***
Добровольчі формування зіграли важливу роль у спротиві ворогу в перший місяць повномасштабної війни. Наприклад, добровольці Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Ворзеля давали відсіч російським спецпризначенцям і десантно-штурмовим військам, які наступали на Київську область і столицю України. Кадрові військові зазначають – без добровольців їм було б вкрай важко стримати ворога на підступах до Києва.
Щоб приєднатися до добровольчих формувань, не обов’язково було мати військовий досвід, проходити службу, головне – бажання і готовність діяти.
Положення про добровольчі формування територіальних громад від 29 грудня 2021 року передбачає створення протоколів, у яких, зокрема, має бути інформація про членів ДФТГ. Ці документи допомогли б уникнути багатьох проблем згодом – зокрема, з підтвердженням участі в бойових діях.
Однак на старті повномасштабної війни добровольчі формування офіційно не реєстрували. Діяти треба було швидко. Як згадують учасники тих подій, мало хто тоді замислювався, до чого це може призвести.
Ситуація в Бучанській громаді ускладнена ще й тим, що її військкомат після вторгнення на деякий час перестав функціонувати.
Тож офіційного запису добровольців не було. Їхні списки вели часто хаотично, іноді не складали взагалі, а декотрі знищені під час бойових дій.
Системно реєструвати підрозділи, а також самих бійців узялися лише після першого місяця повномасштабної війни. Коли чимало людей, доти цивільних, уже загинули. Не оформлені. Без статусу учасників бойових дій.
Як їхнім родичам отримати статус членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України?
Тему обговорюємо з:
-
адвокатом Романом Титикалом;
-
секретарем Бучанської міської ради Тарасом Шаправським;
-
адвокаткою, дружиною загиблого добровольця Сергія Смирнова Ганною Рассамахіною;
-
мамою загиблого Дениса Руденка Катериною;
-
цивільною дружиною Андрія Дворнікова Юлією Трубою;
-
Миколою Зініним, командиром ДФТО, побратимом і представником родин загиблих добровольців.
«Ні пільгами, ні визнанням я його до життя не поверну, але впевнена, що довести цю справу до кінця важливо»
Денис Руденко із селища Коцюбинське Київської області до повномасштабної війни був цивільним. Мав невелике підприємство, ремонтував автомобілі. За словами мами Катерини, рішення воювати ухвалив буквально за хвилину. За плечима мав військову кафедру, звання лейтенанта, відчував обов’язок захищати рідну громаду від ворога.
«Я йому казала: синочку, ти ж зброї ніколи в руках не тримав. А він мені: “Мамо, якщо не я, то хто?”», – згадує жінка.
Денис записався добровольцем у Добровольче формування територіальної оборони Бучі – приїхав з-під самого Києва в епіцентр подій.
Його побратим Андрій Дворніков був з Бучі. До 24 лютого 2022 року працював водієм. Мав військовий досвід – у 2015–2016 роках воював в АТО (ООС), служив у 25 повітряно-десантній бригаді.
Андрій мав два варіанти офіційно влаштуватися в ЗСУ: їхати у свою частину, яка базувалася в Дніпрі, або йти в місцевий військкомат. Варіант з Дніпром реалізувати було вкрай складно, тому чоловік зголосився в Бучанський військкомат, але він на той момент не функціонував. Так Андрій зі статусом УБД за плечима приєднався до самоорганізованого добровольчого руху без офіційного оформлення.
Денис і Андрій допомагали будувати фортифікаційні споруди лінії оборони, протитанкові загородження, а також блокпости, де й чергували.
Утримуючи бойові позиції, потрапили в оточення. Без можливостей для відступу. Мусили переховуватись у найближчому будинку.
Російські військові знайшли їх під час зачистки і взяли в полон. Примусили роздягтися, роззутися і під дулами автоматів повели до штабу в будівлі компанії «Агробудпостач».
Дениса й Андрія разом з іншими добровольцями катували на допитах, а 4 березня 2022 року розстріляли. Денисові було 37 років, Андрію – 31.
Після визволення Бучі від окупантів понівечені тіла добровольців знайшли на території Агробудпостачу.
В Андрія Дворнікова залишився 5-річний син Іван, у Дениса Руденка – 13-річна донька Софія і 3-річний син Даніїл, який має проблеми із зором і потребує дорогої операції.
Коли родичі чоловіків зверталися з приводу отримання статусу, пільг і грошової компенсації від держави, відповідь чули однакову: «Не вистачає документів».
Статус УБД Андрія Дворнікова не став підставою формалізувати його родину як членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України. Ба більше: анульовано й ті пільги, які були.
«Раніше мали пільги на дитину, на комуналку, а коли Андрій загинув, у соціальній службі повідомили, що всі пільги анулюють. Бо на момент смерті він ніде не був офіційно зазначений як військовий. Потрібна довідка, що слугуватиме доказом його загибелі під час безпосередньої участі в бойових діях», – каже цивільна дружина Андрія Юлія.
Рідні Андрія й Дениса разом з іншими сім’ями загиблих добровольців оформлюють необхідні документи. Представник родин добровольців Микола Зінін і Бучанська міська рада допомагають їм у цьому.
«Для мене все це дуже складно, – ділиться мама Дениса Руденка. – Я не експертка в юриспруденції, до того ж морально тяжко повертатися до цього знову і знову. Але інакше мого сина не визнають на державному рівні, а для мене це важливо. Він був єдиним сином. І мені хотілося б, щоб процедура була простішою і не такою болісною психологічно».
«Я хочу довести, що Андрій – військовий, адже для нього це була справа його життя, покликання. Коли питала про роботу мрії, відповідав, що хоче воювати. Звісно, ні пільгами, ні визнанням я його до життя не поверну, але впевнена, що довести цю справу до кінця важливо», – зазначила дружина Андрія Дворнікова Юлія.
Понад півтора року боротьби за визнання: «Неймовірно важко і юридично, і морально»
38-річний Сергій Смирнов з Ворзеля не служив у армії, не воював, до повномасштабної війни працював архітектором. Коли зрозумів, що Росія планує розпочати широкомасштабний наступ, вирішив, що стане на захист України в разі нападу.
«Я йому пропонувала заздалегідь знайти підрозділ, повчитися, отримати зброю, аби краще підготуватися і фізично, і морально, і юридично. Але він багато працював і так і не знайшов на це часу», – каже дружина загиблого Ганна Рассамахіна.
25 лютого 2022 року Сергій записався в добровольче формування. Згодом представники військкомату створили самоорганізований штаб роти охорони, де видавали учасникам форму та зброю. Сергій приєднався до них. Оскільки мав досвід роботи архітектором і знав топографію, його призначили вивчати переміщення техніки й сил ворога на місцевості.
Під час наступу російської армії з частиною побратимів з військкомату залишився підтримувати тероборонівців, до яких приходив ще 25 лютого. Прийнявши бій 3 березня 2022-го, усі разом відступили на Ірпінь. Через два дні, 5 березня, пересуваючись між позиціями, де утримували ворога, Сергій з побратимами потрапили під шквальний обстріл. Добровольця смертельно поранило…
Дружина Ганна вже другий рік намагається оформити документи, щоб отримати посвідчення члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника України й домогтися від держави пільг і грошової компенсації. Крім неї, виплати мусили б бути для їхнього сина й матері Сергія.
«Коли пішов мобілізуватися, Бучанського військкомату як структури не було. Кадрового обліку прибулих не вели. Були окремі випадки, коли оформити людей вдавалося, але більшість ставали учасниками стихійного угруповання», – розповідає Ганна.
Уже після звільнення Київщини Ганна звернулася у військкомат. Однак там їй не допомогли з документами. Оскільки вона адвокат-практик, то пішла юридичним шляхом:
-
Знайшла кримінальне провадження, порушене за фактом смерті чоловіка, в Єдиному реєстрі досудових розслідувань; у ньому є пояснення тих, хто був із Сергієм у машині, а також медика, який евакуював чоловіка з Ірпінського мосту;
-
Опитала чотирьох свідків у рамках кримінального провадження щодо обставин загибелі; троє були разом із Сергієм у машині під час обстрілу, ще один – у Бучанському військкоматі;
-
Нотаріально засвідчила показання свідків.
Після цього повторно подала заяву у військкомат, проте відповідь отримала невтішну.
«Попри надані докази, сказали – немає підстав для проведення службового розслідування», – ділиться Ганна.
Наразі вона оформлює статус члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника України через міжвідомчу комісію при Мінветеранів.
«Найімовірніше, що Сергій загинув унаслідок бойового переміщення, адже вони їхали в складі групи добровольців, щоб продовжити виконувати свої функції. Проте чи є це смертю внаслідок бойових дій, буде вирішувати комісія з призначення виплати... Займатися цією справою неймовірно важко і юридично, і морально», – зазначає Ганна.
Що не так з механізмом отримання статусу родини загиблих Захисників і Захисниць для родичів добровольців?
Упродовж майже півтора року від початку повномасштабної війни питання статусу для родин добровольців, які загинули й не встигли оформитися в ДФТГ, у правовому полі не регулювали, зауважує Тарас Шаправський, секретар Бучанської міської ради. Вони не мали прав на пільги і виплати.
7 липня 2023 року вийшла Постанова, згідно з якою такі учасники добровольчих формувань вважаються цивільними, однак тепер є механізм оформлення статусу членів сімей загиблих Захисників і Захисниць України для їхніх родичів. Факт участі в оборонних діях, згідно з цим документом, встановлює міжвідомча комісія.
«Нарешті з’явився алгоритм. Адже дотепер у Бучанській громаді жодна родина, в якій загинув доброволець, не отримала статусу членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (йдеться про 20 родин, утім оскільки близько 80 загиблих не ідентифіковано, це число може бути більшим. – Авт.», – каже Тарас Шаправський.
І пояснює – розуміючи складність ситуації, внесок добровольців у захист громади, бучанська влада допомагає родинам загиблих оформлювати документи.
«Зараз ми з родинами готуємо необхідні. Зокрема, допомагаємо з пошуком свідків, які могли б підтвердити участь тих чи інших загиблих у бойових діях. Адже мало родичів знають, хто був свідком – їх не так просто знайти. Далі будемо подавати документи для міжвідомчої комісії при Мінветеранів і чекати на розгляд», – говорить Тарас Шаправський.
Поки що про ефективність і дієвість вказаної Постанови говорити рано, зазначає пан Тарас. Потрібен час, аби документи розглянули й ухвалили рішення. Висновки можна буде зробити, коли родини отримають (чи не отримають) бажані статуси.
Утім це не всі труднощі. Адже навіть якщо статус вдасться оформити, то родичі зможуть розраховувати на пільги, проте не на грошову компенсацію в розмірі 15 мільйонів гривень (вона передбачена для близьких родичів тих, хто загинув, беручи участь у бойових діях). Усе тому, що її отримання регулюється іншим нормативним актом, а він не узгоджений з Постановою та вимагає документів, які часто неможливо одержати. Мова про витяг з наказу та витяг з особової справи загиблої людини. А оскільки кадровий облік, як ми вже розповідали, попервах не завжди вели, то таких документів просто не існує.
Адвокат Роман Титикало радить родинам загиблих добровольців захищати свої права в судовому порядку. Можливий план дій такий:
-
Оформити родичам статус членів сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України;
-
Подати заяву на отримання грошової компенсації;
-
Отримати відмову у виплаті компенсації (за словами юриста, вона надійде через прогалини в нормативних актах);
-
Оскаржувати відмову в суді.
Шанс виграти суд є, зазначає Роман. Наступна ймовірна проблема – невиплата боржником коштів за виконавчим провадженням, відкритим за немайновим рішенням суду. Простіше кажучи, гроші можна так і не отримати, навіть вигравши суд, а на боржника за невиплату накладуть невеликі штрафи, пояснює Роман Титикало.
Та хай там як, Роман усе ж радить звертатися по юридичну допомогу – організації, які опікуються захисниками та їхніми родинами, часто надають її безоплатно. Також можна звернутися до влади громади. Хоч юридично вона не зобов’язана, та з власної ініціативи може піти на зустріч.
Ще один шлях для родин – коли їх прирівнюють до «цивільних осіб, які загинули в бою з ворогом», а не до «військовослужбовців». У такому разі родина претендує на виплату близько двох мільйонів гривень. Щоправда, правники додають, що і цю компенсацію отримати складно.
Скільком родинам вдалося оформити хоч якусь грошову компенсацію за час війни – невідомо, така інформація засекречена, пояснюють юристи.
Нормативно-правові акти, якими варто оперувати під час оформлення статусу учасника бойових дій і разової грошової допомоги:
Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зокрема, стаття 15; пункт 25 частини 1 статті 6; пункт 5 статті 10);
Постанова «Деякі питання встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України»;
Постанова «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та членів сімей Захисників і Захисниць України»;
Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» в Управлінні державної охорони України;
Порядок надання статусу члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України.
Що сказали в Міноборони та Мінветеранів?
Платформа пам’яті Меморіал попросила Міністерство оборони України та Міністерство у справах ветеранів України прокоментувати ситуацію і надати рекомендації родинам загиблих добровольців, які стикнулися з проблемами оформлення статусу і виплат.
Міноборони повідомило, що порушені питання «належать до повноважень Міністерства у справах ветеранів України». Йдеться про постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 року №336, за якою компенсації виплачує Мінветеранів.
У Міністерстві ветеранів пояснили, які законодавчі акти регулюють питання призначення статусу і виплат, і додали, що питання призначення грошової компенсації, передбаченої Постановою №168 у розмірі 15 мільйонів гривень, стосуються Міністерства оборони.
***
Минає другий рік повномасштабної війни. Дотепер через неузгодженість у законодавчих документах родини загиблих учасників добровольчих формувань змушені оббивати пороги, аби довести, що їхні близькі загинули, захищаючи Україну. Ці чоловіки не мали можливості зареєструватися у формуваннях офіційно. Попри все, вони ризикнули власним життям заради захисту Батьківщини і заслуговують на пошану, а їхні родини – на підтримку.
«Усі загиблі добровольці проявили суспільну свідомість, мужність і патріотизм, ставши на захист Батьківщини. Ці люди прийшли не просто постріляти чи погратися у війну… Хоч тоді дуже не вистачало зброї, та вони без нарікань робили все, щоб унеможливити швидке просування ворога до столиці. Чітко усвідомлюючи, що ризикують життям. Кожен має розуміти, що добровольці зробили великий внесок у захист Батьківщини, зупинивши ворога на підступах до Києва. Вони віддали в цій боротьбі найдорожче – своє життя. І громадяни, і посадовці мають робити усе, щоб ушанувати їхню пам’ять і допомогти родинам отримати належне їм по совісті і за законом», – сказав Микола Зінін, командир ДФТО та побратим загиблих добровольців.