Виготовити безпілотник для війська. Два шляхи
Команда Валерія Боровика зараз зосереджена на виготовленні ударних безпілотників. Щоб дрон дійшов до етапу, коли його можна пропонувати замовнику, як-от ТрО, ДШВ, ГУР, Нацгвардії і т.д., виробник має провести низку випробувань.
“Якщо це новий продукт – потрібно зробити прототипи, випробувати їх на полігонах з різними типами навантаження, в умовах дії РЕБу, з наведенням на ціль. Багато часу займає випробування комплектації в лабораторіях. Там дивимося, як укомплектувати фюзеляж, де розмістити електроніку, як поставити бойову частину, як вона має активуватися і бути безпечною для тих, хто запускатиме дрон”, – описує процес пан Валерій.
Отримавши замовлення від військових, виробник контрактує борт з Міноборони або проєктом “Армія дронів” Мінцифри. Це різні шляхи, зазначає розробник.
“Процедура (фінансування по лінії “Армії дронів”. – LB.ua) проста, нічого складного немає, – каже Віктор Таран, керівник Центру підготовки операторів БПЛА “Крук”. – При цьому Мінцифри вимагає якість, а не всі виробники можуть її забезпечити. Деякі не тестують своїх дронів на роботи під РЕБ, наприклад”.
“Є шлях постановки на озброєння, коли можеш вийти на контрактування безпосередньо з Міноборони для закупівлі твого продукту і там уже стаєш у бюджет. А є процедура “Армії дронів”, де ти маєш надати документи про підтвердження тактико-технічних характеристик, підтвердження наявності потреби в конкретного замовника, показати виробництво, заявлену кількість, як будеш збільшувати потужності виробництва, де будеш брати комплектацію і які можливості в людських ресурсах: інженери, інструктори, пілоти”, – пояснює Боровик.
Вироби його команди нині йдуть цими двома шляхами. Для двох із семи апаратів, каже, вже завершили процедурні моменти, чекають на фінальне рішення.
Обидва ці шляхи керуються постановою Кабміну 345, яка регулює постачання різних видів озброєння. А також змінами до неї, які мали б визначати простий шлях в умовах дії воєнного стану. Тільки це не працює так, як задумано, наголошує Боровик, а замість прискорювати процес прописана процедура уповільнює його.
“Якщо в тебе борт готовий, то збір документів і допуск до експлуатації може зайняти від 4 до 6 місяців. Річ у тім, що розписаний порядок застосування постанови передбачає створення комісії, до якої входять близько 12 людей: представники замовника, військових інститутів, управлінь БПЛА, Генштабу. І в цій комісії є люди, які фактично з 2014 року не сприяли розвитку вітчизняних безпілотників і діють за принципом, аби не взяти на себе відповідальність для того, щоб щось реформувати”, – вважає розробник.
Затримка, каже, відбувається на етапі бойових випробувань. І пояснює на прикладі одного виробу з ударною функцією і системою протидії РЕБу.
“Цим апаратом ми працюємо і працювали на ворожій території, його знають. Але нас запускають на комісію для процедури бойових випробувань. Ми говоримо: давайте завтра на полі бою проведемо удари. Але так не можна, бо, за процедурою, треба створити спеціальну команду в структурі замовника, їх треба навчити, видати бойову частину (БЧ), супроводжувати, поїхати на передову, зробити удари. При цьому представники військового інституту мають зафіксувати це. Повернутися, зібрати всі підписи, скласти протокол, затверджений командувачем, і відправити протокол на комісію. І вже третій місяць протокол не може дійти до комісії. А це має бути швидкий процес”, – пояснює пан Валерій.
Кроки назустріч масовому виробництву дронів
Україні цілком під силу розбудувати виробництво, наприклад, FPV-коптерів і на 90% локалізувати його, вважає Ігор Луценко. Це за умови, що держава найме досвідченого менеджера зі сфери оборони.
“Інші десять відсотків – це те, що можна купити. А пропелери, рами, батареї, електроніку – це все можемо робити тут, витративши десь одну п'яту частину коштів, котрі в нас щорічно виділяли як державну допомогу оборонним підприємствам”, – пояснює Луценко.
На його думку, одна зі схем виробництва вітчизняних дронів має такий вигляд: військові придумують потребу; виробники під неї розробляють модель і виготовляють; Міноборони надає необхідні документи – і техніка їде на фронт.
Сьогодні немає єдиної державної політики виробництва, застосування БПЛА, каже Віктор Таран.
“У нас немає системи, – розповідає він. – А головне – держава не має єдиної концепції розвитку галузі. Її мають визначити Генеральний штаб і Міноборони, але аж ніяк не Мінцифри, за всієї поваги”.
“У нас, на жаль, майже відсутня інституціональна стадія розробки. Чому в нас досі немає аналогів “шахедів” – бо треба час, кошти на те, щоб розробити, випробувати ці дрони, розвивати їх. А це (аналог “шахедів”. – LB.ua) найперше, що лежить на поверхні і мало б бути, бо це рішення абсолютно пасує нам. У реальності ж каша в голові – десь хтось щось сказав, що таке треба; воно несеться до Міноборони, ті закуповують за державний кошт; а потім виявляється, що воно не потрібне і його збивають, щойно воно з'являється десь на фронті”, – пояснює Луценко.
Крім того, Україні потрібне чітке розуміння великих задач, які важливо ставити перед цією технікою – винищувати російські системи ППО, артилерійські системи, здійснювати удари по всіх стратегічних вузлах Росії, додає Ігор.
“Ось нещодавня атака на Москву – любительська поки що, а хотілося б, щоб це було щодня і більш влучно”, – зазначає він.
“Нам потрібні власні аналоги “ланцетів” і “шахедів”, у таких самих кількостях, як у росіян, – погоджується Віктор Таран. – Михайло Федоров показує класні фото дронів, але це переважно дрони, які ми купуємо за кордоном. Я хочу побачити такі самі фото дронів українського виробництва”.
Валерій Боровик вважає, що на перших позиціях у списку того, що перешкоджає масово виготовляти дрони в Україні – процедури, які заважають швидкій постановці техніки на озброєння. А по-друге – не проведені розслідування і не виявлені ті, хто гальмував розвиток БПЛА в Україні з 2014 року.
На третьому місці – комплектація, точніше залежність у цьому питанні від Китаю. Та все ж він вважає, що реально вийти на понад 70% власного виробництва комплектації для дронів. Зараз команда пана Валерія збирає кошти на виготовлення бойового дрона "Оса", підтримати їх можна тут.
Четверте – обігові кошти, які можна було б вкладати у власне виробництво. Гроші, каже, є, держава затвердила, і чималі. Але вони чекають, бо процедури контрактування тривалі, і потроху ресурси можуть направляти на закупівлю іноземних дронів замість розвитку вітчизняних виробників.
П'яте – спеціалісти, як-от пілоти, конструктори. “З цим більш-менш вирішується питання, хоча спеціалістів нам теж не вистачає. Тому закликаю шукати нас у соцмережах, виходьте на "Перший контакт", нам потрібні програмісти, інженери, конструктори, інструктори, пілоти”, – додає Валерій.
І шосте – прийняття на озброєння бойових частин спеціально для дронів. Це має вирішити держава, як і дати чіткі тактико-технічні характеристики продукту, який хоче бачити в масовому виробництві.
“І це має бути реалістично, а не написати таке, що не лише в $500 не влізе, а й у $10 000”, – додає розробник.
“Щоб збільшити обсяги виробництва дронів, слід відкривати кредитні лінії для розробників і виробників, – говорить Віктор Таран. – Також держава повинна зарадити з доставкою необхідних компонентів”.
За його словами, потрібна можливість тестувати свої дрони, а головне – безпека для виробничих потужностей.
“З огляду на безпекову ситуацію в Україні доречно подумати про розміщення виробничих потужностей у країнах-партнерах: Польщі, державах Балтії. І передбачити механізм безмитного ввезення виготовленої там продукції”, – пропонує Віктор Таран.
Ще одна проблема, яку має вирішити держава, – навести лад у підготовці пілотів БПЛА, каже керівник центру “Крук”.
“Зараз у нас немає ВОС (військово-облікової спеціальності. – LB.ua) для операторів, у державному класифікаторі такої професії теж немає”, – зазначає він.
На думку Віктора Тарана, держава повинна на базі наявних шкіл розбудовувати мережу підготовки операторів дронів.
“У Росії з 1 вересня учні 10–11 класів будуть вивчати, як збирати і управляти FPV-дронами. Вони беруть за основу льотні школи. У нас же вирішили створювати якісь нові навчальні заклади. Наприклад, Київська міська рада виділила одному столичному коледжу 20 млн грн на підготовку “операторів дистанційно керованих апаратів”. Чому депутати не розподілили ці кошти між наявними школами, які довели свою ефективність? Для розуміння: бюджет центру “Крук”, який уже підготував три тисячі операторів БПЛА, удвічі менший”.
Який може виглядати ринок БПЛА в Україні
Наразі, вважає Валерій Боровик, серед українських виробників немає конкуренції, бо є велика нестача техніки на фронті.
“Підхід у Мінцифри зараз: покажіть свої ТТХ, захистіть – і ми купимо у вас, бо нам не вистачає. І це правильний підхід. А конкуренція, думаю, буде вже на 2–3 етапі фінансування, коли перша хвиля дронів відпрацює на передовій, підрозділи дадуть фідбек про успіхи, проблеми, і тоді йтиме розмова про цінові та технічні параметри", – пояснює Валерій.
Наразі на контрактування в межах проєкту "Армія дронів", каже, заявилися близько 80 виробників.
“Усього, думаю, законтрактуються 40–50, бо хтось не добіжить, або розвернеться і плюне на весь описаний мною ворох проблем, або почне точково продавати на військові частини через благодійні організації чи спонсорів”, – додає розробник. Паралельно ще існує близько 200–300 дрібніших виробників, які виготовляють техніку в так званих гаражних умовах чи при окремих підрозділах.
Перші особи держави максимально включилися у вирішення проблеми відсутності серійного виробництва безпілотників в Україні: “Але перші особи не повністю знають, як деякі офіцери і комісії заважають цьому процесу”.
Якщо закрити всі проблемні питання і стати на рейки виробництва – через пів року-рік Україна змогла б наздогнати ворога в потужностях БПЛА, вважає пан Валерій.
“Росіяни зробили невелику лінійку, яку удосконалюють, а в нас зоопарк ідей. І це чудово, бо так народжуються діаманти, але щоб випускати це масово, потрібні серйозні заводи. Ми маємо дати компаніям шанс показати себе. Це в майбутньому може вистрілити класними ідеями на полі бою”, – наголошує розробник.
Але паралельно держава має зосередитися на певній кількості моделей з пріоритетними характеристиками, щоб їх виробляти масово. На це мусить іти окреме фінансування.
“Ми не Радянський Союз, не Росія. Ми не повинні йти їхнім шляхом. Так, на короткому забігу вони успішніші. Поки ми возилися-розбиралися з бюрократією, з нашим зоопарком, вони вийшли в лідери в цій війні дронів. Але ми можемо їх наздогнати завдяки цим диверсифікованим підходам, як великого виробництва декількох апаратів пріоритетних, так і боротьбою ідей, нових класних рішень, щоб у результаті креативно мочити ворога”, – підсумовує Валерій Боровик.