Звичайно, робити висновки з кількох фото та відео – справа невдячна, але перебиту балку видно неозброєним оком.
Можна кинути поруч понтони, але із Сивашем у цьому плані непросто – середня глибина метр і ще кілька метрів мулу на дні роблять місцевість не подарунком для такого роду переправ. Та й вразити понтони набагато простіше, аніж капітальні споруди.
Щоб насипати дамбу, потрібно тижнів півтора, тим більше, місце робіт перебуває під вогнем, а крани і екскаватори – легітимна ціль. Повторний удар – лише питання часу, якщо був перший.
Росіяни виклали роботу “Панцира С-1” по невідомій повітряній цілі – як завжди, ешелони виявилися не ті і кривизна Землі завадила. Але тепер розповіді, що за пультом сиділи сирійці та лівійці, тому не вдалося, виглядають уже зовсім жалюгідними.
Гаразд, пакети HIMARS – це не проста ціль, групова, та й ми сікли мости в Херсоні часто, буквально перепилили ними полотно.
А тут яким чином відбулося перехоплення мостом одиночної ракети?
Виявляється, і проти сучасних крилатих ракет радіокомандний підрив засобів доставки "Панцира" не найкраще рішення. Реакція розрахунку і можливості техніки, що не має аналогів, знову і знову підводять.
Потрібно ставити на ключових напрямках більше машин зі складу батареї, щоб робити масованими вогонь гармат і пуски, але хто тоді триматиме найважливіший фронт – над Ново-Огарьовим і Рубльовкою?
Логіка таргетування чонгарських мостів зрозуміла – ми уразили найкоротший шлях із Криму через затоку Сиваш на Мелітополь.
Усі ці фури з продовольством, паливно-мастильними матеріалами, боєприпасами швидше і безпечніше возити на схід трасою М18.
А якщо переходити КПП "Перекоп" і потім "Чонгар" – набігає гак під 200 км.
Якщо по М17 і далі через Нову Каховку М14, де є асфальт, а не напрямок, то, може, і більше.
Існують варіанти на південь, але там убитий асфальт не для важких авто і є можливість для Сил оборони перебити полотно на греблі в Громівці. А це миттєво переведе рокадну дорогу до стану дороги з Чорнобиля з цар-колонами.
Тому варіант комфортніший, але там їхати доведеться довше, і в зоні, куди дістають українські М270, залітають дрони, можуть прийти високоточні снаряди – усе військове та подвійне призначення страждатиме.
Залізницю фрагментувати на вузли вже цілком реально – вчора цілий день приходило до Токмака, більш ніж десяток ударів.
Від місця нашого прориву на колишньому Времівському виступі до залізниці Комиш-Зоря теж 50 км, не сумніваюся, що там теж гучно.
Були неодноразові прильоти у Волновасі. Причому неподалік Волноваха-Тяглова, підстанції для енергопостачання гілки. Не вища математика, куди воно там прилітало, так?
Кожне ураження станції – це падіння постачання фронту навколо неї.
Усе, що могло перевалюватися через залізницю і довозитися авто, тепер буде їхати на фурах і в колонах з просіданням по моторесурсу.
Ізолювати Крим повністю, природно, так не вийде.
Це не Херсон з двома мостами.
Але таких завдань і не ставлять.
Потрібен хороший колапс, на кшталт того, що влаштували вчора фури та бензовози на КПП "Перекоп" – черги, затори.
Саме в цей час – коли ми долаємо передпілля, ведемо контрбатарейну боротьбу, піднімаємося на висоти під Роботиним.
Коли противнику кров з носу необхідно перекидати резерви з Криму та проводити санітарну евакуацію.
Коли цілі шматки залізниці стали і ще стануть недоступними.
А всі дороги будуть затоплені санітарними машинами, фурами, що об'їжджають затори, бензовозами, цивільними, які намагаються виїхати від жахів війни, кранами і бетонозмішувачами, що поспішають ремонтувати мости.
На все свій час, і те, що зараз ми перейшли від штабів на Арабатській стрілці до станцій і мостів – це характерний маркер.
При тому що численні удари по колишніх готелях, рекреаційних курортах і пансіонатах теж відбуваються – РФ поки що не може забезпечити ППО над районом.
Характерно, що противник сам вирішив затягувати війну і переводити її в розряд екзистенційних.
Але тепер після знищення греблі південь стає тим, чим він був до індустріалізації – зоною ризикованого землеробства.
Вода в Крим декілька років не актуальна. Іригаційні системи знищено.
Рекреаційний потенціал краю перекреслено опрісненням моря, роздутими тушами тварин і пестицидами з полів.
Волноваха в руїнах після весняних боїв 2022-го, але її залізнична станція нікому не потрібна – вмерли заводи Маріуполя.
Мости між материковою Україною і Кримом не потрібні.
У Якимівку вдруге за місяць приходять важкі ракети – пошкоджено залізничну станцію і склади.
Коридор у Крим суходолом? Ні, не чули.
Хочете зубами триматися за цю пустку, яку ви зробили з квітучого українського півдня?
Тоді треба заплатити залізну ціну.
Саме зараз наші Су-24 М виписують чеки.
