Історична помилка України
Конфлікт у Придністров’ї розпочався ще за часів Горбачова. У більшості національних республік тоді штучно провокували конфлікти: етнічні, національні, мовні, релігійні та інші. За цим усім стояли КДБ і партійна верхівка, яка на той момент активно співпрацювала з Комітетом державної безпеки. Кадебісти та частина апаратників хотіли захопити владу в Москві, а самому Горбачову розповідали, що Радянський Союз, який уже тріщав по швах, можна зберегти лише шляхом створення зон нестабільності на територіях республік.
Придністров’я не стало тут винятком – КДБ спровокував там конфлікт дуже швидко: спецслужби підігріли крайні настрої, порушили в публічній площині мовне питання, створили кілька збройних провокацій, після чого провели «російську осінь», підтримавши сепаратистські настрої, аж, врешті-решт, збройний конфлікт розділив країну на кілька частин. Не варто забувати, що в Молдові з часом була сформована ще й Гагаузька автономія. Усе це – предтеча війн в Грузії та Україні.
Активна фаза військового протистояння в регіоні стартувала за президентства Єльцина. І це могло здаватися дивним, адже Кишинів активно підтримував главу РФ під час його протистояння з керівництвом Союзу, на відміну від Тирасполя, який виступив за путчистів (Державний комітет з надзвичайного стану). Утім саме за Єльцина стартувало велике протистояння за участі російських військових, саме за Єльцина Молдова програла.
Вона програла й через позицію України, яка тоді прислухалася більше до позицій Москви і сама хотіла впливати на Кишинів, заробляючи паралельно на контрабанді з невизнаних територій. І це при тому, що з моменту створення ПМР керували виключно представники російських спецслужб, і перемовини від імені жителів регіону вели також вони. А дехто потім успішно перейшов працювати до так званих ОРДЛО.
Київ довгий час провадив цю хибну політику загравання із сепаратистами в погонах. І все це було помилкою різних українських керівників, які просто не думали про те, що рано чи пізно Росія використає Придністров’я для дестабілізації та захоплення України.
Підготовка до дестабілізації
Ці самі російські спецслужби зараз, скоюючи так звані теракти на території Придністров’я, у яких звинувачують уже Київ, готують підґрунтя для атаки проти Молдови та України. Географічно анклав розташований поблизу Одеси, а потенційно звідти росіяни можуть дестабілізувати ситуацію на території Буковини.
Ми не знаємо планів Путіна та російських спецслужб. Думаю, що не розуміють їх до кінця і в Кишиневі. Водночас є проста арифметика. У ПМР перебуває від 1500 до 1700 російських військових, які ніяк, попри всі домовленості, не хочуть покидати молдовську територію. Це два мотострілецькі батальйони та одне формування зв’язківців. Ці люди, хоч стоять там під прапором Росії, мають про запас й інші паспорти: молдовські, українські, румунські. Бо сам «миротворчий контингент» формували з числа місцевих жителів. У них немає нічого: танків, артилерії, ПРО та ППО, літаків тощо.
Вочевидь, що це угруповання не може становити значної загрози для українських сил на півдні. Армія ПМР, яка контролюється РФ, має у своєму розпорядженні 7 500 військових. Основа війська – чотири мотострілецькі бригади, і то неповного складу. Вони потребують значного доукомплектування та додаткового озброєння. Є також артилерійський і зенітно-артилерійський полки, батальйони спецпризначення, розвідувальний, танковий, інженерно-саперний, зв’язку та ремонтний.
Зброя там є, та стара – БТР і БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети, офіційно 18 танків Т-64 та РСЗВ типу «Град».
У ПМР, як і в російській Бєлгородській області, оголошено червоний рівень терористичної загрози. Якщо говорити про російський регіон, де спецслужби РФ також постійно влаштовують вибухи та різного типу провокації, то тамтешня ситуація використовується для проведення таємної мобілізації. Так само вона може використовуватися і на території Придністров’я, де потенційно до снаги мобілізувати близько 80 тис. резервістів. Інша річ, що чимало людей нині намагаються покинути ПМР і втекти подалі від потенційної війни на підконтрольну Молдові територію.
Ці сили явно менші за ті українські підрозділи, що стоять в Одеській області. Москва може використати ПМР для тилового забезпечення, щоб слушної миті, якщо, не дай боже, Росія досягне успіху на півдні, ті доєдналися до її воєнних дій. Однак це призведе до ще більших проблем у росіян, які змушені будуть якимсь чином постачати зброю та людей у ПМР.
От як напевне можна використати ПМР, то для диверсійних операцій, бо там точно є російські спецпризначенці.
Проте ця історія з Придністров’ям має також іншу ціль – Молдову. Тому що найбільш раціональний наразі сценарій – перекидання російських військ до ПМР, аби атакувати Україну та/або Молдову.
Атака Молдови
Те, що відбувається в Придністров’ї, напряму пов’язане і з безпековою ситуацією в Молдові, яка дуже добре розуміє, що Москва прагне після України захопити молдовську територію. Активізація зусиль у ПМР лише підтверджує це.
Тут варто наголосити, що, попри газову залежність від Росії, попри той факт, що Кишинів відмовився офіційно запроваджувати санкції проти РФ, молдовська влада непублічно підтримала Україну. Кишинів негласно запровадив економічні обмеження проти російських компаній, увів там, де міг, ембарго на постачання з РФ, заборонив у ручному режимі курсування російських літаків тощо. Ба більше, на законодавчому рівні заборонив використовувати символи російської агресії – букви «V» і «Z», а також георгіївську стрічку. Це остаточно роздратувало Кремль, який перейшов у наступ.
Будь-яка дестабілізаційна кампанія в ПМР поставить під загрозу національну безпеку Молдови. Можна згадати, як під час воєнних дій в Україн, до Кишинева прилітав держсекретар Блінкен, який просив не проголошувати антиросійської політики, маючи на увазі, що Захід не хоче відкривати ще один фронт, вже в Молдові.
І це важливий момент, адже Москва дійсно планує створити кілька територій нестабільності, щоб розпорошити сили Заходу. Та й самої України.
Москва усе рівно використовуватиме потенціал конфлікту в Придністров’ї для дестабілізації політичної ситуації в Молдові, де Кремлю конче потрібно поставити до влади своїх маріонеток.
Гра у Придністров’я розпочалася. Вона може і має закінчитися перемогою України та Молдови. Водночас слід зрозуміти: усі анклави на території колишнього СРСР зникнуть лише тоді, коли програє Москва.