«Ми б’ємо ворога не чисельністю, а вмінням»
Нещодавно ви заявили: «Багато чого буде залежати саме від ситуації на сході. Якщо вони упруться у стіну, їм буде потрібна перемога шляхом відрізання Миколаєва, Одеси, загалом півдня від України». Яка зараз ситуація на Донбасі та півдні України?
Якщо брати в цілому, то ситуація загрозлива і на Донбасі, і на півдні країни. Ми бачимо, що маємо справу з реально переважаючою силою ворога. Особливо перевага значна в техніці. У ворога є конкретні завдання. Першочергово – це адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Далі – сухопутний коридор до Криму, який вони вже частково забезпечили собі, враховуючи ті позиції, які в них є. Наступний етап – це контроль над Чорним морем і коридор до Придністров’я.
На Донеччині йдуть тяжкі бої. Наші Збройні сили стримують ворога. Але росіяни набирають сили. І там вони мають реально великі ресурси. Зокрема, переважаючі сили в техніці, що на війні дуже важливо.
Щодо Миколаївського, Південного напрямку, то тут теж переважаючі сили противника. Ворог дещо змінив тактику, частково переходить до оборони й окопується. На мою думку, мета такої тактики – накопичувати сили та засоби. Тільки-но вони побачать, що в них щось не виходить на сході, вони продовжать наступ на південь.
Ситуація на сході розтягує наступ у часі.
Я вважаю, що зараз або пізніше наш ворог усе одно буде продовжувати наступ на Миколаївську та Одеську області. Бо для нього південь України вкрай важливий. Питання півдня – це питання часу. Однозначно: вони будуть намагатися відрізати його від України.
Яке кількісне співвідношення наших сил та окупанта? Після оборони Миколаєва ви говорили, що мали справу з армією «з озброєнням радянською технікою та деякими новітніми заходами». Що змінилося? Яке озброєння підтягнув ворог? З ким ми маємо справу на полі бою?
Глобально та стратегічно вони нас переважають у можливості завдання удару в тил з неба. Це в першу чергу крилаті ракети. На це ми відповісти не можемо. Хоча один раз ми це зробили по їхньому ракетному крейсеру «Москва». І це для нас уже перемога.
Проте вони продовжують знищувати нашу інфраструктуру. Бо переважають дуже сильно у ствольній і реактивній артилерії. А також у бойових машинах, насамперед танках. Їх у них дуже багато. Завдяки саме танкам вони фактично пробивають оборону. А потім «добре» закріплюються та закопуються. Бо в сучасній війні саме танк – дуже серйозна зброя, яка завдає сильних уражень.
За вашими оцінками, наскільки просунувся ворог на сході та півдні за останній тиждень?
Останній тиждень не був достатньо активним. На Миколаївському напрямку вони практично взагалі не просунулися. Є лише один населений пункт, куди вони зайшли. Утім лише тому, що ми з нього вийшли. З тактичного погляду вони там у низині. Ми розуміємо, що краще будемо його контролювати з інших позицій і висот. Це вже інша військова майстерність.
На Донецькому напрямку ворог трохи просунувся. Але не через розбиття, а через грамотне маневрування наших сил, які таким чином займають вигідні позиції. Тому це просування не має стратегічного значення. Це все ще тактичний рівень. Триває маневрування наших сил і сил ворога. Тому я не можу сказати, що за цей тиждень щось кардинально змінилося.
Вважаю, що ми досить добре тримаємося. І нам потрібен цей час, щоб завезли необхідне озброєння. Зокрема, артилерію, якої нам фактично не вистачає для нормального стримування ворога. Ми на неї дуже чекаємо від наших партнерів.
Я особисто дуже часто буваю безпосередньо під обстрілами на передньому краї. Тому знаю, як нам потрібна артилерія. Бо на десять їхніх пострілів відповідаємо одним-двома. Наша перевага – точність пострілів, оскільки ми не можемо собі дозволити їх засипати так, як вони роблять. Ми б’ємо ворога не чисельністю, а вмінням. Так і працюємо.
«Щоб узяти ініціативу у свої руки, нам потрібно більше артилерії»
Яке саме озброєння нам потрібне найдужче для підсилення?
Окрім того, що стримувати ворога, нам же треба повертати території. Тому необхідні артилерія та бойові броньовані машини. Зокрема, танки. Деякі наші партнери допомагають у постачанні цієї зброї. Але потрібен час. Якщо це радянська техніка – його необхідно менше, бо ми знаємо її. Водночас мобілізованих усе одно слід навчити працювати на ній. Мало просто посадити їх і відправити в бій. Необхідно витискати максимальну ефективність.
Якщо це буде обіцяна техніка з-за кордону – а це артилерія, то тут знадобиться більше часу. Я впевнений, що за цей час ми зможемо вистояти. Бо в нас є запаси, є ще своя артилерія, танки, бойові машини.
Утім коли ми говоримо про перелом у війні, щоб узяти ініціативу у свої руки, нам дійсно потрібно більше артилерії. Особливо далекобійної.
Росіяни кажуть про намір захопити Одесу. Наскільки це реальна загроза, враховуючи, що вони можуть наступати також з боку Придністров’я, задіявши як свій контингент, так і армію невизнаної республіки?
Така загроза завжди є. Це війна. Ми розуміємо, що один неправильний рух може докорінно змінити ситуацію на окремому напрямку. Тому ця загроза є. Ми її тут мінімізуємо. У Миколаєві військові та місцеві постійно працюють над укріпленням міста, оборони області. Усе це дуже об'єднує нас.
Важливо додати, що подальша доля сухопутного коридору буде залежати від ситуації в Миколаєві. Ми це теж добре розуміємо. А також усвідомлюємо, як важливо триматися Одесі з моря. Тому коли я говорю про південь, то завжди кажу: без Миколаєва немає Одеси, а без Одеси – Миколаєва. Зараз ці два міста тримають один одного. У військовій спарці боронять весь наш південь.
Загроза прориву з Придністров’я однозначно є. Її треба мінімізувати. У нас тут достатньо прийшло патріотів, людей, які готові боронити нашу землю. Але йде сучасна війна. І тут потрібна техніка.
Самими автоматами зупинити ворога, який лізе на нас тисячами танків і бойовими машинами з артилерією, неможливо. В іншому разі це просто кидати людей на погибель. Тому, на мою думку, вся техніка, яку пообіцяли нам партнери, багато в чому змінить стан справ. Дасть перевагу нашим силам.
«Молдова зараз має для себе вирішити: вона проросійська чи проєвропейська»
Процитую ще одне інтерв'ю, де ви говорили: «Додаткові підрозділи замість того, щоб захищати схід або Київ, стоять біля окупованої Молдови – Придністров’я. Там є дуже великі склади озброєння, боєприпасів… Коли ми думаємо, де нам взяти боєприпаси, ми повинні мати на увазі місце, де вони є. Їх там багато. Коли звідти вийшла 14 армія, багато чого залишилося. Думаю, з нашими друзями з Молдови ми завжди домовимося». Яким чином домовитися? Та з ким із Молдови?
Коли я казав про друзів, то мав на увазі партнерів з Молдови. На мою думку, зараз є великий шанс. Щодо всіх невизнаних республік, які наробила РФ після розпаду Союзу. Зараз є нагода розв'язати всі територіальні питання країн колишнього СРСР.
Оскільки зараз ми бачимо, як працює Росія. Вона ніколи не зупиниться. Вона постійно відгризає частини територій, встановлює свої квазіреспубліки, за допомогою яких теж намагається вбивати. На мій погляд, Молдова зараз має для себе вирішити: вона проросійська чи проєвропейська, з демократичними цінностями. Україна вже за це воює. Тому в них є можливість за допомогою своєї армії розв'язати питання Придністров’я.
У нас там є свій інтерес. Там справді дуже великі склади боєприпасів, які дуже допомогли б нам у відбитті агресії. Тут питання навіть не в готовності зайти на іншу територію. Ми готові допомогти Молдові у вирішенні питання Придністров’я. Бо там стоять наші вороги, російська армія, яка вбиває наших людей, чинить справжній геноцид українців. Наше завдання – знищувати ворога і там. Думаю, ми могли б це зробити, якби керівництво, головнокомандувач Молдови домовився з нашими. Обидві країни від цього тільки виграли б.
«Останні десять років усі жили з розумінням, що сухопутної війни у 21 столітті вже не буде»
Пропагандисти Росії поширюють інформацію про захоплення великих запасів на складах у Балаклії. Це відповідає дійсності?
Я також дізнавався про це і точно можу сказати, що інформація не відповідає дійсності у таких масштабах, як вони заявляють. Ми пам’ятаємо, що на складах Балаклії були вибухи. І більшість тамтешніх боєприпасів не придатні до використання. А все, що було придатне, вивезли на склади в центр. Чи вже використали. Тому, можливо, мова йде про невелику кількість залишеного. Однак це точно не «смерчі», які показує пропаганда РФ.
Окупанти продовжують вкидати інформацію про підготовку «провокацій» і «терористичних актів» на півдні. Зокрема, про атаки на склади з аміаком у порту Одеси. Українські військові до таких провокацій готові? І до застосування ворогом хімічної зброї?
До провокацій і застосування хімічної зброї, на жаль, я не думаю, що готові на 100%. Хоча до цього треба готуватися. Прикро, але я бачив мало військових, які зараз ходять з протигазами або пігулками атропіну (від ураження зарином). Чи із засобами, необхідними в разі застосування ядерної зброї ворогом. Думаю, більше не готові, ніж готові до всього цього.
Тоді хто має нести відповідальність за це?
У нас є керівництво підрозділів радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Відповідні служби мають це забезпечувати. Відповідальність насправді лежить на всіх. На політиках, військових, які мають гарантувати такий захист.
У мене ще одне питання: а на кому відповідальність за те, що ворог переважає нас в артилерії? За те, що у ворога більше авіації? Мабуть, це спільна відповідальність усіх. Останні десять років усі жили з розумінням, що сухопутної війни у 21 столітті вже не буде. Про ядерний удар узагалі думали як про щось нереальне. Усі забули про аптечки радянських часів, де були ліки проти радіації. Цього немає. Але наші волонтери та армія працюють у цьому напрямку. Думаю, найближчим часом усе це буде забезпечено.
Чи залишається загроза захоплення Південноукраїнської АЕС?
Звичайно, така загроза залишається. Бо дуже велике угруповання ворога стоїть на Миколаївському напрямку. Ми стоїмо в обороні. Готові до неї. Усе залежить від того, як буде триматися та чи інша бригада. З військового погляду оборона в нас є. Однак, думаю, найближчий час покаже, як будуть розвиватися події на цьому напрямку.
«Путін може застосувати тактичну ядерну зброю, коли зрозуміє, що втрачає лице»
По Кримському мосту постійно йде підмога ворогу на Каховський і Херсонський напрямки, на Снігурівку, Велику Олександрівку, Маріупольський напрямок. На початку квітня ви говорили: «Було б добре, аби наші партнери забезпечили нас чимось таким, чим ми змогли б дістати до Кримського мосту. Це вирішило б фактично багато питань».
Щось мені здається, що партнери не дадуть такого озброєння, якого нам хотілося б. Щоб ми стріляли на понад 100 км. Однак багато перемовин йдуть під грифом «таємно». Зокрема, про таку зброю.
Коли ми говоримо про гаубиці, то це польова зброя, яка вражає противника на нашій території на 40-50 км. А все інше, ракети, які запускаються далі, – це вже політика. З погляду партнерів та Росії – це вже провокація.
Ми ж розуміємо, що у США – основного нашого партнера – є інтереси в інших країнах. Можемо згадати Іран, який намагається дістати собі ядерну зброю. США стримують і сам Іран, і Росію. Є також Північна Корея, Тайвань, Китай. Тому вони намагаються між усім цим маневрувати, щоб не спровокувати більшого, ніж уже є. І вони будуть дуже обережно поводитися з такою політичною зброєю. Це стосується серйозного ППО та ракет середньої дальності.
Усе ж, гадаю, нам побояться дати таку зброю. Нам дають зброю лише для стримування. Хоча в майбутньому все може бути. Залежатиме від того, чи застосує Росія більшу зброю, ніж зараз. З погляду сучасної сухопутної війни, якщо заплющити очі й уявити, що немає ядерної зброї, ворог застосовує вже все, що має в арсеналі. Це вся його міць! І не така вже Російська Федерація сильна, як казали.
Нам би ще кілька років – Україна вийшла б на той самий рівень. Проте якщо мати на увазі ядерну зброю, то це зовсім інший крок. Думаю, якщо вони її десь і застосують, тоді постачання до нас будуть зовсім інші. Звичайно, не хотілося б такого сценарію.
Останнім часом усе більше говорять про загрозу застосування саме тактичної ядерної зброї агресором. Ми добре пам’ятаємо слова Путіна, який пообіцяв, що в разі допомоги Україні весь світ побачить наслідки, яких до цього ніколи не бачив.
Я теж погоджуюся з тим, що вони не будуть застосовувати стратегічну ядерну зброю – немає сенсу. Але якщо ми будемо виходити на рубежі, завдаватимемо їм поразки, а вони розумітимуть, що втрачають лице, то можуть застосувати тактичну ядерну зброю.
Бо ми ж усі розуміємо, що РФ прийшла сюди показати всьому світу «міць» російської армії. А потрапила в пастку, коли не може піти хоча б без якоїсь перемоги. Вона їм потрібна. Якщо вони будуть бачити, що її втрачають, бо ми перемагаємо, не даємо досягнути поставлених цілей, Путін може застосувати ядерну зброю. Тактичну, на окремих напрямках, щоб примусити нас до капітуляції або якихось політичних поступок.
Якщо будуть перші застосування, то з мінімальними втратами. Просто для демонстрації переходу цієї межі. А те, що може бути далі, то це вже ураження без розбору.
Борис Джонсон попередив про однозначну та миттєву реакцію Великобританії, якщо Росія наважиться на такий крок. Це не стримає Путіна?
Я дуже сумніваюся, що це призведе до застосування британцями ядерної зброї проти РФ.
Утім наразі це лише припущення. Бо це питання дуже важливе. Ми розуміємо, що застосування ядерної зброї буде початком Третьої світової, ядерної війни.
Хочеться сподіватися, що ці заяви стримають Росію. Бо одна річ – погрози зі сторони Путіна, а інша – дії. Дипломатія працює. І можливі наслідки Росія розуміє. Вони окреслили їх для себе.
«Я не впевнений, що за два-три тижні війна піде на спад»
Днями голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул заявив про можливий наступ на місто. Наскільки тут ймовірний прорив?
Вони вже йшли на Кривий Ріг, де ми їх так само зупинили, як і біля Миколаєва. Але те, що я зараз бачу, вороги закопуються на території Херсонської області.
За моїми прогнозами, ворог буде закріплюватися в Херсонській області до проведення псевдореферендуму. Я знаю, що вони навіть бетоном заливають деякі оборонні позиції. Усе, що буде далі, ми побачимо вже після так званого референдуму та 9 травня. Не виключаю, що вони переплановуватимуть, зважаючи на території, які ще захочуть захопити.
Радник ОП Арестович, навпаки, прогнозував, що протягом двох-трьох тижнів активна фаза бойових дій піде на спад. У вас зовсім інша оцінка та можливий сценарій?
Що значить “на спад”? Якщо порівнювати ситуацію з першими днями війни й останні півтора тижня, коли РФ виводила війська з Київської області, то бойові дії пішли на спад. Ці війська вийшли, зайшли на територію РФ, а зараз повернулися на Донецький напрямок. Там тривають місцеві бої. Тому я думаю, що на спад бої підуть лише тоді, коли вони досягнуть своєї цілі. А це межа Донецької та Луганської областей. Питання: як вони визначаться? Чого їм достатньо на півдні? Чи достатньо їм Херсонської області, щоб переходити до оборони та закріпитися? Чи необхідно буде дійти до Придністров’я.
Я вважаю, що вони будуть розігрувати саме останній сценарій. Іншими словами: якщо вони вийдуть на Донецьку та Луганську області, адміністративні кордони, то будуть далі добивати. Тому я не впевнений, що за два-три тижні війна піде на спад.
На вашу думку, скільки може тривати ця «велика битва» за Донбас і південь?
Тут багато факторів впливають. Треба враховувати сили та засоби, які сконцентрувала РФ. За моїми даними, вони зняли сили з Криворізького напрямку, направили через Каховку багато реактивної артилерії та техніки. Також дуже багато залежатиме від наших сил. Чи отримаємо обіцяну техніку від партнерів і скільки військ ми перекинемо.
Тому сказати, що це буде тиждень, неможливо. Якщо вони бачитимуть перекидання техніки, то будуть підтягувати свою. Прогнозувати при цьому важко. Якби ми чітко знали, що в них 500 танків, стільки-то бойових машин та артилерії, а в нас є противага, тоді можна б було говорити про час. Це було б питання військової майстерності. Але бої продовжуються. Вони можуть тривати тиждень-два, а може – місяць і більше. Якщо ми добре сядемо в оборону.
Той самий Борис Джонсон припустив, що війна може затягнутися до кінця 2023 року. Такий сценарій довгої війни – роками – реальний?
Такий сценарій можливий. Тут питання в тому, що для цього нам знадобляться ресурси. Що б не казали, тут уже багато буде залежати саме від партнерів. Якщо вони даватимуть нам сили та засоби, звичайно, ми битимемося. У нас є багато прикладів війн за незалежність, які велися роками.
Для нас головне – це не здати свої позиції. Не відмовитися в жодному разі від своїх територій.
Ця війна вже зробила Україну сильною. Та буде робити ще сильнішою. Ми маємо розуміти, що повертати треба всі без винятку території. Не вести жодних перемовин про відмову від чогось, щось комусь передати в оренду на 100 років. Усе це буде грою на руку РФ.
Поки за нами стоїть увесь демократичний і цивілізований світ, а ми це бачимо, Україна має демонструвати готовність битися за своє. Якщо ми щось віддамо, то до нас і ставлення буде таке.
«Зараз НАТО має можливість завдяки Україні зробити так, щоб Росія ніколи навіть не думала погрожувати країнам Альянсу»
Нещодавно ваш колега по парламенту Єгор Чернєв, який також на фронті, заявив: «Після інтерв'ю відставного полковника США на CNN про проблеми з постачанням американської військової допомоги на фронт беру це питання під свій контроль». При цьому Генштаб ЗСУ попросив утриматися від коментарів щодо логістики і постачання.
Можу сказати, що на нашому передньому краї є те озброєння, про яке заявили наші партнери.
Так, немає великої артилерії. Але я не думаю, що мова йшла про артилерійські установки, які «пропали» на території України. Або які вкрали.
Гадаю, що можуть бути питання по гуманітарці. Бо завжди «комусь війна, а кому мати рідна». Завжди знайдуться люди, готові нагрітися на цьому. Якщо Єгор Чернєв відчуває у собі сили з цим розібратися та взяти на контроль, звичайно, це має бути зроблено.
Нещодавно медіа повідомили, що канцлер Німеччини Олаф Шольц викреслив з переліку того, що може поставити Україні Берлін, важке озброєння. На вашу думку, чому Німеччина зайняла таку позицію?
Ми зі самого початку бачили, що позиція Німеччини була більше проросійська, ніж проукраїнська. Зараз вона політично все ще намагається всидіти на двох стільцях, отримувати газ і ресурси від Росії.
Можливо, бачить з агресором співробітництво в майбутньому, тому заплющує очі на європейські цінності, які сама пропагувала.
На мою думку, це слабкість. Зокрема, Німеччина побачить у довгостроковій перспективі, як їй усе це відгукнеться. Бо весь цивілізований світ розуміє загрозу, підтримує Україну, чітко визнає агресора, який творить тут геноцид, а вони роблять абсолютно недостатньо кроків. Це говорить про слабкість їхнього політичного устрою.
Коли одна країна в ЄС випадає із загальної колії, то до неї вже багато питань. Ще раз повторю – це антиукраїнська позиція. Бо зараз у нас геноцид українського народу. Історично Німеччина вже робила певні помилки. Я хотів би, щоб вони їх не повторювали. Не наступали на ті самі граблі.
Згадаю знову одне ваше інтерв'ю, де прямо заявили, що країни НАТО бояться Росію: «Багато країн є реально боягузами... Те, що вони не закривають небо – це реальне боягузтво. НАТО показує свою слабкість». Чому країни НАТО демонструють таке боягузтво? Реакції Альянсу не буде, навіть якщо агресор застосує ядерну зброю?
Скажімо так, вони показали боягузтво. Зараз ситуація трохи змінилася. Бо вони побачили, як стоїть Україна. Зі самого початку вони не вірили.
За декілька днів до війни я спілкувався з одним високопосадовцем і чиновником Міністерства оборони США часів Трампа, який і зараз дуже авторитетний у військових колах, він генерал. На моє питання про допомогу Україні в разі нападу Путіна за три дні до вторгнення він мені сказав: «Якщо будете триматися, то так». Однак тоді в його словах я побачив скептицизм. Вони думали, що нас за три-п’ять днів розіб’ють. Тому вони казали, що не хочуть, аби їхнє озброєння показували на весь світ, як було в Афганістані.
Далі НАТО спостерігало за ситуацією в Україні. Ми ж довели, що не здамося та готові битися за нашу незалежність. І тепер у десятки разів виросла повага до нас як до незалежної держави. Нас почали по-іншому сприймати. Більшість країн НАТО хочуть бути дотичними до нас. Тому хочуть допомогти, а не стояти осторонь.
Альянс теж має шанс показати свою силу. Бо для них уже питання не лише в Україні. Росія реагує на заяви країн Балтії та Фінляндії. Агресор погрожує цим країнам, а значить – НАТО. Вважаю, що зараз НАТО має можливість завдяки Україні зробити так, щоб Росія ніколи навіть не думала погрожувати країнам Альянсу.
Тому, за моєю оцінкою, на самому початку десь Альянс продемонстрував боягузтво. Якби Україна була малодушною та морально слабшою, то за тиждень нас могли б захопити. Вони спостерігали б за цим, надсилали б якісь ноти протесту. Ми ж показали, що Україна зовсім інша. НАТО перестало боятися Росії, бо Україна довела всьому світові – країна-агресорка не така вже й страшна.
