Дев'ять спроб за понад десять років: що пропонували депутати
Перші законопроєкти про легалізацію зброї з'явилися після Революції гідності — у грудні 2014 року.
Тоді зареєстрували два альтернативні законопроєкти. Перший, ініційований Сергієм Капліним (Блок Петра Порошенка) за участю Української стрілецької асоціації, проголошував право застосовувати зброю не лише для захисту себе, майна, але й для протидії узурпації влади.
Другий проєкт — авторства Андрія Парубія («Народний фронт»), голови міжфракційного об'єднання ВО «Свобода» Андрія Іллєнка, члена фракції Радикальної партії Олега Ляшка Юрія Шухевича і самого Олега Ляшка. Цей документ, підтриманий Українською асоціацією власників зброї, пропонував ліберальніший підхід без формулювань про право застосовувати зброю проти узурпації влади. Обидва зняли з розгляду без голосування.
2020 року, вже за нового скликання Ради, з’явився ще один проєкт від фракцій «Слуга народу», «Батьківщина», груп «За майбутнє» і «Довіра». Він пропонував класифікувати зброю за п'ятьма категоріями (A–E) і запровадити єдиний реєстр, яким мало б опікуватися Міністерство внутрішніх справ. Забороняв носити короткоствольну зброю поза домом. Тим часом прихильники легалізації зброї наполягають саме на праві захищатися на вулиці.
Альтернативний проєкт від Андрія Шараскіна, нардепа від партії «Голос» і в минулому оборонця Донецького аеропорту, дозволяв носіння зброї поза домом. Обидва законопроєкти провалилися 4 березня 2021 року: за них віддали 88 і 74 голоси за необхідних 226.
Основний проєкт про право на цивільну зброю — найбільш напрацьований документ, як наголошують нардепи, — встановлював віковий ценз: травматичну зброю мали б дозволяти з 25 років, пістолет — із 30 і лише після п'яти років легального володіння іншою зброєю. Проєкт також запроваджував Єдиний держреєстр зброї. Цей документ ухвалили в першому читанні 23 лютого 2022 року, за добу до повномасштабного вторгнення, 274 голосами. До другого читання подали понад 700 поправок. Та в листопаді 2023 року Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності рекомендував ухвалити закон у цілому.
У листопаді 2025-го його знову включили до порядку денного. Разом з ним іде супутній проєкт зі змінами до Кодексу про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу.
Напередодні великої війни Рада також розглянула альтернативний проєкт від Шараскіна, Мар'яна Заблоцького («Слуга народу»), Олександри Устінової («Голос») і ще восьми депутатів. Його розробили за участю юридичних радників Української асоціації власників зброї. Він передбачав дозвіл не лише на володіння, а й на носіння зброї для самозахисту. Однак його відхилили в першому читанні.
У 2023 році Кабмін спільно з МВС і Нацполіцією подали до Ради ще один проєкт, який має врегулювати практичне питання зброї, знайденої чи здобутої українцями в час війни. За законом, цивільні не пізніше ніж через 90 днів після припинення або скасування воєнного стану зобов'язані здати знайдену і задекларовану вогнепальну зброю і невикористані боєприпаси до органів Нацполіції. Також цивільна людина, яка знайшла й задекларувала зброю, набуває право власності на неї, коли минають три місяці з дня здачі для перевірки. 20 серпня 2024 року закон ухвалили в цілому, а 24 серпня президент Володимир Зеленський підписав.
Водночас закон не змінює підстав володіння чи використання зброї. Носіння, зберігання, збут, придбання й використання зброї без відповідного дозволу залишає кримінальну відповідальність згідно зі статтею 263 Кримінального кодексу України. Санкція — позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Неможливо задекларувати зброю калібру понад 12,7 мм, гладкоствольну зброю калібру більш ніж 23 мм, кулемети, гранатомети, міномети, вогнемети, ПЗРК, артилерійські системи, зброю зі знищеним маркуванням, зброю, що є знаряддям злочину, а також зброю, закріплену за військовослужбовцями ЗСУ, — усе це потрібно здати в поліцію, аби уникнути покарання.
Чинні норми Кримінального кодексу намагалися пом’якшити. Того-таки 2024 року у Верховній Раді з’явився проєкт авторства Олександри Устінової («Голос»). Він пропонував вилучити з Кримінального кодексу статті 263 і 263-1 про незаконне поводження зі зброєю (три-сім років ув'язнення) й замінити на адміністративну відповідальність — штраф. Законопроєкт скерували на розгляд комітету, однак за два роки рішення так і не ухвалили.
У всіх дискусіях на цю тему ключовою була одна й та сама дилема: дозволити лише зберігання зброї вдома чи й носіння на вулиці? Жоден законопроєкт не пропонував американської моделі «носи де хочеш». І навіть найліберальніші законопроєкти передбачали ліцензування зброї, навчання та її реєстрацію.
Чи має шанс законопроєкт № 5708 «Про право на цивільну вогнепальну зброю»?
Отже, за весь час лише один проєкт про обіг зброї авторства понад 40 нардепів зі «Слуги народу» змогли ухвалити в першому читанні.
Він створює правову базу для цивільного обігу вогнепальної зброї в Україні — від придбання і реєстрації до носіння, зберігання й застосування. Фактично це перший комплексний закон про право громадян на зброю, адже досі це питання регулюють лише підзаконними актами МВС, більшість яких — застарілі радянські норми, наголошують у пояснювальній записці.
Автори законопроєкту пишуть, що зараз в Україні зареєстровано близько 1,3 мільйона одиниць зброї, але в незареєстрованому обігу, за даними міжнародної організації Small Arms Survey, перебуває від трьох до п'яти мільйонів одиниць. Тобто саме нелегальна зброя, на думку авторів, є проблемою. Хоча чоловік, який убив сімох людей у Києві, мав дозвіл на карабін і медичну довідку.
Цей закон, як стверджують автори, має стимулювати людей легалізувати зброю, яку вони мають. Аргумент на користь ухвалення — досвід країн Балтії, Грузії й Молдови, де після легалізації цивільної зброї кількість насильницьких злочинів знизилася на 40–60 %. Як антиприклад наводять Велику Британію, де жорсткі обмеження на зброю, навпаки, супроводжувало зростання рівня злочинності.
Окремо автори наголосили, що зараз усі важелі контролю зосереджені в МВС, немає єдиного реєстру власників зброї, немає прозорої процедури медичних висновків. І все це створює корупційні ризики.
Вони пропонують запровадити право громадян на придбання вогнепальної зброї та володіння нею для самозахисту, полювання і спорту. Визначити чіткі категорії дозволеної і забороненої зброї (автоматична зброя і зброя з глушниками залишаються поза цивільним обігом). Створити Єдиний державний реєстр зброї й систему електронних медичних висновків. Встановити правила для бізнесу у сфері зброї, що регулюватимуть виробництво, продаж, роботу тирів і навчальних курсів. Запровадити обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників зброї.
Законопроєкт встановлює умови отримання посвідчення власника зброї, порядок подачі заяв, підстави для відмови, призупинення й відкликання дозволів, а також коли і як можна застосовувати зброю для самооборони, на полюванні й під час спортивних змагань.
Носити короткоствольну зброю (пістолети) на вулиці закон не дозволяє. Власники пістолетів зможуть носити їх лише вдома або під час занять зі стрільби. За носіння власної зареєстрованої зброї поза дозволеними місцями пропонують кримінальну відповідальність з позбавленням волі на строк до трьох років. Винятки — травматична і нагородна зброя.
Саме це обмеження критикують найбільше. Це ключова відмінність від альтернативного № 5708-1, який дозволяв носіння для самозахисту.
До другого читання Комітет ВРУ з питань правоохоронної діяльності переважно врахував пропозиції депутатів. Уточнили термінологію, змінили назву («право на» → «цивільний обіг»), розширили перелік органів, на які закон не поширюється (додали НАБУ, ДБР, ДССЗЗІ, ДКВС).
Та чи ухвалить Рада закон у цілому? Нардепи, зокрема автори проєкту, не зійшлись на думці.
Нардеп від «Голосу», секретар Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко закликав стримати емоції. «У дискусії про вільний обіг короткоствольної зброї бачу багато аргументів за від людей, які ніколи не були в ситуації ухвалення рішення про її застосування», — написав він у Facebook. На його думку, питання самозахисту в Україні не врегульовані, а поводження зі зброєю — це окрема культура, якої не прищепити за день.
Його колега по фракції і також член Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності Андрій Осадчук у коментарі LB.ua зазначив, що ухвалення закону не має бути повʼязане з нещодавнім терактом. «Все ж просто. Рішення щодо носіння короткоствола у проєкті немає, і, головне, останні трагічні події в Києві ніяк з цим не пов’язані, бо зараз ентузіасти носіння зброї на вулиці хайпують на біді», — сказав він.
Осадчук нагадав, що в Україні вже «суперліберальні правила доступу до зброї». «Тут усе набагато складніше, ніж здається. Тим більш на емоціях через теракт такі рішення точно не можна ухвалювати», — сказав депутат і додав, що це «суто політичне системне питання», яке «останні сім років вирішує Банкова».
Співавтор законопроєкту № 5708 нардеп Ігор Фріс («Слуга народу») вважає, що трагедія в Києві відновила дискусію, а та миттєво розколола суспільство на непримиренні табори — від «носіння зразу» до «ніякого носіння» і «зброя — це зло».
«Зараз з’явився шанс прийняти закон й окреслити можливість короткоствола й необхідної оборони. І схибити ще раз — поховати закон назавжди», — написав він у Facebook.
LB.ua Ігор Фріс висловив сподівання, що вже ухвалений у першому читанні проєкт таки доопрацюють і ухвалять у цілому. «Навряд чи буде новий законопроєкт — швидше базовий документ доповнять новими нормами. Чи ухвалять, сказати важко. На це має бути політична воля», — коментує народний депутат.
Нардеп Олександр Федієнко («Слуга народу»), член Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки, найпесимістичніший. «Цей парламент, на жаль, не прийме такого закону. У кожного своя фобія», — вважає він. Нардеп зазначив, що безпечніше почувається в Краматорську (прифронтовому місті, де багато озброєних військовослужбовців), ніж у Києві, і нагадав колегам, що Ізраїль, який часто наводять як приклад, — країна з масовим озброєнням цивільних на вулицях.
«Ми ухвалили закон про громадянський спротив, але не дали громадянам права на зброю. Тобто громадяни повинні захищати себе рогатками», — іронізує він. На його думку, якби поруч з нападником у суботу опинилася навчена озброєна людина, жертв могло бути значно менше.
«Шановні колеги-депутати, вас обрав народ. То чого боятися цього народу?» — звернувся Федієнко до парламентарів.
Його колега по фракції, один з авторів проєкту Олександр Дануца, який усі роки працює в робочій групі з напрацювання законодавчих змін щодо обігу зброї, у коментарі LB.ua також висловив сумніви, що закон ухвалять у цілому. «Враховуючи кількість народних депутатів у залі і полярність вимог, я не впевнений», — сказав він.
За словами Дануци, світовий досвід показує: прямої кореляції між кількістю зброї і рівнем злочинності немає. Водночас нардеп висловився за ухвалення закону, принаймні в обмеженій версії.
«Це скликання найближче з усіх підійшло до ухвалення цього закону. Україна — єдина країна Європи без закону про обіг цивільної зброї. Я переконаний, що ми маємо довести це питання до кінця», — закликав Дануца.
Що змінить легалізація зброї для цивільних?
Прості й однозначні відповіді на це питання, як правило, є маніпуляціями. Ніхто точно не знає, якими будуть (або були б) наслідки легалізації обігу зброї для цивільних в Україні. Зв’язок між більшою чи меншою кількістю зброї в руках цивільних і рівнем насильства — одне з найсуперечливіших питань сучасної кримінології. Ситуація в різних країнах або навіть частинах країн (наприклад, у різних американських штатах) разюче різниться, як і наслідки запровадження ліберальних або, навпаки, жорстких правил придбання, володіння й носіння вогнепальної зброї. Етнічні, релігійні, культурні, економічні чинники також по-різному впливають на ситуацію.
Вибірково фокусуючись на одних прикладах й ігноруючи інші, можна обґрунтувати позицію і за, і проти — що часто-густо й роблять коментатори в соціальних мережах.
Америка, до якої люблять апелювати і прихильники, і критики легального обігу зброї, — складний і суперечливий приклад. LB.ua докладно розбирав американський досвід у 2019 році. Зараз США мають 121 одиницю зброї на 100 людей і 4,52 вбивства вогнепальною зброєю на 100 000 — у 77 разів більше, ніж у Німеччині. Але Швейцарія з 27,6 одиницями на 100 людей має лише 0,20 вбивства вогнепальною зброєю — у 20 разів менше, ніж у США.
Чехія, де законодавство про зброю найліберальніше в ЄС, фіксує менше від одного вбивства на сто тисяч. При цьому кількість злочинів зі зброєю там скорочувалася з 2010 по 2024 рік, хоч кількість легальних власників зброї зростала.
Інший приклад показала Австралія. Після розстрілу в Порт-Артурі 1996 року, де загинули 35 людей, уряд заборонив напівавтоматичні гвинтівки і викупив понад мільйон одиниць зброї. Результат: за 22 роки жодного масового розстрілу порівняно з 13 за попередні 18 років. Утім незалежне дослідження (Leigh & Neill, 2010) не знайшло впливу реформи в Австралії на загальну статистику вбивств — лише на масові розстріли.
Прямі аналогії між будь-якою іншою країною і Україною навряд чи доречні, адже зараз ми єдині в Європі воюємо на своїй території, захищаючись від повномасштабного вторгнення. І також наша держава нині одна з небагатьох у світі, сотні тисяч громадян котрої мають свіжий досвід бойових дій і вміють користуватися вогнепальною зброєю. Культура поводження зі зброєю, про яку говорить Роман Костенко, в Україні формується в унікальних умовах війни, яка поки що триває.
Протягом повномасштабної війни кількість злочинів із застосуванням вогнепальної зброї зросла в десятки разів, однак невідомо, як на цю статистику впливають злочини, скоєні Росією та її агентами. За оцінками Small Arms Survey і CENSS, в Україні до п'яти мільйонів трофейних одиниць зброї, однак у якій пропорції ця зброя розподіляється між тилом і зоною бойових дій, також невідомо. Є приклад зброї, яка залишилася на руках після балканських воєн — частина її досі циркулює в Європі. Експертам непросто спрогнозувати розвиток ситуації з трофейною і нелегальною зброєю в Україні і підшукати спосіб мінімізувати загрозу.
Світовий досвід підтверджує, що головна проблема не зброя, а безконтрольне поводження з нею. Реєстрація, ліцензування і відповідальність за втрату рятують більше життів, ніж будь-який заборонний або дозвільний закон. І закон № 5708 матиме сенс лише тоді, коли разом з ним запрацюють повноцінний держреєстр, реальна система навчання й жорстка відповідальність за незаконні дії зі зброєю.