстрації на території Російської Федерації, яка відсутня в паспортах жителів ОРДЛО.
Окрім того, електронне голосування вийшло не повністю дистанційним: 255 "інформаційних центрів" у ОРДО і більш ніж 150 у ОРЛО служили виборчими дільницями. З людей збирали паролі від поштових скриньок, прив'язаних до "Госуслуг" – як заради "уникнення збоїв системи", так і заради контролю самого факту голосування. У мережі можна знайти багато фото з цих центрів, на яких видно, що про жодну таємницю голосування не йдеться – працівниці фактично заповнюють електронну форму за виборців.
Висували ультиматуми і студентам: від них вимагали передати скрини реєстрації на "Госуслугах" старостам, які мусили скласти списки "виборців". Тих, хто не зумів зареєструватися для участі в дистанційному голосуванні, вносили в окремий список для виїзного голосування в Ростовській області. Жодні відмови не приймались, якщо студент не зареєструвався ані на "Госуслугах", ані на поїздку в Ростовську область – вимагали письмових пояснень у деканаті.
Одна з задекларованих Росією цілей дистанційного електронного голосування – зниження рівня захворюваності на ковід і уникнення зайвих контактів для виборців. На практиці на окупованих територіях вибори стали черговим масовим заходом, і перші наслідки не змусили на себе чекати: у ОРЛО п'ять шкіл заявили про перехід на дистанційну форму навчання з 20 вересня. Неважко здогадатися про перспективу зростання захворюваності на ковід у найближчий час. І це враховуючи жахливий стан медичної системи окупованих територій.
Тобто вибори стали ще одним підтвердженням стратегії РФ щодо окупованих територій: максимально задіювати людський ресурс у своїх інтересах з мінімальними витратами на нього.
РФ, а саме "Единая Россия", отримала слухняний електорат, який з примусу чи з власних переконань проголосував "правильно" – тобто "за партію Путіна" (а саме довкола цієї тези формувалась агітація ЄР на окупованих територіях сходу України). Попередні результати ЄР по Ростовській області – 52%, а результат "Єдиної Росії" в електронному голосуванні – 67%.
Окрім того, голосування жителів окупованих територій за ЄР вирішує питання інтеграції "донбаської тематики" в російську внутрішню політику – через співпрацю єдиноросів і "Союзу добровольців Донбасу". СДД отримує не лише роль провідної організації ветеранів неоголошених війн, які вела та веде Росія, а й дає "партії Путіна" видимість "підтримки вулиць", тобто, вочевидь, виконуватиме функцію, середню між "молодіжними відділеннями та організаціями, пов'язаними з партією" та козаками, які часто залучаються разом з офіційними правоохоронними структурами (а в деяких випадках і замість них) до силового розгону опозиції.
Утім Росія отримала певну логічну суперечність у власних діях в нинішніх форматах перемовин щодо конфлікту на сході України: в усіх профільних указах і розпорядженнях російської влади окуповані території сходу України фігурують як "окремі райони Донецької і Луганської областей України". Тобто про жодні підстави проводити думські вибори на окупованих територіях не мало б йтися. А проте, Росія проводить вибори (причому лише частково на території Ростовської області, частина процедур відбувається безпосередньо на українській території), а представники окупаційних адміністрацій говорять про "повернення Росією виборів, які відняла Україна".
Тому перед РФ як перед стороною перемовин у ТКГ і Н4 має бути поставлене питання про дотримання Мінських домовленостей, до яких вона ж повсякчас апелює. У Мінських домовленостях точно не йдеться про проведення виборів у російський парламент – там описано місцеві вибори за українським законодавством. Звісно ж, у відповідь ми почуємо маніпуляції на кшталт "не заборонено – значить дозволено", але це питання мусить послідовно порушуватися від засідання до засідання, на всіх можливих рівнях.
Росія довго намагалася грати з нашою делегацією у ТКГ у гру "хто перший вийде з Мінських домовленостей – той оголошується стороною, що не здатна домовлятись", але де-факто РФ не просто вийшла з «Мінська» (який повною мірою ніколи не виконувала, починаючи з перших же пунктів цих домовленостей, що стосуються припинення вогню та відведення важких озброєнь), а й перекреслила усі свої подальші можливості тиску на нас – виконувати політичну частину тут і зараз.
МЗС України закликало інші країни засудити незаконне проведення виборів до Держдуми на окупованих територіях сходу України, в Криму та у м. Севастополь. Але ці заклики видаються дещо запізнілими: створюється враження, що для української сторони незаконні вибори стали несподіванкою.
Майже непоміченою лишилась і очевидна ескалація на лінії розмежування, яку влаштувала РФ безпосередньо перед виборами – дійшло навіть до обстрілу Щастя, де вогонь востаннє фіксували 2016 року.
Україна має більш активно заявляти про агресію проти себе і порушення прав власних громадян. Тому що нинішні висловлювання все більше нагадують закордонне "занепокоєння". Але якщо доля наших територій і громадян не хвилює нас самих – дивно очікувати на емпатію ззовні.
