Обличчя війни

«Разом нас багато, нас не подолати», – ця кричалка, що стала одним із символів безкровної Помаранчевої Революції 2004 року, сьогодні сприймається з ностальгічною усмішкою – як щось добре, світле, але далеке і дуже наївне. 

Сьогодні – не тільки 31 день Незалежності України, але й рівно пів року великої війни; підступного вторгнення, здійсненого Росією в ніч проти 24 лютого. Ці пів року значно змінили українське суспільство, проявивши багатьох по-новому: друзів, знайомих, публічних діячів та раніше маловідомих людей, про яких сьогодні ви читаєте в новинах. Це унікальне відчуття єдності, спільної мети, безумовної взаємодопомоги і взаємопідтримки – один з надважливих чинників, чому загарбнику не вдався бліцкриг; чому ми не просто тримаємося, але наполегливо, крок за кроком, повертаємо своє. Вірогідно, після нашої Перемоги цей феномен досліджуватимуть в спеціалізованих підручниках – як фактор національної свідомості сприяв руйнуванню міфу про могутність «другої армії світу». Звичайно, не все просто, не все гладко, шлях війни є чорним і трагічним. Однак сьогодні, у святковий день, ми б хотіли згадати історії людей, які своїми вчинками змінюють хід цієї війни – військових, волонтерів, всіх тих, хто – великими й малими справами – щодня докладається до Перемоги. 

Яку, сподіваємося, всі ми святкуватимемо вже незабаром. Адже разом нас багато. І саме тому нас не подолати.

Фото: 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Легендарна 72-а бригада зіграла, без перебільшення, одну із вирішальних ролей в обороні Києва в березні цього року. Хлопці прикривали один з найбільш складних напрямів наступу ворога – зі сторони Мощуна.

Фото: 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Реклама

«Утримати цей форпост було надважливим завданням. Адже Мощун міг стати для ворога воротами на шляху до столиці, – говорив тоді головнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний. – Проте наші воїни проявили дива військової майстерності. Під ногами загарбників горіла не тільки земля, а й вода. Українські захисники підривали мости, понтонні переправи, не даючи ворогу просунутися далі. Вони втримали Мощун. І цим захистили Київ».

Про те, як бійці 72-ї бригади разом з побратимами із ССО, Національної гвардії, ТРО та інших підрозділів зуміли зупинити ворожу навалу, розповідає командир 72-ї Олександр Вдовиченко, «Словʼян».

Читайте такожОлександр Вдовиченко, «Слов’ян»: «Я був впевнений в своїх людях. І ми вистояли»

А також – бійці і медики легендарної 72-ї –

Юрій Гудименко, сапер, молодший сержант 130 батальйону сил Територіальної оборони Збройних Сил України, у мирному житті – лідер «Демократичної сокири», переконаний: «Усім колись доведеться відповісти на запитання: «А що ти робив на великій війні?». 

«Наше головне завдання – убивати росіян більше, ніж вони убивають нас», – розповів він LB.ua свій рецепт перемоги. 

Реклама

Читайте такожЮрій Гудименко: Усім колись доведеться відповісти на запитання: «А що ти робив на великій війні?»

«У нас є досвід, є дуже велика мотивація і ми вміємо ризикувати й ризикувати правильно», – переконував в інтерв'ю LB live командир спецпідрозділу KRAKEN.

«KRAKEN» — спецпідрозділ Головного управління розвідки Міноборони, який був сформований харківськими ветеранами полку «Азов» і боронив Харків із першого дня війни. 

Перші тижні бойових дій були для розвідника Олексія Бурховецького, «Бурого» справжнім випробуванням: його рідні у той час знаходилися в оточеному росіянами Маріуполі, під обстрілами, без зв’язку.

«Вони наважилися вийти пішки з Маріуполя до місця евакуації, – розповідав LB.ua Олексій. – Чоловік моєї матері, можна сказати, що мій другий батько, – інвалід другої групи, пересувається на милицях і на інвалідному візку. На візку його і витягували. На половині дороги, якою вони виходили, відпало колесо в інвалідному візку, і мама з моєю сестрою ледь не несли цей візок на руках, викочували».

Читайте такожОлексій Бурховецький, «Бурий»: «Бій почався з того, що я крикнув «Здохніть, тварі! Слава Україні!» і вистрелив з гранатомета»

Реклама

«З українців надто часто робили тєрпіл, а я дуже хочу, щоб кожен українець відчував себе воїном. Навіть, коли він сидить вдома на дивані», – заявив LB live волонтер Сергій Притула. 

Будемо чесно, своєї мети він досяг. Не існує, мабуть, жодної іншої нації в світі, яка скидається своїй армії на байрактари. І навіть на «супутник». 

Правду кажуть, після такого жарти про ядерну зброю вже не видаються такими жартами. 

Читайте такожСергій Притула: «Від півтора до двох мільйонів людей долучилися до збору коштів на «байрактари»

«Тєрпільство закінчилось», – оголосив LB live Євген Карась, військовослужбовець Збройних Сил України, а в мирному житті – громадський активіст і лідер правої організації «С14». Він же – «Лисий із ЗСУ», незмінний генератор військового оптимізму. 

«Україні пощастило», – переконував Євген, кажучи про українсько-російську війну, пояснює: «Воєн та регіональних конфліктів ще буде багато, а наша – перша, тому всі нами цікавляться і нам допомагають».

«Ми маємо більш серйозно ставитися до війни», – переконаний натомість Тарас Чмут, очільник фонду компетентної підтримки армії «Повернись живим». В розмові з LB.ua Тарас вперше розповів про купівлю фондом «байрактарів» для Збройних Сил України, про ситуацію на фронті та перспективи української оборонки.

Реклама

Читайте такожТарас Чмут: «Ми маємо більш серйозно ставитися до війни»

«Великою мірою буде залежати від нас, чи наше покоління буде «втраченим», чи воно буде навпаки віднайденим, першим нормальним віднайденим українським поколінням», – сказав Сергій Жадан, розмірковуючи про долю 30-40 річних, чиї життя велика російська навала уже точно поділила на «до» і «після». Ми поговорили з ним про прифронтовий Харків, мистецтво під час війни та осмислення «культури» ворога.

Читайте такожСергій Жадан: «Цей дощ надовго. Говорю не про термін війни, а про термін потрясіння, його масштаб»

Вісім років досліджує ворога та його армію міжнародна спільнота InformNapalm: ідентифікує російські підрозділи та окремих військових, їхню участь у бойових діях, воєнні злочини тощо. На рахунку спільноти – десятки резонансних розслідувань, зокрема: про збитий росіянами «боїнг» «Малайзійських авіаліній»; ідентифікація російських льотчиків, які вбивали мирне населення в Сирії, та окупантів, які чинили злочини на Київщині.

В інтерв’ю LB.ua речник спільноти, а нині ще й розвідник Михайло Макарук розповів, як працює OSINT – розвідка на основі відкритих джерел, скільки даних потрібно для визначення місцеперебування ворога і навіщо потрібні карти із зображеннями російських злочинців. 

Читайте такожМихайло Макарук: «Російська Федерація повинна перестати існувати в нинішньому вигляді»

Реклама
Реклама